Український постпанк: від минулого до сьогодення

Пригадуємо, з чого починався український постпанк, й коротко аналізуємо, яким він є сьогодні.

ВСТУП: ЩО ТАКЕ ПОСТПАНК

Жанр постпанку народжується наприкінці 70-х років у Великобританії та стає продовженням (чи краще сказати антиподом) славнозвісного панк-року. Якщо останній був швидким та агресивним, то постпанк став його похмурішою і більш атмосферною альтернативою з холодними басовими партіями, мінімалістичними ритмами та відчуттям внутрішньої тривоги.

Проте постпанк, зокрема в Україні, пережив чимало турбуленцій. До нашої країни він прийшов значно пізніше і не у своїй класичній формі як, наприклад, ми звикли бачити у Joy Division, Bauhaus чи Siouxsie and the Banshees. Згодом зазнав сильних імперських, або же пострадянських впливів. І врешті постпанк в Україні зажив другу хвилю популярності вже у період повномасштабного вторгнення.

АНДЕГРАУНД ТУСОВКА 80–90-х

Як ішлося раніше, постпанк в Україні з’явився із суттєвим запізненням. Типово для наших 80–90-х, складно визначити, який саме гурт першим почав грати у цьому жанрі, адже різноманітні експериментальні проєкти тоді зароджувались масово, зникали швидко і далеко не завжди робили хоч якісь записи. Проте були гурти, які відзначилися своєю активністю та залишили відбиток на стіні української музичної історії тих років.

Оселедець — чи не перший український постпанк гурт, який заснували у польському місті Ельблонг у 1985 році Богдан Петруха та Марек Фолусевич. На вокал покликали українку Ольгу Наконечну, яка, до речі, мала незначний акцент (ред. і саме це додало звучанню Оселедця впізнаваної перчинки).

Одна з пісень Оселедця. На жаль, їхні пісні не доступні на стримінгах

У 1985 році команда дає свій перший концерт на українському заході "Молодіжний ярмарок" в Сопоті. Утім, як пригадує в інтерв’ю для Culture Pl Володимир Наконечний, засновник культового лейбла Koka Records, гурт проіснував недовго, зіграв десяток концертів, а у 1987-му виступив востаннє через еміграцію частини учасників. Ті ж Koka Records згодом видали концертні записи Оселедця 1986 та 1987 років на однойменному альбомі, чим і зберегли їх для наступних поколінь.

Ivanov Down — певно, найгучніший київський андеграундний гурт, який зародився у 90-х. Це складна експериментальна музика, яку не можна описати одним лише терміном постпанку, однак своє місце в популяризації жанру в Україні колектив усе ж відіграв. Ivanov Down досить швидко завоювали увагу аудиторії, виступали на київському фестивалі "Чорна Рада", їздили у тур Польщею, а їхні кліпи показували в етері "Території А". Ба більше, колектив встиг записати низку альбомів, однак найвідомішим став "Best Urban Technical Noises".

Кліп Ivanov Down на пісню "Я вигулюю свою рибу", який показували на "Території А"

За назвою Ivanov Down стоять вокаліст, гітарист та лідер гурту Олексій "Макет" Дегтяр, бас-гітаристи Андрій Саліхов та Ігор Вислоух, барабанщики Володимир Федюшин та Ігор Фількін. Все почалося з того, що у "Макета" був гурт "Альтернатива". В інтерв’ю для медіа "Амнезія" він називає свій перший проєкт "ліричною попсою під гітарку для дівчаток". Далі музикант зацікавився українською андеграундною сценою, і понеслось. Запис першого і, певно, найбільш знакового для гурту альбому "Best Urban Technical Noises" відбувся завдяки лейблу Koka Records та Сергію Дев’яткіну, "директору" Ivanov Down.

Гурт досить швидко розпався, проте сам Олексій Дегтяр залишається музично активним.

Інші гурти цієї епохи: Годзадва, Пірата Бенд, Раббота Хо, Табула Раса, Хлопчик Ду.

Героями етерів "Території А" були також і Пірата Бенд, однак через переважно російську мову їхнього найбільш знакового альбому "Солнце Пиратской Любви" (1996) взаємодіяти з цим матеріалом зараз доволі складно.

