Сучукрмузжур 2017: підсумки року
"Читання дає нам матеріал для роздумів, та засвоюємо ми прочитане тільки під час його обдумування."
Джон Локк
Не секрет, що музична журналістика в Україні, здається, ніколи не могла похвалитися якоюсь системністю, сформованістю. Перші публікації про музине життя на території сучасної України з'явилися ще у XVIII столітті, а вже у наступному віці світ побачили спеціалізовані музичні видання. Проте невдовзі після встановлення владного режиму СРСР процес розвитку музичної журналістики зупинився, а за подальші десятиліття деградував повністю. Навколишній музичний світ продовжував еволюціонувати, але, скажімо, меломани 60-х років у жодній газеті не могли знайти хоча б згадку про такий цікавий, але заборонений і тим же привабливий, пласт культури як рок-музику. Під тиском цензури виживали тільки ідеологічно спрямовані публікації, про свободу думки, в тому числі і в музиці, не було і мови. Проте істотний попит до самовираження серед українських музикантів та меломанів існував, і єдиною можливістю для цього став самвидав.
Самвидав, як більш-менш популярне явище, з'явився у 60-х роках і в різних формах існує дотепер. Розквіт самвидаву доби Радянського Союзу припадає на 80-ті, а останній музичний самвидав вийшов у 1990 році. На жаль, зі зрозумілих причин, зразків такої періодики з 60-х по 90-ті роки практично не лишилося. В основному, спроби відновлення або відтворення та каталогізації самвидаву цього періоду належать самим видавцям чи музикантам тих років, але вони не дуже успішні.
З настанням незалежності України змінилась суть самвидаву. Якщо у радянські часи це був, у першу чергу, протест і самовираження, спроби донести інформацію про існування альтернативного світу, субкультур, музики, то тепер можна було писати всім і про все, але економічна криза диктувала свої умови. Музика вийшла з підпілля, проте так і лишилася переважно в андеграунді. З’являються перші комерційні музичні видання та проекти (Галас, Шо, DJam, Територія А тощо), у яких тематика, зміст, аудиторія та основні завдання чітко виражені та сформовані. Більшість таких видань надовго не затримувалися, найчастіше через фінансові труднощі. Ті ж, які намагалися вижити, були змушені переорієнтовуватися на масову поп-культуру та майже відгороджувалися від андеграундної музики. У той же час потреба в музичній інформації, особливо у молодого покоління, тільки зростала. Оскільки випуск власного музичного журналу вимагав значних фінансів, а купівельної спроможності читача не вистачало на передплату чи регулярне придбання преси, самвидав еволюціонував у формат музичних фан-зінів.
Фото Medium.com
Зіни переважно випускалися меломанами без журналістської освіти лімітованим накладом для вузького кола людей та за невелику плату, за рахунок якої випускався наступний номер, або взагалі безкоштовно. Найчастіше зін присвячувався тільки одному або декільком суміжним жанрам музики та міг супроводжуватися CD-дисками з додатковими аудіо, візуальними або літературними матеріалами. Як правило, видавець, редактор, автори матеріалів, фотографи фан-зіну не одержували матеріальної винагороди, тож їх основною метою була, власне, самореалізація і комунікація з однодумцями. Каналами розповсюдження були передача з рук в руки, музичні крамниці, пошта, пізніше - інтернет замовлення.
З настанням 2000-х ситуація в комерційній музичній журналістиці суттєво не змінилася. З'явилося ще декілька яскравих видань (Х3М, Аутсайдер, Гуркіт, Шум тощо). Але все з тих самих причин галузь топталася на місці. У той же час андеграунд та самвидав освоїли інтернет і Web 2.0, частина зінів переїхала на сторінки LiveJournal та інші блог-платформи, в Україну прийшла культура D.I.Y і з'явилися "домашні" видання Music Wall, Forsmajor, FarFor тощо. Окремо варто відзначити появу музичних форумів, на яких збиралася по крихтах інформація про світову музику, історію, сучасні тренди й актуальні жанри, писалися рецензії на музичні релізи та лонгріди-звіти з відвіданих концертів, велася полеміка на сотні постів навколо субкультур і їх ідеологій. Таким чином формувалося покоління нових музичних експертів і хвиля музикантів з абсолютно іншим світоглядом й інформаційним багажем.
