Postman — City Freak (2019)

Наприкінці листопада минулого року інді-фолк виконавець Postman випустив другий повноформатний альбом. Говоримо про нього трохи детальніше.

Недавно ми писали про відсутність виконавців інді-фолку в Україні. Тобто не зовсім так — їх дуже мало і нема слухачів й, відповідно, прийняття та розповсюдження. Є успішний Саша Буль, котрий балансує на межі дарк-кантрі та співпрацює із Нергалом (Behemoth) у рамках проєкту Me And That Man; на півдні деяку активність проявляє Влад Гнатенко; у столиці (хоча, фактично, як і Саша Буль — за кордоном) працює Константин Почтар він же Postman.

Поодиноких артистів рахувати не варто, бо з’являються і пропадають з радарів вони швидко, відстежувати це важко та й чи є необхідність? Ось і маємо, що незвична для наших широт музика тримається на трьох китах. Про кита останнього, точніше про його останню роботу сьогодні й поговоримо.

Про проєкт

Postman часто називають альтер-его Кості, котрий також є гітаристом та вокалістом гурту 5vymir. Проєкт почав існування на початку 2015 року, за п’ять років встиг створити два мініальбоми, два LP та зіграти понад 70 концертів по Європі та Україні. У Києві Postman був спецгостем на виступах Warhaus, Seafret та Flunk.

 

Про альбом

"City Freak" — другий повноформатний альбом виконавця, що складається із п’яти англомовних та трьох пісень українською. Більша частина англомовних треків зумовлена перспективою потрапляння на західний ринок. Вірші українською створені для відданих фанатів, всередині країни.

Накопичення матеріалу відбувалось протягом весни-осені 2019 року на студії LipkyZvukozapys. Записом керував Вадим Лазарєв, за сумісництвом клавішник та бек-вокаліст 5vymir.

Реліз відбувся за допомоги лейблу WATRA (також видавали Vlad Gnatenko, Sheetel & The Good Stuff) 28 листопада 2019 року.

Про музику

"City Freak" трохи відходить від канонів інді-фолку. Окрім акустичної гітари та губної гармоні, на альбомі є й інші інструменти, що займають також мінімалістичні ролі: духові, струнні та електроорган.

Прямий вплив — класики жанру: Нік Дрейк, Боб Ділан, Ніл Янг або Елліот Сміт. Трохи менша роль відведена психоделічному року (часів розквіту цього жанру) та, за словами самого автора, гуцульському фолку та Radiohead.

Я тут бачу своєрідне переосмислення другої платівки Ніка Дрейка "Bryter Layter" зі спробою оркестрового розмаху в обмежених умовах, нехай до альбому і доклали рук близько десяти людей. І відгомін того, що Даллас Грін робив у City and Colour на альбомах "Sometimes" і "Little Hell". Від "Sometimes" — балади та ніжний спів; від "Little Hell" — обережне залучення додаткових інструментів для кращої передачі атмосфери дорожньої пригоди.

 

Про лірику

Ось, що сказано у пресрелізі:

"У центрі альбому — стосунки героя і великого міста, яке водночас страшенно приваблює і відштовхує. У ньому зібрані історії про міських навіжених, загублених туристів, продавців наркотиків і завсідниць нічних барів, автостопників, повій, шукачів істин, пригод, і вірних друзів серед них. "City Freak" — це музика вічної дороги від міста до міста, від дому до чергового готелю з тонкими стінами".

Стосовно концепції сам Костя у тому ж пресрелізі каже наступне:

"Мегаполіс, як і океан, буде завжди сильнішим, як би ти не намагався осідлати хвилю і чинити супротив. Єдиний варіант — розчинитись у ньому, бути як вода. Починаєш приймати його чудернацькі форми й розтікатись розписаними графіті вулицями, не озираючись, ходити в темряві закутків старих кварталів і вдихати запах мокрого асфальту, під яким світять зірки. Чи заглянути опівночі в улюблений бар, де чомусь кілька днів поспіль грає погана музика, спробувати на смак небо перед найкрасивішим літнім світанком і, не прощаючись, рушити далі, до найвищої гори, перетворитись на швидкий холодний струмок, що мчить до моря. У "City Freak" мені хотілось зруйнувати цю стіну між реальним і абстрактним".

 

Попри орієнтацію на західну публіку, мене, як споживача вітчизняного, не може не радувати наявність української. З’являється відчуття якоїсь тихої бухти, до якої артист завжди повертається. Роль такої тут відведена трьом трекам: "Voda", "Tam Niczoho Nema" та "Yakori/True Detective", із котрих лірика останнього, найсильніша. Вона заслуговує бути розібраною на цитати:

дозволь мені не знімати ярлики
з наших спільних друзів
вони повільно помирають від нудьги
на вічній злітній смузі
___
не дивуйся, часто люди роблять речі, просто так
без жодного мотиву
чи ти колись дивилась серіал
про справжніх детективів

Епілог

Може виникнути хибна думка, про те, що жанр повинен обов’язково бути дотичним до лоу-фаю. Postman, як вже остаточно сформована творча одиниця, навряд чи прагне порівняння з простим хлопцем, що співає пісні під гітару. Відкинувши бажання спрощувати, Костянтин, скоріш за все, прагнув досягти ефекту протилежного — у мінімалізм привнести розмах. Я б називав це радше оркестровим попом, аніж інді-фолком, хоча обидва терміні мають свої переваги та недоліки.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Postman у соцмережах:

https://www.facebook.com/postmansings/
https://www.instagram.com/kostjapochtar/
https://music.apple.com/us/album/city-freak/1489051842
https://www.deezer.com/us/album/120234062

Neformat.com.ua ©

1. The strangest place on Earth
2. Stars beyond us
3. Voda
4. Northern light
5. Promises land
6. Tam niczoho nema
7. The wind in my wings
8. Yakori/True detective

28.11.2019
Watra