2010-ТІ: ДВА ТАБОРИ

Після бурхливих 90-х постпанк бере невеличку паузу. В 00-х жанр ледь не розчиняється у суміжних музичних напрямах: готик-рок, альтернативний рок; нові гурти практично не з’являються. А от українська андеграундна рок-сцена 2010-х, хоч і різко оживає, але буквально розколюється на 2 табори: ті, хто надихається заходом, і ті, хто є прихильниками так званих doomer- і sovietwave сцен — інтернет-субкультур, що під впливом російської музики активно романтизували пострадянську естетику. Хорошою новиною є те, що більшість тих колективів "реабілітувалися" після початку повномасштабного вторгнення і не лише перейшли на українську, але й розширили власні музичні горизонти. Але про це — пізніше.

Яскравим, але досить короткочасним спалахом пронеслись в історії вітчизняного постпанку кияни Seahorse. Засновані наприкінці нульових, але натхненні кращими взірцями 80-х, свій перший мініальбом "Watch A Seahorse Give Birth" вони презентували 2012-го. Хлопці встигли трохи поїздити Україною, але досить швидко розпались. Спроба реюніону у 2018-му успіхом не увінчалась.

Наприкінці 2012 року зароджується рівненський гурт Cold Comfort, творчість якого є прикладом похмурого, депресивного та холодного англомовного постпанку. Часто команді також приписували термін coldwave. За роки діяльності хлопці випустили низку синглів і мініальбомів, зокрема їхні пісні потрапили на збірку культового грецького лейбла Fabrika Records. В активні роки часто виступали в Україні та за кордоном. Останнім релізом Cold Comfort став EP "The Submerging" (2020), а після фактичного припинення діяльності гурту двоє його учасників, Алекс та Євген, сконцентрувались на сайд-проєкті Ritual Lovers.

Від Рівного їдемо до півдня України, де і народився наступний проєкт. Signals Feed The Void — гурт (чи радше дует) з Херсона, заснований у 2014 році. Вони співали українською ще до того, як це стало мейнстримом. Постійні учасники гурту Андрій Печаткiн і Віталій Гавриленко часто експериментують зі звучанням, тому кожен їхній реліз суттєво відрізняється один від одного. Певно, найбільш постпанковими вийшли альбоми "Під покровом" (2016) і однойменний "Signals Feed The Void" (2019), також доречно тут згадати і сайд-проєкт Сігналз, який зазнав відчутного впливу синтвейву. Як результат, Signals Feed The Void стали частиною збірки українського постпанку від Aby Sho "Зачароване коло" та закарбували власну творчість на вінілі.

Варто уточнити, що Signals Feed The Void завжди надихались західною сценою і, може, навіть дещо тримались осторонь тодішнього пост-панку-тренду, у момент, коли чимало їхніх колег гналося за славою Буерака та їм подібних. І навіть якщо впливу росіян не було у мові чи звучанні таких команд, їх все одно ліпили докупи з нашим східним "сусідом" в один культурний простір, свідомо чи ні. Найяскравішою ілюстрацією цього пострядянського впливу можна назвати фестиваль "Icecream Festival" від однойменної промо-групи, яка возила в Україну у другій половині 2010-их тих самих Буерак чи PLOHO. Так на афіші 2017 року поряд із росіянами можна було побачити імена Stepan i Meduza, janp, The Jossers, Yah, Small Depo, ГАСП. Згадані музичні проєкти до нашого часу або взагалі не дожили, або все ж спромоглися переосмислити самих себе у нових реаліях.

Раніше ми вже знімали повне відео про постпанк 2010-х, деталі — за посиланням

Київський гурт Small Depo, заснований у 2014 році, на початку своєї діяльності тяжів до естетики пострадянського постпанку та doomer-хвилі — з похмурим звучанням, монотонним вокалом і текстами про відчуження та самотність. Ранні релізи гурту, зокрема альбоми "Brodyaga" (2015) та "DEBIL’NIY" (2018), багато в чому віддзеркалювали тогочасну атмосферу постпанкової сцени на пострадянському просторі. Втім, із часом Small Depo переосмислили власну творчість: музиканти почали більше експериментувати зі звучанням, а після тривалої паузи повернулися з новими релізами українською мовою. Наприклад, мініальбом "Терпіння" (2024) став першою великою роботою гурту українською та звернувся до тем прийняття нової реальності, втрати дому та внутрішньої стійкості.

