Alt.End: інтерв'ю з переможцями Ostring Metal Contest

Київський гурт Alt.End отримав головний приз українського відбору Ostring Metal Contest, а заразом і право представляти нашу країну на міжнародному фестивалі у Румунії цього року. Ми дізналися, що хлопцям уже дала ця перемога, як відбувається їх співпраця з Сергієм Любінським та куди і чому зник анонсований альбом "Dead Talks".

На запитання відповідав Дмитро Кузнєцов, гітарист та співзасновник гурту. 

- Перш за все, вітаю з перемогою на Ostring Metal Contest. Що вам це дало, наприклад, у плані досвіду?

- Ця перемога відкрила нові шляхи для розвитку, знайомства з іноземними букерами, збільшила рівень лояльності до проекту від "лідерів думки" українського музичного ринку, не зважаючи на початковий рівень його формування.

- Минулорічний переможець конкурсу - гурт Selector зайняв перше місце також і на міжнародному фіналі в Румунії. Як мені здається, це покладає на вас певний рівень вимог чи хоча б очікувань. Відчуваєте цю відповідальність?

- Ні, взагалі то немає сумнівів щодо якісного шоу в Румунії, та попереду багато нових для нас організаційних питань, мовний бар'єр та реалізація нашого першого студійного альбому. Ми не віримо у конкуренцію творчості, питання лише в моральній та технічній готовності до подібних пригод.

- А зараз поговоримо трохи про сам гурт. Розкажіть коротко про себе.

- Скажу вже відшліфованою фразою: "Ми гурт Alt.End з Києва. Підписуйтеся на наш канал в телеграмі https://t.me/altend". 

- Я чула, що Ваш фронтмен багато чим пожертвував заради того, щоб стати частиною Alt.End. Розкажіть про це детальніше.

- На ньому зараз сконцентрована основна унікальність колективу, тому що його голос добре гармонує з важкою музикою. Він написав нам, щоб пройти прослуховування. Те, що він буде нашим новим вокалістом, стало зрозуміло одразу ж. Перші репетиції їздив до нас із Черкас (до Києва) 300 км на мотоциклі в обидві сторони. Через два місяці йому довелось переїхати до Києва та, по суті, розпочати життя заново у багатьох аспектах, зокрема, і в особистому житті. Йому довелося розірвати стосунки з дівчиною, з якою він зустрічався в близько семи років та продати байк, щоб переїхати до Києва.

- Цікава історія також із вашим альбомом. Ви анонсували його ще минулого року, а потім кинули все і почали роботу з нуля. Як так сталося і чому?

- Майже рік ми працювали над альбомом, дуже хотіли зробити щось унікальне з точки зору саунду. Але це потребувало досвіду і в якусь мить ми стали настільки незадоволені нашим матеріалом, що просто видалили його. Деякі наші фани дуже розкритикували таке рішення, однак уже через декілька місяців ми видали перший сингл, зaписаний на професійній студії із Сергієм Любинським.

- Сергій - добре відомий український звукорежисер, працював з багатьма іменитими гуртами. Як він вплинув на ваше бачення власної творчості і чого тепер слід чекати? І коли?) 

- Це взагалі дещо нове для нас. Чомусь саме зараз проект почав притягувати до себе професіоналів, що в перспективі можуть відіграти ключову роль.

Кноб - звукорежисер та саундпродюсер дуже високого рівня. Він детально провів діагностування нашого демо-треку, запропонував свої варіанти його покращення і ми приступили до роботи. Звичайно, до хорошого швидко звикаєш, тому новий сингл плануємо реалізувати після виступу на фестивалі "Тарас Бульба".

- Зовсім скоро має вийти ваш новий кліп. Розкажіть детальніше про роботу над ним. Чи вдалося втілити задумане на 100%?

- У продовження теми про людей, які стали позаштатними учасниками нашого проекту. Руслан Пугач погодився відзняти нам відео на пісню "Nothing Real". Він спробував зробити декілька пілотних кадрів з нашого концерту в Києві, і цей матеріал виявився дуже вдалим. Відео буде відтворювати атмосферу андеграундних клубів, у яких проводяться атмосферні тусовки. Такі концерти – це цілий етап нашої діяльності, тому ми намагатимемось максимально передати глядачу всю "сіль" подібних заходів.

Фото зі зйомок кліпу 

- Чи можете ви назвати себе частиною київської метал-тусовки? І чи вона взагалі існує, як і локальна підтримка серед місцевих гуртів?

