Sexual Purity: В Україні ніхто не хоче слухати сумну музику
Герої сьогоднішнього інтерв’ю Sexual Purity за минулий 2021 рік встигли випустити два альбоми, один мініальбом, кілька синглів і кліпів до них, а ще дати пару живих онлайн-виступів. Які ідеї рухають учасниками команди, що дав досвід проживання на сході України та чому перші живі виступи відбудуться за кордоном, розповіли вокалістка гурту Анастасія Романова та Олексій Донець, що відповідає за інструментальну частину.
Sexual Purity заснували вокалістка/художниця Анастасія Романова та композитор Олексій Донець у 2020 році. У дискографії музикантів вже два повноформатні альбоми та один ЕР. Релізи дуету мають неабияку популярність серед слухачів на Bandcamp.
— Почнемо з класичного — як і коли утворився ваш гурт? Як ви познайомилися, чому вирішили грати разом?
Олексій (далі — О.): Ми познайомилися зовсім випадково й тільки потім дізналися, що нам подобається однакова музика. Вирішили записати кілька демок заради інтересу. Так і з'явилася перша пісня "Alone"
— Уже перший ваш сингл "The Room" звучить доволі якісно. Чи грали ви десь раніше, можливо, маєте музичну освіту?
О.: Я грав на гітарі, намагався записувати постпанк у вільний від роботи час. Це було просто хобі, нічого серйозного. Весь наш перший альбом (ред. "Beautiful Scar of Society", лютий 2021-го) — це наші перші кроки в музиці, тому я не сприймаю його всерйоз. Але ми робили альбом із душею. Його успіх став для мене великим здивуванням, після цього я повірив, що можу написати щось по-справжньому гарне.
Анастасія (далі — А.): У мене також був досвід у "типу" групі, і я грала на бас-гітарі. Але це було дитинство. А співати я завжди любила — мене цьому ніхто не вчив.
Перший офіційний сингл гурту
— Деякі коментатори зазначали, що оскільки ви з Дніпра, й у вас під боком Модуль із Курсом Валют, це могло повпливати на ваше звучання. Чи ви з цим припущенням погоджуєтеся?
О.: Ні, ми не маємо нічого спільного. Ми навіть не знали про цей гурт, коли починали писати музику. Тільки потім довідалися про них в інтернеті.
А.: Модуль нам в один час дуже допоміг. Хлопці дозволили знімати кліп "The Room" та лайв у себе. Дяка!
— Як би ви взагалі охарактеризували культурне життя міста — чи є гурти, чи є де виступати, репетирувати, з ким творити щось нове та класне?
О.: На жаль, Дніпро не дуже багатий на музичні гурти в нашому жанрі. Виступати нема де. Репетируємо ми вдома, записуємо треки теж удома. Колаборації в нас будуть, але лише із закордонними групами. Поки що не можу розповісти докладніше.
А.: Погоджуюсь. У Дніпрі, можливо, є чуваки, які роблять класні речі, але, на жаль, ми їх не знаємо. А дарквейв гуртів чи дуетів в Україні, а тим більше в Дніпрі — дуже мало.
Анастасія та Олексій
— Ще бачила, як вас кілька разів порівнювали з Boy Harsher. На які гурти ви справді рівняєтеся (якщо рівняєтеся) і які конкретно їхні фішки ви перейняли у власну творчість? Чому саме колдвейв/дарквейв/ebm, і чим вас привабили ці жанри?
О.: Ми часто слухали їх під час запису першого альбому, тому вийшло схоже. Але це не навмисно, скоріше, через недосвідченість.
Ще рік тому я любив колдвейв/ebm і часто слухав ці жанри. Тепер для мене це занадто монотонно і прісно. Усі пісні схожі, і немає жодної динаміки. Зараз я більше не хочу прив'язуватися до будь-яких жанрів. Я працюю над нашим власним звучанням та планую записати щось унікальне. Щось, що немає в жодного гурту у світі.
— Чому обрали саме англійську як основну мову текстів? Це теж данина обраній естетиці, розрахунок на закордонного слухача або щось інше?
А.: Скажу чесно, що англійською я співаю свідомо. Наприклад, коли йдеться про пісню російською чи українською, то в мене включається драматизм, і я з цим не можу впоратися поки що. А мені не хочеться бути в одному образі.
— А чи зручно було використовувати саме цю мову, співаючи про східну Україну та її проблеми?
