Powerplant: Головне для мене — розвивати цей дивний проєкт
Powerplant уже давно не просто бедрум-проєкт Федора Жихарєва, а повноцінний гурт із живим складом, виступом на KEXP, згадками в Guardian, Stereogum, The Wire, Pitchfork, турами в Австралії, Японії і США. Про все це та новий альбом — у нашій розмові.
Запорожець Федір Жихарєв створив музичний проєкт Powerplant у 2017 році у власній кімнаті, поки навчався в Лондоні. Згодом проєкт обріс живим складом і зараз дає виступи по всьому світу, зокрема й на великих європейських фестивалях, як-от червневий Copenhell у Данії. Наразі в дискографії Powerplant два альбоми, низка EP та синглів, а жанрове різноманіття охоплює панк-рок, данжн-синт, блек-метал і не тільки.
Говоримо про попередні творчі здобутки, а також свіженький LP "Bridge of Sacrifice", який виходить сьогодні, 13 березня, на власному лейблі Федора — Arcane Dynamics.
Ви також можете послухати нашу розмову на стримінгах
Матеріал опублікований на умовах партнерства з Monster Energy.
Становлення Powerplant
Я із Запоріжжя, там закінчив ліцей і у 2014-му поїхав до Лондона, щоб навчатись кінопрадакшну. Так я тут і опинився.
До цього в школі я займався музикою, грав на бас-гітарі в одному веселому гурті. Моя зацікавленість до творчості нікуди не пішла, натомість трохи змінилася — хотілося щось робити самому, у комфорті власного простору. А ще тут у мене довго не було друзів, які б теж займалися музикою. Тоді я дізнався про Ty Segall, John Dwyer з Osees, Jay Reatard, які робили рок-музику самі, без гурту. Це було остаточним поштовхом, що можна самому створювати музику, тому я почав експериментувати.
До того ж у 2017 році мої музичні інтереси змістились у сторону панку. І вийшло те, що вийшло. Тут, у цьому "шляху", рішень було надто мало: усе просто або виходило, або не виходило.
"The internet’s weirdest band"
Цікаво, коли в рецензії згадують артиста, ім'я якого я раніше не чув. І як так виходить? Утім, ще цікавіше, коли порівнюють не з конкретними іменами, а вживають якісь прикметники.
Ред. У музичній пресі гурт Powerplant найчастіше описують як дивний. "The internet’s weirdest band", — цитуючи видання Louder Than War.
Може, то запорізьке повітря таке, надихався навіть, а не надихнувся (ред. сміється).
У 2019-му вийшов альбом "People in the Sun". Після нього до мене було багато уваги, і це було дивно. Раніше я робив усе плюс-мінус для себе, без купи очей, які б на мене дивилися, бо ніхто мою музику особливо не слухав.
Нa Spotify артиста лідером прослуховувань досі залишається пісня "Dungen" із цього альбому — майже 2.5 мільйонів стрімів
А тоді з'являються інші люди, якісь очікування. Важче стає видавати музику, бо ти розумієш, що це вже дещо інша динаміка. Тому в певний момент у цьому й був якийсь самосаботаж — аби не зробити погано, краще робити щось трохи інше.
У цьому світі багато цікавої музики, цікавих речей. Мені все одно хочеться пробувати щось нове, виходити із зони комфорту. Коли маєш недостатньо досвіду, у цьому теж є інтерес, бо ти наче перевинаходиш власний підхід.
Карім, який грає на басу, порівнював цей підхід, цю мультижанровість, з великим чаном, де ти робиш суп. Ти постійно щось додаєш, щось відливаєш, але там усе одно є залишок від минулого супу, і так ось воно змішується із часом.
Гурт друзів
Усі пісні пишу я, альбоми створюю теж сам, і потім уже, коли доходить до концертів, турів, репетицій, ми це все учотирьох виконуємо.
Усі ми з трохи з різної музики. Барабанщик Ллойд — швидкий хардкорщик. Карім, який на басу, більше зі світу емо-року, емо постхардкору. І Кем, вони на синті грають, це про хіп-хоп, електронну музику. Що додає цікавого ефекту, бо для запису я роблю дуже прямий робот-комп'ютер, грубо кажучи, а ці люди з величезним талантом перетворюють його на нову живу істоту.
