Культура:війна. Ірина Горбань (артменеджерка ДахаБраха)

16.05.2023

Презентуємо подкаст з Іриною Горбань, артменеджеркою гуртів ДахаБраха та Dakh Daughters, про досвід закордонних турів у розпал війни, спілкування з іноземною публікою та зміни в українському суспільстві.

У новому спецсезоні подкасту "Культура:війна" Анаід Агаджанова завітала на музичну конференцію Neformat Music Unity: Рух попри війну, яку ми нещодавно проводили. У серії із шести епізодів Анаід спілкується зі спікерами, відвідувачами та організаторами конференції на культурні й навколомузичні теми.

Численні солд-аути ДахаБраха у Європі та США, виступи на масштабних фестивалях на кшталт Glastonbury або ж поїздки до Кореї та Бразилії — за цим усім кропітка менеджерська праця і відповідає за неї четверта героїня подкасту Ірина Горбань.



Подкаст також можна послухати на Apple Podcasts i Google Podcasts

Продовження музичної діяльності в розпал війни

З ДахоюБрахою ми зрозуміли, що наше життя не дуже і змінилося. Єдине, ми почали грати набагато більше концертів, за останній рік мали близько 200 виступів. Ми робимо мікроперерви в декілька тижнів між турами, але через те, що більша частина гурту все-таки повертається в Україну й дорога займає багато часу, то ми не встигаємо відновлюватися і відпочивати. Але зупинитись дуже тяжко, бо я трошки перестаралась із цими турами й тепер неясно, як ці перерви десь вишкребти, плюс ще хочеться робити щось нове, бо за цей рік у нас не було жодної репетиції. Ми не створили нічого нового й навіть про це не думали, бо просто не було часу.

Я — оптимістка, і коли щось стається, завжди кажу так: буде якась проблема, будемо її вирішувати. У мене не було спочатку взагалі сумнівів, а в нас був запланований тур у кінці березня в Америку. І я, сидячи ванні під тривоги та сирени, продовжувала комунікацію із цього приводу, організовувала візи. Був дуже смішний момент. Якась така чергова ніч неспокійна, і мені пишуть американці: "Ви знаєте, ми тут прийняли постанову, що, можливо, частина публіки в залі буде без масок. Чи вам це ок?" І я просто пишу "Are you fucking kidding me?", нам взагалі на ваш ковід зараз пофігу. У якийсь момент ти розумієш, що люди живуть в абсолютно іншій реальності, та й ми її ще тоді не приймали взагалі. Зайняло певний час зрозуміти, що це надовго, що це не закінчиться за два тижні або навіть за пів року.

DakhaBrakha на KEXP, запис у квітні 2022

І це теж певний момент перетворення. Десь за тиждень всі були на зв'язку, і Влад Троїцький почав казати, що концерти — це єдине, що ми вміємо робити, і в нас є зараз ці інструменти, бо ми маємо партнерів за кордоном і людей, які нас готові прийняти, і тому ми маємо грати. Тож ми зібралися і одразу почали грати. Перший концерт дали з ДахаБрахою 24 або 25 березня у Франції.

Оці перші виступи були найважчі, бо треба було зрозуміти, з якими ти наративами виходиш, що ти несеш, як ця програма має виглядати. Ти маєш розказувати про війну, але при тому не жалітися, але говорити про свої відчуття. Це було дуже тяжко, але, як виявилось, ми були готові, бо про війну почали говорити не, власне, з березня, а ще з 2014 року ми про неї говоримо. Тому наші меседжі і програма не змінились, єдине, ми трошки міняли наші відео, щоб вони були більш інформативними й розповідали про те, що в нас відбувалося постійно — то Азов, то Маріуполь, ми адаптувалися на ходу.

Уже з перших концертів ми побачили, наскільки це людям важливо, бо стало більше українців, і тих, які переїхали, і які просто почали цікавитися та підтримувати українське. З відгуків людей бачимо їхню підтримку, їхні реакції; багато різних історій нам писали, що от були на вашому концерті й після цього прийняли в себе родину українців, чи почали більше вивчати, змінили свою думку.

