Обрій: Маємо розвивати усе, що робить нас українцями
Довгоочікуваний перший повноформатний альбом ужгородського смерть-метал гурту вже в мережі! І невідомо, хто більше очікував на нього — фани або ж самі музиканти. Про тривалий процес створення, війну та останні події в житті гурту спілкуємося з учасниками Обрію.
27 лютого за підтримки лейблів Neformat Family та Robustfellow виходить перший у дискографії ужгородських металістів концептуальний повноформатний альбом "Йосип". Над цим довгобудом команда працювала ледь не з 2015 року.
Реліз також доступний на стримінгах. Щодо замовлення касет пишіть сюди
— Із часу нашого минулого інтерв’ю вам вдалося утримати доволі стабільний склад попри те, що світ довкола постійно змінювався — ковід, переїзди, повномасштабна війна, дорослішання. Що з учасниками зараз, як у всіх справи?
Микола (вокал):. Я служу в лавах Збройних Сил України, у званні сержанта на посаді командира відділення одного зі стрілецьких батальйонів. Віталій і Сашко живуть в Ужгороді, перший займається своїм брендом одягу "Темінь", другий — озвучкою фільмів. Петро живе і працює в Києві, веде активну музичну діяльність, грає в низці гуртів і також час від часу працює сесійно з різними проєктами. Сейра у Львові, так само активно займається власними музичними проєктами. Тобто розкидані ми досить сильно, що, звісно, впливає на діяльність гурту.
Петро (ударні): Погоджуюсь, усі хоч і в різних містах, але якось творчий процес іде. Окрему подяку хочеться висловити Миколі за те, що будучи на службі, він активно давав нам прочухана й підганяв, адже моментами ми трішки були повільні та розслаблені.
Зліва направо: Сашко (бас), Микола (вокал), Петро (ударні), Віталій (гітара). Фото — KADRA
— У пресрелізі ви говорили зокрема про емоційне вигорання учасників. Як справляєтеся із цією проблемою та як це позначається на діяльності гурту?
Микола: Та тут ще питання, чи насправді справляємось. Хтось звертається до психолога, хтось сидить на заспокійливих чи антидепресантах, хтось просто пробує перетерпіти. На діяльності гурту це позначається негативно. Ми через це прогавили повністю літо-осінь 2024 — ані записів, ані концертів. А через максимально поганий ментальний стан одного з учасників навіть довелось відмовитися від виступу на минулорічному фестивалі "Файне Місто".
Зараз займаємося процесами, пов’язаними з випуском альбому. Паралельно намагаємося робити новий матеріал. Рухається це все тяжко, але діло зійшло з мертвої точки. Якщо зможемо, то восени випустимо нові треки. Але це не точно.
Петро: Ну, попайка страшна, особисто в мене — так точно, але поки ми це діло як колектив так-сяк вивозимо. Мені в цьому дуже допомогла моя дружина, за що їй величезна подяка! Он, поки альбом готується до релізу, ми вже встигли написати дистанційно два нові треки, поки що пишемо їх онлайн із Миколою вдвох, а я ще прошу допомоги у Василя, він теж підказує, що і як краще.
— Коли Микола пішов служити в ЗСУ, стало зрозуміло, що Обрій не зможе надалі підтримувати активну концертну діяльність. Тоді на поміч залучили Сейру (екс-pušča). Як виникла ця ідея, як склалася взаємодія з новою учасницею та чого очікувати далі в цьому плані?
Микола: Ідея моя. Думка була така, що нам потрібна людина з ентузіазмом, харизмою і щоб вона кардинально відрізнялась від мене стилем, подачею, підходом. Ну, бо так цікавіше. Рахуйте, ми випередили медійно Linkin Park десь на пів року з подібним ходом. Хіба з різницею в тому, що в нас ніхто не помер. Поки що.
Зі сторони я це бачив лише онлайн, тому взаємодію оцінювати не берусь, але за пів року активності ми мали купу концертів, реліз відео і треків, записаних наживо в Куяльнику. Це й не тільки досить непогано підвищило інтерес до гурту в той момент.
Наживо із Сейрою в Atrium. Київ, квітень 2024
Щодо планів, то хотілося б записати із Сейрою треки, про які я згадував вище. У мене в голові вони попередньо виглядають непогано.
