Пам'яті Тараса Лавріва (Nonsun, Gravitsapa)

Минають дні, минають ночі, але вже інакші для тих, із ким був знайомий або встиг зіграти нині покійний Тарас Лаврів, гітарист та вокаліст, а також скульптор, директор дитячої художньої школи, керівник гуртка з айкідо та школи бойового гопака. Його життєпис занадто яскравий, аби ось так просто вміститися в одному матеріалі, але Неформат взявся висвітлити одну з численних граней його життя, що існувала для нього до війни та існуватиме для слухачів після її завершення — музичну.

Тарас Лаврів походить із міста Долина, саме звідти він їздив на репетиції до львівського дроун-метал гурту Nonsun. У квітні цього року він загинув як боєць ЗСУ, у віці 32 років, залишивши після себе нетривіальну музику, двох доньок та теплі спогади. Останніми з Неформатом погодилися поділитися колеги Тараса по сцені — виконавці Саша Жабокрицький (Gravitsapa) та Богдан Козуб (Nonsun).

"Перше, що про Тараса проситься сказати — те, що він був надзвичайно відданий своїм ідеалам, цінностям, до кінця відстоював їх. Деколи дуже важко було його переконати в чомусь, що якось йшло всупереч їм ", — згадує Богдан Козуб.

Богдан та Тарас тісно співпрацювали близько п’яти місяців у рамках колективу Nonsun, це відбувалося ще у 2019 році. Тоді гурт активно готувався до живих виступів, тож Тарас мав можливість ознайомитися з усім матеріалом гурту. За цей час Богдан усвідомив, що в них з Тарасом було ідеальне розуміння музичних смаків один одного:

"Він дуже любив сладж, особливо новоорлеанський, особливо Eyehategod. У цьому ми й зійшлися на початках. Потім, звісно, виявилось, що вподобання збігаються в набагато ширшому спектрі музики. Тарас був мені одним із найближчих у музичних смаках. Я завжди знав, що йому зарекомендувати з того, що він ще не чув, але що йому обов'язково зайде".

Тарас був гітаристом Nonsun у 2019 році 

Що стосувалося його проявів творчості, то Тарас кишів ідеями — він пропонував музичні рішення для Nonsun, ділився своїм баченням, а його участь в діяльності колективу була активною та помітною. Щоправда, як вважають колеги по гурту, деякі з його пропозицій були аж занадто прогресивними для Nonsun.

"Ми з ним обговорювали ймовірність створення окремого студійного (дистанційного) проєкту, де б спробували реалізувати його ідеї й деякі з моїх, що не дуже пасували для Nonsun. Це могло б бути щось між Yob, Grief, Corrupted, Buried at Sea, Khanate, Thou, як тоді здавалось. А може б у процесі в щось інше перейшло. На жаль, не склалося", — додає Богдан.

Згадана прогресивність поглядів Тараса певною мірою знаходила вихід в експериментальному гурті Gravitsapa, про який свого часу багато хто говорив та писав, в тому числі на Неформаті. Альбоми гурту тоді наважилися випустити лише закордонні лейбли — данський Skrot Up та італійський HYSM?.

У гурті Тарас грав із нині відомими за різними проєктами Андрієм Печаткіним та Сашею Жабокрицьким. Саша, фронтмен гурту, був тісніше та довше знайомий із Тарасом, а тому його спогади про товариша та колегу дещо ґрунтовніші:

"Унікальна харизматична людина з широким колом інтересів. Уявіть художника, який керував художньою школою та паралельно викладав бойові мистецтва, і музиканта, який переграв половину стилів у багатьох гідних андеграундних гуртах. Ще у Тараса з Юльою були дуже гармонійні стосунки. Там була Любов, яка тривала двадцять років і тенденцій до спаду не намічалось".

Певна річ, несказаного про цю людину залишається більше за сказане. Але й того, що нам вдалося закарбувати в цьому матеріали має бути достатньо, аби прислухатися до поради товариша Тараса — жити відповідальніше, знаючи, що за наше життя заплачено таку ціну.