Баллард та Берроуз. Від екстремальної літератури ХХ сторіччя до сучасної попкультури
"Якщо існує передзаписаний всесвіт, у якому все передзаписано, єдине, що не передзаписано — це самі передзаписи. Так що своїми нарізками я хотів спотворити самі кореневі предзаписи, і мені здається, у мене якоюсь мірою вийшло".
В. С. Берроуз
Нещодавно натрапив на Bandcamp на пост Стіва Гудмена (Steve Goodman, засновник Лондонського лейбла Hyperdub, більш відомий під псевдонімом Kode9) про артистів, що у своїй творчості надихалися антиутопіями Джеймса Балларда. З дня смерті письменника-фантаста пройшло 12 років, а його скандальна книга "Автокатастрофа" ("Crash") була видана ще у 1973 році, проте інтерес до творчості Балларда не вщухає, а його вплив на музичну культуру складно переоцінити. Joy Division, Throbbing Gristle, Radiohead, Hawkwind, Gary Numan, Dawid Bowie — ось лише декілька виконавців, на творчості яких мотиви книг Балларда залишили помітний відбиток. На пострадянському просторі його наукова фантастика про "майже нормальне" отримала широку популярність завдяки екранізації роману "Автокатастрофа" канадським режисером Девідом Кроненбергом. Але задовго до цього темні образи його новел, повні ірраціональної жорстокості та сексуальності надихали артистів, яким судилося змінити історію музики. Утім, почати цю статтю мені хотілося б із розповіді про аж ніяк не менш важливого для андеграундної музики фантаста Вільяма Берроуза.
(1914 — 1997)
Американський письменник і есеїст. Один із ключових американських авторів другої половини XX століття. Вважається одним із найвпливовіших представників біт-покоління (поряд з Алленом Гінзбергом і Джеком Керуаком).
Ключова фігура біт-покоління, в 1942 році Берроуз записався добровольцем до армії США, під час свого навчання в Гарварді завів дружбу Алленом Гінзбергом і Джеком Керуаком. Письменник мав згубну пристрасть до наркотиків і в результаті трагічної випадковості застрелив власну дружину Джоан Волмер. Берроуз стверджував, що до кінця його днів його терзав мстивий дух убитої ним дружини. Невсипуща присутність духу не тільки зводила його з розуму та розпалювала згубні звички, а й слугувала джерелом похмурого натхнення, обумовлювала темну тематику творів і деструктивний метод, яким вони створювалися. У передмові до свого першого роману Берроуз із жахом зізнається, що ніколи б не став письменником, якби не смерть його дружини. За своє довге життя, а Вільям прожив 83 роки, він устиг плідно попрацювати в кіноіндустрії, записати музику разом з R. E. M. і Томом Уейтсом, створити ряд картин за допомогою вогнепальної зброї. Але найголовніше — Берроуз був революційним новатором у літературі, його книги та художній метод значно вплинули на сучасну культуру, зокрема музику та медіа.
Метод нарізок (cut-up method) — літературна техніка, у якій текст у випадковому порядку розрізається й перемішується для створення нового твору, була винайдена в 1920-х роках французьким поетом дадаїстом Трістаном Тцарою. Тцара запропонував створювати поеми шляхом розрізання на шматки надрукованого на папері закінченого лінійного тексту (наприклад, газетної статті) і формування нового тексту в процесі витягування з капелюха отриманих окремих слів і словосполучень. Друг Вільяма Берроуза, канадський художник Брайон Гайсин, вирішив внести у метод своє бачення й у підсумку переробив метод Тцари. Доробок Гайсина полягав у тому, що розрізати слід відразу кілька готових, не пов'язаних один з одним текстів чи медійних фрагментів. Отримані фрагменти так само перемішувалися й компонувалися в довільному порядку, складаючи новий твір (цей підвид методу нарізок отримав назву fold-in). Результати таких "нарізок" Гайсин називав "версіями часового ланцюга".