На початку 2010-х в андеграунді настала точка перенасичення, спаду інтересу до форумів, пошуку нових ідей в музиці. Крім того на порядок денний суттєво впивала дещо депресивна політична ситуація в країні, яка вилилася у революцію 2013-2014 років. Андеграунд та самвидав затримали подих в очікуванні кращих часів, а вчорашні підлітки з форумів, котрі знають що таке хмарні технології, KPI, SMM та монетизація, стали перед вибором подальшої самореалізації у житті. Тож з середини 2010-х почали з'являтися орієнтовані на музичну галузь інформаційні інтернет-агентства, сервіси та редакції та активно розроблялися нові підходи взаємодії з аудиторією.
Фото Bit.ua
СучУкрМузЖур
У 2016-2017 роках музичне життя України, як галузь, помітно пожвавилося. Цьому сприяли декілька факторів. По-перше - важко не помітити справжній бум локальної сцени з виконавців "нової хвилі". З'явилися десятки нових імен практично у всіх жанрах, які швидко набирали популярність як в Україні, так і за її межами. Активізуються вже існуючі гурти. Вистрілюють сольники на 1000+ слухачів. Почастішали тури Європою, а деякі особливо амбіційні гурти збирають повні зали в обох Америках і на далекому сході, а також отримують запрошення взяти участь у великих європейських фестивалях. По-друге, активізувалися масштабні українські фестивалі. Багатотисячні опен-ейри у різних куточках України вже стали нормою і на слуху у пересічного слухача. По-третє, великі концертні агентства під впливом санкцій і політичних настроїв щодо східного сусіда все більше переорієнтовуються на більш складні в логістиці привози іменитих світових зірок. Потік івентів приємно радував око і вуха. Додайте сюди розвиток і доступність стрімінгових сервісів, розширення музичної освіченості та смаків пересічного слухача. І ці процеси, як нам видається, ще тільки набирають обертів.
А що там сучасна українська музична журналістика (далі - сучукрмузжур)? Як ми вже відмітили, музичне і фестивальне життя України в 2017 році продовжило тенденцію підйому і розвитку, а отже й інфоприводів для висвітлення й обговорення теж вистачало. Ми вирішили підбити підсумки сучукрмузжуру за рік і подивитися на динаміку її розвитку, а також принагідно сформувати своєрідний ТОП кращих публікацій року. Ми звернулися до порталів Rap.ua, Muzmapa, Daily Metal, Karabas LIVE та LiRoom, які, на нашу думку, в певній мірі представляють різноманіття української музичної журналістики, та зібрали список із 78 публікацій, які цілком можна назвати одними з найбільш популярних у минулому році. До цього списку потрапили статті, інтерв'ю, авторські колонки та інші подібні матеріали (список), які ми й використали для аналізу.
Отже, нумо розбиратися, чим живе сучукрмузжур.
Тематика
Оскільки, нагадаємо, частина сучасних журналістів вийшла з або близька до андеграунду, у комерційних музичних ЗМІ суттєво розширився кругозір, а колишня широка і яскраво-червона лінія допустимості тем до висвітлення потоншала і зсунулася до відверто екстремальних жанрів музики й інших проявів мистецтва.
У сенсі піднятих тем, ТОП досить добре показує ті події, які були на вустах у минулому році, наприклад провал фестивалю CAMF, який засвітився одразу у кількох ЗМІ (Неформат, Karabas LIVE), скандальне інтерв'ю Дорна (Karabas LIVE) та зриви концертів тих виконавців, які їздили до Росії. Не обділила преса увагою феномен популярності Олега Винника (Muzmapa), а також хайп навколо повернення Димної Суміші та Чемерова (LiRoom). Епатажний кліп уже дорослої "пчілки" Аліни Гросу привернув увагу Rap.ua та Muzmapa.
Разом із тим велика увага була прикута до музичних премій і конкурсів. Ті ж Євробачення і Best Ukranian Metal Act неодноразово потрапляли до переліку найбільш популярних публікацій. Про них писали видання Muzmapa, LiRoom, Daily Metal. Що цікаво, українська музична премія YUNA, хоч і згадувалася у ЗМІ, до переліку популярних матеріалів не потрапила.
Очікувано до топу прорвалися інтерактивні матеріали на кшталт "вічного" опитування Karabas LIVE чи тестів Muzmapa та Daily Metal.