А.: Так, цілком. Я співаю щиро. Про наболіле. І це, мабуть, відчувається. Адже через емоцію в пісні навіть переклад не потрібен. І так зрозуміле посилання без розуміння мови.
— У своїх останніх роботах ви наголошували на ідеях, які закладали у власну творчість. Почнемо із сингла "Don't touch", де ви говорите, що дівчата мають право одягатися, як захочуть, а "сексуальний" одяг не є запрошенням для першого-ліпшого чоловіка знайомитися, чи тим більше торкатися цієї дівчини без дозволу. Як гадаєте, чому досі в українському суспільстві побутують такі стереотипи?
А.: Цей стереотип, на жаль, є. Він не особливо поширений у великих містах, але присутній. В Україні в багатьох погано сформоване поняття "особисті кордони". Але в молодих людей вони дуже розвинені, i це круто. Фактично ж, яка різниця, у чому одягнена дівчина? Мініспідниця та шпильки в багатьох асоціюється з доступністю. Абсурд. Розмірковувати образами — не найкраща справа. Розширювати кругозір і мати свою думку, а не засуджувати людей за шматки ганчірки на них — краща справа.
Кліп на пісню "Don't touch" набрав майже 290 тисяч переглядів
— У контексті теми сексуальности доречно буде спитати і про ідею назви Sexual Purity. Як дійшли до цього варіанту? І сюди ж варто віднести загальну BDSM-естетику, яку бачимо у ваших кліпах. Тут є якийсь зв’язок, або ж ви просто використовуєте її, бо вона зараз популярна?
О.: Вся наша музика наповнена сексуальною й похмурою атмосферою. На мою думку, назва ідеально описує концепцію нашого гурту. За цю назву я вдячний Анастасії. BDSM-естетика була тільки в нашому кліпі "Never", і ми більше не плануємо її використовувати.
— Тепер про ваш останній альбом "Suffer | Hope", задля створення якого ви переїхали до східної України. Як довго ви там прожили, чи складно було організувати переїзд, домовитися на роботах? І врешті, як вам було емоційно — покинути, так би мовити, "сите" життя й наважитися на такий крок? Чи порадили б іншим митцям здійснити аналогічну подорож?
А.: Ох, це були тяжкі пів року. Ми повністю ізолювалися. Я навіть спеціально попередила близьких, що не часто буду виходити на зв'язок. Мені потрібно було поринути в себе.
Морально мало не знищила себе. Навколо все розбите, старе, зруйноване. І так кожного дня. Лише АТБ — привід для свята туди сходити.
Але і є свої плюси. Якщо блукати деякими заброшками, то можна знайти художній сквот. У Лисичанську наш знайомий Віталік Матухно зробив галерею під назвою "Неотодрешь". І просто уявіть — ви хочете пробратися на заброшку, а тут — бац і шикарна сучасна галерея мистецтва. Я була під враженням. І таких локацій декілька по місту. Після цього я впевнилася у фразі "Є бажання — є й діло".
У Луганській області дуже багато талановитих людей.Попри війну та весь жах, який перенесли тут молоді люди, вони мають запал та жагу творити мистецтво.
Кожен вибирає собі сам (ред. чи варто повторити такий досвід). Але якщо хтось наважиться, це дуже складно. А з ментальним здоров'ям краще не жартувати.
Цей альбом гурт створив, проживши пів року на сході України,
надихаючись тамтешньою похмурою атмосферою
— У супровідних текстах і пресрелізах ви чітко пояснюєте задум альбому, але без них, з урахуванням англомовних текстів та загального саунду, можна було б припустити, що ця музика писалася й десь на півдні США. Як саме, за вашим задумом, враження від тамтешніх реалій мають зчитуватися слухачем, нашим або закордонним, і чи мають узагалі?
А.: Мені здається, усе суто індивідуально. Кожен усе перетинає через свою призму. Моє завдання було передати величезну порожнечу, сум усередині мене. Особливо, це чути в піснях "Sunset", "In the Ocean".
Фактично я створюю у своїй голові під певну музику сюжет. І його там можна простежити. Наприклад, у пісні "Two things" у голові з'явилася картинка людини на смертному одрі, яка усвідомила жахливу реальність. Світом правлять дві речі — смерть та секс. Уся історія на цьому базується. Можна й зараз провести паралель. Банально, у тому ж інстаграмі багато сексуального контенту. На це був, є й буде попит. Навіть подивіться на назву нашого гурту. Про смерть те ж саме. Вона на всіх чекає.
