Український реп навиворіт
Автор: Пилип OG

Пилип OG — далеко не новачок у царині репу і слідкує за українськими реп-релізами вже з десяток років. Тож сьогодні в дусі “непрошених порад”, як то робив нещодавно Фін Маккенті (The Punk Rock MBA), він проаналізує творчість п’ятьох яскравих українських реперів та порозмірковує над тим, які сильні та слабкі сторони вони мають.

Мені довелося застати ті часи, коли про існування українськомовного репу знали тільки обрані. І я не старий, це було порівняно недавно. Звичайно, я не називатиму ТНМК, Тартак чи Потапа, не дай бог, як то роблять перші пересічні (ну або Притула), коли їх просять перерахувати реперів. Ні, я завжди згадую тих безславних покидьків, які впродовж років, а дехто й десятиліть, їбашать той всраний реп на чистому ентузіазмі, вкладаючи туди не лише свої зароблені на заводах та офісах гроші, а й весь вільний час. Що ж поробиш, що ми народились у країні 2,5 світу, що наша музична індустрія до певного часу була спрямована на вдоволення нашого сусіда-агресора, що правила гри — це примкнути до нашого, не побоюсь цього слова, ЖАХЛИВОГО шоу-бізу, аби хоч десь і кимось бути почутим. Місце народження не вибирають, але місце проживання — так, і якщо наші репери досі в Україні, значить, вони вірять у те, що роблять, і в те, що це комусь тут потрібно.

Український репер часто жаліється на життя, умови, ЗМІ… та на весь світ, якщо вже на те пішло. Чому? Бо він - не айтішник, він не подорожує, не просирає гроші в закладах центру міста. Він працює на звичайній роботі, пише свій реп і пробує його поширити максимально дешево, далеко, гучно. Звісно ж, що це в нього не виходить, бо, здавалося б, ті ж 15–30 доларів є смішною сумою для реклами в Інсті, але коли ми рахуємо в гривнях, то в декого це вагома частина доходу. У результаті, репери кричать тихо й потім переформатовуються в більш прийнятні для мас форми… але, що не дивно, і далі пишуть реп. Пройдімося по відомих та цікавих особистостях, які представляють найпопулярнішу музику майбутньої України, але тепер. Спробуємо прощупати їхні сильні та слабкі сторони.

 

alyona alyona
Олена Савраненко, раніше відома як Альона Al.kaida

 

"Та ти заїбав!", — скажете ви, але — олена олена. Розпочнімо з найвідомішого імені, пов'язаного з репом на просторах неньки. Стартувала наша героїня дуже давно, приблизно 10 років тому, про що, власне, заявляє в треці "Якби я була не я". У той час із репом було так собі, тому що ніхто з українськомовних його круто не піарив. Так, зараз теж мало що змінилось, але рух є, і якщо не забувати, що ми — 2,5 (дивитись вище), то рух цей позитивний, адже тепер ця музика зайшла на стримінгові майданчики, почала збирати аудиторію на відеосервісах. Так ось, розпочинала свій реп-шлях ця виконавиця, як і всі: якість зведення, умовний мастеринг — гівно, картинка наявних відеоробіт — гівно, обгортка та подача — вгадайте… Зі старту про це змовчали, ну й дійсно — нащо? Якщо ти вже говориш про такий дикий досвід, то покажи свої результати з того часу, а вони -… (дивитись вище).

 

Отож, на хвилях толерантного світу, Олена запливає з бенгером "Рибки", обігравши бодіпозитив та думки більшості стосовно інстаграм-контенту. "Вона змогла, а інші — ні", — говорять люди, але інші не мали контент-плану й команди, яка або своє інвестувала, або ж знайшла того, хто повірив. Але це сталось, і це не може НЕ тішити: флоу на місці, тема композицій розкривається. Альона вміє писати та, якщо вірити чуткам, писала Мамаріці, можливо, ще комусь і до того "КАК СТАЛА ІЗВЄСНАЙ". Виходить альбом "Пушка", виграє різні українські музичні номінації, а-ля "жовтий вепр", чи "зелений поні". Україна такого ще не бачила, у рекламу спам-сайтів влітають короткі тексти "Альона Альона показала своє тіло", замість прогнозів Ванги та лікування псоріазу. Вона — першопроходець, від того — зірка.

