pustosh: Щастя в кожного своє
Чи справді пустота погана, коли альбом, яке буває щастя і що можна назвати зоозахисною діяльністю - поговорили з учасниками київського гурту Pustosh, здається, про все на світі.
Pustosh — київський гурт, що був створений у 2019 році. Дискографія поки нараховує 5 пісень, але це виправиться ще цього року, адже у грудні саме першим повноформатником має завершитися цикл #theyearofpustosh. Концепцію гурту музиканти описують слоганом: "all you need is nothing", а власну музику визначають як void-rock.
Працює юридичним редактором у продакшені документального кіно. Любить музику епохи бароко, 60–70-х років минулого сторіччя Великобританії та гурт "Кино".
— Гурт потужно дебютував у 2019 році із синглом "щось не так". Мова і про якісну музичну частину, і про цікавий текст, і про хороший кліп. Як довго ви готувалися до цього дебюту?
Марія Рубель, далі М.: Текст і музична частина існувала давно, ще до pustosh, але через загадкові збіги ніяк не могла вийти за межі гаража та навіть розвалила мій минулий гурт. Але з утворенням pustosh почали відбуватися не менш загадкові збіги, які й дозволили пісні нарешті народитися у формі синглу та кліпу.
Створення кліпу відбувалося казково, більш точний епітет не знайти. У нас були асоціації з цією піснею, вони мене нестерпно зсередини турбували. Я випадково зустріла однокласника Дмитра Чайку, виявилося, що той покинув IT заради кіно. Розповіла про пісню, асоціації, потім надіслала трек. Він зник, а через місяць вночі раптово написав “клас, давай робити кліп”. Покликав знайомого режисера Єгора Потока, ми зібралися в комуналці на кухні, де я тоді жила, пили чай і виявилося, що ми слухаємо ті самі гурти, контакт встановився миттєво. Так далі ми й збиралися на тій кухні, обговорювали сценарій та локації. Бюджету практично не було, тому вирішили знімати дві сцени прямо в тій же квартирі, у моїй кімнаті (це були кадри, де ми граємо та де я знаходжу халабуду).
Для втілення сценарію в життя нам не вистачало тільки художника-постановщика, тому що абсолютно для кожної сцени потрібно було багато декорацій. Не встигли ми про це проговорити, як на кухню вийшов дредастий хлопець із сусідньої кімнати, з яким ми особливо ніколи не спілкувалися, поставив чайник, насипав чай і почав діалог:
— Йоу. Чим займаєтесь?
— Йоу, та кліп хочемо знімати.
— О, клас, може, вам допомога якась потрібна?
— Так, авжеж, було б кльово, а що ти вмієш?
— Нууу, я худпост взагалі, але різне можу.
Так до нашої команди приєднався Паша Чорт, який 4 знімальні дні створював власними руками абсолютно все, що можна побачити у відео. А те, що руками створити було неможливо, він знайшов на секонді, починаючи від простирадл для халабуди та закінчуючи черевиками Louis Vuitton, якими я пів реквізиту, власне, й розтрощила.
Магія продовжувалася й далі, коли знайшлися оператори, які "за ідею" та домашні пироги повзали зі мною плече до плеча, ризикували отримати травми через відлітаючі шматки дерева, скла, землі, металу під час зйомок деструктивних сцен, працювали по 12 годин за знімальний день.
Це тільки частина команди, загалом нас таким дивовижним чином зібралося 14 божевільних і, сподіваюся, колись буде нагода розказати про кожного.
Весь процес від створення пісні до її реалізації (близько 3 років) подарував мені усвідомлення двох речей:
1. Все буде, як потрібно й коли потрібно, треба робити тільки те, що залежить від тебе, але не тиснути ні на кого та ні на що — пісня краще знає, коли й де їй бути;
2. Немає нічого ціннішого, ніж однодумці.
— Гурт pustosh Марія створювала разом із Василем Приймаком, якого у 2019-му замінив Євгеній. Чи відобразилася і як саме ця зміна на творчості колективу?
М.: Так, pustosh народилася з приєднанням Євгенія. Оскільки, Василь заклав міцний фундамент та надав потужний поштовх для зародження проєкту, а Євген розвинув цей ембріон до рівня повноцінно сформованого створіння, яке дорослішає з кожним днем та набуває ознак неповторної особистості. Можливо, я не знайома з усією музикою світу, але станом на цей момент я ще не чула, щоби барабани звучали настільки музично та самодостатньо.