Ми — друзі. Тому для мене це більш такий дружній проєкт, живий проєкт. А те, що це подається як гурт у концертному варіанті, то все ліміти індустрії живої музики, комерція. Гадаю, людям, які щось продають, треба якомога простіше донести інформацію, щоб слухачі все швидко зрозуміли і визначились, подобається це їм або ні. Як ті ж Nine Inch Nails — це по-факту Trent Reznor, але знову ж таки позиціюють їх як гурт.
Народжений в Україні
У багатьох публікаціях медіа коротко згадують Powerplant як Ukrainian-born, але найчастіше далі в тексті не надто акцентують на походженні проєкту чи війні в Україні.
Коли проєкт багато турив, був доволі великий акцент на те, що це гурт із Лондона. Люди бачать на фото чотирьох людей і не замислюються, хто з них звідки. Можливо, цей піарний момент трохи прогавлений був із моєї сторони, але навіть коли акцентуєш на українському корінні, люди все одно про це забувають.
Єдиний позитивний спогад — це концерт у місті Ґронінґен у Нідерландах. Дата співпала з Днем Незалежності, тому промоутери спеціально знайшли українського кондитера і вирішили подарувати нам перед концертом торт. Було дуже приємно!
Здається, що коли ти сам не скажеш людям, чи в пресрелізі не напишеш, що ти з України й жив там багато років, то на це не дуже звертають увагу. Може, це якийсь прикол західної панк-сцени? Коли у 23-му виходив EP "Grass", я спеціально в пресреліз багато речей про війну закладав. Але до кількох великих інтерв'ю, що виходили після цього, така інформація не потрапила. Що дивно, бо вся музика суперполітична, усе мистецтво суперполітичне, але деякі речі, мені здається, досі незрозумілі, може, навіть дискомфортні багатьом людям на заході. Начебто є якесь онлайн-розуміння, що таке війна, але реального досвіду її проживання немає. Це тупо, дивно і прикро.
Узагалі приємно, коли гурт слухають усюди, але найприємніше, коли твоя творчість доторкається до людей з України. Це як персональна мрія, дещо важливе для мене. Хоча не певен, що Powerplant тут дуже знають. Або, можливо, хтось і слухає гурт, але не знає, що я українець. Мерч деколи купують, іноді хтось щось українською мовою в коментах пише. Але всьому свій час. Powerplant — це все одно трохи нішева музика.
Bridge of Sacrifice
Альбом "Bridge of Sacrifice" побачив світ 13 березня. Робота містить елементи блек-металу, як певну новацію для творчості Powerplant, однак загалом має радше готичний характер, адже Федір зберіг традиційні для нього мелодійні вокальні хуки та загальний підхід до сонграйтингу.
Блек-, дез-метал та іншу екстремальну музику я слухаю доволі давно. Але чомусь ніколи не здавалося, що я сам міг би творити подібне. Тут мені трапився американський лейбл Grime Stone Records, більшість музики на ньому пише його ж засновник. Це гаражний Black Metal, дещо схожий з Lo-Fi Garage Punk. Усе це мене надихнуло й дало певний зелений сигнал, що можна й не бути повністю гобліном, аби цим займатися. Бо Powerplant — це музика із самопосмішкою. Я до неї ставлюсь серйозно, але відкритий до творчих пошуків.
Тож, я почав мінімально експериментувати зі створенням мініакордів на гітарі. Пісня "Bridge of Sacrifice" була першою, що пішла на альбом, а також дала розуміння, що мій задум реально втілити. У неї доволі простий приспів. Це чотири акорди, які всі першими вчаться грати на гітарі, вони дуже тупі… під сосіски грати за містом на дачі (ред. сміється). Але ця комбінація мені сподобалася. Вона може звучати й доволі по-дитячому, і з гумором, але якщо в це якийсь персональний сенс вкласти, то результат буде особливим.
"Сумно постійно сидіти в кімнаті самому"
Зводив і мастерив альбом Stanley Gravett на лондонській Holy Mountain Studios, у доробку якої чимало цікавих релізів — Idles, The Horrors, High Vis.
"Bridge of Sacrifice" я писав сам, окрім партії віолончелі на двох піснях. Ще покликав друзів підспівати наприкінці одного треку. Однак цей альбом може звучати більше як гуртовий, бо тут є справжні барабани, але і їх я теж писав на комп'ютері. Потім Стен допоміг їх пересемплити, наче справжні ударні, і назад запхнути в комп'ютер.