Цікавим питанням є відсутність фітів з українськими реперами, що я спробував проаналізувати. "10 років як у грі", і я не знайшов жодної вагомої співпраці з колегами, у той час, коли всі інші об'єднувались і пробували ліпити як не сайфери, то дешеві вуличні відео. Швидше за все, репери просто не хотіли фітів з дівчиною, яка має зайву вагу, але все одно круто читає. Світ непередбачуваний, тож тепер Альоні не потрібні стрункі та невідомі українські репери, тому ми бачимо фіти з Джа, Монатіком, спробу колаби із закордонними феймосами. І навіть, якщо ми відкинемо той курс, що або ти з недолугим українським шоу-бізом, або ніяк, то Альона, імовірно, не має бажання сапортити українських реперів через те, що у свій час ніхто не відгукнувся на її флоу із Баришівки.

Давайте про мінуси. Треки реперки починають набридати, адже і флоу рідко міняється, та й орієнтир у музиці став до болю очевидним. Найцікавішими роботами стають ті, які попросили зробити до фільму, чи то на знак пам'яті загиблим, адже вони відрізняються тематикою, насамперед. "Український реп про одне", — кажуть редактори ЗМІ. Реп Альони про одне — скажу я. Чому про це не кажуть ЗМІ? Певно, тому, що пресреліз не містить таких слів, а український репер не пише пресреліз (Візьми собі до уваги, розпіздяй). Йдемо далі. Реперка повторюється, і це розуміє її команда, найперше. Вона робить модний реп, актуальний, прописуючи в ютубі "Travis Scott type beats", і з огляду на той факт, що вона в тих колах одна, а гурт Kalush не повторить досягнень наставниці навіть близько, треба мінятись. Робити дійсно стильну музику Альона навряд розпочне, тому що Україна і стиль — це антоніми, а жертвувати аудиторією прагматична команда реперки, на мою думку, не стане. Варіант один — максимально надавити на вокал, що й почало набирати обертів у крайньому ЕР. Якщо це станеться, то закликаю вас повернутися до цього тексту та зробити репост.

 

Псючий Син
Учасник гурту Kalush 

 

Ті ж самі люди, які працюють над Альоною, запускають наступний проєкт із назвою провінційного містечка біля Івано-Франківська. Глядач дуже розбещений, і просто крутий флоу йому не потрібен, поки в штатах Такаші бігає на скітлз-грілзах, а один раз у тиждень вбивають відомого реп-артиста. Тому в гурт беруть сопілкаря (насправді мультиінструменталіста), який дуже сильно асоціюватиметься з Україною, а ще загадкового персонажа в костюмі килима, який є бі-боєм (брейк-денсер для вас). Чи надихався автор гуртом Subcarpati? Можливо. Перед тим і Аліна Паш залітала з етнотемою, і в неї вийшло, тому вартує спробувати. Але сьогодні не про неї.

 

