Структура Щастя: Я не роблю музику, щоби бути популярною

На початку травня в рамках фестивалю "4.5.0 VS kontrabass" Анаід Агаджанова поспілкувалась із Лізою Углач (Структура Щастя) про її сценічний образ, ставлення до українського шоубізнесу та прагнення повної українізації вітчизняного медіапростору.

Ліза Углач, відома під сценічним ім’ям Структура Щастя, — це 19-річна українська виконавиця, яку щомісяця на Spotify слухає майже 400 тисяч людей. Як і чимало однолітків, дівчина починала з російськомовного поппaнку, але зараз її творчість — повністю українськомовна суміш електроніки з різноманітними іншими стилями. У колекції Лізи вже є колаби з Sad Novelist, хейтспіч, drimandr, Марний та купою інших виконавців.

— У музичній індустрії і загалом у шоубізнесі жіночі образи, як правило, сексуалізовані, значна увага приділяється саме візуальній складовій, демонстрації зовнішньої привабливості. Мені здається, що ти до цього досить спокійно ставишся, можливо, навіть уникаєш акцентів на сексуальності. Хоча твоя музика дуже емоційна й пов'язана з особистими переживаннями, візуально ти виглядаєш дуже стримано. Розкажи про свій образ.

— Найперше я хочу сказати, що в мене немає сценічного образу як такого, Коли я тільки-но починала, то ще щось продумувала, трохи було бажання показати себе відвертішою. Але це було лише в підлітковому віці, в 15–16 років. Потім я цей аспект, слава богу, переросла й зараз навпаки намагаюся транслювати аудиторії, що всі артисти, принаймні молода сцена, це такі самі люди як і ті, що в залі. Ми нічим не ліпші й не гірші за глядачів.

Не бачу нічого поганого й у тому, щоби перефоткатись з абсолютно всіма бажаючими. Так, це енергозатратно, це важко, але я вважаю, що кожна людина заслуговує на увагу. І наразі мені вистачає ресурсу, щоб це робити. Я хочу нести щирість аудиторії, і в подачі, й у виконанні. У цьому й полягає метамодерн по суті. Хочу, аби було розуміння, що я на сцені така сама як і в житті. Тому в мене немає сценічного образу абсолютно.

— Це круто й досить контроверсійно. Чи відчуваєш ти себе популярною, чи відчуваєш себе визнаною?

— Якщо чесно, коли мені про це кажуть, у голові одразу з'являється купа дисонансів і блоків типу "Я? Та ні? Ні!". Не знаю, скільки мені знадобиться ще часу, щоб це усвідомити, це дуже тяжко. У своїй голові я все ще виступаю в клубах на 100–200 людей і не дуже відчуваю цю популярність. Так, більше людей підходить фотографуватися і взагалі на виступи, але мені по відчуттях ближче сприймати цих людей як друзів, котрі цікавляться мною як особистістю, я не ставлюсь до них як до фанатів.

— Ти "вистрілила" і взагалі живеш у дуже суперечливий момент. З одного боку, це важкий час, що змушує подорослішати значно раніше, ніж можна було б собі дозволити в інших обставинах. Водночас ти потрапила одразу у світ уже існуючих можливостей і купи відкритих дверей, зуміла побачити інструменти для самореалізації, правильно скористатись ними й у тебе все вийшло. Що далі?

— Ой, це дуже складне питання. Буквально кілька тижнів тому в мене була криза чи щось типу того — я абсолютно не розуміла, що хочу робити далі. Бо в мене була ціль, й от зараз, по факту, я вже досягла всього, що хотіла. Я не хочу всесвітньої слави, мені не треба якихось шалених грошей і так далі. Зараз мені максимально достатньо всього (ред. сміється).

Так, буде добре, якщо аудиторія збільшуватиметься — це означатиме, що більше людей мене почують, але разом із тим я розумію, що цей пік настав для мене справді зарано. Я завжди думала, що вже достатньо свідома й досвідчена, але нещодавно зрозуміла, що ще ні. Й от ця "криза" — це був момент, коли я максимально зневірилась у собі і взагалі втратила розуміння, що мені треба від життя. Зараз я працюю над цим і приходжу до висновку, що неважливо, що буде далі, я маю йти тим темпом, який мені комфортний. Я нікому нічим не зобов'язана, і навіть якщо наступні треки не будуть так сильно залітати, або щось у цьому плані піде не так успішно — нічого страшного. Я не роблю музику, щоби бути популярною, я роблю те, що мені подобається.

— Як не крути, було б дивно не визнавати свій вплив на досить велику аудиторію. Напевно, ти усвідомлюєш, що це дуже велика відповідальність. Чи з огляду на це ти себе в чомусь цензуруєш? Наскільки ти зважаєш на можливі наслідки тих чи інших твоїх вчинків або висловлювань?

— Зараз просто час такий, коли треба завжди себе контролювати, тим паче коли спілкуєшся на велику аудиторію: одне криве слово й тебе закенселять — усе, мінус кар'єра, рахуй. Тому треба, по-перше, повністю сформулювати свою позицію, вірити в неї, слідувати їй і транслювати її. Я, на жаль, почала самоусвідомлювати свій вплив буквально нещодавно, можливо, місяці два тому. Це те, над чим я також зараз працюю і тяжко.