Ось одна з Берроузівських інтерпретації методу Тцари: щоби створити новий текст, вважав письменник, необхідно взяти сторінку, "полюбити її", а потім розрізати уздовж і поперек, щоб у результаті вийшло чотири секції. Їх варто міняти місцями в такому порядку: першу з четвертою і другу з третьою. Друзі Берроуза відзначають, що в усіх поїздках (подорожі були пристрастю Вільяма разом із наркотиками, вогнепальною зброєю та чоловіками) він не розлучався із зошитом, сторінки якого були розкреслені на три колонки: у першу він записував різні факти про те, що відбувається навколо; у другу — свої враження, думки та спогади, третя містила цитати з книг, які він читав у цей момент. Власне, з цих трьох колонок і монтувалася майбутня книга. Брайон Гайсин так коментував метод Берроуза:
"Вільям експериментував зі своїм надзвичайно мінливим матеріалом, своїми власними новаторськими текстами, які він піддавав жорстоким і нещадним "розрізанням ", він завжди був найзавзятішим. Ніщо ніколи не збентежувало його".
Судячи з того, що говорив про свій метод сам Берроуз, новий літературний стиль для нього був не тільки неймовірною можливістю подолання консерватизму сформованої мови, а й можливістю вийти за межі літератури як такої, змусити її возз'єднатися з іншими видами мистецтва, а часом навіть із політикою та релігією.
"Нарізки" створені для всіх. Кожен може використовувати "розрізання", — писав він, вважаючи їх методом пошуку істини.
Оскільки Берроуз створював принципово ненаративні твори (за винятком перших двох біографічних романів), тематика їхня — вторинна методу написання. Однак критики виділяють у творчості письменника три основні теми — наркотичну залежність, контроль (у найширшому сенсі цього слова) та гомосексуальність. Нарізаючи та з'єднуючи довільним чином частини своїх щоденників та невідправлених листів, газетних статей про техногенні катастрофи, рекламу і кримінальні зведення, Берроуз створював пронизливо живу та часом віщу фантастику з елементами сатири та антиутопії, заклавши своєю творчістю основи жанру кіберпанк. Вільям Гібсон — одна з ключових фігур кіберпанк літератури відзначає величезний вплив на свою творчість робіт Вільяма Берроуза, так само як і творець жанру "боді-хорор" режисер Девід Кроненберг, який екранізував у 1991 році "Голий Ланч" Берроуза — перший роман в історії літератури, створений методом нарізок.
Що стосується музики: Берроузом зачитувалися Мік Джагер і Джиммі Пейдж. Патті Сміт називала його своїм учителем та батьком хеві-металу (термін хеві-метал письменник уперше використав у 1961 році в романі "М'яка Машина"). Співачка так описувала свого кумира:
"У бункері (житло Берроуза під час панк-фази 1978 — 1980 років, яке розташовувалося неподалік від легендарного нью-йоркського клубу CBGB прим. автора) він жив точно в поході: зі всіх речей друкарська машинка, дробовик та пальто".
Так само Берроуза вважають хрещеним батьком панку, ідеали якого в сильно перебільшеній формі письменник оспівав у своїй книзі 1971 року "Дикі Хлопчики". Берроуз регулярно виступав із літературними читаннями в культовому нью-йоркському панк-клубі CBGB. За всього радикалізму та нігілізму, панк для нього був усе тією ж контркультурою, якою за двадцять років до цього були бітники: запереченням буржуазних норм і вивільненням гри інстинктів.
Девід Бові не тільки був відданим фанатом Берроуза, але й запозичив для створення образу Зіґґі Стардаста ідеї з його "Диких Хлопчиків". Sonic Youth настільки вдало втілили у звуці Берроузівську естетику, що гурт мав честь взяти участь у створенні spoken word альбому Берроуза "Dead City Radio".
Предтеча готичної та індустріальної музики співак Леонард Коен був послідовником методу Берроуза. А ось його друг і колега по фолкмузиці Боб Ділан, що так само високо цінував творчість письменника, зізнався, що так і не зміг попри спроби застосувати у своїх піснях "нарізки". Том Йорк успішно використовував метод нарізок для створення четвертого студійного альбому Radiohead "Kid A", що, втім, не вберегло його від нервового зриву. Ієн Кертіс, як і Берроуз, загравав із нацистською естетикою, точніше з тим, що є такою в очах міщан. Крім того, назва пісні "Interzone" запозичена з роману "Голий Ланч". Joy Division одного разу виступали на спільному з Берроузом заході, і Кертіс спробував зав'язати зі своїм літературним ідолом розмову, на що письменник лаконічно відповів "Get lost!". Курт Кобейн благав Берроуза знятися у кліпі на пісню "Heart-shaped box", але той відмовився, порадивши музиканту послухати "справжню музику з душею", і навів як приклад Leadbelly. Кобейн відразу купив пару платівок і зрозумів, що раніше не слухав нічого подібного. У своїй творчості фронтмен Нірвани часто користувався методом нарізок. А ось у кліпі на пісню "Just One Fix" чиказьких індустріальних металістів Ministry Берроуз знявся з великим ентузіазмом.
