Обійми Дощу: "Відрада" — це історія, що підтримує та зігріває
Володимир Агафонкін, співзасновник прог-рок гурту Обійми Дощу, відтворює життєві й творчі події на шляху до нового обнадійливого лонплею колективу — "Відрада".
Приводом для цього інтервʼю послугував реліз довгоочікуваного альбому гурту — його своєрідне відродження після тривалого виношування давніх ідей і низки анонсів. Хоча виконавці написали майже всі пісні альбому до війни, їхній матеріал прожив із ними всі її найтяжчі сторінки. І врешті музиканти його не змінювали. Причина — погляд на власну музику, як на вічну, актуальну в момент прослуховування, коли б це не було.
Тож після близько восьми років у роботі "Відрада" так само зберігає релевантність. Надія, необхідна у всі часи, світлою силою бʼє з альбому й заповнює собою простір, фізичний і духовний. Сподіваємося, наша розмова з Володимиром, який написав велику частину музики альбому, відкриє її основне джерело й для інших.
Для колективу характерне унікальне поєднання прогресивного року, неокласики, неофолку, джазу та построку зі складною, мелодійною та атмосферною музикою, витонченими струнними аранжуваннями та глибокою україномовною лірикою. Гурт заснував 2006 року Володимир Агафонкін під впливом хвилі меланхолійного року і дум-металу (Anathema, Katatonia, My Dying Bride, The Gathering), але з часом музика колективу еволюціонувала в сторону прогресивного року та позажанрових впливів (Opeth, Porcupine Tree).
Обійми Дощу випустили два альбоми: "Елегія" (2009) і "Сон" (2017), останній із яких став одним із найкращих прог-альбомів, за версією ProgArchives.
Для колективу характерне унікальне поєднання прогресивного року, неокласики, неофолку, джазу та построку зі складною, мелодійною та атмосферною музикою, витонченими струнними аранжуваннями та глибокою україномовною лірикою. Гурт заснував 2006 року Володимир Агафонкін під впливом хвилі меланхолійного року і дум-металу (Anathema, Katatonia, My Dying Bride, The Gathering), але з часом музика колективу еволюціонувала в сторону прогресивного року та позажанрових впливів (Opeth, Porcupine Tree).
Обійми Дощу випустили два альбоми: "Елегія" (2009) і "Сон" (2017), останній із яких став одним із найкращих прог-альбомів, за версією ProgArchives.
— Із одного боку, ви довго працювали над альбомом, і це дало змогу краще його зрозуміти й оформити. Із іншого — за такий час музика, а особливо прог-рок, може сильно "розійтися" й втратити чіткі обриси. Чи була цілісність матеріалу важливою для вас цього разу і як ви її зберегли?
— Звичайно, ми намагаємося створювати цілісні композиції. І в нас, мені здається, це виходить природно, просто тому, що ми маємо певний підхід до творчості й певні незмінні цінності. Нам важливо, щоб музика викликала емоції, була мелодійною і красиво зіграною, продуманою до деталей і звучала не банально.
Хоча цей альбом зовсім не такий, як попередній, ми в ньому все одно абсолютно легко вгадуємося. Оце тяжіння до симфонічності, до запису живих струнних, до багатошаровості мелодій, нестандартних ритмів — це все, що ми любимо з молодих років і готові самі робити.
Попри всі обставини, я думаю, із цим альбомом усе вийшло навіть легше, ніж із минулим. Тоді у нас були дуже амбітні плани — випустити 72-хвилинний здоровенний альбом із десятками запрошених музикантів, дуже складний. Це була монументальна робота. Із нинішнім альбомом усе якось природніше склалося.
— Також, із огляду на час підготовки музики, напрошується питання про те, як ви тримали всі свої ідеї купи? У який момент ви зрозуміли, як поєднаєте все написане?
— Це той випадок, коли альбом обʼєднався навколо назви, коли ми її придумали, — "Відрада". Коли ми почали бачити, які пісні в нього потрапляють, то зрозуміли, що, попри певні сумні і важкі моменти, це буде все-таки історія надихаюча, обнадійлива і світла, яка підтримує і зігріває. І ось такий настрій хотілося пронести крізь усі композиції, незалежно від того, наскільки вони позитивні чи сумні. Мені здається, нам вдалося.
