Guerilla Noir: Справедливості у світі немає

Війна, трагедії українців, служба у війську та вигорання — так коротко можна передати зміст нашої розмови з учасниками київського метал-гурту Guerilla Noir, що представив один із найяскравіших цьогорічних альбомів — "Пил".

Guerilla Noir

київський метал-гурт

Guerilla Noir утворили учасники O’Hamsters, Paddyguns, Watch My Fall, Juggernaut та Dehumanizer Максм Соколов та Денис Жуковський у 2020 році. Згодом до них доєднався гітарист Костянтин Бікмулін (The Cow, Face of Violence), а пізніше — вокаліст Олександр Бретман (Tides Befall, ex-Bleed). Наразі в дискографії колективу низка синглів, ЕР та найновіший повноформатний альбом "Пил" 2024 року.

На момент проведення інтерв’ю Денис та Костянтин служать у лавах ЗСУ. Останній не мав змоги відповідати через обставини проходження служби.

Фото kirai gigs

— "Історія про людину, яка жила під час війни, але вижити не змогла", — так ви самі коротко описуєте свій цьогорічний альбом "Пил". Тому не дивно, що чимало слухачів, зокрема і я, вважають цей альбом одним із найважчих цьогорічних, якщо не взагалі за весь період повномасштабної війни. Тож, як вам особисто як митцям вдалося пропустити через себе настільки важкі емоції та покласти їх на музику? Скільки це зайняло часу? Чи не було бажання десь у процесі зупинитися та відпочити від таких складних, по суті, реалій?

Денис (барабани, автор текстів): У цілому десь так це й було — я міг написати один текст буквально за кілька годин або за кілька годинних підходів протягом тижня, а потім відпочивати місяць. З роками мені в принципі стає все важче підходити до написання будь-яких текстів, бо часто вони вимагають максимального емоційного занурення — а з текстами про війну ця важкість неймовірно масштабується. Однак відпочити від війни не виходить — її пика тепер щодня супроводжує наше буденне життя. Виходило відпочити хіба що від написання лірики. Загалом ці п’ять текстів писалися десь пів року, а останній текст на "Вирвані плити" з’явився ще за пів року (бо цей трек був написаний окремо від інших, які на той момент були вже готові).

Олександр (вокал): Конкретно запис зайняв десь пів року. Певним чином "відпочити" в процесі запису теж вдавалось, зокрема, через об’єктивні причини (проблеми зі здоров’ям тощо), наприклад, свого часу запис вокалу зупинився десь на місяць.

Альбом також доступний на стримінгах

— Оскільки ваш альбом будується на рефлексії реальних подій, які історії з новин, які реальні випадки вас найбільше вразили та, можливо, прямо мотивували до тих чи інших рядків, емоцій.

Денис: "Мій дім горить" побудований на загальних враженнях та відчуттях протягом 24 лютого, цей трек більше намагається зобразити атмосферу переляку, невідомості та шоку, аніж слідує новинам. "Сира земля" частково натхненний розповідями херсонців, яких росіяни та колаборанти катували після окупації міста; у пісні також є згадка про відомий партизанський рух "Жовта стрічка". "Підземелля мертвого міста" натхненні історією заблокованого й потім окупованого Маріуполя — саме на фотографіях звідти я побачив почорнілий від сажі чайник, імпровізоване вогнище на сміттєпроводі та плакати з руснявими гаслами. "Вирвані плити" є відображенням однієї відомої фотографії, зробленої після чергового ракетного обстрілу Києва, на якій зображений будинок, бокова стіна якого знесена вибухом; в одній із квартир, які відкриті оку внаслідок зникнення стіни, можна побачити ту саму шафу з пісні (щоправда, не певен, чи був на фотографії той самий фотоальбом). "Чорні жнива" та "Пошук перейдених днів" є спробами відобразити бойові дії та реальність деокупованих територій, не можу сказати, що за ними стоять якісь конкретні новини чи випадки.

— Наразі є чимало підходів до висвітлення війни. Чимало музикантів згадують її у своїх піснях, але, з моїх спостережень, усе ж через дещо легшу призму — більше акцентують на тому, що життя триває, закликають вбивати росіян і бути сильними, чи іронізують із більш побутових, так би мовити, проблем на тлі війни. Чому ви обрали такий, напевно, найжорсткіший маршрут, де ваш ліричний герой проходить через усі найбільші жахи, які тільки могла пережити людина за цих обставин? Й оскільки це певна драматична конструкція, чому в кінці ваш ліричний герой повинен померти?

