Фотомомент: Oli Zitch
Ольга Закревська, відома більше як Oli Zitch, - часта гостя великих і не дуже концертів та фестивалів. Сьогодні вона розповідає нам про свої фотовподобання, техніку, досвід і не тільки.
Я - Оля Закревська, але набагато точніше мене можна нагуглити як Oli Zitch. Це не бажання сховатися за псевдо будь-де і будь-яким чином, скоріше вимушений крок. Адже нас двоє — я і моя прекрасна тезка, крутий портретний та студійний фотограф, відома подолянка і власниця затишної фотостудії. Тому ще 10 років тому я зрозуміла, що свої роботи варто підписувати інакше, аби нас не плутали. Спочатку це було просто Zitch, але потім органічно трансформувалося в Oli Zitch. Але ви правильно зрозуміли, у списках на концерти нас все ж плутають, хоч і не так часто.
Крім фотографії, у мене завжди була "нормальна" робота. Це мій варіант свободи — так я можу дозволити собі фотографувати концерти тільки ті, які мені цікаві, і не йти на компроміси заради гонорарів. Зараз я випусковий редактор у бізнес-виданні, і велике щастя, як мій головред витримує і мої фестивалі, і мої "ой, а можна мене не буде в понеділок", і навіть "я сиділа в лайтрумі до 4 ранку, трохи просплю". Навіть на день народження нещодавно бажав, щоби швидше повернулись концерти, бо вони роблять мене щасливішою.
Люди, які знають мене, знають і цей факт — кілька років тому я зізналась, що вперше в житті маю улюблений гурт - вагоновожатые. І одного разу я подумала, що це якось нечесно, що у Львові раніше ніж у Києві почують новий альбом наживо і матимуть можливість раніше побачити новий мерч мого улюбленого гурту.
Підбила знайомого і ми, не кажучи нікому, гайнули до міста Лева. Навіть продумували, як ховатимемо обличчя, якщо раптом побачимо вагоновожатих у нашому ранковому Інтерсіті.
Тоді я ще не знала, що львівські зимові концерти вгнвж насправді мають свою особливість. Її ви бачите на фото. Ні, не танці-жести Антона Слєпакова — їх сповна спостерігають і кияни, і дніпряни, і фани з інших міст.
Не знаю точно чому, але у Львові і тільки у Львові Валентин Панюта відходить від свого переповненого електронікою стола та стає посеред сцени з гітарою. І навіть стрибає! Цього я раніше не бачила ані на численних концертах у Києві, ані на фестивалях. Проте, той же ефект я спостерігала роком пізніше знову у Львові. Тож ось цей найперший подив, що після десятків концертів «вагоновожатые» я побачила щось настільки інакше, зачепив і надовго залишився в моєму серці відданого фана.
До речі, з вгнвж пов’язаний ще один цікавий фотографічний факт. Здається, всі концертні фотографи країни знають, що є пісня, майже в самому кінці концерту, коли Антон довго і високо стрибає. Тому прийти фотографувати вагоновожатые та не зняти стрибок — це зашквар. І таких стрибків у мене в архіві правда дуже багато, повірте :)
вагоновожатые, Fest! Republic, грудень 2018
Початок захоплення
Я фотографую концерти вже майже 11 років. Чесно кажучи, навіть трохи більше, але на свою дзеркальну камеру вперше відзняла мініфестиваль я всередині серпня 2009 року. Тоді я вже писала про музику і концерти для різних невеликих музичних видань, але щоб висвітлювати мої улюблені панк-рокерські гіги, потрібен був фотограф, який би не боявся залізти в натовп, вдертись у слем та просочитись до першого ряду без значних травм та пошкоджень. Це зараз фотографів та камер багато, а тоді пристойне обладнання переважно було або у дорослих дядьків, або у зовсім зелених і переляканих хіпстерів. Або у PandoraWinter, але вона більше була по металу. Вмовляти людей з камерами сходити зі мною до царин панк-року було важко, щоразу важче і важче. Тому завести власну камеру було оптимальним рішенням. Згодом я перестала писати про музику, адже обростала новими знайомствами та друзями, бути об’єктивною ставало все важче, а фотографії не брешуть.
Кожаный Олень, Atlas, грудень 2019
Співпраця
Я знімаю майже всі великі концерти у Києві. Думаю, що відсотків 80 точно. Крім того, знімала на усіх Atlas Weekend (перший і третій — у складі фотокоманди, на другий мала перерву, четвертий та п’ятий — як вільний фотограф), UPark, BeLive, ZaxidFest (до того, як він став мейнстрімом), JazzKoktebel. З величезним задоволенням фотографую на концертах у HMG, Pop Corn, Gas Concert, icecream promo, PMK, VA Concerts, Masterskaya, власні привози Caribbean Club та ЮБК. Але намагаюсь хоч інколи зазирати на невеликі концерти — стежу за привозами та локальним панк-роком, зазираю до Ukrabilly Crew, регулярно знімаю концерти Pink Hearts.
