Zgard – У вирі чорної снаги (2017)

21 жовтня, тобто майже два тижні назад на момент написання цієї статті, якось зовсім непримітно (принаймні для мене) вийшов новий лонгплей одного із найбільш неповторних вітчизняних блек-метал-проектів Zgard на чолі з єдиним його постійним учасником Яромислом. Робота отримала досить громіздку назву "У вирі чорної снаги" і вийшла на лейблі Svarga Music, для якого це вже став третій альбом (попередні два — "Тотем" і "Созерцание") цього прикарпатського one-man-band’у.

Пам’ятається, коли минулого року випала нагода написати огляд на "Тотем", мені не дуже сподобалась свого роду асиміляція музики Zgard, як правило насиченої справжнім звучанням  народних та навіть етнічних народних інструментів з характерним блековим напором тодішніх сесійників Severoth’а (ударні) і Dusk’а (вокал), відомих по таких проектах, як Severoth, Морок і Endless Battle: хто слухав, той зрозуміє. Попри це альбом видався неймовірно мелодійним, таким, що легко закарбовується в пам’яті — мабуть найкращим у всій дискографії проекту. З тих пір мені було цікаво, чи зможе Zgard зазвучати ще раз інакше, чи вже дотримуватиметься обраного вдалого курсу? І чи сильно це залежить від участі запрошених музикантів? Відповіді на ці запитання зокрема я й збирався розчути в "У вирі чорної снаги".

Музика свіжого альбому відразу зустріла, якщо оминути добре-що-нетривале інтро, дещо сирим і жорсткішим (читай: живим) звучанням інструментів, як гітар, так і ударних, за які, до слова, цього разу вже відповідав барабанщик культового львівського угрупування Paganland — Lycane. Добре це чи погано, але за рахунок навіть цього  контраст із попереднім насиченим і об’ємним, проникливим "Тотемом" виникає відразу. Єдиною суміжною ланкою між тим 2015-им і сьогоденням в рамках Zgard залишився тільки Dusk з його істеричним завиванням, більш характерним для якогось DSBM’у. Втім воно — завивання — тут зазвучало більш різноманітніше: десь швидше, що слова навіть не розбереш ("Сповідь німого"), у "Там, де камні гудуть" задаєшся питанням, чи взагалі то вовки виють, а не людина, але в цілому все одно зберігається все той же шрайк, зразка "Якщо світло забере нас" 1992 року випуску тільки цього разу під акомпанемент сопілок, дримб і цимбал українського походження: так, Яромисл у виборі автентичних інструментів собі не зраджує. Їхня участь в насичені музики все так же чіпляє слухача своїми несподіваними проявами, але на відміну від "Тотему" погоду тут вони не формують. Окрім, мабуть, таких композицій, як "КолоСлово" з її прямолінійною послідовною структурою і непоганою ритмікою та атмосферного outro під шум січневого опівнічного вітругану "Колискова зими", в яких концентрація фолкової частини просто зашкалює, що зайвий раз нагадує про язичницьку підоснову музики Zgard. Тим більше якщо лірична частина для слухача знаходиться далеко не на передових ролях. В таких композиціях як "Сповідь німого" та "Замерзлий простір" можна почути фірмове для Яромисла поєднання звучання цимбал і металу, що в свою чергу стало чи не основною фішкою довгоочікуваного лонгплею харків’ян Nokturnal Mortum "Істина".

Серед інших аспектів, що легко помічаються, можна назвати, повторюсь, живе звучання основних інструментів: гітар та ударних, які, таке враження, встигли так набратись якоїсь вологості та сирості, що місцями стало чути харкотиння басу (чи може це дримба була?). Гітара, між іншим, виконує не просто роль хоч самонесучого, але більшою мірою безформного інструменту, вона радує слух появою чітко виражених рифів, іноді навіть трешових ("Холодна варта", "Забутий"), злегка відносячи думками до, перепрошую, що використовую третю заповідь Декалогу, Immortal зразка кінця XX ст. – початку XXI ст. В цілому ж нічого абсолютно нового — ритмічні надшвидкі партії постійно збиваються на атмосферні неспішні часто інтерлюдії та програші, які плавно змінюються новими полотнами. І все це в рамках окремих композицій. Натомість робота повністю позбавлена фрагментів, від яких перехоплювало подих, як це зрідка траплялось на "Тотемі", наприклад, у фіналі "Пробач природа".

У порівняні з попередником "У вирі чорної снаги" став коротшим на тривалість цілої пісні — приблизно 55 хвилин, що також не може не радувати: втому слухача ніхто не відміняв, тим більше, коли представлений такий аритмічний і неоднорідний матеріал, яким би мелодійним він не був, а таким альбом назвати важко, скільки б Яромисл не заповнював його колоритними і влучними партіями фолкових інструментів та ембієнту. Атмосфера альбому змістилась в сторону похмурості та якоїсь шаманскої містичності за рахунок, перш за все, активного використання гіпнотичного саунду дримби.

На поставлені мною ж кількома абзацами вище запитання, відповіді напрошуються самі собою: так, Zgard знову зажив зазвучав по-новому, віддалено нагадуючи самого себе дворічної давності, і так, участь запрошених музикантів впливає на отриманий результат, адже під них й пишеться матеріал ще на стадії заготовки. Очевидно, що згадана раніше асиміляція стала результатом банального збігу обставин, коли до участі були запрошені добре знайомі між собою та раніше зіграні музиканти.

В результаті ми отримали нове жорсткіше звучання, відповідно похмурішу атмосферу, складний неоднорідний матеріал, як завжди насичений влучними фолковими вставками справжніх народних інструментів, яких завжди видається мало і які не сильно впливають на формування мелодій самих композицій. 

Facebook — https://www.facebook.com/Zgard
Buy CD — http://www.svarga.eu/en/zgard-release-their-6th-album
Vk — https://vk.com/zgardofficial