Петро: Сейра на вокалі — це насамперед цікавий досвід. Обрій з іншим вокалом звучить інакше, навіть інтонації та розстановка текстів відрізняються, але вкупі воно гармонійно, на мою думку, з дуже кайфовою енергетикою та образами на сцені.
— За той довгий час, коли готувався альбом "Йосип", ви також випустили чимало дрібних релізів і часто виступали наживо. Чи не була для вас така паралельна робота надто напруженою? Як усе встигалося?
Микола: А воно й не встигалося. Тому цей альбом виходить саме зараз, а не раніше. У більш спокійні часи ставка була на збільшення фан-бази, де в умовах (відсутності) українського музичного ринку стабільний випуск малих релізів — це більш вигідна стратегія. І це все по факту працювало добре. Але на те, що вихід альбому затягнувся, вплинула не так робота над іншими релізами, як радше низка особистих обставин учасників гурту. Це досить довга, не найприємніша й точно нецікава широкому загалу історія.
Петро: Якщо мені не зраджує память, почали ми альбом писати ще у 2019-му, деякі треки взагалі були придумані ще у 2015 році з іншим басистом та коли ще Василь сам був гітаристом. Я вважаю, що ми дуже затягнули реліз, адже барабани я записав ще наприкінці 2020-го, АЛЕ за цей час ми збільшили аудиторію і віднайшли свій звук, який дуже добре вплинув на альбом загалом. Не думаю, що матеріал був би такий же на старому звуці як, наприклад, у EP "В Залізних Обіймах Лещат". Тобто є і мінуси, але є і плюси.
Мініальбом "В Залізних Обіймах Лещат" вийшов 2019 року
— Наскільки принциповим для вас було мати саме повноформатний альбом? Чи однаково ця ідея апелювала до всіх учасників гурту?
Микола: Я не скажу, що для мене це було принципово. У мене вже є досвід випуску повноформатних альбомів в інших колективах, і на їхню діяльність випуск саме цього формату ніяк кардинально не вплинув. Тому раніше я до випуску цього релізу ставився скептично. Але то було тоді. Тепер якось обставини склалися так, що вихід "Йосипа" саме зараз для нас є дійсно актуальною подією, і я отримую максимальне задоволення від участі в процесах, пов’язаних із його виходом.
Петро: Я памятаю, ми досить довго сперечались щодо формату — EP або LP. Ми з Василем завжди хотіли повноформатний альбом, тоді як наші колеги — не дуже, та для нас це було важливо. Альбом — це важлива складова життя гурту, серйозний реліз, який має велику значущість у діяльності колективу. Так, це довше, затратніше, більше нервів забирає саме спілкування й аргументація, але я вважаю, що воно того варте, і якщо гурт не випустив ні одного повноформатника — то це не діло. Я сам фанат великих релізів, мені не до вподоби купа EP, синглів, фітів. До того ж, на мою думку, лонгплей дає трішечки вищий статус гурту.
— Як щодо музичної складової? Чим цей альбом відрізняється від решти вашої творчості або як вписується в решту дискографії? Зважаючи, як довго ви його готували, як зміна ваших власних скілів, смаків та інфлюенсів змінювала фінальний результат, який ми чуємо вже сьогодні, у порівнянні з початковим задумом?
Микола: Це все той самий Обрій, де ми мішаємо старорежимний смерть метал європейського зразка з хардкором. Хоча того самого металу на записі місцями стало більше. Як приклад — треки "Як гартувалася сталь", "Жовтий князь" чи "Терпіння". Звук Boss HM2, звісно. Традиційно не металічний вокал. Це все разом, на спільному звуці, з грамотно розставленими треками дало гідний результат — альбом добре слухається пачкою.
Петро: Від себе додам, що тут ми вже маємо більш серйозний матеріал, з концепцією і послідовністю подій у текстах. Музично — смерть-метал із хардкором, багато закачів, бас-бочок і — найголовніше — соляки.
— Що можете розповісти про процес запису та зведення? Можливо, якісь цікавинки, особливості?
Микола: Усе почалось із барабанів. Петро мав переїжджати до Києва, тому ми поперлись на студію писати купу треків за раз. Там, окрім альбому, писалися барабани для треків, які потім увійшли на спліти з Terrorscum і Break the Habit. Це щоб ви розуміли, як давно це було.