Харківський психоделічний гурт Был Замечен теж надихався берроузівською образністю, та навіть присвятив письменнику свій другий альбом "Стало еще только хуже". Втім, на жодний музичний напрям спадщина Берроуза не вплинула так, як на індастріал. Піонери жанру Throbbing Gristle проголосили Берроузівський курс на бунт проти самих основ світобудови. Ідеї письменника про суспільство контролю й "мову як вірус" були ключовими ідеями індустріального руху у 70-ті. А винайдений Пітером Крістоферсоном перший плівковий семплер втілив літературний метод Берроуза в музичні технології. Ще один гурт, що стояв у витоків індастріалу — Cabaret Voltaire — надихався методом нарізок. Процес нарізання й поєднання у випадковому порядку вони проробляли з плівкою.
Безумовно, cut-up метод істотно вплинув на розвиток усієї електронної та експериментальної музики, зокрема техно і споріднені жанри. А індустріальна музика що почалася з неприйняття мейджор лейблів, засобів масової інформації та культури, по суті викликала позитивні зміни у всіх цих сферах. Сьогодні експериментальну музику можна зустріти скрізь, вона пустила коріння в попмузиці, попкультурі й голлівудських саундтреках. Отож, спадщина Берроуза впливає й буде надалі впливати на покоління музикантів, художників і кінематографістів.
(1930 — 2009)
Англійський письменник, одна з найбільших постатей англійської літератури другої половини XX століття. Спочатку популярність йому принесли науково-фантастичні оповідання і романи, передовсім апокаліптичні, а пізніше також психопатологічні трилери з фантастичною складовою ("Автокатастрофа", "Бетонний острів" і інші).
Джеймс Баллард вів значно більш самітницький образ життя. Один із найбільших британських письменників другої половини XX століття, лікар психіатр за освітою, Баллард у дитинстві пережив ув'язнення в китайському концтаборі, після закінчення школи служив у ВПС Великобританії. У 1961 році вийшов перший роман письменника "Вітер Нізвідки" ("The Wind from Nowhere"), перший із трьох романів написаних ним у жанрі роману-катастрофи. У 1964 році помирає від пневмонії дружина письменника Мері Метьюз. У 1970 році публікується десятий збірник оповідань Балларда "Виставка жорстокості" (Atrocity Exhibition). Саме ця книга, що лише віддалено потрапляє під категорію наукової фантастики, і принесла авторові скандальну популярність. По-перше, "Виставка Жорстокості" незвичайна за формою: чи то збірка експериментальних новел, створених Джеймсом Баллардом протягом 1960-х років і тематично тісно пов'язаних одна з одною, чи то роман. Спочатку письменник створював свій цикл, ще не думаючи видавати його у вигляді роману, а, скоріше, поступово розробляючи теми, які хвилювали його в ті роки. Центральні глави книги являють собою новели, створені в особливій техніці "стислого роману", що дають змогу автору домогтися величезної щільності образів і ідей. Кожна з цих глав описує своєрідну психодраму, подорож багатоликого героя ландшафтами свідомості та сприйняття, у якій важко розділити зовнішні події та внутрішні фантазії й галюцинації. Ролі та імена головного героя змінюються від оповідання до оповідання, змінюється навколишній антураж, але незмінним залишаються центральні ідеї, поступово стаючи зрозумілими читачеві. Крім того, у цикл входить низка менших за розміром і більш абстрактних за формою творів, які, користуючись терміном самого Балларда, "мімікрують", прикидаючись науковими звітами та описами хірургічних процедур, рекламними оголошеннями й кіносценаріями, біблійними главами та журнальними заголовками, створюючи мультимедійне обрамлення, що розкриває та ілюструє ідеї, які транслюються в центральних оповіданнях.