А в композиції "Why" — інше. По-перше, ми спеціально зробили її максимально дивною. Тут виник образ божевільного. Він на межі та має одне питання "Чому?". Рутина та безнадія. Принципово навіть текст не додала до неї. Цей персонаж неспроможний писати лірику в такому стані, хах.
Й остання пісня, яку хотілося б описати "Helpless". Там є фраза "навіть леви ламають ноги — вони безпорадні". Усі в якийсь момент стають без сил на щось. Але дика природа має закон — помирай чи виживай. Леви — масивні тварини, сильні. Часто живуть у прайдах (групах). Але іноді через деякі причини стають одинаками. І в них немає виходу, окрім як боротися за своє життя.
— Більше хотілося б дізнатися про ваше знайомство з артрезиденцією "Плюс/мінус" із Сєверодонецька. Чим займаються ці люди, як саме вони розвивають місцеву культуру?
А.: Так, дуже цікаві люди. Тут розруха, а люди мають стільки енергії та сил робити виставки, рейви. Шалено круті й надихають. Є навіть музей, який збирався чуваками з різноманітних розбитих будівель. Також вони роблять рейви на старих заводах. Людей приходять туди мало, бо взагалі молодих там мало. А дуже жаль.Це чистий андер! Як говорять "тру".
Лайв, знятий у закинутому будинку культури в місті Новодружеськ
— Окрім того, у своїх піснях ви звертаєте увагу на ментальні стани та проблеми людей. Як гадаєте, чому це питання стало таким актуальним для нашого покоління?
А.: Ментальні проблеми в суспільстві раніше звикли приховувати чи не сприймали. Типу: "Погано? Іди попрацюй на заводик рік-другий." Але в мене є близькі люди, які страждають на депресію. Теж працюють багато й робота їм зовсім не допомагає.
Причина? Пострадянські країни пережили у 20 столітті стільки жаху, що ментальні проблеми були на останньому місці. Був страх померти з голоду, війни. Потім страх не догодити чинній владі (ми всі пам'ятаємо репресії). І в результаті, люди тільки почали потроху налагоджувати побут, акцентувати свою увагу на посттравми банально не було можливості через брак кваліфікованої допомоги. І так пішов ланцюжок поколінь.
Наразі про це говорити не соромно. І про це слід говорити! Якщо вам погано, йдіть до психолога, психіатра, психотерапевта. Наркотики, алкоголь не допоможуть пережити. Це втеча від себе. А хіба можна втекти?
— Судячи з ваших соцмереж та активностей, ви стараєтеся тісніше співпрацювати із загальносвітовою дарквейв спільнотою, ніж із пересічним українським слухачем. Це свідоме стратегічне рішення робити музику на експорт, або воно саме так виходить?
О.: Так виходить само собою. Крім того, в Україні нікого не цікавить подібного жанру музика загалом. Молодь слухає дешевий реп, старші люди слухають мерзотну попсу. Ніхто не хоче слухати сумну музику, бо люди в Україні й так нещасливі.
— Нещодавно ви писали, що шукаєте промоутерів на свій європейський та американський тур. Це доволі сміливе рішення з огляду на пандемічні обмеження, а американським туром узагалі можуть похвалитися лише одиниці українських виконавців. Як ви собі ці тури уявляєте та на яких відвідувачів і у якій кількості розраховуєте в його рамках?
О.: Ми вже домовилися про концерти у Європі. Найближчий концерт у Парижі — 18 березня в клубі Supersonic. У США потрапити набагато складніше через візу. Її дуже важко отримати. Потрібно, щоби хтось зі США зробив нам офіційне запрошення. І ми зараз працюємо над цим. Нам надійшло багато пропозицій з Америки, оскільки більшість наших слухачів звідти.
У Європі раніше виступати не виходило через карантин. На жаль, в Україні концерти не плануємо, оскільки наші слухачі з Європи, США та Мексики.
Онлайн-виступ гурту у рамках dark dance серії діджея Vox Sinistra
— У ваших релізів доволі гарні продажі на Бендкемпі. Чи досліджували ви, хто ці ваші фани та звідки вони? І яка ситуація зі слухачами на стримінгових платформах?
О.: Так, нас добре підтримують. Здебільшого це люди зі США, і ми їм дуже вдячні. За донати я купив собі новий синтезатор Moog.
На стримінгових платформах також непогано. (До речі, України навіть немає в топ 10 країн слухачів.)
