pasta fibonacci: Навіщо здаватись, якщо можна спробувати ще
Від старту з рок-школи до мрій про закордонні шоукейси — усе це молодий гурт pasta fibonacci, з яким спілкуємося сьогодні.
Українська сцена регулярно поповнюється новими іменами, серед яких і інді-рок-проєкт pasta fibonacci. За плечима дівчат — кілька синглів, чимало живих виступів, але, що важливіше, це проєкт із виразною соціальною складовою.
Актуальний склад гурту, з яким нам випала нагода порозмовляти: Марі — вокалістка, гітаристка; Марічка (Маша) — барабанщиця; Саша — басистка, бек-вокалістка (зліва направо)
— Старт проєкту завжди найцікавіший. Для когось це реалізація заповітної мрії, в інших людей — щаслива випадковість. Як було у вас? Хто, де та як заснував колектив, який тепер ми знаємо під назвою pasta fibonacci?
Саша: Для мене це було здійснення підліткової мрії. На мій 16-й день народження батьки подарували електрогітару, трохи пізніше я назбирала на бас. Почала грати і відтоді мріяла про власний гурт. Коли вступила до університету й переїхала до Києва, пішла в рок-школу й там зустріла перший склад "пасти", який постійно змінювався, але щоразу зводив мене з мегакрутими людьми.
Марічка: В дитинстві я мріяла бути рок-зіркою, а вже в дорослому віці вирішила просто навчитись грати на ударних для себе. Але потім я спробувала пограти з дівчатами й мені сподобалось.
Марі: О, мене батьки віддавали в музичну школу, але через те, що нікому та ніколи було мене водити, ця історія швидко накрилась. Далі я зосередилась на співі й дуже захоплювалась закордонними артистами, активно вивчала англійську та перекладала у віршованому форматі улюблені пісні.
Потім, у середині 8-го класу, в гостях у родичів я помітила запилену акустичную гітару, і понеслось. Я її позичила, грала на ній днями, стирала пальці, але це був приємний біль, неначе початок чогось нового.
Уже в 16 років на літньому підробітку я накопичила на свою першу електрогітару та комбік, на придбання якої мене на тот момент надихнула музика Muse, адже перша пісня, яку я вивчила на електрогітарі, була "Plug in Baby".
— Про ідолів чи рольових моделей можна розмовляти годинами. Ким ви надихалися на початку та тепер? Чи відчутні у вашій творчості сліди улюблених виконавців?
Марічка: Не можу сказати, що надихаюсь кимось конкретним, але загалом мені подобаються артисти, які пишуть чесну музику про себе і світ навколо, а не просто намагаються створити певний образ.
Саша: Мене закохали в музику Måneskin, Arctic Monkeys та Muse, я і досі ними надихаюся. Останні два роки постійно слухаю Hozier. Я в захваті від його текстів (від тематик до їх реалізації) та мелодій.
Якщо говорити про саме жіночі гурти, це, однозначно, The Warning (люблю дивитися, як жінки захоплюють сцену). Також останнім часом слідкую за виконавицею Blu DeTiger. Це американська співачка та басистка. Я би дуже хотіла так само вміти володіти інструментом i співати водночас.
Загалом, мне здається, що власний стиль — це і є поєднання впливів улюблених виконавців, помножене на власне бачення.
Марі: Я обожнюю Sir Chloe, у неї зрозуміла й не перевантажена подача. Як у звуці, так і в текстах. Моєю групою підлітковості є Teen Suicide, west emo rock, який здається таким близьким за сенсами, хоч і таким далеким географічно. Також рання творчість Maroon 5 ніби зачіпляє кожну струну душі своєю подачею.
Із жіночих гуртів люблю Hole і надихаюсь їхньою відкритістю на близькі жіноцтву теми, про які зазвичай не говорять.
Ну і, звісно, Muse з їхніми концептуальними альбомами, сенсами, та вправність Метью Белламі як мультиінструменталіста з неймовірним вокалом. Сюди ж Foo Fighters, Dream & Ivory (крутий інді-дует), Roar, Steve Lacy, L7.
Також мрію набити тату з Deftones.