Здавалося, що в цей момент особливо важливо випустити саме такий альбом, від прослуховування якого ставатиме легше. Я знаю, що так буде, тому що я сам слухаю ці пісні і мені стає легше, він мене підтримує.
Альбом доступний на усіх стримінгових платформах
Багато музикантів кажуть, що не можуть слухати свої пісні. Для мене це незрозуміло. Навпаки, я дуже люблю слухати те, що ми створили спільними зусиллями, тому що це красива музика, у яку було закладено багато любові. Завдяки ній можна ці емоції переживати знов і знаходити там сили.
— До речі, я теж уже читала про це у вашому дописі, що деякі ваші композиції підтримують вас самого. Як це можливо, бути тією людиною, яка потребує підтримки, й тією ж, яка у той самий момент здатна на підтримку?
— Коли пишеш пісню, іноді ти сам намагаєшся себе налаштувати, і в тобі народжуються відповідні слова. Це уособлює процес налаштування на вивільнення емоцій, на приведення їх у порядок, але за допомогою пісні. А потім вона може при прослуховуванні знову повертати до цих роздумів і почуттів.
— Як ви думаєте, чи змогли б написати такий самий світлий альбом, якби ви писали всі ці пісні уже під час війни?
— Я думаю, так, бо велика частка цього натхнення — це моя сімʼя: мої дівчата, які швидко зростають, моя дружина, взагалі наше рутинне домашнє життя з його маленькими ритуалами й радощами. І навіть пісня "Після війни", написана у березні 2022 року, вона про це — про відчуття дому, про мрії про мирне нормальне життя. І вона теж доволі світла, хоч і меланхолійна.
Єдина композиція з альбому, написана під час війни. Кадри кліпу, зняті у розбитому боями під час російської окупації частини Київської області гуртожитку в Ірпені, поєднуються в одне ціле зі зворушливими ілюстраціями миколаївської художниці Наталії Євтушенко, уособлюючи перебудову і відновлення.
Дехто каже, що під час якихось страшних подій, трагедій чи катаклізмів вивільняється творча енергія. Але для мене це навпаки — сил стає набагато менше. Цей думскролінг із постійними переживаннями щодо втрат і жахливих новин… Я з тих людей, які просто намагаються триматися й жити своє життя попри все.
— До слова, присутність ваших доньок відчутна в цьому альбомі, від обкладинки й до рядків пісень. Чи ви очікували, що їхнє народження так вплине на вашу творчість?
— Я не очікував! Але, звичайно, це якась магія — дивитися на маленьких дітей, які з часом незалежно від тебе починають проявляти неочікувані таланти й пориви до творчості, свої бажання, мрії, не такі, як у тебе, але в чомусь схожі. Дуже цікаво їх долучати до творчості, тому що в такому віці вони зацікавлені вносити щось своє. Їм скоро виповниться 11 років. І ось минулоріч ми мали такий великий сімейний проєкт — малювали кліп на пісню "Діти".
У мене давно зʼявилася ця ідея, тому що доньки люблять малювати. Вони в цьому дуже комфортно почувалися й виконали неймовірну роботу. А також я їх сфотографував для обкладинки, тому що, мені здалося, це дуже підходить концептуально. Я сподіваюсь, що колись, можливо, ми будемо створювати музику разом.
— Повернімося до гурту. Ви зараз один із буквально кількох активних прог-рок колективів в Україні. Чи вам не самотньо на цій сцені?
— Звичайно, хотілося б більше активних гуртів у ніші. Але незалежно від того, наскільки ця сцена розвинена в нас, ми продовжуватимемо творити цю музику. Ми зростали на такій, заслуховували її роками і зійшлися завдяки цим інтересам. Щоправда, ми намагаємося створювати пісні не просто за канонами жанру, а доступніші, які зможуть слухати люди, які взагалі таке не слухають — універсальні. Хоча у нас є складні аранжування й ритми, і наші композиції досить тривалі як для сучасної музики.
Нам, звичайно, дуже складно просуватися через це — в Україні таку музику слухають мало, за кордоном очікують, що вона буде англомовною, а ми принципово пишемо всі пісні українською. Хоча я вільно володію англійською, я завжди писав українською і хочеться робити так надалі. Попри це, серед тих, хто таки почув нашу музику, дуже багатьом подобається й люди з-за кордону активно купують наші диски або цифрову музику на Bandcamp. Іноді якось раптово зʼявляється чимало слухачів десь у Бразилії чи в Японії, які замовляють диски для себе або навіть хочуть їх видати й продавати в себе.