"Не маринуй" — драйвовий трек та відеоробота від кліпмейкера Альони, який продемонстрував, чого нам вартує очікувати від гурту. Усе той же музичний продюсер (ну, а хто ще якісно зробить актуальний саунд, як не TeeJay), ті самі на відеопродакшені, і це, можливо, поганий хід, бо все йде по тих же ж колах, що й у попередньому проєкті. Але гурт націлений на Європу, тому українцям не обов’язково розбирати, про що читає фронтмен. Дійсно, усе, на що варто звернути увагу — Псючий Син. Оригінальний флоу, коли ти просто випльовуєш слова, почав набирати своєї фінальної форми на альбомі "Торба" за підтримки міфічного персонажа з реального Калуша — Angelo Porter, він же ж Nashiem Worryk. Так, це саме та людина, яку хотілось би бачити настільки інтенсивно, як і гурт Kalush у соцмережах, тому що він прагнув робити стильно. Але андеграунд — він і в Калуші андеграунд, тому 90 % із вас, мабуть, уперше чує про цю особу. Під музичний продакшн Портера, з фітами Нашіма (ей, не забувай, що це одна людина), Псючий Син зацікавив продюсера Івана Клименка.

Маючи від 3 до 5 треків, гурт починає зариватися на концерти Альони, а ще і спільний трек мають про гори, так і до популяризації не далеко, але… карантин. Повернімось до треку "Гори". Уважний слухач зрозумів, що килим із гурту — танцювальний діджей, який відкриває рот під чужі слова. Зрозумів, що команда не нехтує послугами гоустрайтерів, тому на треках можна почути Неформата (репер з України, який проживає за кордоном), того ж самого Nashiem Worryk, Джонні Дивного з Ціни Ритму (гурт, який проживає на території України). Найцікавіше те, що це не помічають редактори музичних порталів, і пишуть, що було би прикольно, якби килим співав частіше, бо в нього класний голос (привіт, СЛУХ). Я можу уявити, що відчуває в цей момент бі-бой у костюмі. Хук на трек "Гори" було взято з уже наявного треку західно-українського виконавця, після чого його оригінальна пісня зникла. "Заплатили…", — прокоментував автор, і всі задоволені.

За таким методом відбувається робота і з іншими голосами, які можна почути на треках гурту К. Певно, дуже сильно боїться продюсер Іван розсіювання уваги, тому жодних імен авторів у описах і титрах ми не побачимо, як і імені неофіційного учасника гурту, який, навіть, устиг з'явитись у відеороботі "Тіпок". "Що за лисий тіп у правому куті?", — запитують глядачі онлайн-концерту гурту, але відповідають їм інші глядачі. Цікаво тому, як збирається ця продюсерська команда підіймати український реп, якщо так уникає імен із нього? Мені це ще нагадало виступ купки реперів на концерті Альони, після чого в мережі не було ні відео, ні треку, ні згадки про це явище.

Сильною стороною гурту є його фронтмен, та треш-екшн, який здатні робити хлопці наживо. Слабкою — невизначеність. Карантин буде випробовуванням на живучість для Kalush, адже контент в інстаграмі у вигляді колаб із зальотними перехожими виглядає бідно, безідейно. ЦА запозичена від Дзідзьо.

 

Кашляючий Ед 
Степан Бурбан, відомий також за проєктом Паліндром

 

У похмурому місті Львів жив-був гурт Глава 94. Точніше, він і зараз тут живе, але чи це досі гурт, постає питання. Непоганий початок львівської казочки, ні? Так ось, у тому гурті були спочатку два учасники: Стук а.к.а Кашляючий Ед та Гоня а.к.а Punchman. Потім була спроба грати наживо, як бенд, ну а потім появився Паліндром і розставив пріоритети. Сьогодні говоритимемо про Степана, бо остання наша розмова з Гонею розлетілася краще, ніж середньостатичний реп-альбом українського виконавця.

Хрипота в голосі, цікаві тексти та мелодичність відразу відокремлювали Степана від більшості реперів, адже його було цікаво та приємно слухати. Особливо це було добре розкрито на альбомі "Переклад", який багато хто вважає одним із найкращих в українськомовному репі. До того творчість гурту була дуже агресивною, тож, якщо ти фанат чи фанатка Паліндрома, навряд чи дослухаєш треки Глави початку 2010-х. Глава робила сингли, сольні платівки учасників, але так і не дотягнула до альбому від гурту. Останній реліз удвох "Безлад" був виданий аж у 2013-му, тому в мене складається враження, що працювати над спільною ідеєю у великому обсязі зараз у хлопців не виходить.