На сцені з 14 років, наразі учасник гуртів Pustosh та OOZE, улюблений український гурт — Злам, закордонний — Melvins.
— Марія була учасницею гуртів Вокіндогу та Mashlaw. Що з досвіду тих команд ти перенесла в новий проєкт? Чи грав/грає деінде Євгеній?
М.: Все принесла, бо ці команди назавжди залишаться частинами мене. Мабуть, найголовніше, що я винесла з цього досвіду, що дві людини, бас і барабани для мене все ж таки ідеальна концепція співпраці.
Євгеній починав свій музичний шлях із метальної сцени. З 14 років грав у грув-метал банді Wild Shadows, з 16 років у дез-блек-метал колективі NordWitch з 30-ти річними мужиками. Сьогодні він є частиною неперевершеного гурту OOZE, який є другом pustosh. Ми тусуємося, допомагаємо один одному у втіленні будь-яких творчих задумів та граємо концерти разом, називаємо це P<OOZE>TOSH FAMILY.
— Минулого року ви анонсували альбом на 9 пісень. Яка мова все ж домінуватиме в текстах — українська чи англійська? Можливо, ви вже можете розкрити якісь подробиці майбутнього релізу.
Євгеній Хрульов, далі Є.: Звичайно, домінуюча мова, якою ми спілкуємось зі слухачами, — це мова музики, вона й народжує тексти. А нашим перекладачем із музичної на людську є Марія, і, гадаю, на яку саме мову буде зроблений переклад, не завжди залежить від неї. Завжди дивуюся її здатності писати цікаві та змістовні тексти англійською без обізнаності в перекладі деяких слів. Потім перекладаємо, а там стільки сенсів, ніби ми мистецтвом займаємось.
Як на мене, альбом буде дуже цікавий. Цілком. Особливо мені цікаво, як люди сприймуть наші експерименти у двох піснях. Вони не матимуть бас-гітари та барабанів узагалі.
— У грудні ви анонсували цикл #theyearofpustosh, який почався 21 грудня й тоді ж має закінчитися виходом альбому. Щомісяця ви обіцяли випускати аудіо або відео й поки більш-менш тримаєтеся темпу. Наскільки складно вписуватися в графік, і вже на цьому етапі циклу, чи задоволені його результатами?
М.: Так, ми раді, що можемо надати кожному треку з альбому окрему увагу. Трималися темпу до травня, але вирішили трохи змінити концепцію. #theyearofpustosh залишається й закінчиться альбомом, як ми обіцяли, але ми не наважилися розділити трилогію пісень ‘π-songs’ на окремі сингли, тому вирішили зробити собі творчі літні "канікули" на підготовку належного візуального супроводу, щоби потім повернутися в суспільство із досконало завершеним циклом пісень про ‘π’, що в перекладі із мови пустоші означає "вічне, прекрасне".
— З 2018 року pustosh активно й багато виступає на дуже різних сценах із дуже різними командами. Можете назвати 3 івенти, які найбільше вам запам’яталися та чому?
Є.: Напевне, найособливішим був наш перший спільний концерт: двоповерховий гараж, безкоштовні настоянки, фаєр-шоу, напівгола конферансьє в БДСМ-обладунках, що кличе нас на сцену. А називався цей неймовірний захід "Валєрнік" — щорічне дійство, на якому поклоняються якомусь Валєрі. Ми не дуже вникли й осягли що там відбувалось, але саме після цього концерту ми домовилися, що будемо лабати разом, адже сподобалося ділити сцену— до цього був пробний період репетицій, який протривав два тижні.
Казка. Напевне, найкраще запам’яталася саме друга Казка, з відеоматеріалів котрої я монтував кліп на "В пустоті має бути...", отже, я кожного відвідувача пам’ятаю в обличчя =) Окрім цього, вона запам’яталася прекрасною організацією (сумую за часами, коли оргсклад був трохи ширшим), та дуже теплим прийомом. Тоді ми остаточно закріпили свою любов до Харкова.