У гурту збереглося і відео з процесу запису ударних
А вже потім процес застопорився надовго. Ми час від часу поверталися до цих треків, писали демо гітар, переставляли пісні місцями, бо вони мали звучати послідовно як у плані музики, так і в плані перебігу історичних подій.
І вже у 2023-му, коли я активно готувався до мобілізації, ми ледь не в останній момент пішли писати вокал на альбом і весь матеріал, який вийшов восени 2023 року.
Ну а далі робота над зведенням із Дмитром Бастановим онлайн, там уже нічого складного. Готовий альбом у нас на руках був восени 2024 року.
Петро: Процес запису я можу охарактеризувати двома словами — дуже довго. От так воно в нас пішло, ще і враховуючи ковід, повномасштабне вторгнення, вигорання і тд. Я думаю, у звичайні часи на це б не пішло 5+ років.
До речі, записували ми все на моїй власній ударні установці, чим я дуже горджусь, а далі Дмитро зробив ще кращий звук із моїм побажаннями.
— Тематику альбому ви задумали ще до повномасштабної війни. А зважаючи, як Закарпаття традиційно голосує за "регіоналів" і масово ходить у церкви московського патріархату, і як більшість гуртів тут не виражає жодної політичної зацікавленості, як так сталося, що ви завжди були сконцентровані на цьому векторі? Коли почали відмічати цю агресивну імперськість нашого сусіда?
Микола: А так якось сталось, що ми панки. А панки — це часто про політичні та соціальні питання. Ми з Василем із молодих років цікавилися політикою, від крайньо правих течій до крайньо лівих. Ну і, звісно, не лише в теорії, але і на практиці. Ми у вже досить свідомому віці застали ту ж саму Помаранчеву революцію, такий вияв масового протесту для нас був подією.
Більше про свої юнацькі роки Микола та Василь розповідали в подкасті
Тому не дивно, що нас затягнуло в українську "зробисам" хардкор панк сцену, яка в 2000–2010 роки була досить політично й соціально активна. Так, це було наївно, часто маргінально, часто небезпечно, але дуже цікаво. Це все дало певний фундамент, після чого можна було рухатися далі.
Звісно, тепер політичними течіями, політичною теорією я цікавлюсь значно менше, але реальні політичні та соціальні процеси досі викликають неабиякий інтерес. Особливо зараз, після ковіду, під час війни, коли йдуть глобальні геополітичні процеси, а в багатьох країнах електоральну підтримку отримують праві популісти. Дуже буремний, але одномоментно дуже цікавий час.
— Чи були ви готові до повномасштабного вторгнення та як сприйняли події кінця лютого 2022 року?
Микола: Ну, ситуація нагніталась декілька місяців до початку повномаштабного вторгнення, тому якимось сюрпризом це не стало. У мене на роботі (де перепрацювала більшість учасників актуального складу Обрію) ми оперативно переформатували робочі процеси й перелаштувалися під нові реалії. Лише памятаю в перший день війни дві речі: величезні черги на заправках і максимально недоречно вийшов новий альбом гурту Антитіла. А так, звісно, ситуація дуже нервова, постійно одним оком у новинах, переживання — максимальні.
Петро: A я до останнього не вірив, адже це здавалось максимальним абсурдом, хто б міг подумати. Сприйняття було дивне: з одної сторони, ти цілу ніч сидиш у ванні з дружиною і котами, й хочеться вийти на перекур або перекус, з іншої, страшно, за родичів, за людей, котрі з перших днів боронять нашу країну. Із часом почав волонтерити, наразі маю честь бути частиною фонду "Фронт+Тил". Але найбільше змінилось ставлення до росіян. З перших тижнів повномасштабного вторгення бажаю їм усього найгіршого й дуже болючої та важкої смерті.
— Оскільки тексти писав Василь, який має багатий письменницький бекграунд, які книги та як саме вплинули на створення цих пісень?
Василь (тексти, гітара): Насправді вплинуло багато книг. Після анексії Криму у 2014-му році я почав перечитувати українську класику — усю шкільну програму й не тільки. Після гібридного вторгнення РФ твори Самчука, Багряного, Шевченка, зазвучали зовсім по-іншому. Як Микола зазначив, я з юних років цікавився соціальною та політичною проблематикою, тому свого часу перечитав як твори, так і біографії класиків марксизму-ленінізму, а також чимало дотичної художньої літератури, того ж Оруелла, Кестлера та інших. Коли з’явилася ідея "Йосипа", оці всі книжки й почали складатися в один пазл.