Степан був помітнішим для більшості, тому й робив більше. Так, це глядацька мотивація таким способом працює. Ед постійно працював над чимось своїм, де інтроверт зміг би почуватися комфортно. Так і народився проєкт Паліндром, десь аж після "Перекладу", де було чутно ту межу, яка ще тримала його, як реп-виконавця. Від складних закручених фраз, жорстких висловів та образу хардкор-вісника, Степан підійшов до чогось простішого та зрозумілого всім. Ретроспективна ідея та доступні асоціації навколишнього, у якому кожен бачив те, про що співає Паліндром. Так, співає, у реперів прийнято розмежовувати ці різновиди виконання, наскільки мені відомо.

Не останню роль у розвитку виконавця відіграла його дівчина, Ляна Мицько, яка довгий час є культурною діячкою у Львові. Кращого менеджера в Степана не було, адже Паліндром почав з’являтися там, де про Главу не говорили ні разу. І повірте мені, що справа далеко не в музиці. Тут не можна заявити, що Ед став Паліндромом, щоби краще просуватись, бо якщо ви слідкували за Главою, то мали би знати, що лише тепер він робить те, що дійсно подобається. А от чи це вам подобається — справа виключно ваша.

 

Ходять чутки, що вищезгаданий продюсер намагався долучити Степана до своєї обойми, але наш герой не з простих, тому настояв на своєму DIY-баченні. Віддаю належне за такий вибір, адже не кожен відмовить товариству, під егідою якого стають популярними за межами України. Сильними сторонами Еда є його світлий розум, який він стабільно годує інформацією, а вже звідти і все написане. Ну а над вокальним виконанням вартувало би попрацювати, адже, якщо ставити за ціль грати на фестах та класно звучати на лайві, — Степану бракує тієї сили та чистоти голосу, що вирішується практикою. Головне — не діайвайнутись із головою.

 

Денні Дельта
Реп-виконавець 

 

Це ім’я відоме поціновувачам репу здавна. Учасник LEZO, DLF Squad, Аромотерапії, а тепер — сольний виконавець, ще у 13-их роках умудрявся робити класно та стильно, випереджаючи всіх своїх колег. Денис живе на Волині, у маленькому містечку Нововолинськ, стабільно випускає альбоми та вже не міняється у звучанні пару років. Наприкінці нульових був тим репером, в успіху якого не сумнівались, але щось пішло не так, й амбіційний Дельта осів у провінції, звідки закидує в мережу контроверсійні висловлювання стосовно інших реп-виконавців, поодинокі треки та альбом раз у пару років. Ніби й доволі результативно, але про Дениса не говорять, не пишуть, що мене, як спостерігача за українськомовним контентом, насторожує, адже словниковому запасу цього виконавця може позаздрити кожен другий філолог. Денис узяв участь на багатьох альбомах гуртів та об'єднань, у яких перебував, тож перераховувати немає змісту.

 

На мою думку, альбом "В режимі запис" від Аромотерапії мав усі шанси вийти на український ринок і спробувати там закріпитись, але знову ж таки: пригадуємо 2,5, руськоорієнтований шоу-біз тих років, пригадаємо цільову аудиторію Дзідзьо, і все стає зрозумілим. Так, шанс був, але не вийшло. Репери — егоцентричні особи, і чим їх більше, тим тяжче співіснувати, тому не виняток, що команда припинила своє існування через особисті стосунки. Дельта відійшов, поправив картуз і видав реліз під продакшн Zbaraski. Так, це той самий діджей, продюсер, виконавець із незрозумілою музикою, яка заходить у прогресивному світі, ну і трооошечки в позерській Україні. Здається, що хлопці трохи випередили час, і наші рагулі просто помахали головами. Якщо тобі стало цікаво, то пошукай "Синхронізу". Після тієї заявочки, Денис почав знімати відеороботи та під невдоволені прицьмакування олдскульних колег рухатись у сторону масового визнання, але чомусь усе швидко притихло, і вже наступний альбом не викликав такої зацікавленості до персони.

