Dysphoria — Primal Entropy (2020)

Київський mathcore/deathcore гурт нещодавно презентував четвертий повноформатний альбом "Primal Entropy" (детальніше про концепцію та обкладинку тут) . Слухаємо, чим ця робота відрізняється від попередньої та чи вдалося гурту еволюціонувати за 6 років. 

Довгі шість років очікування на новий матеріал. За цей час і без того ледь живий жанр deathcore (mathcore, ба більше) якщо не остаточно втратив аудиторію та цікавість публіки, то абсолютно точно відійшов на задній план у сучасній важкій музиці. Однак уже, можна сказати, столичні ветерани жанру Dysphoria та й, мабуть, одні з небагатьох активних у цьому напрямі, випустили свій альбом "Primal Entropy", який із нетерпінням очікували, якщо не в Україні, то принаймні за кордоном.

Дещо дивно, але дійсно складається враження, що гурт більше потрібен десь на заході, ніж на рідних теренах. Про це свідчать непогані продажі на бендкемпі і, якщо не всі, то переважна більшість тих, хто підтримав альбом на цій платформі, не з України. Виходить, що хоча б інтернет ком’юніті на кшталт Mathcore Index ще досить активні та регулярно підтримують музикантів у суміжних жанрах.

А все-таки під час першого прослуховування замислюєшся над питанням: а на що саме були витрачені всі ці шість років? Наче і звук той самий, і матеріал абсолютно нічим не відрізняється, у чому нюанс? Проте варто включити попередній реліз "The Apogee" і все стає на свої місця — над звучанням дійсно попрацювали і воно стало набагато більш насиченим, а матеріал відчутно цікавіший, ніж то було на іншій платівці шість років тому. Але все ще відчувається, що більшість інструментів пишеться вдома, а барабани, як завжди у Dysphoria, не писались на студії.

Відео alex xela

От саме на контрасті найкраще і працює реліз "Primal Entropy". На перший погляд, у ньому нічого особливого: багато швидких шматків, трохи підмішано фірмових дисонансів як для жанру mathcore, безліч брейкдаунів і надповільних шматків, під час яких якесь мош крю повинне розносити танцпол та все навколо. Проте весь цей коктейль не завжди справляє правильне враження: от наче все за необхідною для жанру формулою, але мішанина зі складовими тільки заплутує й без того складну музику.

Та і збільшення хронометражу не пішло на користь — наче на альбомі всього 7 треків, але сумарна довжина їх складає майже 35 хвилин. З одного боку, добре, що треків не багато, але, з іншого, композиції по 6 хвилин як для такого жанру, коли матеріал і без того перевантажений різноманітними напрямами і швидкими та хаотичними партіями, не допомагають запам’ятовувати й без того складні пісні. А що вже казати про живі виступи: слухати трек довше 4–5 хвилин фізично складно, а якщо вже й танцювати під нього…

У результаті, за десять років свого існування Dysphoria виросли з гурту-жарту в ледь не єдину надію у своєму жанрі на вітчизняному просторі, що чудово підтверджується платівкою "Primal Entropy". Нещодавно в столиці, навіть у такі скрутні часи, пройшла презентація альбому, і, судячи зі звітів, на неї завітало понад 100 осіб — досить приємно та показово, адже навіть під час пандемії гурт збирає нормальну кількість гостей у залі. Ну а з продажами допоможуть закордонні поціновувачі.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua
 

Dysphoria — київський маткор/дезкор гурт, створений у 2010 році. Дискографія нараховує чотири повноформатні альбоми. Гурт відомий за унікальне поєднання маткору, дезкору та даунтемпо. 

Dysphoria у соцмережах:

https://www.youtube.com/user/dysphoriakiev
https://dysphoriametal.bandcamp.com
https://www.facebook.com/dysphoriaband

Обкладинка з Бендкемпу гурту