Може, це й не найкраще рішення — писати музику самому — але вже як є. Утім, із часом виникло розуміння, що хоча і є ця жага робити все більше й більше, але самостійно все реалізувати все ж таки неможливо. Тому ще у 2024-му я вирішив знайти когось, хто б мені допоміг записати вокал нормально, і так вийшов на Стена. Влітку того року ми не дуже вдало записали кілька треків, зате познайомились і виявили спільні інтереси. Із часом we became friends, але також продовжили і професійну діяльність. Урешті вирішили й цей альбом зробити разом.
Слухайте альбом на стримінгах
Я намагався і міксингом займатися, але це така складна фізична наука, що навіть час мій уже пройшов, аби намагатися це вивчити. Краще я буду фокусуватися на інших речах. Тож я був дуже радий результату, бо, здається, альбом звучить доволі прикольно. До того же було гарно співпрацювати з іншою людиною, поспілкуватися, адже сумно постійно сидіти в кімнаті самому.
Глиняний "дід" від Walls.Press
Кураторством дизайнів для Powerplant займаюся, але останнім часом радше готую скетчі або мінімалюнки і віддаю їх у більш талановиті руки.
Обкладинка для "Bridge of Sacrifice" — це вже наша друга з Антоном з Walls.Press співпраця, коли він виліпив справжній об'єкт із глини. Антон робив подібні глиняні штуки для свого хардкор-гурту Reminded, і воно мені дуже сподобалось. Ми спільно вигадували композицію, а ще називаємо цю обкладинку "дідом", постійно про "діда" спілкуємось (ред. сміється). Антон — справжній майстер усього мистецтва, він дуже талановитий, і його шовкодрук — це, здається, найчистіша робота з мільйона футболок, які я будь-коли надрукував. І просто приємно було щось знову робити зі своїм другом.
Кліп за банку пива
З Джулією Муччі ми знайомі доволі давно, з кіномайданчика. Вона певний час теж жила в Лондоні, а потім повернулась до Мілану, постійно робила якісь мініфільми, надихалась малобюджетними старими стрічками категорії Б, які дуже прості сюжетно, але намагаються чимось іншим увагу до себе привертати.
У 2023 році продакшн-компанія виділила Джулії певні кошти, щоб зробити якусь роботу для портфоліо. А в нас того літа виходив реліз, і це так класно співпало, що в результаті з’явився кліп на пісню "Grass".
Для нового альбому Федір працював із режисеркою Giulia Mucci над кліпом "The Fork"
Цього разу я сам запропонував деякі пісні з альбому. Були й певні ідеї, особливо на пісню "The Fork" — коні, веселі локації. Ми довго шукали на це бюджет, але грошей не знайшли, тому, грубо кажучи, за банку пива зробили цю роботу. Вийшло дуже класно, бо знімали на плівку 8мм, а це дає можливість робити помилки, вона їх лагідно згладжує, навіть якщо все суперпросто зроблено. Можливо, це і є шлях — створювати щось з ідейними людьми за майже нуль грошей.
Найсумніший альбом
"Bridge of Sacrifice" важливий для мене і для долі гурту, бо створює імідж Powerplant як чогось дуже різного, мультижанрового. Він дає розуміння, що буде далі, і хоч конкретний результат неможливо загадати наперед, найголовніше, що все одно це звучатиме як Powerplant.
А ще тут була серйозна підготовка, багато думок, свідомих рішень. Бо минулий альбом із вокалом був ще у 2019-му році і він, як зараз здається, трохи дитячий, надто просто зроблений. А на "Bridge of Sacrifice" я вже намагався звучати професійно, щоб не соромно було за нього через 2–3 роки.
Уся моя музика — то переробка персонального досвіду. Корисно щось зробити із цим жахом. Тому "Bridge of Sacrifice" для мене — найекспресивніший, найсумніший і найбільш злий альбом, хоча він і може звучати як веселий. LP був зроблений і написаний за ці 4 роки, тому хоча все зле й сумне тут дуже завуальоване, для мене воно має ось такий сенс і контекст.
Ред. Родичі та друзі Федора увесь цей час залишаються в Запоріжжі. Музикант тримає з ними активний контакт і складно переживає емоції щодо їхньої долі.
Подорожі світом
У 2023-му Powerplant відвідали з концертами США, а вже 2025 року вирушили у два невеликі тури Японією та Австралією. Також команда регулярно виступає в різних європейських містах.