Денис: Думав, що мені буде багато що сказати у відповідь на це запитання, але насправді все дуже просто: бо в Україні люди проходять через ці жахи та помирають. Щодня. І їхня історія не зміниться від іронії, закликів чи позитивних вайбів. Можливо, я відчуваю борг перед цими людьми — хоча, звісно, від цього альбому та моїх переживань їхня доля не зміниться. Можливо, мені просто хочеться нагадувати собі та слухачу, що все описане продовжує відбуватися просто зараз. Можливо, це відображення моєї особистої впевненості в тому, що найгірше завжди рано чи пізно стається і тому до нього завжди варто бути готовим. Справедливості у світі немає. Ми би всі хотіли, щоби після перенесених страждань та жахіть людина мала змогу жити спокійне та щасливе життя — але так стається далеко не завжди.

В Інстаграмі гурт послідовно, через кожен трек, описує трагічну історію свого ліричного героя

— Творчість, мистецтво, в ідеалі, мають впливати на свого адресата та допомагати йому рефлексувати ті чи інші суспільні процеси. Принаймні, якщо вони себе позиціюють як такі, а ваш альбом складно назвати розважальним. Як, на вашу думку, музика на тематику війни загалом, та ваш реліз зокрема, можуть допомогти звичайним українцям, слухачам, пережити події, які з нашим суспільством відбуваються? Чи як вони мали б на них впливати? Бо, можливо, допомога — це геть не та дія, на яку ви розраховували з "Пилом".

Денис: Абсолютно правильно зазначено — цей альбом не про допомогу. Це була спроба відобразити оточуючу нас реальність. Війна — це чорнота, страх, полум’я, шаленство, божевілля, смерть. Комусь вдається перетворити цю чорну діру в мотиваційні тексти, комусь — в іронічні насмішки, комусь — у "байрактарщину". Кожному своє. Мабуть, уся творчість, яка так чи інакше згадує про війну, є цінною для окремих людей чи верств суспільства — навіть крінжові треки наших естрадних зірок: щось допомагає пережити найважчі дні, щось допомагає вірити в краще майбутнє, щось допомагає знецінити ворога. Боюсь, що "Пил" лише допоможе відчути найбільш темні та неприємні емоції, які принесла і приноситиме нам ця війна.

Максим (бас, вокал): Не можу сказати за роботи інших артистів, бо ми бачимо різноманітне забарвлення творів натхненних війною, проте теж вважаю, що наш "Пил" навряд несе в собі саме допомогу в якомусь вигляді. Скоріше це фіксація моментів — жахливих та моторошних. Таких, які навряд захочеться переживати знову і знову. Хоча, звісно, якщо хтось, наприклад, прискіпливо концентрувався на музичній складовій альбому й таким чином відволікся чи розважився — це також чудово.

— Відходячи від культури, як би ви взагалі описали теперішній стан українського суспільства. Що з нами відбувається і куди ми рухаємося?

Денис: Ми рухаємося до максимальної поляризації. Усе більше сегментів нашого суспільства стають ворожими один до одного, і ця прірва буде зростати. Майже кожен громадянин буде відчувати або недостатність власних зусиль, або недостатність чужих зусиль, або й те, й інше. Із цього вже народилася і квітне культура постійної взаємної агресії, звинувачень, претензій та висміювання. Є такий своєрідний термін — "піраміда дойобів": коли кожен має за що доїбатися до кожного. Єдності, яку часто називають важливим критерієм виживання, у нашому суспільстві не буде ще довго. Крім того, незалежно від того, як завершиться війна, державу й суспільство чекають важкі роки — і мені здається, що передбачити, як вони вплинуть на нас, наразі неможливо.

Спочатку Guerilla Noir був виключно англомовним проєктом. Які можливості самовираження чи передачі емоцій для вас відкрив перехід на українську мову?

Денис: Свого часу хтось (якщо я не помиляюсь, це був Кирило з гурту КАТ) сказав, що найкраще висловити свої думки та переживання можна лише рідною мовою. І хоча тоді я не погоджувався — поступово прийшов до того ж переконання. Уміння вдало висловитися в принципі доступне небагатьом, а використання іноземних мов із необхідністю пошуку відповідників тим словам, що складаються у твоїй голові, робить це завдання ще важчим.

— Завершуючи питання лірики на легшій ноті. В інтерв’ю польському радіо ви говорите про сильну ліричну складову, якою можуть похвалитися не всі гурти, що є правдою. Що б ви порадили виконавцям, які тільки переходять на українську, аби їхні українські тексти були кращими? Що читати/слухати, на які зразки орієнтуватися тощо?

Денис: Насамперед споживати якомога більше різноманітного контенту та текстів українською. Художня література, публіцистика, навіть телевізійний та YouTube-контент. Говорити українською вдома, на роботі, на публіці, формуючи свій словниковий запас та тренуючи свій синтаксис. І якомога більше писати: перший текст вийде жахливим, сотий — крінжовим, тисячний — непоганим. У цих порадах стосовно написання художніх текстів (а лірика для пісень відноситься якраз до цієї категорії) нічого нового немає — наприклад, Стівен Кінг у своїй книзі "On Writing: A Memoir of the Craft" дає приблизно ті самі рекомендації.