Документальний фільм від Daily Metal
Матеріали
Звісно, з огляду на жанрову розрізненість, географічне та цільове охоплення, ідеальне групування публікацій за тематикою та напрямками отримати складно, але ми все ж спробуємо виділити якісь типові тенденції.
Корисна інформація
Все більше українських ЗМІ переорієнтовуються на сервісний контент. Не стоїть осторонь і музична преса. Ви точно бачили публікації, на кшталт, "10 лейблів/клубів/гуртів, на які варто звернути увагу", різноманітні статті з порадами, де краще слухати музику після блокування соцмережі VKontakte, або які стрімінгові сервіси вигідніші для музикантів.
Ціль таких публікацій - допомогти слухачеві зорієнтуватися у буремному світі сучасної української і не тільки музики, підтримати молодого музиканта чи те й інше водночас. Звісно, у цьому напрямку ще є куди розвиватися, але початок шляху вже покладений.
При підготовці цього матеріалу ми попросили редакції відзначити найбільш вдалі чи цікаві, з їх точки зору, матеріали, навіть якщо за кількістю переглядів ті у топ не потрапили. Видання Karabas LIVE, наприклад, згадало статтю "Допомога радіоефіру. 300 нових пісень українською мовою" 2016-го, яку вважає однією з найбільш корисних за всі півтора року існування видання. Хоча, безумовно, сайт піднімав і продовжує досліджувати й ряд інших не менш цікавих питань музичного життя країни.
Хайп
Гріх не хайпанути на хайпі, вибачте за тавтологію) Ми вже частково торкнулися цього аспекту журналістської роботи вище у розділі Тематика. Хайп - це все той же Винник, скандал довкола КАМфу, реп-батли тощо.
Є хайп прогнозований, як, наприклад, відбір на Євробачення (хоча така увага слухачів до цього конкурсу і дивує), а є раптовий, як, наприклад, крадені та відфотошоплені Detach фото гурту Інтерпол. Це історія вже 2018 року, але вона дуже показова і має ще бути свіжою у пам'яті читачів.
Одним з яскравих прикладів хайпу також можна назвати відеорубрику видання Muzmapa "По плюсах". Треш, угар, іронія і незмінна харизма Максима Сердюка - вдало підібраний формат для висвітлення життя музикантів "без купюр".
Також із виділених редакціями матеріалів сюди потрапляє стаття LiRoom "Феномен Чемерова" про ревайвал гурту Димна Суміш. Ви ж не забули їх переможне повернення на українську сцену в 2017 році, і скільки про нього всі писали? І хоча ми зустрічали думку про те, що цей "феномен", власне, є справою рук самої преси, не погодимося з нею. Просто Димна Суміш вибрала добре місце і час для свого повернення. А далі щось пішло не так, якщо ви слідкували за новинами, і все скінчилося ледь розпочавшись. Така от історія.
Тут же можна згадати Rap.ua та їх "Keep Vinyl Safe": интервью с основателем Vinylotheka", що на тлі зростаючого інтересу до фізичних носіїв музики виглядає дуже актуальним.
"По Плюсах" від Muzmapa
"Вічні теми"
Хайп, як показує приклад вище, минає, а жити далі якось треба, тому чимало видань час від часу працюють над такими собі довгограючими матеріалами, котрі актуальні сьогодні та через рік будуть такими ж. Так на Неформаті ще зі стародавніх часів висить стаття про історію та еволюцію жанру блек-метал, і які б великі статті чи дослідження ми не робили - її топова позиція у кожен сучасний момент діяльності сайту практично незмінна.
Однак для прикладу ми хотіли б все ж згадати більш сучасні матеріали. "20 альбомов, вышедших 20 лет назад" від Daily Metal містить певні часові рамки, але формулювання і наповнення статті забезпечать їй принаймні кількарічний інтерес. Подібне можна сказати й про "Борьба с демонами: 7 известных музыкантов с шизофренией" від LiRoom. Димна Суміш приходить і відходить, а шизофренія — вічна і переживе нас самих, швидше за все.
Анонси
Тільки лінивий журналіст не писав хоч раз в житті огляд подій тижня/місяця/року, не пропонував читачам скласти плани на Хеловін або не готував огляд кращих літніх опен-ейрів. Сюди ж можемо віднести й звіти з концертів, які вже відбулися.