Мадрид, січень 2023

Цей фідбек дає сили грати далі, бо іноді ти настільки виснажений і думаєш, що, можливо, щось не те ми робимо, і постійно здається, що мало збираєш, мало донаташ, мало постиш. Але тримаємося завдяки людям, фондам, з якими працюємо, волонтерам або військовим, які тобі подяки висилають або фоточки задоволені. Виявилось, що це реально мотивує і дає тобі сили й наснагу щось робити. А ще є люди прекрасні. Ти дивишся, що робить Сергій Жадан, і думаєш: ну, слухайте, якщо він не втомлюється (він взагалі якийсь робокоп, мені здається), то як ти можеш?

І крім, фінансової допомоги, звісно, я бачу все трошки збоку, не із самої сцени, і звідти краще видно, наскільки люди змінюються, як вони реагують, як це все важливо.

Як сприймають українців за кордоном

Ми дуже щасливі музиканти, бо нас давно гарно сприймають, і це не перші наші виїзди. Ми цю публіку збирали, вона в нас виплекана, вихована. І хоча в деяких місцях або країнах ми вперше буваємо, але все одно є вже певне ім'я, яке на нас працює. Люди насамперед приходять за музикою, а потім отримують ще сильний меседж. Але всі кажуть, що вони про нас знали.

На жаль, останні 10 років ми не могли бути лише музикантами. Ти все одно змушений був розказувати про війну в нашій країні, тому наша програма не нова, наші меседжі не є новими, і люди розуміють, що ми в цьому живемо давно. Був смішний випадок, коли чувак з американського телебачення дзвонив і казав, що от ви нам постійно про це говорили, попереджали всі дев'ять років, а тепер це сталося; як ви ставитесь до того, що вас не слухали? А я така, тільки щоб не сказати, що ми обурені, дуже схвильовані та стурбовані, що ви нас не слухали (ред. сміється). Тобто люди навіть настільки вже перевернули це.

Виступ ДахиБрахи у Гамбурзі

Наша публіка — це люди, які вже в певному контексті, як мені здається, хоча ясно, що й багато нових приходять. Я бачу дуже людське ставлення, і це важливо, навіть якщо ми не беремо всі ці донати й таке інше. За ці 200 концертів, наприклад, а в середньому це тисячні зали, 200 000 людей трошки більше дізнались про Україну, вони підключились до цього емоційно, відчули емпатію, побачили реальних людей, якісь відео, і для них це певне емоційне співпереживання, воно дає набагато більше, ніж просто новини. І ми бачимо це за тим, що нам люди пишуть потім у соцмережах.

Є якісь 1–2 відсотки, які питають, ну а як ви показуєте розвалені будівлі, а потім пишете "Arm Ukraine now", як у вас це поєднується? Але наш Марко — дуже терпляча людина, якому важливо донести меседж, і він пояснює, що якщо в нас не буде зброї, то в нас не буде можливості боронити себе. І тоді наша країна просто зникне, і це зараз, це реальність, не якась метафорична, не історія, і росія не зупиниться, і не збирається зупинятись, тому цей дощ надовго й ми маємо всі разом боротися.

Італія, 2022

І ще важливий момент. Ми одразу з березня завжди дякуємо людям, які приходять, завжди дякуємо країнам, які нас підтримують, тому що без цього нам було б набагато важче. Ясно, що вони довго розкачувалися, але коли вони розуміють, що теж впливають на хід подій і їхня підтримка важлива, то ми теж бачимо цей фідбек емоційний, це відчуваєш завжди, коли люди готові тобі ще більше віддати за те, що ти помітив їхні зусилля.