Виступ Guerilla Noir у Малій Опері (Київ, 2023). Фото kirai gigs

— Трошечки про музичну складову. Ваш реліз можна описати як кросжанровий сучасний метал, а досвічені оглядачі з Галас-подкасту відзначали, зокрема, його різноплановість та багатошаровість. Яку мету у звучанні ви собі ставили і як вдалося досягнути такого результату — це роки практики, певні орієнтири абощо?

Максим: Насправді ніякої мети в плані жанровості не було — ми з Денисом починали гурт без чітких музичних орієнтирів і навіть проговорювали моменти, що якщо, наприклад, нам захочеться завтра написати nu metal чи олдскульний thrash, то ми це зробимо. Я думаю, що набагато важливіше в цьому контексті те, що ми хочемо грати щось цікаве для нас, тому абсолютно спокійно ставимось до певної еклектики навіть у рамках однієї пісні (маю на увазі еклектику в рамках доволі вузьких піджанрів). Плюс також впливає той фактор, що в нас у гурті, по суті, три сонграйтери й доволі демократичний процес відбору матеріалу, що якраз позитивно впливає на різноманіття матеріалу та загалом допомагає постійно освіжати процес творчої взаємодії всередині гурту.

Денис: Я не певен, що можна говорити про якийсь унікальний результат. Ми давно граємо, але я би не сказав, що ми віртуози або ми винайшли щось нове. В альбомі достатньо моментів, які хтось назве слабкими, неякісними, банальними, недоречними абощо. Але знов-таки — ми писали цю музику просто тому, що вона нам подобається.

— В інтерв’ю тому ж польському радіо ви згадували, що ударні пишете наживо, що мені імпонує особисто. Але як ви ставитеся до так званих "набитих" ударних?

Максим: Кожен з учасників гурту починав свою діяльність ще в ті часи, коли записати живі барабани було доволі складно — студій, які надавали таку послугу, було не так багато (особливо поза межами великих міст), та й коштував час на таких студіях недешево. Тому неживі барабани тоді були скоріше вимушеною мірою, компромісом. Зараз же є всі умови для запису барабанів — навіть на деяких репетиційних точках результати запису досить пристойні. Звісно, наразі в багатьох артистів (тим більше починаючих) є спокуса спростити собі задачу і просто віддати MIDI-доріжку звукорежисеру, проте живий запис — це все ж і про виконання, і про самовдосконалення під час підготовки, і банально про сам дух живої музики. Живий інструмент усе ж є живим інструментом, і його не замінити.

Олександр: Тож, підсумовуючи — нормально ставимося.

Денис: Тим більше, барабани ж "набиті" на всіх попередніх релізах GN. Але від самого початку роботи над альбомом у мене було бажання, щоби "Пил" звучав більш живо — звідти й рішення про живі барабани.

— Фіти. На реліз ви запросили Андрія Печаткіна (White Ward) та Миколу Магу (Обрій та The Symbioz). Цей прийом зараз використовує чимало молодих команд, як часом виглядає, більше для галочки, щоби поділитися аудиторією насамперед. У вашому випадку запрошені вокалісти — це більше промо-хід, або ж ви покладали на їхні голоси певні творчі задачі. Якщо так, то як хлопці впоралися і чи реалізували ваш задум повною мірою?

Олександр: Насправді ідея була проста: ми хотіли розбавити реліз вокалами наших друзів/знайомих, які розділяють наш світогляд та з якими в нас гарні стосунки. Ціль використати фіти в якості промо-ходу перед нами взагалі не стояла, інакше логічніше було б мати не 2 фіти, а 6. А з творчими задачами хлопці впорались на 110 %, надавши цікавого забарвлення та контрасту в піснях.

Денис: Вокал Андрія буквально першим спав на думку, коли оформилась структура "Пошуку перейдених днів" і стало зрозуміло, що фрагмент всередині пісні вимагає якраз такого пронизливого голосу (хоча, буду чесним, Андрій перевершив наші очікування і створив цілу палітру з різних голосів). "Вирвані плити", як я вже писав, з’явився пізніше за інші треки й від самого початку ми думали, що до нього пасуватиме гостьовий вокал. Ми звернулись до Миколи, і він, попри досить несприятливі обставини, записався дуже швидко — і ми знову були вражені тим, як добре його голос ліг на трек.

Фіт з Андрієм Печаткіним

— І про мерч. Якщо правильно розумію, на ваших футболках відсилка до "Neon Genesis Evangelion". Звідки ця асоціація, та як це культове аніме корелює з вашою творчістю та особистими смаками?