Подібний тип матеріалів покликаний допомогти читачеві (слухачеві) запланувати своє концертне життя з урахуванням наявного вільного часу та фінансів. А якщо ви все ж не встигли послухати улюблений гурт під час того самого єдиного виступу, не переймайтесь - сучукрмузжур прийде на допомогу і розповість, що ж там було цікавого.
Так, редакція Daily Metal виділила наступний репортаж, як особливо цікавий - Скін і ненависть в Лас-Вінниці. Йдеться у ньому про те, як до Вінниці завітав гурт Skinhate і чим те все діло скінчилося. А от редактор Karabas LIVE у репортажі "Джамала и пустота" гарно описав причини не дуже вдалого, хоч і масштабного сольника виконавиці.
Лайв kirai gigs
Інтерв'ю
На щастя, великим матеріалам іще є місце на наших музичних сайтах, а інтерес до них не згасає попри прогнози скептиків. Просто зараз у читачів є можливість обирати між короткими твітами та великим інтерв'ю або поєднувати їх, відповідно до власних можливостей і бажань. Бо Твіттер — це швидко і добре, але лише велика детальна розмова здатна розкрити думки тої чи іншої людини, охарактеризувати її світогляд, пролити світло на раніше невідомі факти.
Напевно, лідером за інтерв'ю слід вважати портал Rap.ua, котрий не боїться публікувати полотнища на 30 тисяч знаків і до того ж пише їх цікаво! Ознайомтеся хоча б з їхнім матеріалом про Ярмака. Тут практично показане народження зірки у процесі online.
Або ж почитайте що говорить класик українського андеграунду "Сергей Любинский: "Популярность в музыке – это не достижение" в розмові з LiRoom.
Аналітика
Чи не найскладніша і найболючіша тема для українських музЗМІ. Будемо відверті: для хорошого аналізу потрібен, як мінімум, один цікавий кейс, кілька компетентних експертів і досвідчений журналіст, який детально вивчить ситуацію і зведе усе це докупи. Добра аналітика завжди дорівнює час, а час це гроші, яких всім бракує, тому і нема у нас поки аж такого засилля великих аналітичних матеріалів, як хотілося б, хоча ЗМІ й стараються.
Безперечно, пальму першості тут потрібно віддати Muzmapa (суб'єктивна думка укладачів цього тексту) і їх матеріалу УКРАЇНСЬКИЙ ЛЮМПЕН-РЕП. Здається, у 2017 році більше ніхто так детально і широко не описував одну-єдину тему. Що вже казати про чудову верстку! Просто подивіться самі.
Лайви та блоги
Окремо варто виділити відео-контент, який виробляють українські музЗМІ. Це, безперечно, актуальний формат, хоча й не усім вдається поєднувати текстову і відео складові.
Спершу про, власне, лайви. Тут у динаміці ми можемо побачити емоції музикантів, оцінити їх рівень віддачі на сцені чи помилуватися продуманими естетичними образами. До того ж з правильним підходом журналіст, оператор і монтажер можуть втиснути у невеликий ролик купу корисної інформації або змусити нас пережити ті самі відчуття, що і відвідувачі концерту.
Але не лайвами єдиними. Є в сучукрмузжурі авторські передачі, і навіть фільми дехто встигає знімати! Звичайно, хотілося б, аби такого контенту було більше, тим паче, що на нього є попит, але технічні можливості, вимоги певного рівня якості та деякі інші об'єктивні обставини поки не дають цій справі розвиватися активніше.
Так, у порталу Rap.ua знаходимо відеорубрику Sneaker Mate Vlog, де мова йде не тільки про кросівки, як можна припустити із назви. А Daily Metal Production взагалі зняли цілий документальний фільм про український павер метал! (дивись вище ред.)
Ми ж, у свою чергу, не можемо не згадати Kirai Gigs - один з найбільших професійних фото та відеоархівів музичних лайвів в Україні.
Sneaker Mate Vlog від rap.ua
Тести та опитування
І хоча тести ми теж коротко згадували вище, не можна недооцінювати їх роль у сучасній пресі. Читачам хочеться бути не просто пасивними спостерігачами, а активними учасниками процесу, і саме різноманітні опитування, голосування чи особистісні тести нам у цьому допомагають.
Перш за все, тут згадуються розважальні тести Muzmapa, котрі підкажуть вам, який із вас стейдждайвер, або якою музикою краще втамувати свій сум.