Fever333, Atlas, листопад 2019
Натхнення та умови для роботи
Найбільше в артистах, які потрапляють мені в кадр, я ціную щирість і справжність. Мої фотографії завжди оброблені мінімально, бо моя мета — зафіксувати момент, емоцію. Тому артист має на сцені бути собою максимально, я маю йому вірити, щоб захотіти його закарбувати в історії через свою фотокартку. І при цьому бажано, щоб було хоч якесь світло :)
Тараканы!, StalkanatArt (Одеса), лютий 2020
Труднощі
Власне, найбільша моя проблема у концертній фотографії в тому, що світлоінженери та фотографи по-різному оцінюють якість світла на сцені. Для загальної картинки стробоскопи, червоне і фіолетове світло, можливо, і круто виглядають, але на фото набагато краще виглядає просто статичне тепле освітлення. Втім, загартованість маленькими концертами у перші роки фотографування дозволяє мені все ж переживати, але так само непогано знімати концерти практично при будь-якому освітленні.
Dakh Daughters, МЦКМ, жовтень 2019
Техніка
Кілька років тому я перейшла з носіння техніки у рюкзаку на розгрузку. І це було моїм найкращим рішенням. Я майже ніколи не користуюсь спалахом та не маю ніяких художніх примочок на кшталт призм (привіт, Kirai Gigs). І, звісно, бувають концерти, які я знімаю з одним об’єктивом — якщо я ідеально знаю клуб та його можливості. Серед мого обладнання є ширококутний об’єктив, дуже "світлий" фікс 50 мм та телеоб’єктив — це стандартний набір. Також є фішай для суперзагальних планів, і ще два фікси на випадок темноти у залі.
Algiers, MonteRay, січень 2019
Інші фотографи
Я не дуже люблю художній підхід до концертної фотографії, але мені дуже подобається, що робить Юра kirai gigs Грязнов — навіть, коли використовує свої призми. Неідеальна ідеальність Віталія Маріаша мене заворожує. А з приводу ідеальної ідеальності — це Андрій d1ff Максімов з його постобробкою. Найбільше мені, за підходом до зйомки концертів та фестивалів, близький Юра Стефаняк.
Якщо чесно, я обожнюю знайомитись на концертах з фотографами, адже всі бачать той самий концерт абсолютно по-різному і це дуже круто. Тож тут має бути ще з десяток фотолюдей, які своїм баченням мене дивували та надихали — і Оля Андросова, і Таша Дудка, і Василь Осадчий, і Арсен Дзодзаєв, й Ігор Фомін, і Вероніка Гусєва, і Гера Суліков, і Женя Гапон, і, звісно ж, чортяка Slippy.
Iggy Pop, Budapest Park, липень 2019
Музичні смаки
Моє серденько б’ється у ритмі панк-року, проте я знаходжу панк-рок часто там, де його, на перший погляд, нема й сліду. Нагадаю, мій улюблений гурт — електронний. Але ви бачили драмера вагоновожатые? Він же трощить ті нещасні барабани і з криком випускає своє панкрок-нутро на кожному концерті (навіть онлайновому, як нещодавно виявилось). Панк-рок є і в тому, як кидається кросівками Стас Корольов з YUKO, і навіть у дивакуватих танцях хлопців зі, здавалося б, кардинально поп-гурту Агонь. І навіть у новому альбомі Іггі Попа, записаному з джазовим трубачем!
Агонь, Кураж Базар, липень 2018
Інші захоплення
Я обожнюю мови: знаю (проте майже не застосовую) кілька мов програмування, але до того ж я повний білінгв — маю рівний лексикон та не маю акценту ані в українській, ані в російській мовах, знаю англійську, білоруську, зараз вивчаю іврит заради розминки мізків (не повторюйте це вдома без нагляду дорослих!).
Shortparis, Національний цирк України, червень 2019
З ким хотіли би попрацювати
Через робочу зайнятість я ніколи не їздила в тур з гуртом. Були непевні плани на цю весну, але якось і весни не було. Тому насправді хочеться гайнути з якимсь добре знайомим гуртом у справжній, але для початку невеликий тур — щоби прямо автобуси, заправки, графіки, мало сну та багато історій, які потім нікому не можна розповідати. А ще взимку, в лютневому Берліні, я, стоячи за 50 метрів від сцени на концерті Slipknot, подумала, що напевно бути туровим фотографом Slipknot — це робота мрії. Але це у мене ще попереду. І загалом, хочеться більше знімати за кордоном, адже до нас заїжджають не всі круті артисти, яких би мені хотілось сфотографувати. До цього я повільно, але наближаюсь.
The Adicts, MeatFactory (Прага), жовтень 2018
Плани на рік та карантин
Наприкінці червня я мала їхати дивитись на SOAD у Стокгольм. Свій європейський тур вони ще досі не перенесли, але, здається, це неминуче (ред. тур уже скасований). Мала в планах Atlas Weekend, думала подаватись на UPark, але зараз просто сподіваюсь, що відбудеться концерт Patti Smith у кінці серпня і завдяки йому я почну повертати собі темп і ритм концертного сезону. Разом із концертним сезоном.
Сказати по правді, матеріально я від карантину не постраждала, лише морально. Тому кращою допомогою буде повернення живих виступів. Дуже, дуже сумую. Звісно, зараз є онлайн-концерти, але бажання знімати їх у мене чомусь досить мінливе. Можливо, тому, що це не зовсім справжній концерт, а я навіть у цьому питанні — абсолютно і беззаперечно за справжність.
Mad Sin, MonteRay, жовтень 2018
Oli Zitch у мережі:
https://www.flickr.com/photos/olizitch/
https://www.facebook.com/olizitch
https://www.instagram.com/olizitch/
Інші матеріали у цій рубриці — https://www.neformat.com.ua/rubrika/fotomoment
Фото Oli Zitch