- Судячи зі слів досвідчених музикантів, ера музичних тусовок, як таких, вже позаду. Однак, саме завдяки київським спільнотам важкі напрями музики залишалися актуальними, у порівнянні з іншими містами України. Вони переросли у брендовані заходи, лейбли, фестивалі та концертні агентства.

Справжні олдфаги і досі збираються на деяких концертах-фестивалях, типу "Діти Ночі" або вечірки в стилі 2007-х років, проте, вони більше приходять на концерти заради спілкування, ніж слухати музику. Більшість потенційних слухачів починаючих гуртів знаходиться у кіберпросторі і робити продукт та розповсюджувати його в соціальних мережах – це взагалі окреме питання в сьогоденних реаліях.

- Які вітчизняні гурти ви слухаєте і виділили б, як взірець для наслідування для більш молодих музикантів?

- Мені особисто подобається вірусний сингл від Карна "Party на Прикарпатті", "Tibet" від Space of Variations – їх я рекомендую послухати кожному наживо. ТОЛ, Jinjer, та взагалі у плані саунду серед робіт Сергія Любинського можна знайти багато цікавого: Septa, Bojevilla, Fazzer тощо. Зі стратегічної, технічної, концептуальної і не тільки точок зору можна багато навчитися від Sinoptic та Stoned Jesus. Якщо буде можливість послухати наживо KillScream – однозначно рекомендую. Ну і звичайно Aghiazma на чолі з Ігорем Черепановим, він взагалі найкращий)

- На яких фестивалях, окрім Тарас Бульба, ви виступали. Що дає музикантам участь у подібних заходах? І наскільки легко чи навпаки важко домовитися з організаторами?

- Окрім фестивалю "Тарас Бульба" ми грали на Схід Рок, Woodstock Ukraine, Kyiv Open Air. Великі фестивалі мають велике скупчення цільової аудиторії. Ми все частіше натикаємося на відгуки людей, які чули колись десь нас у своєму місті. Також афішу кожного фестивалю бачить організатор кожного фестивалю в Україні. Разом з тематичними ресурсами це все створює одне інформаційне поле, що має властивість органічного розповсюдження. Існують навіть окремі закриті групи, де вони розповсюджують релізи українських гуртів та спілкуються між собою (тут треба прикріпити фото з Бредом Пітом та першим правилом бійцівського клубу).

Фото Світлани Райчук

- Скільки грошей у середньому потрібно київському метал-гурту на місяць, щоб триматися на плаву і хоч мінімально розвиватися? Як гадаєте, чи реально вийти хоча б в нуль за рахунок своєї творчості і за яких умов це можливо?

- Гадаю що Alt.End ще не вийшов на той етап прибутку та витрат, щоб зводити подібні баланси, однак, гадаю, що все можливо, проте, поки що не в Україні.

- У час, коли у всіх на телефонах вайбери, телеграми і ще купа різних чатів та додатків, як ви виходите на зв’язок зі своєю аудиторією? Чи є у вас стратегія спілкування з фанами?

- У нас є канал в Телеграмі та чат. Революція месенджерів – це сучасність, тому ми проводимо певні розіграші, даємо знижки на концерти та стимулюємо людей стати підписником наших ресурсів.

- Як представники метал-сцени ви могли натрапити на останні дискусії стосовно рамок цього жанру у широкому сенсі. Мова йшла про скандали, наприклад, з Taake або Decapitated, і чи варто фанам толерувати сексизм або расизм виконавців, на практиці або просто у ліриці. Яка позиція вашого гурту у цих питаннях?

- Скандали – це добре, проте вони повинні мати гарну ідеологічну основу. Живучи в Україні ми мало знаємо про проблеми расової дискримінації, тому я не впевнений, що щось подібне може бути нашою темою для роздумів. У нас є один трек "Inside" про жінку, яка лежить на узбіччі, певно, що такий образ також може трактуватися кимось, як сексизм. У житті ми дуже прості, любимо пожартувати та не втрачаємо можливість підколоти розмальованих глем-музикантів щодо їх мейкапу. Лірика у нас скоріше про соціальні пороки та соціальну свободу.

- Які ваші плани на найближчі рік, два чи п'ять?

- До кінця року ми б хотіли завершити заплановану платівку, поїхати в свій невеликий тур Україною, а з наступного року, можливо, і за кордон. А із найближчих планувань – це кліп, він вийде вже зовсім скоро 

Обкладинка - фото Світлани Райчук