Дуже дико бачити успіх гурту, усіх цих слухачів і фанатів, справжню зацікавленість Powerplant в різних куточках планети. Я досі це не сильно розумію і не дуже знаю, що мне робити, коли для людей ця музика значить щось дуже важливе. Зате можу побачити світ, багато й хороших речей, і поганих. Це класно, бо дає змогу краще розуміти, що ти сам маєш.
Мріяв опинитись у Японії, і це відбулось минулого року. Я відчув справжній культурний шок, настільки по-іншому там побудована культурна система, інфраструктура. Австралія ж схожа на дуже велике поле. Цікаво було проїхати певні її частини машиною і дивитися, що там геть нічого й нікого немає. Здається, у всій країні населення всього 25 мільйонів, а в одному регіоні Токіо — майже вдвічі більше.
Ці подорожі — ніби дивний сон: є чимало знайомих елементів із твоєї голови, але вони склеєні у якийсь дуже специфічний пазл.
Я планую наші тури, готуюсь до них місяцями, потім усе швидко відбувається, і за тиждень-два або місяць це вже існує просто як спогад у моїй голові, навіть сам не розумію, чи це все відбулося насправді. Але приємно знати, що існує багато таких супернішевих ком'юніті по всьому світу і що в мене була можливість до них якось доторкнутися.
KEXP
У вересні 2024-го в рамках туру до США Powerplant також запросили виступити на знаковій радіостанції KEXP.
Коли я отримав мейл від KEXP, то наче здійснив неуявну мрію 17-річного себе, сльози в очах! Навіть без виступу мати таке формальне запрошення вже достатньо.
До нас звернулася ді-джейка Джен із програми "Sonic Reducer", це більше про альтернативний рок, панк-музику. Залежно від статусності на радіо їм дають певну кількість слотів, аби запросити гурт. І, здається, у Джен був на рік тільки один такий слот. Приємно, що вона вирішила запросити саме Powerpllant!
Нам провели екскурсію радіостанцією, і я був дуже вражений! В інтернеті ти часто бачиш лише маленьку кімнату з новорічними шарами, але насправді це ціла індустріальна будівля з великим відкритим офісом, декількома кімнатами для запису радіошоу, кафе. А ще мене вразила супергігантська серверна кімната.
І сама оця лайв-кімната теж зараз дуже велика, там стільки крутого обладнання, що виглядає все наче космічний корабель! Але головне — це команда. Усі вони найприємніші, найпростіші, найщиріші люди. Насправді найбільше в цій моїй подорожі світом музики вражає саме те, як багато у світі є людської щирості, особливо в таких нішевих, альтернативних ком'юніті.
Хоча й дивно це зараз згадувати. Із часом такі моменти переходять у якусь наче казку або фольклор у моїй голові. Може, було, може, і не було. Хто його знає ту правду? (ред. сміється)
Доволі поганий бізнес
Ціни на все зростають супершвидко. І це негативно впливає на те, як люди футболки купують чи ходять на концерти. Особливо це відчувається в турах. Усі промоутери й тур-менеджери, з якими ми працювали, відзначали певне затихання, бо люди вимушені економити. А ще ці кляті мита: спочатку Британія з Євросоюзу вийшла, потім тарифний брєд від Трампа. Це теж робить життя іншим людям і мені доволі непростим.
Усе ж Powerplant — це доволі поганий бізнес. Випускати Dungeon Synth, а потім Black Metal альбом, коли ви панк-гурт, це такі собі рішення. Тому зрештою цей дивний проєкт усе одно більше ідейний, ніж має якусь фінансову ініціативу. Найцікавіше й найвеселіше для мене — саме його існування. І щоб люди нас почули.
Можна сумувати, але сенс? Треба щось робити й рухатись уперед, а там побачимо. І знову ж таки, коли в мене батьки та друзі в Запоріжжі або Києві, мені сумувати взагалі некоректно.
Плани на літо
Запрошення на фестивалі дуже особливі, бо всі ці події — то багаторічні інституції. Я до них ставлюся з повагою, і дуже приємно бути частиною такої річної культурної традиції.
Виступ на Copenhell співпав із виходом нового альбому, який уже більш такий металевий, ніж панковий. Ми там тільки на одну добу, але найцікавіше цьогоріч мені було б подивитись на Babymetal. До того ж бачити ім'я свого гурту на афіші, нехай і супермаленьке, поруч із гігантами музики — це супердико, воно мені навіть як фотошоп виглядає!
Мрію про виступ в Україні, і це буде 100%!
Створено за підтримки Monster Energy.
Powerplant у мережі:
Фото надані виконавцем