Також дуже гарно запам’яталася презентація альбому гурту Shiva the Destructor, на якому ми грали як секретний гість; і не тільки тому, що це було зовсім нещодавно. Це був Robust Evening — концерт від лейбла RobustFellow Prods., а отже організація була просто на неперевершеному рівні, де витвором мистецтва було все, починаючи від вигляду квитків та афіші, закінчуючи таймінгами, кейтерингом та магазином мерчу. Це був мій перший концерт, на якому організатор поставився до концерту та всіх його дрібниць із таким рівнем перфекціонізму, достатньо згадати рушники в гримерці для всіх музикантів. Це дуже приємно бачити, якщо ти граєш на концерті з двома гуртами. І якщо ти барабанщик. Місце проведення — BrightSound Studio — окрема розмова: завжди приємно працювати з фанатами своєї справи, що також стосується й гуртів, з якими ми ділили сцену в той вечір.
Взагалі, кожен концерт по-своєму особливий, принаймні ми завжди намагаємось, щоби так і було, аби наша аудиторія по-новому сприймала pustosh на кожному концерті. І ми вдячні всім організаторам, що створюють не події, а моменти життя, як, наприклад, захід Gypsy Punk, на якому ми ділили сцену з OOZE, і лише з ними –– максимально лампова була вечірка на самому березі київського водосховища.
— До попереднього питання. Зважаючи, зі скількома командами ви встигли переграти, чиї виступи вас найбільше вразили й кого б ви радили зацінити саме наживо?
Є.: Однозначно Wise Guys, ну дуже чумові (та чудові) хлопці –– справжні фірмачі, і крапка.
Також цікавим досвідом були виступи з Vovk, Atomic Simao, Stinx, Sinoptik — це серед тих, хто відчуває свою музику на всі 100 % і які особисто мені більше сподобалася саме наживо.
— Ви виступали на заході "Тату Заради Звірят" та веган-фесті "Никого НЕ ЕМ!". Можу тому припустити, що ви розділяєте подібні цінності. Отже, що для вас означає захист прав тварин у сучасній Україні, веганство? Чи підтримуєте ви зоозахисну діяльність якимось іншими методами, поза музикою, у приватному житті?
М.: Не хотілося б відносити себе до жодної з категорій чи течій, ми не фанати ярликів. Можу сказати точно, що для мого існування нема потреби когось вбивати чи катувати, і я цьому рада.
Одного разу я пропустила першу пару, бо боялася пройти повз собак, які гавкали на мене біля університету. На що викладачка мені відповіла, що "собака бывает кусачей, только от жизни собачей". Пізніше я зустріла кошеня на зупинці по дорозі на репетицію і відчула усю даремність свого існування, не маючи жодної змоги йому допомогти. Потім ці дві події склалися в пазл у моїй голові, і з того часу я не виходжу з дому без пакетиків корму в сумці та годую, кожного, хто трапляється на моєму шляху, а ті пси біля університету тепер стали моїми друзями та охоронцями. Чи можна це назвати зоозахисною діяльністю?
— Кожен вклад важить, на мою думку, тому я би сказала, що так. Минулоріч у вас скасувався концерт у Польщі. Чи були плани більше виступати за кордоном? І які ще наміри попсував карантин?
Є.: Карантин не лише зіпсував плани, але й побудував інші, несподівані, як от зйомки кліпів та записи на студії –– ми ніколи не сумуємо. Але питання є абсолютно доречним, так, у нас (спільно з OOZE) планувався тур на вересень-жовтень 2020 року по 4 європейських країнах, але на той час нам залишилося лише краще і краще готуватися до більш вдалого часу для виїзду за кордон. І дійсно, на мою думку, ми наразі більш зрілі та готові для серйозного туру, ніж на той час. Звичайно, ми завжди сприймали це не як скасування, а як перенос, отже, зараз вирішуються основні організаційні питання майбутнього туру.
— Хотілося б пройтися по окремих піснях, бо там є про що подумати. Почну з кінця — пісня "M.O.H." очевидно, про те, як суспільство нав’язує жінкам певну гендерну роль, квінтесенція якої — бути зручною для чоловіка, держави, оточення. А "Несправжні" мені здалася піснею про конфлікт поколінь, коли молодь не хоче повторювати помилок старших людей. Чи такі сенси ви вкладали в ці пісні?
М.: Насправді емоції цих пісень є похідними одна від одної. Не хочеться розповідати про сенс пісень, бо насправді, хто їх знає, який у них сенс, але можу сказати, що ці пісні відкрили для мене.