По-друге, "Виставка Жорстокості" — книга незвична за змістом. Мова навіть не про безліч провокативних образів, сповнених жорстокості та сексуальності, зрештою, в наш час цим нікого не здивуєш, радше, звертає на себе увагу дивна структура сюжету. Центральна розповідь розгортається відповідно до того, що можна назвати логікою сну. Якщо Берроуза надихав дадаїзм, то на Балларда значною мірою вплинув сюрреалістичний живопис. Письменник навіть говорив, що не вміючи малювати зайнявся літературою, щоби передати в прозі ті образи, які він хотів би втілити в живописі. Характерними для тексту є часова послідовність подій, наприклад, померлі раніше персонажі знову виявляються живими, та відносність ролей героїв і просторових локацій (тут зливаються воєдино передмістя Лондона й місце загибелі Кеннеді в Далласі, острови Гаум і Еніветок та іспанське узбережжя). Роздрібнена особистість героя і його сюрреалістичні фантазії змушують згадати психіатричні діагнози на кшталт шизофренії й розладів особистости. Крім того, серед основних дійових осіб, якщо цей термін взагалі можна застосувати тут, виявляється багато публічних фігур — політики й кінозірки, прославлені хірурги та вчені.
Треба сказати, що свого часу такий зміст викликав чимало заперечень — далеко не кожне видавництво було готове випустити у світ книгу, герой якої фантазує про вбивство вдови Кеннеді або сексуальний акт із Рейганом. Сам автор відповів на подібні сумніви так: "Я вважаю, що публічні персони, що намагаються втягнути нас у свої фантазії, не мають права заперечувати, коли ми намагаємося залучити їх у наші". При цьому Баллард зовсім не ставив собі за мету пропагувати певну ідеологію або систему цінностей — скоріше, він пропонував свої "екстремальні гіпотези", мав на меті провокувати читача на роздуми та відкрити завісу майбутнього. До якої міри ми можемо далі відокремлювати зовнішній світ від внутрішнього? Який прихований зміст можна виявити в навколишньому просторі, не тільки в медіа, але і фізичному — в архітектурі, плануванні міста, дизайні меблів? Чи не стане те, що ми сьогодні вважаємо психопатологією, завтра нормою, а післязавтра — життєво важливою необхідністю?
Найближчими "родичами" цієї незвичайної книги є, звичайно, роботи Вільяма Берроуза. Втім, вплив Берроуза не варто переоцінювати — першу річ із "Виставки Жорстокості" — "Проєкт нового роману" Баллард створив ще до публікації Берроузом "Голого Ланчу". У передмові до першого видання книги Берроуз пише:
"Виставка Жорстокості" — глибока і тривожна книга. Несексуальні коріння сексуальності досліджені з хірургічною точністю. Автокатастрофа може бути більш сексуальною ніж порнографічна картинка. (…) Грань між внутрішнім і зовнішнім ландшафтом стирається. Землетрус може виявитися результатом сейсмічних зрушень у розумі людини. Весь випадковий всесвіт індустріальної епохи дробиться на таємничі фрагменти. (…) Людське тіло саме стає ландшафтом".
І якщо критики вважають "Виставку Жорстокості" складною мультимедійною конструкцією, що вимагає від читача певної підготовки, сам Баллард вважав свою книгу набагато простішою, ніж вона може здатися на перший погляд, і пропонував інший підхід до її прочитання:
"Замість того, щоби читати кожну главу із самого початку, як у звичайному романі, просто гортайте сторінки, поки який-небудь образ не впаде вам в очі. Якщо ідеї або образи здадуться такими, що інтригують, проскануйте сусідні абзаци на предмет чого-небудь, що викликає інтерес. Я сподіваюся, що туман досить швидко розсіється, і те, що лежить в основі оповіді, стане явним. По суті, ви будете читати книгу так, як вона писалася".
Аналогічний підхід до читання своїх творів радив і Вільям Берроуз.
Розроблені у "Виставці Жорстокості" ідеї сакралізації та сексуалізації автомобіля, що став архетипом сучасности, повною мірою розкриваються Баллардом у романі "Автокатастрофа". "Автокатострофа" була улюбленим романом французського філософа Жана Бодрійяра. Сповнену небезпечних ідей та образів книгу, якій судилося сколихнути самі основи сучасної культури, в 1996 році екранізував Девід Кронінберг.
Думаю, уважний читач уже помітив багато спільного в художньому підході та образності книг Балларда та сучасній музиці. Зупинимося на цьому питанні більш детально. The Normal — проєкт Деніела Міллера, засновника лейбла Mute Records. У 1977 році, прочитавши "Автокатастрофу", Міллер настільки надихнувся, що купив синтезатор Korg 700s і записав сингл The Normal на два треки "TVOD / Warm leatherette". Сюжет пісень був безпосередньо запозичений з книги. Міллер хотів, щоби звук на записах був візуальним, як ніби слухач їде по шосе повз високі будови, а потім проїжджає через тунель. Сингл був записаний вдома в Деніела Міллера, використовуючи лише чотиридоріжковий магнітофон TEAC та синтезатор Korg mini 700s.