2020–СЬОГОДНІ: НОВЕ ДИХАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОСТПАНКУ

З 2020 року, а краще сказати, з початку повномасштабного вторгнення в українського постпанку з’явилось нове дихання. Хоча ще до 2022-го багато артистів випускали музику російською, наразі з кожним роком з’являється все більше українськомовних творців. Їхнє звучання стає усе більш професійним, але також зберігається тренд на DIY-музику з лоу-файним вайбом.

Своєрідним феноменом для українського думервейву став Mistmorn, який від мемного контенту та гумористичних переспівів перекочував до серйозної лірики. Виконавець починав з ютубканалу UkrTrashDub, імовірно, мав кілька менш відомих музичних проєктів, а вже у 2019-му викристалізував свою творчість саме під псевдонімом Mistmorn. Тоді ж вийшов і перший мініальбом "Нудьга" у звчному для артиста doomerwave звучанні.

Пік популярності Mistmorn припав на 2021 рік, коли такі хіти як "Панельні будівлі", "дідько, я у розпачі…" чи "Божевілля двох" швидко набирали мільйонні прослуховування на різних платформах. Однак невдовзі Mistmorn взяв паузу й нових пісень по тому фактично вже не випускав. Зараз він повсякчас радує свою аудиторією каверами та благодійними зборами у власному телеграм-каналі.

Унікальним виконавець є з тієї точки зору, що ніколи не давав живих виступів, не працював з лейблами, на видавав фізносіїв і загалом надавав перевагу збереженню своєї анонімності та фокусувався виключно на інтернет-присутності за власними правилами.

У 2020 році на сцену українського постпанку вривається Богдан Розвадовський зі своїм проєктом SadSvit. На початках івано-франківський виконавець мав і російськомовний матеріал, проте доволі швидко перейшов на українську. Зокрема його спільний з Sad Novelist мініальбом "Холод" (2021) виходив ще на платформі лейбла "Світанок", яскравого мультижанрового об’єднання з акцентом на українськомовній музиці, що дещо випередило свій час.

Наразі EP "Суматоха" (2020) видалений з усіх стримінгів, тому першим великим сольним релізом SadSvit можна вважати альбом "Cassette" (2021)

З початком повномасштабного вторгнення творчість SadSvit "вистрілила", а українська молодь заслухала його старі альбоми "Холод" та "Cassette". У період гарячої фази війни 2022-го, українці записували ностільгійні тік-токи під трек "Молодість" та згадували життя до повномасштабного вторгнення. Навіть серед військових SadSvit знайшов своїх поціновувачів — полк "Азов" популяризував пісню "Касета", використавши її як саундтрек до відео бойових дій.

Богдан і досі веде музичну діяльність, однак, попри назву проєкту, його музика часто звучить світліше і мелодійніше аніж класичний постпанк.

Експериментальний альбом Богдана. Цікавий факт: назва LP натхненна літаком "Мрія", який росія зруйнувала у 2022 році

Повномасштабне вторгнення росії у 2022 році суттєво змінило українську музичну індустрію. Це торкнулося не лише постпанку, а й практично всієї альтернативної сцени. Для багатьох музикантів цей період став точкою переосмислення власної творчості, питання мови та культурної ідентичності.

Якщо до 2022 року частина артистів продовжувала писати російською або тяжіла до пострадянської естетики, то після початку великої війни ситуація змінювалася дуже швидко. Українська мова дедалі частіше ставала основною у нових релізах, а самі музиканти почали дистанціюватися від російського культурного простору. Цей процес торкнувся навіть тих гуртів, які раніше працювали у межах так званого doomer або sovietwave. Серед них — Sudno, Electrobirds (які наразі видалили всі треки російською), Small Depo, Delirium, Morwan, Proton-4 та багато інших.

Sudno — це приклад класичного сумного, романтичного постпанку з Lo-Fi вайбом, що виріс з тренду на doomerwave. Вперше проєкт заявив про себе у 2021 році, проте невдовзі пішов на паузу через повномасштабне вторгнення. Уже після 2022-го Артем (засновник та єдиний учасник проєкту) перезапустив Sudno і наразі веде активну діяльність в межах цього проєкту, концентруючись насамперед на форматі синглів. Зокрема у своєму дослідженні вітчизняного постпанку, телеграма-канал "самобутній" наводить як ключові для навколовоєнного Тік-Току треки Sudno "Тону" (17 тисяч відео станом на лютий 2025-го) і "Вільний" (25 тисяч відео).