Максим: Насправді тут усе просто — мені імпонує естетика певних аніме та деяких аспектів японської культури, тому це також у дуже помірній кількості знаходило своє відображення в Guerilla Noir, хоч інколи й не прямо. Ми вирішили надрукувати партію мерчу задля збору коштів на збори наших друзів-волонтерів, тож, щоби банально зекономити на дизайні — прийняли рішення зробити rip-off. А оскільки особисто в мене певні наші пісні перегукуються саме з Євою — я і запропонував узяти саме цей твір за основу.

— В інтерв’ю ви трошки згадували про колекціонування та фізносії. Для вас вініли/касети — це радше спосіб прослуховування музики й коли так, то якому формату надаєте перевагу й чому? Або ж це більше фетиш/підтримка улюбленого гурту?

Олександр: Це — повернення в старі добрі часи, ностальгія, певне задоволення від якості музики, ну і, безумовно, фетиш та підтримка улюбленого гурту.

Максим: Чесно кажучи, я чудово розумію колекціонерів будь-яких фізичних носіїв, бо сам колись збирав диски різних гуртів нашого андеграунду, проте особисто я зараз слухаю музику виключно на стрімінгах.

Денис: Олександр скромно замовчує той факт, що він сам колекціонує вініли. У мене подібного захоплення немає, я, як і Максим, користуюся лише стрімінговими платформами.

— "Пил" поки не виходив на фізносіях, але якби вимогли вільно обирати між ними та цифрою, як в ідеалі слухач мав би слухати ваш альбом?

Олександр: Ми думали над релізом на касетах, а загалом слухати наш альбом ідеально в тому форматі, у якому хочеться слухачеві.

Максим: Так, я думаю, що питання в тому, кому що зручніше. Але оскільки всі наші релізи виходили виключно в цифровому форматі, то наразі це і є єдиний спосіб нас слухати. У мене колись була ідея запропонувати видатись на касетах — на одній стороні "Пил", а на іншій наш минулий EP та сингли, проте наразі це лишається ідеєю.

Фото Slippy Inc

— Денис раніше розповідав про вже двох мобілізованих учасників із вашого гурту (виправте, якщо я щось плутаю). Також згадував певне вигорання (що мене взагалі не дивує після такого складного альбому). Як ви загалом почуваєтеся зараз у плані творчості? Та чи бачите можливість якось надалі вести діяльність гурту?

Денис: Виправлю власну фактологічну неточність — мобілізований лише я, Костя є військовослужбовцем за контрактом.

Максим: Так, наразі двоє, тобто половина гурту, служать у Збройних Силах, тому про активну діяльність зараз говорити не доводиться. Та й дійсно, після виходу альбому ми призупинились, хоча були певні напрацювання на майбутнє. Я в той період ледь не рік майже не брав до рук інструмент, хіба тільки зрідка, щоб зовсім не заіржавіти. Звісно, я плекаю надію, що коли прийде час, ми знову зберемось і продовжимо робити музику, я би дуже хотів, щоб наш імпульс не згаснув.

Олександр: Без Дениса та Кості особисто я не уявляю собі продовження діяльності гурту.

Денис: Буду відвертим — особисто мені зараз надзвичайно складно дивитися в майбутнє в цьому контексті. Я перестав відчувати будь-які творчі імпульси протягом останніх місяців і сумніваюсь, що це якось відновиться під час несення служби. Та і при нинішніх обставинах займатися музикою просто немає ні часу, ні можливості (хоча, звісно, ці обставини завжди можуть змінитися). Як буде далі — побачимо.

— Яким ви взагалі бачите наступний рік для української важкої сцени? Хто залишиться активним, які фактори впливатимуть на її подальший розвиток?

Денис: Рік буде важким, і фактор тут єдиний — війна. Нещодавно Микола Мага писав про власний прогноз на концертний 2025 рік, і я повністю з ним погоджуюсь, більше того, вважаю, що цей прогноз можна впевнено масштабувати на важку сцену: гуртів ставатиме менше, активності ставатиме менше, концертів ставатиме менше. Люди або бояться мобілізації, або опиняються в складі Сил оборони, або різними способами опиняються за кордоном — так чи інакше, але кількість музикантів та слухачів зменшується щодня.

Крім того, багато музикантів просто втрачають можливість і бажання творити в обставинах, які нас оточують. Я не хочу нікого звинувачувати чи виправдовувати — просто констатую факт. Звісно, для когось війна стає каталізатором творчості та працює як важіль народження прекрасної творчої одиниці — але природно, що таких випадків небагато. Вираз "Коли говорять гармати, музи мовчать", як на мене, ніколи не втрачав актуальності. Я бажаю всім витримати це випробування та побачити часи, коли гармати замовчать, а музи знову заговорять — однак, боюсь, настати вони можуть дуже нескоро.

Guerilla Noir у мережі:

https://www.instagram.com/guerillanoir
https://www.facebook.com/guerillanoir

Фото надані гуртом