А от портал Karabas LIVE до питання інтерактивності підійшов дещо по-іншому. Так кожен міг віддати свій голос за кращий концерт року і саме це голосування стало основою для топу подій року за версією сайту. Або ж читачі нашого форуму постійно складають свої топи релізів, і ми так само на їх основі підраховуємо один загальний топ сайту.
Цілком можливо, що після скандалу щодо передачі персональних даних стороннім компаніям через тести на Facebook цей напрямок стане менш популярним, але про повний занепад жанру мова точно не йде.
Трохи чисел
Підводячи риску наведемо інфографіку, яка показує аналіз ТОПу за кількома напрямками, а саме кількістю знаків, датою публікації та типом матеріалу.
Побутує думка, що сучасна людина звикла до лаконічності Фейсбука чи Твіттера і вже не сприймає велику кількість знаків, а то і взагалі не читає нічого, окрім соцмереж. Проте, як показує наш аналіз, це не зовсім так і лонгріди таки мають право на життя. Так, левову частку ТОПу склали матеріали із 1-10 тисячами знаків, однак у топі є і гіганти. Наприклад, Karabas LIVE показав рекордні 34 тисячі знаків у інтерв'ю Ігора Тарнапольського. Хоча конкуренцію йому зі своїми величезними інтерв'ю цілком міг би скласти портал Rap.ua, якби не практикував поділ великих матеріалів на частини.
Також ми намагалися визначити, який тип великих матеріалів був більш цікавим читачам у 2017 році. Як вже згадувалось вище, сайти публікували великі інтерв'ю, готували цікаві тести, писали великі та не дуже статті, ділилися блогами тощо. Урешті впевнене лідерство із 27% здобули інтерв'ю. Від них трохи відстали підбірки (куди ми включили і всякого роду ТОПи), а також статті.
І на завершення, аби наш аналіз був більш повним, ми звернули увагу також і на дати виходу популярних матеріалів. Виявилося, що більша частина популярних матеріалів з'являлася взимку і влітку. А от навесні та восени увага читачів до ЗМІ була нижчою і приблизно однаковою.
Відео Karabas Live
Висновок
Хоча існування більшості українських музичних видань і було переважно короткочасним, вони все ж відіграли вагому роль у розвитку музичного мистецтва, консолідації інтелігенції, вихованні музичних смаків і загалом у віддзеркаленні культурних процесів, що відбувалися у різні періоди становлення музичної журналістики.
Щодо сьогодення - як бачимо, сучукрмузжуру є чим похвалитися. Може, трохи далеко до рівня американських чи європейських видань, але погодьтеся, історія нашої і тамтешньої музичної преси геть різна, та ще й знаходимося ми на різних щаблях розвитку. На жаль, в Україні немає якоїсь спадковості поколінь, а тому багато чого доводиться вивчати на власних спробах і помилках, випрацьовувати свій стиль та підходи до аудиторії, як, в принципі, і багатьом сучасним музикантам.
Разом з тим у численних обговореннях у соцмережах читачі частіше звертають увагу на помилки або неточності та формується, нерідко несправедливо, думка про зовсім низький рівень розвитку сучукрмузжуру. Великі якісні матеріали, хоч і користуються підвищеною увагою, проте все ж лишаються недооціненими. Тому, на нашу думку, сучукрмузжур має хороший потенціал і сили розвиватися, і окрім конструктивної та не дуже критики варто відмічати позитивні процеси і тенденції та культивувати їх.
Грань між андеграундом і поп-культурою наразі дещо розмита, тому це хороший шанс для андеграунду зачепитися за ширшу аудиторію і доносити прогресивні ідеї в маси, а для комерційних музЗМІ - встановити якнайбільше контактів з музичними експертами з андеграунду.
Все ще суттєво переважає реактивний вибір тем для висвітлення, хоча вже є вдалі та дотепні спроби генерування штучних інфоприводів і хайпу.
Сучукрмузжур не боїться експериментувати та помилятися, цілком можливо, що це виллється у якийсь власний стиль чи школу музичної журналістики. Зважаючи на історію розвитку музичної журналістики в Україні та на якій стадії вона зараз, - ми стоїмо на порозі стрімкого якісного росту. Окрім того, важливою та невіддільною складовою процесу становлення сучукрмузжур є читач/слухач та його культура споживання медіаконтенту. Тому це варто артикулювати в маси.
