Марний: Намагаємось робити музику, від якої нам не соромно й кайфово

Київський гурт Марний вільно експериментує зі звучанням, активно концертує та намагається боротися з хаосом воєнних часів. Про все це в короткій розмові з Яковом Марним.

 

Марний
інді/альтрок гурт із Києва

До складу Марного входять двоє учасників — вокаліст і гітарист Яків Марний та ударник Андрій Дорош. У дискографії виконавців, яка накопичується з 2018 року, кілька ЕР та низка синглів. Чимало з них це інді-поп зі Схожою, але також дует може похвалитися і відверто гранжевими роботами, загалом не обмежуючи своє звучання якимось рамками.

— Коли виник ваш гурт, який музичний бекграунд у вас є чи був на той момент, які цілі ви перед собою загалом ставили й наскільки вийшло втілити ці плани в життя?

— Обидва народились і прожили весь час у Києві, музикою займаємось із дитинства: Дорош — барабанами, а я вокалом; познайомились у 2010 році під час навчання в Київському університеті імені Грінченка. Десь із року 2013 спільно намагались щось зробити, та зазвичай усе було безуспішно, у силу різних факторів, але здебільшого через те, що оточували безвідповідальні люди. Лише у 2018 році почався якийсь прогрес — випустили перший сингл. На той момент нас було троє, але вже зовсім скоро пішов басист і ми вирішили, що все — досить із нас, лишаємось тільки двоє, бо окрім нас це більше нікому не потрібно, і покладаємось тільки на себе, ну і Plan (ред. лейбл Марного).

Цілей не було як таких, просто хотілось робити музику (бо знову ж таки, з тим, як постійно хтось відпадав, хтось приходив і знову відпадав, то навіть звичайні репетиції стали викликом/проблемою), але задля сміху ще на самому початку нашої співпраці казали, що мусимо стати Димною Сумішшю, яка змогла. Зараз просто намагаємось робити музику, від якої нам не соромно й кайфово.

— Ваша активна творча фаза розпочалася у 2020 році, і ви достатньо вільно граєтеся з елементами різних жанрів — десь це більш різкі гітарні гранжеві треки, а десь це доволі м’яке звучання з електронними елементами та ухилом в інді-рок чи навіть інді-поп. Як ви для себе визначаєте свій жанр, якщо взагалі оперуєте такими поняттями, або чи є у вас певні межі цих експериментів, за які ви би хотіли або не хотіли виходити?

— По жанру самі не знаємо, як усе підбити в щось одне, тому зазвичай пишемо інді/альтрок; але, за власними відчуттями, більше себе співставляємо до звучання EP "Спалах".

Стосовно меж — мені здається, що все впирається тільки у вміння, якби я міг писати щось на кшталт постхаку, то й таке було б. Але от дум/блек/etc. metal — точно ні, різні фонки, просто це не наша музика, не слухаємо таке.

Різножанровість спричинена тим, що ми живі люди й наша музика, як і ми, не може бути однаковою весь час. Це не пошуки себе, не бажання бути різноплановими — це просто віддзеркалення нас у той період, коли був написаний той чи інший матеріал; те, як ми його відчували. Тож жанровість — взагалі не важлива, аби тебе впирало.


— Як з’явилась ідея сайд-проєкту ДК Енергетик? Чому, попри різноманітні експерименти, у межах Марного все ж не знайшлося місця для постпанку?

— Під час карпатського тріпу, коли я був гітаристом гурту Улица Восток, вийшло записати один трек із моїм вокалом, але фронтмен забракував цю ідею, тоді й був перший дзвіночок, що в такому випадку можна буде зробити шось своє.

Десь у серпні мене пробило й за півтора/два місяця, будучи вдома з гітарами, мікрофоном і звуковухою, назбиралося пісень на альбом.

Я б із радістю весь цей матеріал проніс би через Марний, але це неможливо лише з одної причини — ДК Енергетик це як художній персонаж, у якого є тільки частка мого досвіду в текстах. Тоді як Марний — це байопік. Це те, що відбувається в моїй голові та вже ніяк не вписується в концепцію. Якщо коротко, ДК Енергетик — це художня література, Марний — автобіографія.

 

— Після 24 лютого увага до української музики зросла в десятки разів, з’явилася купа нових імен, але артисти цієї хвилі, переважно електронні або тяжіють до такого звучання. Ви ж — одні з тих, хто доволі яскраво використовує справжню гітару та ударні. Чи є місце для відверто гітарної музики в цьому підйомі української культури?

— Те, що після 24-го в рази зросла увага до української музики, зокрема, до української інді-сцени (в будь-яких її напрямах), викликає двоякі відчуття. Сумно, що задля того, щоб наш український слухач нарешті зміг копнути трохи глибше чи бачити щось трохи далі долоні (шатаут Джозерс), мало відбутися повномасштабне вторгнення росії. Додаткова ціна цієї уваги — "байрактарщина" і відверте паразитування на темі війни. Я розумію, що нас також, якщо є бажання, можна до цього приплести, але все ж таки ми й до 24-го піднімали питання національної свідомості.

З іншого боку, це своєрідний новий ренесанс української культури, її переосмислення, райзинг — й ось як написати, що це добре? Коли за цим відродженням стоять тисячі, десятки тисяч смертей.

Те, що я бачу — просто величезна кількість нових імен, як у хіп-хопі, так і в гітарній музиці. Банально — з гітарного той же SadSvit, Діти Інженерів, Ігор Кайдаш, Omana, Скажи щось погане, ті ж The Unsleeping; після 24 новий подих отримали Фіолет та Epolets. За хіп-хоп двіж не скажу нічого, бо не особливо шарюсь, але в Тік-Тоці стабільно вилазять у рекомендаціях відео з десятками, сотнями тисяч переглядів.

