mertvi dereva — Непереможне сонце (2024)

2024-й можна назвати роком Андрія Печаткіна, адже музикант встиг докластися до двох великих метал-релізів Waidelotte і Floscule, а також презентував перший повноформатник у рамках сольного проєкту mertvi dereva. Цю комплексну роботу наша редакцію включила в топ року і вважає за необхідне проаналізувати докладніше.
Проєкт mertvi dereva є одним з експериментальних музичних починань Андрія Печаткіна, відомого українського музиканта співзасновника, бас-гітариста та вокаліста (до літа 2024-го) гурту White Ward. На відміну від більш комерційно орієнтованих робіт, проєкт mertvi dereva демонструє Андрія як експериментатора та конструктора, який свідомо відмовляється від простоти на користь концептуальної глибини.

Альбом "Непереможне сонце" є новою віхою у творчості цього проєкту. Він вирізняється складністю композицій, унікальним підходом до звуку та неоднозначним меседжем, який ставить перед слухачем більше запитань, ніж дає відповідей.

Звукова естетика

Однією з найсильніших сторін альбому є його продакшн, який, завдяки зведенню та мастерингу Дем'яна Ферія, досягнув високого рівня. Холодний цифровий звук альбому вражає своєю монументальністю, але водночас створює певну емоційну дистанцію. Це звук, що говорить про штучність і одночасно нагадує про технічний прогрес та його вплив на мистецтво.

Композиції наповнені складними структурами та багатошаровими елементами. Андрій не боїться експериментувати зі звуком, поєднуючи індастріал, електро, хіп-хоп і мінімальні елементи фолку. Така жанрова мозаїка створює відчуття деконструкції традиційної музики, що водночас є і даниною минулому, і спробою трансформації його спадщини.

Тексти

Текстова складова "Непереможного сонця" є важливим елементом, який підвішує загальний концепт альбому. Лірика сповнена язичницького символізму, та подана у спосіб, що нагадує актуальну маніфестацію боротьби та стійкості.

Попри свою актуальність, а можливо саме завдячуючи останній, тексти залишають враження поверховості в порівнянні зі складною музичною формою альбому. Вони ніби протиставляють простоту меседжу глибокій музичній конструкції, створюючи цікавий дисонанс, який може сприйматися як гра з очікуваннями слухача або як спроба надати новий вимір відомим темам.

Наприклад, у пісні "Сонця Кров" перед слухачем постає образ "снігу, окропленого кров’ю сонця" — це поетичний спосіб говорити про жертви, які приносить війна, про загиблих героїв, "сіль землі". У тексті звучить контраст між колишньою безтурботністю та суворою реальністю: "Теплі літні дні не мають влади", "Старість приходить раптово, вона не знає пощади". Тут кожна фраза підсилює відчуття втрати та безвиході. Водночас присутній заклик бути сильнішим: "Разом із ним ти впадеш, як не будеш міцним". Це пісня про прийняття реальності, боротьбу та страждання, що перетворюються на своєрідний екзистенційний виклик.

Однак, тексти пісень не резонують із загальним звучанням альбому. У поєднанні з музикою, вони створюють відчуття відстороненості — ніби дивишся на складний, динамічний монумент, такий як статуя Франца Кафки в Празі. Він вражає, викликає інтелектуальну зацікавленість, але не провокує жодних гострих емоцій. Альбом залишає слухача на відстані, не затягуючи емоційно до себе.

Ця емоційна стерильність відчувається у всіх елементах альбому: текстах, музиці, візуальному оформленні. Символізм текстів, хоч і рясний, залишається поверхневим, не відкриваючи слухачу прихованих сенсів. Це наводить на запитання про саму сутність альбому: чи навмисно Андрій закладає ці сумніви й неоднозначність, чи вони з’являються поза його волею через відчуття штучності, яке створюють усі елементи альбому в сукупності?

У цій штучності можна побачити як слабкість, так і силу. Вона ставить слухача перед вибором: прийняти альбом як інтелектуальну гру чи сприйняти за чисту монету цей набір метафор та ідей.

Обкладинка

Обкладинка альбому викликає одразу дві асоціації: з одного боку, це відсилання до археологічної спадщини, до кам'яних ідолів, створених народами, що населяли територію сучасної України тисячі років тому. З іншого боку, цифрова обробка зображення, очевидна в текстурі та формах, натякає на сучасність, технологічну переосмисленість і навіть на втрату автентики.

Зображення нагадує кам'яні статуї, які могли належати скіфській, половецькій або іншій культурі. Їхня груба, геометрична простота завжди викликала відчуття сили, стійкості й символізувала незламність. Проте тут, у сучасній стилізації, ці риси втрачають свою первинну "живу" сутність і перетворюються на естетичний об'єкт, що балансує між архаїчністю та технологічною штучністю.

Як і тексти пісень, обкладинка обігрує ідею вічного протистояння: сили минулого, закладеної в символах і образах, і сучасної дійсності, яка інтегрує традиції у свої цифрові форми, водночас спрощуючи й ускладнюючи їх. Це співзвучно із саундом альбому — якісним, деталізованим, але водночас дещо холодним і стерильним, як добре продуманий механізм, немов створеним для інтелектуального, а не чуттєвого сприйняття.

Обкладинка альбому відображає не лише складність і штучність сучасного світу, але й натякає на спробу переосмислення традицій у новому ключі. Проте цей процес здається незавершеним, адже спрощення та поверховість символізму текстів, а також холодна естетика звучання створюють певний бар'єр між слухачем і матеріалом.

Таким способом, обкладинка не лише доповнює загальне враження, але й підкреслює головну дилему альбому: чи справді ця складність і цифрова обробка здатні передати глибокий, такий, що претендує на одвічність, зміст і викликати емоційний відгук? Чи, можливо, усе це залишає нас перед "монументом", який вражає своїми формами, але не досягає душі слухача (чи може й не має подібного наміру)?

Ця неоднозначність, очевидно, є частиною загального меседжу альбому, який, вельми своєрідно, але досить виразно демонструє свою незвичну концепцію.

Висновок

"Непереможне сонце" — це не альбом, який сприймається емоційно. Це альбом, який своєю еклектичністю кидає інтелектуальний виклик слухачеві, примушуючи його замислитися над питаннями автентичності, прогресу та іронії в сучасному мистецтві. Незалежно від того, як саме ви його сприймете, цей альбом є важливим внеском у розвиток української музичної сцени, який демонструє сміливість експериментувати та переосмислювати як актуальні наративи, так і одвічні традиції.

mertvi dereva — сольний експериментальний проєкт музиканта Андрія Печаткіна, раніше бас-гітариста і вокаліста гурту White Ward, також учасника Signals Feed The Void, Floscule, Waidelotte. Музикант започаткував mertvi dereva у 2023 році та вже видав альбом, мініальбом і кілька синглів.

mertvi dereva у мережі:

https://www.facebook.com/pialo111
https://mertvidereva.bandcamp.com
https://www.instagram.com/mertvi_dereva