Клятий 2020-ий. Висновки та враження від Ярини Денисюк
Автор: Neformat.com.ua

Цьогоріч ми вирішили завершити рік не традиційними персональними музичними топами від українських виконавців, а трохи більше розповісти про себе та поділитися враженнями різних учасників редакції від цього клятого року. Розпочнемо з головної редакторки Ярини Денисюк.

Ярина Денисюк
Головна редакторка

Працює в редакції Неформату з 2016-го. Починала як новинна редакторка та журналістка, а згодом стала виконувати функції головної редакторки. До того працювала в закарпатських місцевих ЗМІ.

2020-ий запам'ятався локдаунами, скасуванням концертів, величезною кількістю релізів, загальним стресом та ще купою всього, частіше малоприємного. Та у своїх враженнях від року я постараюся не концентруватися на негативі, хоча й без цього й не обійшлося. Отож, ось 5 речей, якими, на мою думку, відзначився цей період.

1. Гніт.

Так називається ді-біт гурт, де я кричу про наболіле. Випустили ми вже два сингли та записали повноформатний альбом, який вийде десь наступного року. Але я винесла сюди це своє хобі, а саме так я позиціюю Гніт, не аби похвалитися чи звернути на нас увагу. Так склалося, що мій шлях до музики базувався більше на прослуховуванні, навчанні гри на різних музичних інструментах, читанні, але до, власне, практичної діяльності я добралася лише зараз. І це дало мені краще розуміння багатьох процесів, про які ми пишемо, а особливо тих, на які ми скаржимося.

Так часто ми нарікаємо на слабеньке промо у вітчизняних музикантів. Робимо це щиро, нам справді болить те, що хороша музика нерідко не знаходить свого слухача чи не отримує достатнього поширення через такий ніби дріб'язковий, але суттєвий нюанс. Й от, коли мені самій стало треба вести Фейсбук Гніта, я зрозуміла, що я для цього не створена) На щастя, хлопці куди краще вправляються з Інстаграмом, а саме там зараз весь двіж) Це не означає, що ми тепер перестанемо нагадувати андеграундним виконавцям про роль промо, але, мабуть, я буду ставитися до його браку з куди більшим розумінням. Так само можна сказати про ще багато буденних явищ із життя звичайного українського виконавця, про які я мільйон разів читала/писала, але не переживала їх. Раджу подібний досвід всякому музичному журналісту, якщо ви ще подібного не пробували!

2. Український андеграунд як явище у собі 

За рік з'явилися, як мінімум, дві великі документальні стрічки про українську музику — Фантастичні українці та Спалах (перша серія). Точилися вони, в основному, навколо так званої фолктроніки, переосмислення українського фолку, трохи хіп-хопу, словом, навколо десь одних і тих самих людей. Меседж був теж подібний — ми творимо нову вітчизняну музичну культуру. Це мені дещо нагадало. У нас в Ужгороді є один крутий дядько — Федір Шандор, і його з цими фільмами об'єднує талант до міфотворчості. Подібно до того, як пан Федір вручну ліпить туристичний імідж міста, часом трохи перебільшуючи чи притягуючи за вуха певні факти з благородною метою, уся ця навколофолктронічна тусовка, ну, робить те саме) Але увага! Я не применшую їхніх досягнень і в жодному разі не прискіпуюся за спроби продемонструвати себе з кращої сторони. Навпаки, я зловила себе на думці, що ми в андеграунді в цей момент надто розрізнені, аби створити щось подібне про себе. Але ж нам це потрібно не менше, якщо не більше!

Чому в нас нема такого фільму? Можливо, це недопрацювання, власне, Неформату, хоча наші спроби в гранти на масштабні проєкти за цей рік не увінчалися успіхом. З іншого боку, я слідкувала за реакцією наших читачів і музикантів на карантин саме з погляду того, як він вплинув на культуру, на економічне становище галузі. І тут проявився наступний факт — коли ти все життя граєш у гаражах після роботи, то карантин і криза ніби як не надто сильно для тебе щось міняють, але водночас ця певна байдужість до загальногалузевих питань, відірваність від українських(!) економічних чи юридичних процесів може бути однією з причин, чому великі стадіони врешті збирає Без обмежень, а не умовний стоунер чи панк-гурт.

Я гадаю, що розвиток вітчизняної андеграундної сцени не може бути зреалізований силами одного чи двох видань, або десятка лейблів, а особливо він не може бути реалізований, якщо уявляти, що ти десь у Німеччині чи США, а не в бідній, але реальній Україні. Тож я пропоную всім, хто має на те ресурс, вмикатися та об'єднуватися, бо інакше лишимося з отою фолктронікою, що непогано, у принципі, але хотілось би більшого різноманіття.

 

3. Наша редакція 

Сам себе не похвалиш, ніхто тебе не похвалить) Робота редактора — справа невдячна, бо ти часто не те що помацати, подивитися не можеш на результат своєї праці. Кожна стаття чи рецензія має автора, наприклад, а як відділити та показати організаційну роботу, що стоїть за ними? Отож, у цьому пункті я б хотіла відзначити нашу редакцію та результати нашої роботи за рік. Звісно, нам є ще над чим працювати й ми маємо великі плани на 2021 (наскільки те дозволяють обставини), але деякі речі ми вже змінили на краще. З того, що я б хотіла виділити:

  • ми оформили ГО та працюємо над грантами
  • провели невеликий медіааудит та поступово впроваджуємо необхідні зміни у ведення соцмереж, графіку та іншу діяльність сайту
  • налагодили більш-менш регулярні відповіді майже всім музикантам, які нам пишуть
  • у 95 % випадків пишемо правильні новини, а не тупо переписуємо пресрелізи
  • почали роботу над англійською версією сайту та повністю відмовилися від російської.