Пісня "Warm leatherette" з її різким звуком та екстремальним мінімалізмом стала справжньою революцією у середовищі електронної музики й дотепер є своєрідним синтпанк гімном. Серед безлічі каверів на цю пісню на особливу увагу заслуговує версія "Warm leatherette" від піонера нойзу Boyd Rice. Хоча вплив Міллера можна простежити аж до сучасних дарквейв артистів, серед прямих послідовників стилю The Normal слід зазначити засновану в 1979 році філадельфійську мінімал вейв формацію Crash Course in Science. Довівши до межі мінімалізм і невротичність музики Міллера, та звертаючись у текстах до баллардіанського кошмару, Crash Course in Science створюють дуже тривожну й енергійну танцювальну музику на межі постпанку, мінімал-вейву та техно. Альбом "Closer" 1980 року — останній запис Joy Division перед смертю Кертіса — включав трек "Atrocity Exhibition". Зациклена навколо приспіву "this is the way, step inside", пісня, так само як і роман Балларда, оповідає про людину, що перебудовує події сучасної історії в себе в голові. Пісня "Down In The Park" синті-поп виконавця Гері Ньюмана — дистопічний хорор, створений під впливом творів Балларда. Баллардівські образи містяться і в інших піснях Ньюмана. Теми технологічного прогресу і відчуження лаконічно розкрито в хіті 1979 року "Cars". Кавер на цю пісню у 1991 році зробили індустріальні металісти Fear Factory.
Ще одні класики нової хвилі The Human League у своїй творчості, іміджі та звуці явно надихалися баллардівським si-fi. На особливу увагу в цьому плані заслуговує їхній альбом "The Golden Hour of the Future". Два треки з цього альбому є прямими посиланнями на роботи Балларда: "4JG" і "Overkill Disastered Crash". The Klaxons назвали свій дебютний альбом "Myth of the Near Future" на честь виданої в 1982 році збірки оповідань Балларда. Альбом Radiohead "Ok Computer" включає пісню "Airbag" з прямим відсиланням до "Автокатастрофи". Шотландський нойз-поп колектив The Jesus and Mary Chain, присвятив "Виставці Жорстокості" пісню "Terminal Beach". Український слухач, звичайно, вже згадав хіт Океану Ельзи "911". Пісня і кліп явно натхненні "Автокатастрофою". Однак "Рай на полчаса" - п’ятий трек із дебютного альбому Flёur — можливо, найцікавіша інтерпретація баллардівської автокатастрофи. У тексті пісні фокус зроблений на чисту любов та есхатологію.
Найцікавіше, що Баллард зовсім не цікавився музикою. Він вважав за краще писати в тиші, під час роботи часто дивився телевізор без звуку, спостерігаючи за потоком образів, і ніколи не купував музичних записів. Однак сучасний йому панк-рух викликав у письменника культурний інтерес. В інтерв'ю 1985 року Баллард зазначає:
"Панк був настільки цікавим, що я досі не оговтався від нього. Нічого не знаючи про музику, я бачив у ньому чисто політичний рух, потужне політичне й соціальне обурення нижчої касти, яка реагувала на цінності буржуазного суспільства з чистою деструктивністю й ненавистю. Буржуазне суспільство пропонувало панкам іпотеку, натомість панки пропонували буржуазному суспільству психоз".
Звичайно, Баллард міг стверджувати, що в його роботах немає музики, але незаперечно, що у своїх книгах він створив того самого героя епохи постпанку — тривожного, іронічного, відстороненого. Героя, який намагається свою вельми обмежену й неприродну жвавість спроєктувати на безжальний світ машин.
Список баллардичної музики, звісно, довший, але я сподіваюся, що читач зверне увагу на дивовижний, так схожий на реальність, науково-фантастичний світ британського письменника й самостійно продовжить поїздку яскравими гулкими тунелями цієї музики.
Літературна спадщина Балларда й Берроуза — це міст між авангардним мистецтвом початку ХХ століття й сучасною попкультурою. Прийоми радикального мистецтва з часом стають загальновживаними, дивна мода минулих десятиліть стає буденним трендом сучасності. Яскраві форми мистецтва з часом затираються та втрачають новаторський блиск, але стихійна сила творчості, яка й була головним мотивом авангардистів, завжди буде направляти людську думку до нових рубежів.