Свідченням того, що український постпанк розвивається, є діяльність одеського гурту Electrobirds. Це колектив сучасної доби, який поєднує постпанкову меланхолійність із елементами інді-звучання. У своїх релізах хлопці часто звертається до тем кохання, пам’яті та ностальгії, а їхня музика балансує між ліричністю та холодною атмосферою жанру. Наприклад, в альбомі "Чарівний замок" (2023) Electrobirds розгортають своєрідну історію про різні стадії почуттів, де кожен трек показує іншу грань переживань.

Тут варто зупинитись на факті того, що війна змінила і тематику вітчизняної музики. У текстах дедалі частіше з’являються мотиви втрати дому, пам’яті, тривоги, життя під час війни та ностальгії за довоєнним часом. У певному сенсі постпанк виявився жанром, який природно резонує з такими настроями — його холодна атмосфера, мінімалізм і меланхолійність стали своєрідним емоційним саундтреком для нової реальності.

Окрім цього, українська музика отримала значно більшу міжнародну увагу. Через війну багато іноземних медіа почали відкривати для себе українську сцену, а незалежні артисти — частіше потрапляти у закордонні плейлисти та фестивальні лайн-апи. У результаті постпанк, який довгий час залишався нішевим жанром локальної альтернативної сцени, почав поступово виходити за межі українського контексту.

Гарним прикладом такої закордонної уваги є проєкт Morwan, який свій химерний постпанк приправляє слов’янськими та арабськими мотивами. Як результат — численні згадки у підбірках Bandcamp Daily, насамперед альбому "Svitaye, Palaye" (2023).

Чимало уваги вітчизняному постпанку приніс і саундтрек до гри "S.T.A.L.K.E.R. 2", який поширив цю музику, разом з грою, усім світом. Зокрема одразу декількома треками в підбірці відмітився ДК Енергетик, який наразі можна назвати найактивнішим і найпопулярнішим вітчизняним постпанк гуртом. ДК Енергетик зібрався на початку 2022 року, активні учасники — Яків Марний, Всеволод Шутка і Олександр Фолянський. Хлопці вдало дебютували з синглом "Енергетик", яким одразу окреслили свою орієнтацію на Чорнобильську тематику, холодниий звук і загалом ностальгічну естетику постраянської України. Підкріпили цей рух оодразу двома альбомами 2023-го — "Юність" і "Шлях". А вже на третьому повноформатнику "Завтра", який, до слова, успішно розійшовся у форматі вінілових платівок, і тематика змістилася в сторону сучасності, і звук видається більш орієнтованим на західні постпанк зразки.

Наразі ДК Енергетик збирає великі зали по всій країні, мав солдаути в Mezzanine, Культмотиві і навіть тисячнику Origin Stage. Команда активно співпрацює з Третьою Штурмовою, а минулоріч навіть спробувала власні сили у нацвідборі на Євробачення.

Проте остаточне місце більшості згаданих артистів в історії українського постпанку тільки формується. Сучасна сцена пише власну історію просто зараз, і лише час покаже, які з нинішніх гуртів стануть справді знаковими для цього періоду.

ПІСЛЯСЛОВО

Історія українського постпанку — це історія сцени, яка розвивалася всупереч обставинам. Від підвальних репетицій гурту Оселедець у 1980-х до цифрових релізів покоління 2020-х — цей жанр пройшов шлях від локального андеграунду до помітного явища сучасної української музики.

У різні періоди він змінював форму: іноді зникав із радарів, іноді розчинявся у суміжних жанрах, іноді піддавався зовнішнім культурним впливам. Проте завжди лишався середовищем для музикантів, які шукали спосіб передати власні почуття — тривогу, відчуження, ностальгію. Повномасштабна війна лише загострила ці процеси: музика стала способом фіксації емоцій і досвіду покоління, яке живе у час великих історичних змін.

Сьогодні український постпанк переживає нову фазу розвитку. Молоді артисти експериментують зі звучанням, поєднують жанри, іноді буквально формують ідентичність вітчизняної сцени.