Та головне, що цьогоріч ми справді відчули себе єдиною цілісною редакцією! Це тривало нам трохи довго, з різних причин, але зараз у нас реально з’явилося певне відчуття суб'єктності, а тому чекайте на певні зміни у 2021-му та нове бачення Неформату.

4. Нові формати та їхнє майбутнє

Два нові чи умовно-нові формати діяльності, які вимушено освоювали українські музиканти, клуби та організатори у 2020-му — це онлайн-концерти та Патреон.

У період найжорсткішого локдауну онлайн-виступи і справді були якоюсь віддушиною, а той же Інтерсіті Live для гуртів із менших міст, як, наприклад, Ужгород, де локальні концерти не неслися так активно, як у Києві, став чи не єдиною можливістю виступити за карантин перед більшою кількістю глядачів. Однак, власні враження та відгуки знайомих, як і той факт, що окрім згаданого вище Інтерсіті, нічого настільки ж масштабного по суті й не з'явилося, а одеський MMC перемкнувся на формат живих концертів за першої ж нагоди, для мене свідчить, що онлайн-концерти "не зайшли", принаймні в ніші панку-металу. Та все ж нам варто зберегти й розвивати онлайн-трансляції. Як вдало зауважила в інтерв'ю Ляна Мицько, є люди, у яких "карантин" усе життя, але які теж мають потребу бути частиною тих або інших культурних рухів. То коли ми вже нарешті помітили їхні потреби і випробували дієвий механізм їх задоволення, гадаю, не варто його позбуватися геть повністю. Наша інструкція з організації вдалого онлайн-концерту отут

Тепер про Патреон. Українські музиканти мали вдалий і не дуже досвід у його освоєнні, так само й музичні ЗМІ. Але тут у мене сподівання позитивніші. У період, коли стримінги нашим музикантам приносять копійки, а взагалі всім українським ЗМІ потрібно з великими труднощами шукати фінансування, саме підтримка відданих фанів має стати запорукою стабільного розвитку. Це найчесніша економічна модель без усіляких посередників. Є людина, яка робить певний культурний продукт — музику, тексти, і є людина, яка їх споживає. Той, хто робить, знає ціну своєї праці, навіть, здавалося б, простої новини чи синглу. Залишилося лише переконати другу сторону — споживача, що мистецтво не буває безкоштовне, що хтось має платити за культуру, і якщо це буде не він, то є велика небезпека, що на культуру, у результаті, впливатимуть ті, кого до неї й підпускати не варто би. Я певна, що з часом (і з покращенням економічного становища) українські споживачі культурного продукту цю необхідність платити усвідомлять, а поки всім треба триматися й дожити до кінця карантину.

Мій улюблений запис з Інтерсіті Live

5. Політична і соціальна тематика 

П'ятий пункт я змінила буквально в останній момент, оскільки під кінець року, з облавами на столичні клуби, ця тенденція проявилася найяскравіше. Я не претендую на те, що регулярно читаю весь контент усіх українських музичних ЗМІ, але точно слідкую загалом і потроху за всіма.

Але почнімо здалеку. Питання того, чи є місце політичній та соціальній тематиці в музиці, точиться давно, і не тільки в Україні. Хтось перебуває на полюсі "Культура поза політикою", хтось навпаки вимагає від музикантів чіткого озвучення їхніх політичних вподобань. Я переконана, що культура не існує поза політикою, бо це неможливо, нічого в суспільстві не може бути поза впливом політиків, на те їх народ і наділяє владою, аби вони наводили лад у різних сферах нашого життя, зокрема й у питаннях культури. Наприклад, саме депутати визначають, скільки грошей із бюджету отримає УКФ, а скільки міністерство Арсена Авакова. Водночас я не думаю, що ми повинні змушувати виконавців озвучувати свою позицію. Врешті-решт вона може виявитися зовсім не такою, як ми очікували) Отож, якщо хтось вибирає співати пісні про кохання та ностальгію, то це його чи її право. (Що я для себе вибрала як вокалістка, дивіться в пункті 1.)

Та до чого тут музичні ЗМІ? Цьогоріч я вперше зафіксувала досить серйозну цікавість до політичних та соціальних тем у більшості українських музЗМІ водночас. LiRoom прямо в лоба спитав, як довго наші музиканти будуть приховувати свої погляди, за що отримав значну частку, як негативу, так і позитиву в коментарях. Daily Metal, наприклад, всіляко підтримував ув'язненого за вкрай сумнівними звинуваченнями Андрія Антоненка (Riffmaster). Врешті СЛУХ, який більше асоціюється з розважальним контентом, став писати про те, як поліція незаконно вламується в столичні клуби. Спричинені карантином обмеження та зловживання повноваженнями (а саме про це історія з поліцією) знайшли відгук і в багатьох музичних блогерів та музикантів. Я сподіваюся, цей тренд не завершиться з карантином, але переросте в певний системний інтерес української музики й музикантів, себто мистецтва, до політичних та соціальних тем. Бо хоч я б і не змушувала нікого писати тексти чи пісні про політичне, мені подібного контенту справді бракує. А переосмислення різних явищ нашого життя, зокрема й соціальних та політичних, є однією з важливих функцій мистецтва, як на мене.

Усі підбірки редакції про клятий 2020-ий шукайте тут — https://www.neformat.com.ua/rubrika/klyatiy-2020-iy

На обкладинці використане фото Evie Shaffer

Neformat.com.ua ©