Життя в тилу та зміни в суспільстві

Я постійно в русі, і хоча приїжджаю достатньо, як мені здається, часто, але бачу найбільше кордони та потяги. Не встигаю навіть емоційно відрефлексувати, просто подумати про те, що я відчуваю. Уперше я, здається, в Україну повернулась у червні 22-го й думала, що зараз мене, може, накриє, але, мабуть, настільки в мене стоїть емоційний блок, що зараз просто не до цього. Я колись, може, про це подумаю, а зараз не встигаю. Це, може, і нормально, наче мій організм це все вивозить, і нормально я із цим даю собі раду.

Дуже важливо, що люди вирішують далі жити. Спочатку ми всі нібито чекали, а потім ти розумієш, ну а що чекати? Моїй дочці 19 років, у неї не буде більше цих дев'ятнадцяти років, і вона має їх зараз жити. Ясно, що ти не можеш забути про війну, не можеш від неї відключитись, це очевидно, але зупинятися і щось чекати — це теж не вихід і не варіант. Я бачу, що люди відкривають нові заклади, якісь кав'ярні, книжкові крамниці та бари. Це ж щось нереальне, і так має бути, бо для іноземців якраз дуже дивно, чому ми повертаємося в Україну. Так, ми все усвідомлюємо й розуміємо, особливо, коли взимку не було світло чи тепла, але із цим можна жити. Знову ж таки, це дуже дивно, але психіка людей адаптовується до всього, на жаль чи на щастя. І зрозуміло, що Київ — це не Харків, і я вже мовчу про Бахмут або Херсон, але ти все одно якось до всього звикаєш.

США, осінь 2022

А ще я така людина, намагаюся радіти, будь-яким нюансам: ось сьогодні сонечко вийшло, гарна погода, кава смачна — супер, зустріла людину, яку не бачила пів року — супер, у тебе одразу підзарядка відбувається. От ти пройшлась улюбленим Подольчиком і хоп — отримала дозу свого дофаміну, готова працювати далі. Тому, звісно, для мене приїзди додому в Київ — це велика підзарядка.

І саме тому ми давно вже хочемо грати вдома. Спочатку мені здавалося, що це така відповідальність — зібрати багато людей, і я морально не була до цього готова, тож ми відтягували момент. Але зараз я бачу, що є така потреба, якщо вже люди на вулицях навіть до мене підходять, до людини, яка не в кадрі, і питають — ну коли вже?

Dakh Daughters будуть у травні в Україні, ДахаБраха ще не оголосила, але ми збираємося бути в червні. Сподіваємося, усе вдасться, бо ми маємо відіграти ті концерти, які заборгували. 24-го мав бути концерт у Хмельницькому, потім мала бути Вінниця і Львів. Мені здається, що це якась така знакова історія, що ми маємо це віддати тим людям, які не здавали квиточки, бо їх дуже багато, здається, відсотків 80.

Про музику, яка не слухається

Вдома завжди грає музика, але так, щоб я слухала в навушниках, то ні. Намагаюсь щось нове відслідковувати, але чисто професійно, не для задоволення. Я зараз багато слухаю подкастів, всіляких інтерв'ю, стендаперів. Їхній стендап, власне, я не дивлюся, але коли вони з кимось спілкуються, розмовляють — це моє улюблене, наприклад, обожнюю Нарімана Алієва, я фанат) Для мене це зараз відпочинок, мені цікаво слухати думки різних людей різного віку, тому до музики поки не доходить. Сподіваюсь, це такий період, бо вдома, звісно, музика завжди грає, ще в нас така традиція родинна, що ми завжди снідаємо за вінільчиками. Тому вдома десь таки повертаєшся до свого звичного життя.

Конференція відбулася в межах реалізації проєкту #ZMINA_2_0 "Субгранти для культурних проєктів" фонду ІЗОЛЯЦІЯ за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО "Неформат Україна" й не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Ірина Горбань у соцмережах:

https://www.facebook.com/iryna.gorban.7

Інші подкасти із конференції за цими посиланнями: 

Neformat.com.ua ©