— Розвиватися в музичному плані доволі важко. З фінансами, першими майданчиками, апаратурою часто буває нелегко. Особливо в Україні в наш час. Тому, чи не могли б ви назвати найбільші проблеми, з якими зіткнулися на початку діяльності? І як вдалося їх подолати?
Марічка: Я думаю, можливості завжди є, треба просто знати де шукати. Слідкувати в соцмережах за профілями організаторів заходів, які часто кличуть на виступи починаючі гурти. Шукати людей, дотичних до індустрії, серед знайомих і знайомих знайомих. Інструменти та апаратуру можна брати в оренду або купити б/в. Звісно, зовсім без фінансових затрат не вийде, але це можуть бути не такі вже й великі кошти.
Марі: Погоджуюсь із Машею. Але додам, що це теж окрема організаційна історія, займає немало часу та зусиль.
Наразі в дискографії дівчат — три сингли, останній — "вечірка одного зросту" — вийшов навесні
— У музичній кар’єрі є багато значущих моментів, які творять тебе як артиста й запам’ятовуються надовго. Наприклад, перший концерт. Як пройшов ваш перший виступ? Виправдав очікування, чи, може, навпаки?
Саша: Мій перший виступ як басистки був саме з "пастою" на School Bands Battle 2022. Ми грали з плейбеком, тому не з першого разу вступили:) Та, попри це, ми сподобались аудиторії й, у результаті, перемогли. Для мене вийти на сцену з бас-гітарою вже було перемогою, тому я була в захваті.
Марі: Я переживала за свій перший виступ у складі гурту, який тепер уже є минулим. Але зараз не переживаю узагалі, просто залишаюсь собою і все проходить супер, лише аналізую, що наступного разу можна зробити ще крутіше!!
Марічка: Мені здається, не треба очікувати, що перший виступ буде ідеальним. Тоді все пройде добре, без надмірного страху. Звісно, музиканти мають зробити все, щоб виступ був вдалим, але безпосередньо на сцені краще розслабитись і спробувати прокайфувати.
Виступ гурту на School Bands Battle 2023
— Багато людей, які ніколи не були частиною музичної індустрії, мають різні, часто хибні, уявлення про неї. Що найбільше здивувало в ній вас? Як у позитивному, так і в негативному плані.
Саша: Творчість — це теж рутина.
Марі: Кожна пісня зводиться до базових акордів, але ці акорди настільки можуть бути запаковані в "пачку інструментів", що це непомітно. І це дійсно мистецтво.
Марічка: Написати пісню легше, ніж записати її :)
— Непідготовленій людині часом важко усвідомити кількість фанів, які захоплюються особистістю та працею музиканта. Як у вас відбувається взаємодія з прихильниками? Тільки на виступах чи, можливо, поза ними?
Марі: Коли ми виступали в Дрогобичі на честь виходу першого випуску журналу "Білкіс", серед аудиторії була дівчина, якій я випадково намалювала автограф гурту на шкірянці. Згодом, за пів року, ми, окремо або разом, випадково пересікались із нею в Києві 3 чи 4 рази, і щоразу комунікуємо так, ніби ми давні знайомі. Взагалі, немає бачення ієрархії артист-фанат (навіть на майбутнє), ми всі однакові, просто круто, що ти знаходиш людей, з якими твоє бачення світу та музичний смак співпадає, це дійсно унікально.
— Все всюди має сенси. Окремо взяті пісні й масштабні проєкти. Яка концепція вашого гурту? Який посил ви хочете нести в суспільство своєю музикою?
Марі: Ми всі вперше живемо своє життя, тому помилки — це органічна складова. Головне — усвідомлювати, що ти робиш те, що ти хочеш, те, що любиш. Дійсно любиш. Що бути не таким, нетиповим, "нейровідмінним", дивним, але — собою (і чесним із собою) — це найвищий уровень "дзену", якого можна досягти. Адже, блін, ми єдині, хто буде з нами все-все своє життя!
Марічка: Я думаю, що найвищий рівень майстерності — написати по-новому про старе і всім знайоме. Тому намагаємось показати своє бачення вічних тем і сподіваємось, що людям відгукнеться.