 

Тексти Дениса настільки педантичні, що якби до них доколупався якийсь реп-знавець правильних рим і форм, то він би просто їх перечитав і пішов. Одразу видно, що підхід до написання дуже прискіпливий, як і до вибору слів, їх комбінування у фрази. Через це втрачається ясність сказаного, бо до поєднання такого, як робить Дельта, мало хто додумується. Складна, цікава музика, яка потребує не лише наявності голови, а і її роботи. Певно, це і стало завадою для ширшого сприйняття, адже "гучі генг, гучі генг, гучі генг…" Мені здається, що Денис зі своїми очікуваннями зарано підрозслабились, і що не варто цуратися того факту, що людині з його професією потрібно стабільно доводити свою боєздатність, як уперше.

 

Довгий Пес
Учасник гурту Ціна Ритму 

 

Учасник Ціни Ритму — Довгий Пес, не відстає від вищезгаданих колег по цеху в плані досвіду. Цей виконавець пише майже 10 років, принаймні перший його реліз був датований 2011-им, і була колаба з Джонні Дивним. Фактично, Ціна Ритму формувалась уже тоді. Як на мене, то це ще один нереалізований гурт, який довгий час писав і нічого з тим не робив у плані промо. Тільки в Довгого Пса назбирається величезна кількість треків від того часу, а якщо взяти кожного виконавця поокремо, то пісень дійсно багато.

Раніше вся ця когорта працювала виключно в класичному хіп-хоп саунді, а старі тексти кричать про те, що справжній хіп-хоп не продається. Адекватні думки почали приходити хлопцям у голову від "Точки Неповернення", їхнього альбому з новим учасником Аппексом. Там значно посвіжішав звук, і, що не дивно, за продакшн відповідав той самий Angelo Porter. (Згадуй, ми про нього в контексті Калуша говорили). Сам Пес ввімкнувся з кліпом "Може б ти думав?", потім був "Укрейніан Шєт", який ще досі слугує візитною карточкою виконавця.

 

Саме цей трек був у його першому повноформатному альбомі "#соціальнийалкоголік", на якому репер шукав свій звук, тому крім композиції "Укрейніан Шєт" там нічого відмітити. Потім був мініаальбом "10 хвилин на березі моря", де Пес уже був близьким до звуку, який проявився широко на альбомі "#олскул". Я б називав саме цю роботу першим повноформатним альбомом виконавця, адже тут він ніби знайшов себе, а трек "Косячок" може стати гімном планокурів. Але відбулося те, що завадило популяризувати й Калуш, — карантин. Роблю висновок, що Псу не щастить з альбомами, тому що жодної презентації "#соціальногоалкоголіка", одні фіти, ну й карантин не дав змогу провести якісь промо до крайнього релізу.

Для Довгого Пса характерний гостросоціальний меседж, де він може проявляти себе найкраще, тому і приклад "Укрейніан Шєт" та "Мама принца хотіла", де все написано грубо, й аж бридко моментами. Поєднання спокійного голосу та жорстких тем цікаво грає на контрасті, але це теж набридає, тож не варто припиняти розвиток не лише Псу, а і всім вищеперерахованим. Слабкі сторони — голос в одному зручному діапазоні, слабкий мастеринг треків, мало відеоконтенту.

 

Ну що ж, сьогодні ми розібрали першу п’ятірку українськомовних реп-виконавців. Якщо вам сподобався такий формат, Пилип чекатиме вашої думки у коментарях. На противагу балачкам про відсутність українського репу, нам є на кого звернути увагу, послухати та розібрати. Скоро зчитаємось.

Neformat.com.ua ©