"Як гартувалася сталь" — після приходу до влади, більшовикам вдалося не тільки утримати її, але і прибрати до своїх рук більшу частину колишньої Російської Імперії. Так гартувалася сталь режиму, у горнилі громадянської війни та червоного терору. Обіцяючи землю селянам, заводи робітникам, у результаті й тим, й іншим на шию накинули ярмо, яке ще довго потім не вдавалося скинути.
"Жовтий князь" — проводячи прискорену колективізацію, партія, на чолі із Йосипом, остерігалася можливих селянських повстань, які були особливо ймовірними на території сучасної України. "Нема людини — нема проблеми". Достеменно невідомо, чи справді Сталін колись казав цю фразу, але намагання вирішити проблему із селянськими повстаннями призвело до голодної смерті мільйонів людей, і спричинило одну із найбільших трагедій в історії українського народу.
"Сад Гетсиманський" — після недовготривалого періоду "коренізації", цю політику згорнули, повернувши імперські практики тотальної русифікації. Цілу плеяду творчої інтелігенції було знищено в цьому новому політичному повороті. Якщо Голодомор суттєво підкосив українське селянство, то Розстріляне Відродження було нищівним ударом по українській інтелігенції.
"Ніч ополудні" — Сталін не забував на своєму шляху до абсолютної влади і про колишніх поплічників. Усі вони із часом, як виявилося, були агентами розвідок капіталістичних країн, планували державний переворот тощо. Під час "Великого терору" 37–38 років було репресовано та знищено практично всіх, хто потенційно міг являти собою хоч якусь альтернативу вождю. І багато із колишніх лідерів партії, у надії на порятунок, вдавалися до самоприниження, присягаючи на вірність Сталіну, тільки щоби потім померти від кулі в потилицю.
"День М" — Друга Світова Війна заскочила тирана зненацька. Зосередивши абсолютну владу у своїх руках, він усе ж не міг контролювати зовнішні чинники. Й усе, що він будував усі ці роки, ризикувало обвалитися, як картковий будинок.
"Чорні ешелони" — ціною героїзму й самопожертви солдат радянської армії, агресора вдалося витіснити, але приниження перших місяців війни забути не вдавалося. Цілі народи оголошувалися зрадниками, і піддавалися геноцидним практикам. Сотні тисяч сімей змушені були покинути свої домівки, ставши жертвою помсти безумного тирана.
"Терпіння" — але й героїзм міг бути різним. Якщо ти повернувся з війни цілим і неушкодженим — ти герой. Але якщо ти залишив кінцівку десь на полях баталій — ти ставив нікому не потрібним. "Сталінські самовари" були швидко прибрані із вулиць міст, подалі з очей доброчесних громадян.
"Архіпелаг ГУЛАГ" — Головне Управління Таборів (ГУТаб, або ГУЛаг російською) — одна із найбільших мереж концентраційних таборів (якщо не найбільша) в історії людства. Зараз у країні-агресорі ставлять пам'ятники Сталіну, але найбільший пам'ятник він побудував собі сам. Табори, у яких було закатовано силу-силенну людей, поламано незліченну кількість життів. Це є основним результатом і символом діяльності Коби. Умовні успіхи в науці чи розвитку промисловості, перемога у війні із нацистською Німеччиною — усе було зроблено не завдяки тирану, а всупереч йому.
Тиран помер. Але тюрма встояла, і виховала наступників Сталіна, котрі намагаються "павтаріть" діяння свого ідола. Прийде час і на нову десталінізацію, і на нову "відлигу". Але цього разу її води повинні змити тюрму народів, не залишивши каменю на камені.
Мені хотілося прослідкувати в піснях за становленням і розвитком сталінізму, звертаючись до літератури. У текстах можна знайти не тільки відсилки до книг, які дали назву пісням, а й до творів Олександра Волкова, Павла Тичини, Варлама Шаламова та інших. Я думаю, що загальний фон усієї цієї літератури — атмосфера жаху, який став буденністю, і вплинув на написання текстів.
