Фотомомент: Юрій Грязнов
Сьогодні у нашій рубриці особливий герой — Юра Грязнов, який багато років співпрацював із нашим виданням і якого ми без сумніву готові назвати одним із найуспішніших та найпродуктивніших українських концертних фотографів, особливо коли це стосується андеграунду.
Засновник проєкту Kirai Gigs, який починався з рідкісних бутлегів, а згодом став одним з найбільших українських концертних архівів і міні-продакшеном для зйомки лайвів.
На сьогодні, мабуть, мій найулюбленіший кадр — цей кульмінаційний момент виступу Foals у Києві у 2019 році. На відміну від більшості гуртів, де фотографам дозволено знімати тільки перші 3 пісні, на Foals фотографувати можна тільки 3 останні, під час яких вокаліст Янніс спускається зі сцени, може прогулятися до бару і випити коктейль в оточенні фанів, а потім повернутися і стрибнути в перші ряди. Технічно нічого особливого в цьому кадрі немає, я чекав цього моменту і заздалегідь встиг опинитися на точці, яка здавалася вдалою, та змінити об'єктив на Fisheye для більшої масштабності. Але мені подобається його монументальність і відчуття стихії.
Foals (Платформа, 2019)
Початок захоплення
Вперше я свідомо взяв у руки камеру у 2008 році. Це була дешева цифра з зумом і зйомка в повному автоматі. Потім поступово починав вивчати теорію, все більше практикуватися і через рік вирішив назавжди зав'язати з юриспруденцією за першою освітою і вступати до Карпенка-Карого на кінооператорський факультет, але ще до вступу встиг закінчити операторські курси, після яких опинився на телеканалі, де продовжував брати фотокамеру на всі зйомки та відрядження.
У 2011 році у мене нарешті з'явився Nikon D7000, який міг знімати й відео, і наступного ж дня відбулася перша концертна зйомка та почалася історія Kirai Gigs. Щоправда, перші 5 років була впевненість, що моє покликання — це якраз відеобутлеги, яких я повинен залишити для історії якомога більше. Але з кожним роком ставало все складніше отримувати відеоакредитації на цікаві закордонні привози, все важче збиралися оператори, тому коли влітку 2016- го у мене з'явилася нова камера, здатна знімати і якісні знімки при малому освітленні — я вирішив нарешті більше зайнятися фотографією і вже за два роки пропорції змінилися, тепер більшість зйомок — це тільки фото.
Heilung (ДК НАУ, 2019)
Співпраця
За останні 9 років мені пощастило зняти майже півтори тисячі крутих виступів і близько 900 різних гуртів, від бутлегів до офіційних DVD, від андерграунду в культовому підвалі Малої Опери та Кощея, до світових зірок на Олімпійському та в Палаці Спорту.
Найперша моя співпраця склалася, звичайно, з Неформатом, коли у квітні 2012 Толік Nook раптом запропонував знімати для ютуб-каналу порталу. Незрозуміло, що було б далі, якби не та спонтанна ідея.
Наступний поворотний момент — вересень 2012 і знайомство з гуртом Krobak. Завдяки нашій дружбі у мене з'явилася можливість експериментувати зі зйомками та звикати до сцени. Разом з Krobak, а потім і H.Soror, ми з'їздили в десяток українських та європейських турів, від повного DIY, сквотів і вписок на підлозі, до готелів з трансферами на локацію, і пережили безліч унікальних вражень.
У кінці 2017 — початку 2018 року я пару разів наважився відправити своє портфоліо безпосередньо агентствам і гуртам. Результат усім сподобався, і так я почав знімати концерти спочатку для Gas Concert, потім HMG, портфоліо росло, в ньому стали з'являтися великі гурти, а завдяки цьому ставало простіше отримувати акредитації й в інших київських організаторів.
Моїми першими фестивалями у 2011-12 роках були Украбіллі Вибухи, а потім я знімав майже всі цікаві події, на які фізично міг встигнути. Це були, звичайно ж, заходи з навколонеформатовської сцени (Neformat і Robust фести, Winter/Summer Mass, Вены-Реки, Outsider), атмосферні фестивалі в лісах (Electric Meadow і Burn The Scene For Fun), метал (Oskorei, Holy Death Over Kyiv, Doom Over Kyiv, BUMA), джаз (Zaporizhzhia Jazzy 2019, Vilnius Mama Jazz 2017, Mood To Swing, Am I Jazz 2019), знімав на фестивалях від InshaMuzyka, Submarina, Icecream, Fight Fest, Astral, побував на Загаті та Республіці. Дуже цікавим досвідом був наймасштабніший Atlas Weekend у 2018 і 2019 роках, коли тиждень цілодобово живеш тільки концертами, перебігаючи від сцени до сцени. А минулого року мені пощастило опинитися в команді офіційних фотографів фестивалю UPark 2019.