Але мені, наприклад, дуже допомогла відмова від алкоголю. Не те щоб у мене були якісь із цим проблеми, але загалом я могла собі дозволити попиячити. У якийсь момент я зрозуміла, що це буквально руйнує мені життя, я не можу себе в якихось речах контролювати повністю. Зараз я вже місяць не вживаю алкоголь, і мені набагато ліпше й думати, і висловлюватись, і загалом.

— Той бум, який відбувся з нашою культурою в результаті повномасштабного вторгнення, став поштовхом для багатьох серйозних змін, наприклад, нової інді-сцени, яка сформувалась із вашої тусовки. І вочевидь, саме ви формуватимете її в найближчі 5–10 років. Я пам'ятаю, як після Революції гідності була частково схожа ситуація, але тоді мало кому вдалося розвинутись до серйозних масштабів і здобути достатню популярність, щоби бути почутими й заробляти музикою на життя. Чи думала ти про те, що тебе не влаштовує в нинішньому "шоубізнесі", можливо, є речі, які ти хотіла б виправити, змінити чи якось реформувати?

— Прикладів конкретних не наведу, але загалом для мене це все повʼязано з присутністю будь-чого російського чи російськомовного в українському медіапросторі. Я вважаю, що не має бути жодного натяку на будь-що російське, це те, від чого залежить формування наступних поколінь, і слухачів також.

Моя аудиторія — це дуже багато дітей віком 9–13 років, і я розумію, що коли вони вважатимуть мене своїм кумиром, то неважливо, де вони народились, у Донецьку, чи в Луганській області, чи ще в якихось місцях, де люди переважно спілкуються російською, це не матиме значення. Важливо, що вони дивитимуться на мене й подумають: "Блін, а вона розмовляє українською, може, і мені теж спробувати?" Я маю вже багато прикладів таких історій у комʼюніті, це працює.

Якщо весь медіапростір буде тотально україномовним і проукраїнським, навіть трошки радикальним, то й українізація відбуватиметься набагато швидше, і це буде не примусова українізація, але й не лагідна, бо лагідна, як ми бачимо, не працює.

Історія Структури Щастя від влогера ксав’єра

— Повернімось до шоубізнесу. У вас, молодих артистів, набагато більше шансів стати індустрією, ніж у них.

— Так, бо ми — це буквально люди, які виходять на сцену, а не проєкти. Я нещодавно зустрілась ненароком з alyona alyona, їхали в одному купе до Франківська. Вона була дуже відкрита й реально розбирається в молодих артистах: коли я називала імена тих чи інших, Альона не просто казала "Ага, ага, знаю", а і згадувала назви їхніх релізів. Тобто вона реально розбирається, і це дуже гарно, але знову ж таки не факт, що хтось інший так само відкритий.

У мене ще залишилися деякі упередження, наприклад, що колаба з Пивоваровим — це не мій рівень. Так само з Kalush чи Дзідзьо — це абсолютно інакші простори, різні всесвіти, і мені здається, що я би й не хотіла, аби вони перетинались, тому що для мене це про нещирість, це проєкти, а нам треба навпаки це все назад у минуле відправляти.

Найпопулярніший трек Структури Щастя та SadSvit "Силуети" має понад 10 мільйонів прослуховувань на Spotify

— Наостанок поговоримо про тих, з ким у тебе виходять фіти і спільні альбоми, твоїх сусідів по лайн-апу сьогоднішнього фестивалю.

— У мене гарні відносини з Sad Novelist, я дуже ціную його як виконавця, і загалом ця людина стала для мене прикладом спілкування з аудиторією, висловлювання думок, можливо, через мою недосвідченість, але він вміє це робити. Я в деяких аспектах навіть раджусь із ним, як правильно відповісти десь, що сказати.

Для мене наша спільна робота (ред. EP "Ближче") дуже особистісна, я її дійсно прожила. Вона готувалася складно й довго, і насправді могла б вийти набагато раніше, якби я була відповідальнішою, бо дуже довго не кидала демки. Усе було готово, залишався лише мій вокал, але я все до останнього моменту відкладала.

— А що тебе зупиняло?

— Напевно, те, що я завжди до цього говорила абстракціями в піснях і дуже рідко говорила щось прямо. А тут у мене була задача зробити прямий посил, і хоча не зовсім вийшло, я старалась. Для мене це була робота над собою. Я прочитала навіть книгу про рими, щоб якось цікавіше все зробити, бо хотілося хоча б трошки на рівень Новеліста підтягнутись у цьому плані. Але коли мініальбом уже був закінчений, я була дуже задоволена, взагалі не очікувала такого результату. Пам'ятаю, як Новеліст уперше вмикав треки і я буквально розплакалась і від радості, і від того, що ми це все зробили так гарно. Я сиділа й думала — капець.

— Це дуже крутий досвід — сатисфакція від того, що результат перевершив твої очікування і ти перевершила саму себе.

— І це максимальний андеграунд, не попсовий звук, не щось звичне для української музики. Сама суть епішки була в тому, щоб закрити нішу й показати — тепер у нас є і таке, слухайте наше, будь ласка! Наша ціль зараз — робити альтернативу будь-чому, щоб у нас було своє.

Повну розмову з Лізою слухайте в подкасті Культура: війна

Подкаст також можна послухати на Apple Podcasts i Google Podcasts
 

Структура Щастя в соцмережах:

https://linktr.ee/lizavamnestruktura

Більше подкастів з серії Культура:війна тут: 

https://t.me/culture_war_ukraine

Фото Kirai gigs