— Що взагалі у вас із живими виступами? Чи любите грати наживо, або воліли б більше займатися студійною діяльністю? Якою бачите роль живих виступів для розвитку вашого гурту, зростання кількості слухачів і, можливо, доходів?

— Останні лайви минулого року були в листопаді. Тоді кожного місяця виступали в Києві, починаючи із серпня, і дивно якось було — здавалось, що нас забагато в одному місті стає, але натомість саме останній канц був найемоційніший у плані прийняття слухачами. Іншими містам майже не їздили, один раз були у Львові, один раз на ЗахідФесті, але там уже в межах Схожа-Марний.

Виступи, гадаю, не менш важливі, ніж сам продакшн, бо конект з аудиторією має бути обов’язковим, хоча б для того, щоб розуміти не в цифрах зі стати стрімінгових платформ, хто тебе слухає і для кого ти граєш.

Як мені здається, лайви дають найменший приріст слухача, бо все давно перекочувало в онлайн і головне, аби ти випустив реліз, що дійде до слухача та відгукнеться в ньому.

— У своїх текстах ви періодично торкаєтеся складних гостросоціальних та історичних тем: війна, Чорнобиль, Голодомор, релігія. Звідки це у вас йде?

— Це те, що хвилювало і хвилює досі. Я, як автор, сублімую роздуми, переживання, відчуття тощо.

Трохи офтопу — десь до року 18–19 я був адептом думки "Какая разніца", попри те, що все життя розмовляв українською. У якийсь момент до мене прийшло усвідомлення цифр та кількості смертей, що відбулися на сході України з 2014 року. Відтоді мене понесло в заглиблення тем з історії України; подекуди навіть намагався хоч якось відчути на собі певний експіріенс того, що відбувалось. До прикладу, за місяць до релізу пісні "32–33" я закупився харчами на 150 гривень. Це все, що я міг їсти впродовж місяця, аби хоч якось відчути хоча б краплину від того, що пережила моя прабабуся. За той місяць я втратив 10 кг.

Загалом ці теми просто хвилюють і знаходять у нас відгук. По життю, ми обидва здебільшого сумні.

— Ви рацюєте з інді-лейблом PLAN. Як відбувається ваша співпраця? І, на вашу думку, для чого потрібен артисту лейбл у 2023 році? Адже зараз в Україні є і альтернативи більш вільних творчих об'єднань, а багато хто просто напряму працює із соцмережами та стримінгами.

— Конкретно в нашому випадку це запис, зведення, мастеринг, дистрибуція, зйомки фото та відео, допомога з концертами. Усе, що не стосується творчої частини. Хоча подекуди Сєва Шутка, співзасновник лейбла, продюсує треки.

Чи потрібен лейбл у 2023-му? Якщо ти вкрай лінивий, або якщо тобі не вистачає досвіду в продакшені, чи бажання в цьому розбиратись, то однозначно так.

У мене банально немає часу займатися ні зведенням, ні мастерингом, плюс я не маю відповідних навичок, щоб треки Марного звучали так, як зараз звучать на записі. Відверто кажучи, мені й не довелося працювати по іншу сторону, тому не знаю, як там, але якщо уявляю, що зараз треба всім займатися без лейбла, подумки згораю, і про творчість ніяких думок і не може бути. Тому це все делеговано.

— Раніше гурти любили називатися якимось англомовними словами, або писали назву латиницею, а зараз яскраво виражений тренд — українські назви кирилицею, а ще є цікаві підтренди на кшталт подібних неймінгів як-то Тонка, Схожа, Марний, Марно. Як представник цього явища, як ви вигадали свою назву та що думаєте про сам сучасний підхід до неймінгу гуртів?

— Не скажу нічого за покоління людей, народжених у нульових, але в нашому випадку назва пішла з темних часів ВК, коли популярним було робити прізвища прикметниками. Відтоді все й тягнеться, як і саме намагання щось зробити (часті невдачі, постійно хтось забиває на групу тощо), і саме це слово. І через те, що Марний чудово лягав на наш шлях і є доволі тематичним словом до пригранжованої музики, то і вирішили його використовувати.

Неймінг насправді одночасно й нічого не визначає та не значить, але, з іншого боку, тонка тема. Це як із римуванням на дієслова — наче ж і нічого кримінального, але якщо ти римуєш дієслово на дієслово — біда. Головне — аби тобі подобалось і не ловити крінж із самого себе.

— У середньостатистичного українця зараз горизонт планування — кілька тижнів максимум. Але артист мусить бути більш далекоглядним, якщо хоче бути успішним. Чи вдається вам планувати, чи вдається втілювати плани в життя, і що ви врешті хочете досягти протягом цього року або хоча б найближчого часу?

— Раніше ми робили контент-план на сезон-два й зазвичай дедлайни горіли. Ледь встигали зробити все заплановане. У 22-му році все взагалі пішло по одному місцю, зібрати раму вдалося тільки ближче до осені. Потім настала історія з Believe, яка вибила на пару місяців із колії, після чого — систематичні відключення світла. У результаті ми за чотири місяці аж одну пісню випустили, і то фіт.

Починаючи із цього року, процес наче налагодився. Зараз у нас є хай не прописаний план, бо вже страшно його робити, — загальне уявлення та бачення того, що й коли буде релізитись до кінця року. Матеріалу, ідей та натхнення достатньо. Поки все йде, як потрібно.

У цьому році має бути ще два мініальбоми. По музиці це буде не електронна історія — декілька синглів зі Схожа і, якщо все буде добре, то, може, й ЕР вийде з нею зробити. Його назва, думаю, буде очікувана)

Марний у соцмережах:

https://www.instagram.com/marnyyband/
https://linktr.ee/marnyy 

Neformat.com.ua ©