Skillet (Stereo Plaza, 2019)
Улюблені роботи
Найулюбленіші роботи, звичайно, ті, на яких відчути атмосферу концерту можуть навіть люди, які там не були, навіть якщо кадри криві композиційно, розмиті або пересвічені. На великих заходах — коли вдається передати масштаб того, що відбувається, розкрити образ виконавця, вловити той момент, завдяки якому глядач буде пам'ятати про концерт після його закінчення.
Люблю кадри, на які дивишся і думаєш, що вечір вже пройшов не дарма, навіть якщо більше не вийде зняти нічого цікавого, хоча це трапляється не так часто, як хотілося б.
Але якими б цікавими кадри не здавалися зараз — зазвичай уже через рік-два дивишся на них скептично.
Mother Witch & Dead Water Ghosts (Volume, 2018)
Натхнення та умови для роботи
Як і у всіх — найбільше надихає сама музика та енергія, те, що відбувається на сцені, що водночас є запорукою гарного фото. А не дає опускати руки хоч якась реакція на власну роботу. Але можливість робити те, що подобається, і при цьому іноді ще й бути хоча б побічно причетним до того, що на тебе колись вплинуло — найголовніша причина, з якої продовжую цим займатися.
Perturbator (Atlas, 2019)
Труднощі
Найтиповіші проблеми фотографів: занадто мало світла, надто багато світла, відсутність фотопіта, зйомка тільки з фотопіта, занадто багато диму і стробоскопів, правило перших 3 пісень, використання фотографій без згадки автора і т.д.
З нетипових — якось на концерті Manowar в Палаці Спорту можна було знімати тільки перші 30 секунд (!) І тільки від звукоінженера в десятках метрів від сцени.
Але найбільша проблема для мене особисто — це власна інтровертність і невпевненість, яка перші роки виливалася мало не в панічні атаки, а я не міг себе змусити підійти до сцени, якщо там мало глядачів, де мене "всі побачать". Але для просування і розвитку фотографа впевненість, вміння себе подати та комунікабельність означають не менше, ніж портфоліо, а в питанні акредитацій дуже багато залежить від особистих знайомств. Заводити та підтримувати корисні дружні контакти я поки так і не вмію, але з іншим поступово борюся, хоча через страх перед живим спілкуванням і зоровим контактом з незнайомими людьми мені досі важко знімати відвідувачів, я неодноразово відмовлявся від пропозицій зняти фотосесію і від цікавих проєктів, якщо там була потрібна якась постановка і комунікація. А ще ніколи не шукаю знайомства з музикантами та не тусуюсь на бекстейджі, що для багатьох - один з найбільш очевидних бонусів музичного фотографа.
І не те щоб складність, а просто генетична особливість — у мене одна з форм колірної сліпоти або, іншими словами, дальтонізму. Як у тих людей з ютуба, яким родичі дарують спеціальні окуляри й вони плачуть, коли вперше бачать "справжні" відтінки листя біля будинку або очі дітей. Не можу сказати, що цей нюанс якось впливає на роботу. А приміряти такі окуляри та подивитися по сторонах було б цікаво, звичайно, але вже тоді, коли не треба буде турбуватися, що підсвідомо почнеш підлаштовуватися під норму, одного разу побачивши всі кольори не такими, як сприймав їх з народження.
Bring Me The Horizon (UPark, 2019)
Техніка
Зараз я використовую камеру Canon 6D і лінійку об'єктивів, які покривають фокусні відстані від фішая на 15 мм до 200 мм, чого достатньо майже для будь-яких умов і локацій. Для великих майданчиків або за умови зйомки тільки від пульта звукача в центрі залу — беру в ренталі екстендери. Але хотілося б більше світлочутливої оптики та камеру, здатну працювати на ще вищій чутливості, тому що буває сумно, коли пропускаєш хороший кадр через обмеження техніки.
Також, я постійно експериментую з відображенням, засвітами, витримкою затвора, відблисками, подвійними експозиціями й усім, що може цікаво деформувати зображення. У мене зібралася колекція з півтора десятка різноманітних призм і лінз, які дають унікальні оптичні ефекти й вона постійно поповнюється. Не так давно, наприклад, натрапив на статтю про процес створення обкладинки першого альбому Pink Floyd і лінзу, яку використовував фотограф для створення психоделічного ефекту. Я відразу знайшов і замовив собі таку ж. Крім того, у мене є пара об'єктивів Lensbaby, монокль з радянського Геліоса, перші півтора року більшість відео я знімав на мануальні телеоб'єктиви Юпітер-37 та Арсат-11, а в найближчих планах — потроху збирати вінтажну мануальну оптику з незвичайним малюнком. Зрозуміло, треба дотримуватися балансу і не складати репортаж тільки з експериментів, але це дуже хороший і цікавий спосіб його урізноманітнити.