— Як гадаєте, чому до самого повномасштабного вторгнення нерідко доводилося публічно захищати ті тематики, які ви підіймаєте в альбомі — що Голодомор реальний, що репресії знищили цвіт нашої інтелігенції, що загалом бути українським патріотом нормально. І чи можуть проросійські сили, на вашу думку, отримати реванш, адже, здається, віднедавна ми все частіше знову чуємо проросійські голоси.
Василь: Мені здається, що проблема в тому, що хоч СРСР і розпався, але багато людей продовжило жити у спільному інформаційному полі з колишньою метрополією. За допомогою оцих усіх "голубих вогників", "старих пісень про головне" та іншого сміття, було намагання створити ностальгію за радянським минулим. І чимало людей на це купилося. Відповідно, усі ті теми, які руйнували оцю приторно солодку ідилію, і сприймалися вороже.
Я думаю, що шанс на реванш проросійських сил дуже маленький, але все ж ненульовий. Щоб запобігти цьому, як на мене, слід розвивати нашу мову, культуру й самобутність. Недарма російських імперців так коробить від однієї назви книги президента Кучми "Україна — не Росія". Власне, розвиток усього, що робить нас нами, а не частиною чийогось імперського проєкту, і є головним запобіжником можливого реваншу якогось наступного покоління проросійських політиків.
Петро: Та навіть зараз є дурні, які новий альбом Моргенштерна стільки слухають, що він у топі Spotify в Україні, а це вже наче свідомий і вільний народ. Допоки в нас люди знають російську мову, кидають одне одному рілси нею, слухають їхню музику і споживають контент — нічого з того не вийде. А враховуючи останні події й новини з Трампом і ху*лом, взагалі важко щось передбачити або уявити хороше.
— Які взагалі очікування від альбому? Які результати він вам має принести? Або якої реакції слухача очікуєте?
Микола: Очікувань, як таких, нема. Щоби потім не засмучуватись. Просто хочеться, щоб люди його послухали, щоб він їм сподобався.
Петро: Очікування такі, щоб усі були здивовані, погано чи добре, це вже неважливо, адже це буде фідбек, це буде досвід. Але я загалом думаю, що це наша найкраща робота і вона сприйметься саме так. Знову ж таки, у нормальний час без такого сусіда під боком було б легше, ще й би за кордоном себе показали.
Учасники Галас-подкасту аналізують альбом "Йосип".Також сліхайте на Spotify і Apple
— Ваш гурт, поряд з True Tough чи Sick Solution — приклад того, як стабільна праця з аудиторією в комбінації з вдалими умовами (підвищена увага до всього вітчизняного останні кілька років) може приносити гарний результат. Звісно, згадані колеги успішніші, але також і ваш гурт має чим похвалитися в рамках української сцени. Коли та як ви дійшли до такої ментальності — працювати на результат? Та які перспективи в цього методу бачите для себе зараз, зважаючи на службу в ЗСУ та інші перепони?
Микола: Я б дійсно з True Tough чи Sick Solution нас не порівнював, у них набагато кращі результати. А так у певний момент я зрозумів, що мені набридло вести бездумну музичну діяльність. З незрозумілими цілями, з поганенькими результатами. Було вирішено саме Обрієм працювати обдумано, так, щоб стабільно нарощувати фан-базу і вивести гурт на самоокупність хоча би. Бо коли маєш купу власних витрат і ще потрібно виділяти кошти з власної кишені, щоб розважити слухача, то це нездорова ситуація. Так, зірок ми з неба не хапаємо, але цілей, які самі собі поставили, ми досягли.
Петро: Я вважаю, ми приклад того, що можна без чіназесів і клоунади робити хорошу музику й достойний матеріал. Мене повністю влаштовує те, що ми маємо і чого ми досягли за наявних ресурсів. І я вважаю це хорошим результатом: як мінімум, у цьому можна впевнитись за кількістю нашого мерчу і його різноманіттям.
— З огляду на те, що війна наче не збирається припинятися, а до лав ЗСУ тим чи іншим способом долучається все більше музикантів, яким ви взагалі бачите подальший розвиток вітчизняної сцени? Хтось радить ловити момент, як Артем з тих же Sick Solution, а хтось, як Guerilla Noir, пророкує депресію та занепад. Яка ваша позиція?