"Несправжні" відтворили всередині всі ті когнітивні дисонанси, навіяні ситуаціями, коли нещасливі старші люди ірраціонально нав’язують тобі робити те, що робили вони, при цьому відверто бажаючи тобі щастя. Оці фрази в дусі: "Ох, я у твоєму віці так само вважав", на які так і хочеться відповісти: "Не дай боже, я так безглуздо витрачу своє життя як ви, щоб у вашому віці казати таку маячню". Слідування - це добре, це обмін досвідом і рушій розвитку людства, ми надихаємо один одного своєю неповторністю та єдністю, але хто ж буде слідувати за особою, яка виглядає, як каторжник і нав’язує вже давно непрацюючі поради? Це наводить на думку про те, що людям багато століть пропагандували патерни щастя, для всіх однакові. Та й що казати, вони й досі проповідуються рекламними образами усміхнених людей, яким за це заплатили. Хіба це не абсурд? Прикро, що деякі, проживши життя за правилами інших, так і не усвідомили, що щастя в кожного своє та нема двох однакових життєвих шляхів. А от про це вже, власне, і "M.O.H.". Я думаю, що тут не тільки про гендерну роль жінок, а і про взагалі будь-які ролі, нав’язані суспільством. Про повне несприйняття тебе як особистості, а тлумачення твого існування як просто деталі якогось механізму. І знову ж таки, ця зверхність… "Ти просто сублімуєш зі своєю цією музикою, от народиш дітей, от тоді почнеться життя". Ееем. Ну гаразд.
Такий вплив відчувається майже усюди в країнах СНД (а може й не тільки в них), але він більше смішить, ніж заважає насправді. Як ми з ним боремося? Ніяк. Просто робимо, що маємо робити та не відволікаємося на поради тих, хто не здатен нас почути.
— Взагалі у ваших піснях і дописах багато щирості та відвертості. Чи важливо для вас бути настільки відкритими перед своїми слухачами, а отже, і певною мірою беззахисними перед натовпом, чи не страшно отак розкривати душу?
М.: Страшно було б робити те, що нам самим не подобається, а мати можливість бути собою — це щастя :)
Є.: У гурту Злам є пісня, що називається "Неважливе вічне", мені здається, цей оксиморон непогано описує наші дописи :)
— Ви влучно писали, що мистецтво вічне, але саме його музиканти часто називають хобі, на відміну від їхньої основної роботи, яку час точно не збереже. Хотіли отак спонукати колег по сцені більше акцентувати на значенні культури, яку вони творять, приділяти їй більше уваги?
М.: Мабуть, що так. І не тільки колег по сцені.
Люди, які хоч раз торкалися мистецтва, вже по-іншому сприймають світ, починають бачити прекрасне, дивитися ширше, мислити нетривіальними категоріями. Тому мені б хотілося бути максимально причетною до цього "прекрасного", адже саме воно лікує суспільство, яке складають надзвичайні створіння, просто трошки забулися, хто вони й навіщо :)
— Семантика назви гурту зрозуміла загалом, підкреслює її й логотип, і рядки пісні "В пустоті має бути...", але цікаво, який ви вкладаєте в це персональний сенс? Що є для вас пустота — тягар, який неможливо заповнити, чи навпаки — можливість, простір для креативу, котрий людина якраз може на свій смак сформувати?
М.: Пустота для нас усе, адже все — це нічого, а нічого — це все. Такі речі навряд чи придатні для пояснення словами. Але, мені здається, що в нашій культурі та побуті розуміння пустоти, як чогось негативного, є доволі викривленим. Пустота — це чистота, це гармонія, це вічність. Це та константа, яка була, є й буде. Дійсно, з нею важко жити всередині, але тільки лиш доти, доки ти намагаєшся втекти від неї, забруднити, бо дія, як відомо, породжує протидію. Але варто лиш розслабитись і прийняти її, як приходить катарсис, розніженість, кайф, неважливо, як це назвати, важливо лиш те, що ти починаєш відчувати, що це і є саме той ланцюжок, що пов’язує тебе з усім живим на цій планеті. А усвідомлення єдності дає щось на кшталт суперсил. Ось вам і пустота :)
pustosh у мережі:
https://pustoshband.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/pustoshband/
https://www.youtube.com/channel/UCkTwhibwMr4oPm5vznNiybg
https://www.instagram.com/pustoshband/
Обкладинка - фото @potok.mp4