— Ми також помітили, що ви вкладаєтеся у свій промоушн. Мабуть, ваш минулорічний виступ на фестивалі Atlas Weekend йому трошки посприяв?
— Так, це була дуже прекрасна подія, дуже приємно було там виступити. Хоча ми грали на такій сцені, до якої багато людей, на жаль, не дійшли… Нас туди запросили якраз завдяки тому, що я почав активніше знайомитися з людьми з індустрії, зокрема завдяки спільноті Porichka. І завдяки їй же вдалося не так давно виступити на Bowie Night у Києві. Це така культова доволі подія, на якій 20 артистів збираються, щоб зіграти пісню Девіда Боуї та вшанувати його пам'ять.
— Яку пісню ви грали?
— Ми зіграли "Where Are We Now?". Це дуже красива лірична пісня, і нам дуже гарно підійшла. Я сподіваюся, що відео з виступу ще зʼявиться.
Узагалі виступи це дуже особливий досвід для нас, тому що ми це робимо нечасто. Колись давніше у нас була традиція один раз на рік робити один великий сольний концерт. "Монтерей" був нашим традиційним місцем збору. Для цього виступу ми готували дуже велику програму десь на 2–3 години. Микола готував відеоарт на пісні, також лунали якісь вірші поміж піснями й це було прям ціле дійство. Дуже хочеться відновити цю традицію. Але наразі, поки ми займалися цим альбомом, не вистачало сил на щось такого масштабу.
— Розкажіть детальніше, хто з вас і що вніс у цей альбом, щоби він став собою?
— Співзасновник й басист гурту Микола Кривонос зазвичай виконує роль такого собі музичного продюсера. Він коригує чи підказує ідеї, у якому напрямі розвинути пісню. Тому, хоча більшість пісень написав я, — не без його великої допомоги.
Загалом цього разу багато мелодій на альбомі народилися завдяки музикантам, які на ньому грають. Музику пісні "На відстані" написала наша альтистка Олена, що грає на альбомі не тільки чудові сольні партії — саме вона залучила музикантів для струнного квартету, що звучить на всіх піснях альбому. Наш новий гітарист Льоша Переводчик теж привносив свої ідеї і вивів гітарну гру гурту на новий рівень. Клавішник Євгеній Дубовик, одна з найяскравіших зірок нового українського джазу, по-своєму сильно вплинув на альбом. Ударник Ярослав Гладілін блискуче справився з ритмічною основою.
Також варто відзначити гостьових музикантів, зокрема Каріну Соколовську, чий голос звучить на бек-вокалі всіх пісень — зовсім нещодавно вона представляла Україну на Євробаченні у складі гурту Ziferblat.
На фото зліва направо: Ярослав, Олена, Володимир, Євгеній, Микола
Словом, у нас такий колектив зібрався, де всі музиканти дуже професійні й круті, які з півслова розуміють, відчувають. Іноді просто імпровізаційно на репетиціях в нас виникали дуже красиві мелодії, які ми записували на диктофон, і потім вони опинялися в фінальних партіях.
— На момент нашої розмови "Відрада" ще не вийшла (хоча я її вже послухала:) Але цікаво, чи ви вже маєте на думці щось на майбутнє?
— Маємо. Є декілька частково написаних пісень на майбутній альбом. Скоріш за все, ми не чекатимемо знову вісім років, а спробуємо записати їх одним скопом, і щось випустимо як сингли.
Зараз музична індустрія змінилась — коли ти повністю орієнтуєшся на цю альбомну модель, яка працювала колись раніше, вона не дає результатів. Ти роками вкладаєшся в один альбом, випускаєш його, а реакція така ж, як би ти випустив пісню чи кліп. Зараз ми приходимо з новим альбомом, і в нас відчуття таке, що ми стартуємо з нуля. Тому в сучасності, на жаль, важливіше тримати увагу, щоб про тебе не забули, аніж створювати великі цілісні роботи мистецтва. Але ми спробуємо балансувати.
Більше про Обійми Дощу:
http://facebook.com/obiymydoschu
http://rain.in.ua
Фото — надав гурт для Neformat