— Як ви оцінюєте стан справ на українській електронній сцені? Чим, на вашу думку, зумовлена нинішня популярність жанру EBM у нашій країні?
О.: Не думаю, що EBM популярний в Україні. Стан справ, на мою думку, просто жахливий, зараз популярні, в основному, рейви. А люди приходять туди просто від скуки, за наркотиками, щоби втекти від власних проблем. Але від себе не втечеш. На таких рейвах нікого навіть не цікавить, що за музика грає.
— На повноформатнику ви змінили манеру співу та ввели живі ударні. Чи задоволені ви результатом такого експерименту й чому всі треки на останньому альбомі такі повільні?
О.: Коли живеш у маленьких містах, час сповільнюється. Іноді здається, що він узагалі зупинився, і кожен день схожий на наступний. Це зводило мене з розуму. Я зробив усі треки повільними спеціально, тому що це відображало мій внутрішній стан.
І всі треки схожі за атмосферою та звучанням. Навіть їхній порядок в альбомі не випадковий. До того ж мені подобається експериментувати, і я хотів зробити щось зовсім несхоже на минулий альбом.
— Для обкладинок релізів Анастасія сама малює картини, і над кліпами та навіть зведенням і мастерингом ви працюєте самостійно. З одного боку, так ви можете повністю передати задумане, а з іншого, можете потенційно втрачати свіжість бачення чи ідеї, які би привнесли люди ззовні. Які бачите переваги у своєму підході та чи плануєте його дотримуватися довший час?
А.: Мені завжди подобалося малювати. А робити все самим мені приносить задоволення. Повна свобода.
О.: Головна причина — це гроші. Зведення та мастеринг у професіонала — це дуже дороге задоволення (зведення цілого альбому обійшлося б нам у понад 1000 доларів). Так, це круто, коли зведення та мастеринг роблять різні люди та привносять нові ідеї, але нам це недоступно. До того ж за два роки я вже непогано освоїв зведення й можу робити все сам.
Щодо кліпів — та сама історія. Щоби зняти крутий кліп, потрібно наймати цілу команду (режисер, оператор, актори тощо). У нас просто немає на це грошей, тому ми викручуємось самі. Знімаємо все на нашу камеру Fujifilm, а потім я роблю монтаж.
Перший кліп гурту
— Ви розповідали, що пишете саундтреки до відеогри. Що саме це буде? Чи можете розповісти докладніше?
О.: Ми написали саундтрек для гри Purple Hazzze. Але поки що не можемо викласти треки у відкритий доступ, оскільки підписали контракт про нерозголошення. Потрібно дочекатися виходу гри, і ми його обов'язково викладемо.
— На вашому тік-току чимало відсилок до різної класики саме похмурого, кривавого аніме. Що порадите передивитися та чому?
О.: Я б порадив Vampire Hunter D: Bloodlust. Одне з моїх улюблених, дуже атмосферне.
А.: Атмосферне аніме, як би банально не звучало, "Євангеліон". Саме перший сезон. Вразив.
— З яких ще немузичних джерел черпаєте натхнення для творчості? Назвіть, будь ласка, 3 речі (кіно, книги, картини, реальні події, реальні люди ти їхні вчинки будь-що), що найбільше вплинули на вас за минулий рік.
А.: З фільмів — "Асса", "Blade Runner" (особливо, перша частина), з мистецтва — увесь жанр експресіонізму, як у кінематографі, так і в образотворчому вигляді. Люблю Мунка, але ранні його роботи. Шаленію від німого кіно. А улюблений актор — Конрад Фейдт. Там така харизма, просто кайф. Іще гурт Martin Dupont — це моя любов з 14 років.
О.: Мене завжди надихає фільм "Blade Runner". Гра "Vampire: The Masquerade — Bloodlines" та саундтрек до неї надихнув на кілька нових треків З останніх переглянутих фільмів надихнув "Only Lovers Left Alive" та саундтрек до нього.
— Як далі розвиватиметься ваша творчість? Які плани на 2022-ий?
О.: Плануємо дати перші концерти у Європі, зняти новий кліп. І, звичайно ж, запис нового альбому, думаю, він буде знову несхожий на наші старі альбоми.
Sexual Purity у мережі:
https://www.facebook.com/sexpurityband
https://www.instagram.com/sexualpurity.band/
https://www.youtube.com/c/SexualPurityBand/videos
https://sexualpurity.bandcamp.com/album/suffer-hope
https://linktr.ee/SexualPurity