— Мистецтво — це спосіб говорити та показувати. Інколи те, що передати іншим чином важко. Які проблеми суспільства ви зараз бажаєте висвітлювати найбільше?
Марі: Хочемо висвітлювати "непопулярні думки" та непопулярні ситуації і стани людей, які часто можуть бути в нашому житті, але ми їх не так помічаємо, або не надто надаємо їм значення (нішево, нішево)). Щось, що багато хто може сказати "о, було", але це, на перший погляд, не лежить на поверхні.
Висвітлювати протест дивним суспільним нормам (і, до речі, не лише тим, що прийшли з минулого покоління), а й у теперішньому. Є образи, які нам навʼязують і роблять "нормою", хоча вони можуть різко викривляти уявлення про реальний світ і, у результаті, псують життя.
— А тепер трішки щодо творчих планів, на найближчий рік і загалом. Можливо, є конкретна сцена, яку ви прагнете підкорити, чи якась інша мета?
Марі: Одна з наших цілей на найближчий рік — записати мініальбом. Це дасть і нам розуміння, хто ми та для кого, й обʼєднає тих, кому зайшов наш вайб. А взагалі дуже круто буде виступити на закордонному шоукейсі.
— Чи були колись думки здатися? Бо важко, заплутано, неясно. Якщо так, як ви з ними боролися?
Марі: Кажуть, що ти "живеш один раз". Хоча насправді ти живеш кожен день, а помираєш лише один раз. Тому скільки днів, стільки й думок, переживань, радощів і суму в різних пропорціях. Але я вважаю, що все це має поєднуватись однією "ниткою" твоїх цілей та бачення себе, за яку ти в будь-якому разі тримаєшся. Тож, скільки б не було різних нестабільностей, я по максимуму тримаюсь за своє. Але якщо щось не виходить — це теж ок. І частина шляху.
Саша: Я згодна з Марі, кожен день — це маленьке життя. Тому, я думаю, природно час від часу дивитися на своє життя під іншим кутом та сумніватися. Але все ж таки треба намагатися усвідомлювати, що й навіщо ти робиш, тоді легше відрізнити секундну слабкість від хибного шляху.
Марічка: Не було. Який сенс здаватись, якщо можна спробувати ще?
— Життя схоже на мозаїку, де музика — її частина. Але якби все-таки не вона, який життєвий шлях ви б обрали?
Марі: Я завжди цікавилась внутрішньою складовою брендів, зокрема музичних, мені подобається вивчати "той" бік екрану, яка стратегія стоїть за тією чи іншою концепцією. Люблю мислити широко та вивчати світ. Тож, якби не музика, я би була піарником. Хоча я ним зараз паралельно і є.
Саша: Важко займатися лише чимось одним у житті, бо мені потрібно перемикатися. Окрім музики, моя друга пристрасть це — мови. Я маю диплом бакалавра філології та планую навчатися далі. Тому моє комбо — перекладач&музикант.
Марічка: У вільний від музики час я розробляю програмне забезпечення, а також люблю займатись спортом і готувати. Колись на пенсії відкрию ресторанчик із живою музикою і буду сама там виступати (звісно, з дівчатами). Тому треба набити руку, щоби потім не відлякувати клієнтів. Ха-ха-ха;)
— І наостанок. Там, по інший бік екрану, багато людей. Деякі з них живуть звуками й піснями, прагнуть колись узяти до рук гітари та застрибнути на сцену. Що ви можете порадити всім, хто хоче зануритися в музику, але досі вагається?
Марі: Все не так складно, як здається. Суть лише в дисципліні. Ти й так проживаєш цей день, спробуй виділити хоча б 20 хвилин тому, про що мрієш.
Саша: Якщо ви хочете чимось займатися — беріть і починайте. Чим скоріше ви спробуєте, тим скоріше зрозумієте, чи це дійсно ваше, і почнете розвиватися. Якщо ж ні, це зекономить вам купу часу, який ви могли витратити на роздуми, і звільнить простір для чогось іншого.
pasta fibonacci у мережі:
Фото надані героїнями інтерв’ю
