Невипадкові випадкові звуки: Польові записи у роботах електронних музикантів
Інша Освіта спільно з Асортиментною кімнатою в рамках програми "розсіяне засіяне"провела концерт-розмову за участі музикантів Миколи Лебедя та Олексія Податя. У цьому матеріалі ділимось уривками з тієї розмови про українську нойз-сцену, експерименти під час записів та ключовий вектор програми — (розірвані) зв’язки у спільноті вітчизняних митців та мисткинь в Україні та за кордоном.
Звуки птахів, уривки розмов чи тріщання диктофона — "field recordings" або ж польові записи використовують для створення музики ще з минулого сторіччя. Митці семплують та обробляють записи, аби досягнути нового звучання у треках.
Під час свого концерту-артисттоку у межах програми "розсіяне засіяне", яку реалізує галерея Асортиментна кімната для українських мисткинь та митців, що залишилися в Україні та виїхали через війну, композитори Олексій Подать з Києва та Микола Лебедь з Берліну поділилися своїми (польовими) записами та розказали про власні способи роботи з музичним матеріалом.
Послухати розмову повністю, а також музичні твори, які ставили композитори, можна на відео
Про українську електронну сцену після повномасштабного вторгнення
Авангардний композитор і продюсер родом зі Слов'янська, живе та працює в Києві. Працює як з малою, так і з великою формою, зокрема, його композиції можна почути в аудіовізуальних мистецьких проєктах та кінофільмах. Надає перевагу радикальним методам обробки саунду в поєднанні з чутливістю до попмузичних і академічних тропів та окреслює свою практику як "мелодійний нойз".
Олексій: Сцена, яку я знав до повномасштабного вторгнення, розділилася. Частина музикантів та музиканток переїхали за кордон і там продовжують свою діяльність. Решта залишилась тут і функціонують в рамках тих умов, які ми зараз маємо всередині України. Я думаю, що це непогано: через те, що поїхала певна кількість музикантів та музиканток, звільнились певні ніші. Молодим виконавцям стало легше якось себе позиціонувати всередині України, у них побільшало пропозицій щодо виступів, записів, колаборацій і так далі. Зокрема, я можу сказати про нойз-сцену в Києві, що вона в принципі утворилась під час повномасштабного вторгнення.
Я не бачу, що українська сцена перебуває у стані якоїсь втрати через те, що хтось поїхав. Думаю, що якраз у кризових обставинах ця сцена може більш яскраво себе проявити або знайти якісь нестандартні шляхи для розвитку, залучити більше аудиторії й так далі.
Я бачу, що ці дві сцени співіснують, — тобто українці, які виїхали й продовжують діяльність, та українці, які залишились тут. Але це все відбувається в формації взаємної ізольованості. Якісь спроби діалогу існують, якісь спроби співпраці існують, іноді хтось приїжджає, виступає тут і вертається. Але й заперечувати те, що частина музикантів та музиканток досить впевнено інтегрувалися в закордонний контекст, не можна.
Альбом Олексія "лагідні стосунки зі світом на дні землі" (2024) отримав визнання у широких музичних колах, зокрема й був визнаним одним із найкращих минулорічних релізів, за версією редакції Neformat
Про роль field recordings у музиці
Музикант та композитор, який працює на межі нетанцювальної електронної музики, вільного джазу, мінімалізму та польових записів. Брав участь в Українському оркестрі імпровізаторів, був саксофоністом в H. Soror та Марк Токар Тріо, мав власний мультиінструментальний соло-проєкт Ghost Cities. Писав музику для театральних вистав у TD Berlin, Львівському державному театрі ляльок та Bard College Berlin. Народився в місті Рівне, жив у Києві, наразі проживає в Берліні.
Микола: Я розцінюю польові записи як ідейний концепт того, як можна взагалі ставитися і до творчості, і до сприйняття створення музики, і до відчуття простору.
Пам'ятаю, як з самого дитинства, коли я приїжджав в село до батьків, там завжди буквально за хатою починалось поле. Воно закінчувалось десь далеко за горизонтом, і чим далі в нього йти, тим далі воно продовжувалося. Мені здається, десь з того часу я знайшов оце відчуття простору.
Це доволі сильно переноситься на мою музику. Мені цікаво не просто написати музику та зіграти її, але передати внутрішні почуття, передати момент того, що я зараз відчуваю. При цьому не диктувати слухачам, що вони мають відчувати, наприклад, як у музиці з текстом, де тобі практично говорять: "Я почуваю себе ось так".
Тому я дійшов до того, що робитиму музику без слів, — і ця музика найчастіше імпровізаційна. Перший польовий запис був зроблений на звичайний диктофон в айфоні, у мене вдома, після одного особливого періоду в житті. Я просто сів, імпровізував на фортепіано — і почав це записувати.
Перший польовий запис Миколи
Олексій: Коли починаєш робити музику на комп'ютері, стикаєшся з вибором. Є безкінечний перелік звуків, які ти можеш налаштовувати та використовувати у своїй музиці, виступах тощо. Але я обрав другий шлях, бо в мене у підлітковому віці був дуже поганий комп'ютер. Замість того, щоб завантажувати та використовувати програмні забезпечення, які потребують багато ресурсів, я просто записував звуки, які мене цікавили, — на вулиці або вдома. І вже з них робив певні інструменти. Умовно, я записував розмову, відокремлював голосні звуки та робив з них басову партію або якийсь синтезатор, трошки модифікуючі звук наявними ефектами.
