Спогади про Донецьк: Це ніколи не було внутрішнім конфліктом (Блог)
Наша колега, Ксенія Янус у 2014 році була вимушена покинути рідний Донецьк разом зі своїм чоловіком, також нашим автором Вадимом Олійниковим. На фоні актуальних подій вони вирішили поділитися власними спогадами про те, як все починалося...
У 2014 році ми планували відвідати концерт Psychic TV, що мав відбутись 6 грудня у Харкові. Концерт був довгоочікуваним, тому квитки ми купили дуже заздалегідь і з нетерпінням очікували на поїздку. Але їй не судилося здійснитись. Концерт спочатку перенесли, а потім скасували. На гроші з повернених квитків ми купили квитки на потяг Донецьк — Ужгород.
"Не тільки ми чекали на приїзд Пі-Ориджа"
Все почалося у березні 2014, коли Донецьк став одним із центрів сепаратистського руху. Але він зустрів спротив проукраїнського місцевого населення. Ось тут дуже добре описана тодішня атмосфера у місті:
"На той час майбутні бойовики відпрацювали сценарій розграбування ОДА, пройшлися до будівлі казначейства, де очікували розжитися грошима, але не вийшло (казначейство на той момент переїхало, про що "місцеві" сепаратисти чомусь не знали), і безцільно тинялися містом із криками "Рос-си-я!". Донецькі проросійські "кадри" вже почали розповзатися по будинках, але, очевидно, надійшла команда створити альтернативну українському мітингу "картинку", і натовп із триколорами рушив на площу Леніна, озброївшись яблуками, яйцями, пакетами з зеленкою та камінням."
Одну з таких колон зафіксувала на фото і Ксенія
Так було в перші дні весни. Але переломним днем, днем, коли ми усвідомили неминучість війни, стало 13 березня 2014 — мітинг за Єдність України.
Центральна площа розділилася навпіл — звезені сепаратисти з місцевими тітушками стояли під пам‘ятником Леніну, а мирні проукраїнські громадяни на протилежному боці площі. Біля пам’ятника Леніну також стояли Ікаруси на яких привезли "антимайданівців". Туристичним Донецьк був хіба що на Євро-2012, але днями до того у Донецьку з’явилося багато "туристів". Мене неодноразово питали на вулиці, як пройти чи проїхати кудись. Навіть по дорозі на мітинг спитали дорогу до площі.
Наше мирне зібрання закидали зеленкою, вибуховими пакетами, яйцями. Серед нас були літні люди та батьки з дітьми, але сепаратисти не зупиняли свої агресивні дії. Навіть під час виступу священника, який закликав усіх до миру (у Донецьку був переважно Московський патріархат, але й це не зупиняло). Коли стало ясно, що антимайданівці прорвуть кордон міліції, до нас підійшли хлопці, що захищали мітинг та сказали, що треба розходитись, розповіли про найбезпечніші шляхи для відступу. Скінчилося тим, що міліція дозволила антимайданівцям прорватися до нас і розпочати бійку. Чисельна перевага була не на нашу користь. Одного хлопця з нашого боку вбили — 22-річного студента з Бахмута Дмитра Чернявського. Це була перша жертва сепаратистів на Донбасі.
Відео з мітингу 13 березня. Джерело — матеріал Радіо Свобода, де описуються ті ж події
Незабаром по місту почали з'являтися блокпости, люди зі зброєю та без розпізнавальних знаків почали охороняти зупинки. На фоні цього і далі проходили багаточисельні проукраїнські мітинги. Вони теж не обходились без насильства з боку сепаратистів.
У пам’яті назавжди закарбувалася поїздка на тролейбусі по околиці міста — я дивилась у вікно, а повз проїхали військові автомобілі з чеченцями, вони розмахували автоматами, сміялись та махали руками.
Ми виїхали в останній день весни 2014, ще до початку активних бойових дій. А потім кожен день доводилось отримувати тривожні звістки. Мої знайомі потрапляли в полон у підвали, де поряд катували українських військових. У вересні будинок, де залишились мама і бабуся, обстріляли. Мама була на роботі, а бабусю контузило і через кілька днів вона померла.
Такі графіті з'являлись у Донецьку напередодні окупації
Наразі в нас залишилось кілька друзів-музикантів на непідконтрольних територіях. Вони розповідають, що гривня стала не в ходу, вже 8 років всі розрахунки ведуться в російських рублях. Банківська система обмежена, там якісь внутрішні банки та карти, які дійсні лише на непідконтрольних Україні територіях.
Наші друзі також наголошують на тому, що зараз у Донецьку позакривалися усі ДК (ред. палаци культури) та репетиційні точки, до яких вони ходили, проходить мобілізація. З військкомату розсилаються СМС на номери місцевого оператора "Фенікс" та на вулицях перевіряються документи. Вони вимушені не виходити з дому, бо не хочуть бути викрадені терористами. Саме тому ми не можемо назвати їхні імена. Але хочемо наголосити — це ніколи не було внутрішнім конфліктом...