Мінус в тому, що все важче кожен раз тягнути всі ці девайси в клуб, особливо у громадському транспорті. Важко і незручно з ними бігати по самому клубу і навіть не встигаєш все використовувати. І це поки без другої камери, яку давно хочу залучити, щоб менше витрачати часу на зміну скла. Але, можливо, коли-небудь мене відведе в сторону мінімалізму і я буду знімати тільки на бездзеркалку з фікс-об'єктивом.
Lera Lynn (Сaribbean Club, 2019)
Інші фотографи
Чесно кажучи, цілеспрямовано я дивлюся тільки звіти тих, хто працював на тому ж концерті, щоб відзначити для себе якісь нюанси, а якщо знімаю якийсь гурт, який приїжджає до нас у рамках великого туру — дивлюся репортажі та відео на ютубі з інших міст, щоб приблизно розуміти чого очікувати та, можливо, підглянути якусь їхню фішку або поведінку на сцені в певний момент.
У цілому ж, в Україні багато хороших фотографів зі своїм стилем. Але як людей, які надихали ще до того, як сам серйозно зайнявся фотографією, я б назвав двох: Артема Пронова в андеграунді й Андрія Максимова в більш популярних жанрах.
Septicflesh (Bingo, 2019)
Музичні смаки
Довгий час моїми улюбленими жанрами були пост-метал, пост-рок і скрімо. Але кожна з цих сцен у нас практично зникла. Останні роки моїм улюбленим виконавцем, мабуть, можна назвати сінгер-сонграйтера Метта Елліотта і було дуже здорово не тільки дочекатися його виступу в Україні в прекрасних локаціях одеської кірхи та київського Будинку Звукозапису, але й взяти участь в їхній фіксації для історії.
Shortparis (Цирк), The Hiraeth (Bingo), Cigarretes After Sex (Atlas) [все 2019]
Є ще один нюанс. Відтоді, як я почав знімати дуже багато концертів — все менше часу залишалося, щоб просто щось слухати для себе. А коли весь день щось монтуєш, проганяючи 5-секундні фрагменти по 10 разів, а ввечері йдеш на концерт — у вільний час часто хочеться й просто тиші. Тому більшу частину музики я став слухати в лайв-форматі.
Інші захоплення
— Кінематограф і література про кінематограф. За останні 15-20 років зібралася колекція з пари тисяч DVD і близько 800 книг з історії та теорії кіно, є екземпляри, які були видані понад 90 років тому.
— Вініли, більшість яких привозимо з турів і поїздок за кордон
— Крафтове пиво та вино, зі своїми фестивалями, дегустаціями й шерінгами
— Відеозйомка концертів і монтаж, з чого все і почалося
God Is An Astronaut (Bel’Etage, 2017)
З ким хотіли би попрацювати
Хотілося б, звичайно, нарешті вибратися і познімати на великому закордонному фестивалі. Хотів би встигнути зняти улюблені гурти юності, поки вони ще не всі розпалися. Дуже цікаво було б знімати бекстейдж кліпів, але без постановочних промо-кадрів, поки це траплялося лише пару разів.
З фантастики — знімати "український KEXP", який для повноцінної й постійної роботи, напевно, повинен бути створений на базі якогось радіо/телеканалу. Або хоча б знайти звукача у Києві для Kirai Gigs, такого ж ентузіаста, як ми, щоб нарешті записувати якісний звук для лайвів.
Crowbar (Sentrum, 2017)
Плани на рік та карантин
На літньо-осінній сезон у нас були наймасштабніші плани та квитки на 5 великих і улюблених гуртів по всій Європі. Очевидно, що нічого цього вже не станеться. Тому весь час на карантині я буду розбирати матеріали, що накопичилися та викладати архівні концерти. У кінці минулого року, при обмірковуванні планів звільнення з основної роботи, почала з'являтися ідея викласти до 10-річчя Kirai Gigs у 2021 році все, що встигли назнімати за час існування проєкту. Ідея відкладалася як нездійсненна, але тепер шанси на її реалізацію істотно підвищилися.
Сподіваюся, що другої хвилі епідемії не станеться, всі клуби, гурти й організатори виживуть і ще в цьому році ми всі зможемо повернутися на концертні майданчики.
Dimmu Borgir (Stereo Plaza, 2019)
Kirai gigs (портфоліо, сайт-каталог, фотоархів Юри Грязнова) у соцмережах:
https://flic.kr/s/aHsm1fiyQT
https://kiraigigs.com/
https://www.flickr.com/photos/kiraigigs/albums
https://www.facebook.com/kiraigigs
https://www.instagram.com/kiraigigs/
Інші матеріали у цій рубриці — https://www.neformat.com.ua/rubrika/fotomoment
Фото Kirai gigs