Пізніше в мене з технікою стало краще, але я проводжую використовувати цей метод. Вже постфактум я додумав до нього теоретичну базу: використовуючи польовий запис в музиці, я маю більш інтимний, тісніший стосунок до продукту своєї творчості, тому що я розумію, що і в яких обставинах записую, в якому емоційному стані в цей момент перебуваю. Тобто це сильно відрізняється від того, якби я обирав серед звуків, які створили компанії, для яких це бізнес.
Цей ступінь емоційної залученості є для мене важливим, тому я продовжую це використовувати.
Про історії "з полів"
Микола: Одного разу я виступав в рідному місті на самоорганізованій тусовці мого друга. Подруга записала весь виступ на свій диктофон — і запис мені сподобався, бо він містив все, що відбувалося навколо: фрази, шум, звуки аудиторії.
Мені подобається, коли музика не замкнута сама в собі, в якомусь вакуумі.
Довгий час я записував випадкові звуки, розмови людей. За якийсь час в мене збирався великий архів з дивними історіями.
Одного разу я записав історію, яку у потязі розказав мені чоловік, що їхав зі мною. Він — православний священник, але до релігії прийшов через заняття йогою та різні практики виходу з тіла та усвідомлені сни. Він розповідав, що під час такої практики його просто викинули зі свого тіла, він кудись довго летів, — настільки довго, що змирився з тим, що це ніколи не закінчиться. В якийсь момент перед ним з'явилась скриня — вона відкрилась. І в цей момент він злякався і повернувся у своє тіло. Після цього він вирішив, що мусить стати священником.
Це лише одна з історій, яку я зафіксував, але тоді зрозумів, що мені подобається фіксувати моменти та заходити у певну звукову документалістику. Архівувати те, що спеціально вдруге тобі ніхто не розповість.
Олексій Подать - Концерт у Золотих Воротах, жовтень 2023
Олексій: Зазвичай моя техніка налаштована так, що я не можу послухати, що мені надсилають, поки не вставлю записи у сам проєкт (під час виступів Олексій просить надсилати йому в телеграм-канал записи, які він семплує в режимі реального часу — прим. авт.). Під час нашого концерту-артисттоку куратор програми "розсіяне засіяне" Сергій Климко надіслав мені запис нашого стріму. Тобто це була така відсилка на самого себе, яку запропонував Сергій. Я пізніше слухаю, що скидають мені люди, й знаходжу серед того записи водоспадів, звуки з якихось подорожей, записи своїх телефонних розмов, розмов з безхатьками, записи якихось сімейних вечорів. Також люди інколи записують, як грають на музичних інструментах.
Загалом я до цього прийшов завдяки Клеменсу Пулу. На одній з резиденцій в DCCC він порушив питання, як можна більше залучити аудиторію і розмити межі між слухачами та музикантом. Я взагалі проти цієї затії — мені здається, що це розділення з'явилось не просто так. Але завдяки цій формі інтерактиву досліджую свої межі, і відбуваються якісь неочікувані речі. Мені з цим цікаво гратися, я б так сказав.
Про роботу з аудіальним досвідом війни
Олексій: Друзі, які зараз у війську, деякий час тому надсилали свої філд-рекординги, пов'язані з бойовими діями Звісно, без зазначення локації, аби це було безпечно, — і я їх також використовував. Не публікував, проте в мене є певні роботи, зроблені на основі цього. Коли їздив виступати до Дружківки у жовтні 2024-го, теж робив польові записи, які пізніше використовував у музиці.
Не скажу, що для мене це пов'язано з певним настроєм, але суто технічно я роблю з тими звуками те ж саме, що і з будь-якими іншими.
Микола: Під час першого літа повномасштабного вторгнення я влаштував тур Україною, аби якось вловити цей момент того, що відбувається в Україні загалом, і повиступати, позбирати гроші, подонатити. Був у різних частинах країни й кілька разів стикався з тим, що місто, в якому я був, піддавалося обстрілам. Найцікавіше і найнезвичніше було в Одесі — я сидів на пляжі зі своєю подругою та ще одним музикантом. Було дуже дивно сидіти й кожні секунд 45-60 чути дуже низький басовий звук, який йде десь у море, але при цьому ні записати його, ні якось його ловити, крім чуттєво, ти не можеш.
Імпровізація Миколи Лебедя на спільному етері DTF Magazine х Gasoline, вересень 2022
У мене були записи розмов людей під час тривог з укриттів або з підвалів, але в музиці я їх не використовую. Не те що не знаю як. Але не бачу в цьому якогось великого сенсу наразі. І тоді теж не бачив, тому що це завжди тригерило або сприймалось дивно, як купа пісень про Байрактар. Зараз у фільмах чи кліпах звук сирени сприймається на межі між нормальним та тригерним для людей, які переживають стрес. Можливо, для публіки за кордоном це має сенс. Але мені не хотілося б це якось виражати чи переживати через мою музику.
Програма "розсіяне засіяне" реалізується Асортиментною кімнатою та Іншою Освітою за підтримки Robert Bosch Stiftung та Goethe-Institut в Україні.