Микола: Якщо війна найближчим часом не стане на паузу, то ситуація буде все гірше й гірше. Більшість чоловіків-музикантів віком понад 25 років буде служити, частина з них загине чи отримає каліцтва. Також більшість вигорить морально. А це вплине на створення нового матеріалу. Їздити з концертами теж нормально не вийде. Будь-який виїзд може завершитись навчальним центром. Як приклад, один з учасників True Tough і два учасники Sick Solution за останній час різко опинилися у війську. Тому, якщо нічого не зміниться, надія хіба на молодь. До якої має ходити на концерти платоспроможна публіка. Частина з якої вже служить, а частина боїться лишній раз із дому виходити. З якого боку не зайди, ситуація поганенька.
Петро: У мене вже давно закінчився режим "містера позитивчика", і я вже більше схильний до фраз, що далі буде гірше, хоча й надіюсь, що помиляюся. Однозначно рекомендую всім, якщо вже так вийшло, що ви, так само як і я, в тилу — займатись волонтерською діяльністю: відкривайте допоміжні банки, багато банок, пуште збори, пуште ініціативи, робіть БК, паяйте дрони, допомагайте всім, чим можете, і головне — не забувати, що головний ворог це срана русня.
З розвитком вітчизняної сцени в нас усе добре навіть зараз. Купа гуртів, щоправда, на мою думку, більшість із них із таким матеріалом, що я би подібне не випускав, але хто я такий, щоб забороняти? Маленькі концерти проводяться, великі концерти теж є, "Файне Місто" проводиться, лабухи в кабаках за гроші грають, — так що я вважаю, не все так погано.
Минулого року Обрій додав до численного набору свого мерчу і гострий соус
— Раніше ви самі згадали про свій численний мерч. Який ваш улюблений дроп за останні кілька років та чи готуєте щось цікаве надалі?
Микола: Гарно пішов мерч, що продавався на концертах весною 2024-го. Два крайні дизайни вдалі: із цвяхами, і той, що зараз продається до альбому, від Ярослава Гроба. Ну і, звісно, гостро-солодкий соус "Палаючий обрій". Давно хотіли щось подібне зробити, й ось нарешті вийшло.
Петро: Ми завжди були відомі як мерч-метал, і я вважаю, що поганих дизайнів у нас не було. Улюблений навіть не назву, адже всі й не пригадаю вже, але точно можу виділити дизайн із "пельменями", який робив нам Аппекс, а ще колись давно ми робили тайдай футболки з артом нашого Сашка.
— Ваші учасники знаходять час на інші музичні проєкти та навіть власні бренди. Розкажіть коротко про це.
Петро: У мене оце така хвороба, що хочеться грати в кожному гурті, який подобається. Наразі в мене є Break The Habit, де я є бас-гітаристом, і на правах реклами скажу, що скоро в нас виходить новий реліз, тому очікуйте.
Також я минулого року став учасником легендарного треш-метал гурту Zombie Attack в ролі гітариста, чому я дуже радий. У нас були деякі проблеми зі складом, спершу по здоров’ю учасників, а врешті-решт наш барабанщик Антон також долучився до лав ЗСУ. Недавно він нам надавав копняків, щоб ми знайшли сесійного ударника, тож поки Антона заміняє Саша з гурту Beer Bastards. Ну і знову на правах реклами, запрошую на наш виступ у Volume Club 15 березня, це буде мій особистий дебют у ролі гітариста — востаннє саме з гітарою я на сцені був десь у році 2017-му.
Крім цього ще готуємо інший, поки секретний проєкт із металом старої школи, дебютний реліз котрого вже на фінішній прямій, а також встиг сесійно взяти участь і записати матеріал у Floscule, Merzotna Potvora, Wormitorium, Knifeman.
Новий мініальбом Break The Habit вийде уже в березні
— Врешті, чого загалом очікувати від Обрію у 2025, принаймні, чого б вам хотілося досягти за найсприятливіших умов? Та які зараз ваші пріоритети?
Микола: Зараз усе просто. За можливості писати і випускати новий матеріал. А там побачимо.
Петро: Ми вже згадували два нові заготовлені треки, з якими можна працювати, та ще є декілька ідей цікавих, які точно вразять слухача. Досягти хочеться, звісно, більшої впізнаваності, ще більших продажів мерчу, й не вмерти.
Дізнатися більше про Обрій:
