Історія одного арту: Ілля Касьяненко

Рубрика "Історія одного арту" присвячена художникам і дизайнерам, які працюють в українській андерграундній сцені. І сьогодні розповімо вам про Іллю Касьяненка, який дуже любить колажі й один з таких ви могли бачити на оформленні дебютного альбому Mr. Hypno & His Lo-Fi.

Мене звати Ілля, я вокаліст та лідер гурту Alexis Machine з міста Боярка. У вільний час я виводжу з рівноваги людей та оформлюю обкладинки для альбомів своїм друзям музикантам. Час розповісти про свою найулюбленішу роботу.

Історія створення артворку для сольного проєкту прекрасного Гери Луїдзе почалася ще коли він зі своїм колективом відкушував голови кролям на сцені Х-фактору. Вперше я побачив гурт на відборі, де їх обрала Юля Саніна. Все це яскраво контрастувало з тим, що було на шоу до них. У той час я не сильно був в курсі усіх процесів, що відбуваються в українській рокабільній тусовці, тому для мене The Hypnotunez стали справжнім відкриттям. Я одразу загорівся бажанням взяти у Гери інтерв'ю для свого ресурсу — невеличкого пабліка, який загалом був присвячений усьому, що випускалося на Hellcat Records — дочірньому лейблі Epitaph, що належить вокалісту Rancid Тіму Армстронгу. Окрім цього я інколи публікував там свої розмови з цікавими музикантами та представниками мистецтва. Так там (окрім Гери), також вийшли інтерв'ю з Сашею Чемеровим (The Gitas, ex-Димна Суміш), Ларі Лівермором (власник Lookout! Records, людина, яка відкрила світу Green Day) та каліфорнійською панк-легендою Джесі Майклзом (вокалістом Operation Ivy).

У ході нашої бесіди виявилося, що ми захоплюємося одними й тими ж гуртами, та і взагалі — дивимося на багато речей однаково. Гера, так само як і я, був в захваті від культури східного побережжя, де власне народилося багато топових панк-гуртів 90-х. Він також хотів, щоб у нас була така крута тусня на кшталт Гілман Стріт. Тусня, де музиканти, художники та літератори могли б не тільки продемонструвати власний світогляд, а і донести своє мистецтво до людей, що не входили в це андеграундне коло. У ході такого ось культурного обміну думками ми і стали друзями. В одній із бесід, Гера промовився, що зараз займається записом свого сольного альбому, на що я одразу відповів, що був би радий зробити обкладинку для нього.

Він скинув мені пару записів, серед яких був мій улюблений трек "Thunder". Прослухавши, я відразу зрозумів, як все це має виглядати та який настрій має задавати обкладинка платівки перед тим, як слухач натисне на "play". Вона має нести у собі "святково-траурні" мотиви — як, власне, і сама музика Mr. Hypno & His Lo-Fi. "Траурний" настрій — це зовсім не те, що прийнято сприймати нашим заїждженим розумом. Я не прагнув, щоби при прослуховуванні альбому люди обкладали себе вінками та натягали чорні хустки на голови. "Траурний" настрій Гери Луїдзе — це El Día de Muertos. Це карнавал, де танцюють зі скелетами та розпивають текілу в компанії богині Миктлансиуатль.

Обкладинка мала нести у собі те, що водночас лякає та заворожує. Саме тому для неї я відібрав дуже багато раритетних фото, на яких відбувалося щось, ну дуже незрозуміле та дивне. Людина у протигазі та капелюсі, дівчата, що начебто на швидкість засмоктують спагеті, чоловік з поглядом маніяка, що тримає на руках ляльку чорношкірого хлопчика — всі вони піддані короля боліт. Також на обкладинці можна розгледіти фото Джи Джи Алліна, Говарда Лавкрафта та Майлза Девіса — людей, що найбільше вплинули на творчість Mr. Hypno.

Коли я визначився з концептом, настав час створення та кропіткої роботи. Я вирішив довіритися своїм навичкам аплікації та зробити все виключно handmade, тому що цей спосіб міг якнайкраще передати весь симбіоз DIY-співпраці арту та музики. Всі персонажі були видруковані на чорно-білому принтері та акуратно вирізані ножицями. Потім вони були наклеєні на кусок щільного картону у декілька шарів, після чого у цю велику та схиблену компанію залишилось додати тільки самого Геру. Сканером я перевів зображення на комп'ютер та трохи попрацював над колористикою, але на 99% з того, що ви бачите — це цілковита робота руками.

Ось саме так на світ і з'явилася обкладинка альбому "King Of The Swamp".

Початок захоплення

Ще змалечку, скільки я себе пам'ятаю, обожнював малювати.Тоді до музики я ще не дійшов. Дитиною я багато писав фантастичні розповіді, які гордовито називав своїми "книжками". Ці історії базувалися на улюблених мультсеріалах та фільмах, до яких я сам малював ілюстрації. Згодом, у школі часто допомагав створювати стінгазети та оформлювати різні святкові декорації. Все це тривало десь до класу 9-10, допоки, власне, я не познайомився з музикою Rancid і панк-рок повністю не захлеснув мене. Тоді я дізнався про Шепарда Фейрі — напевно, мого найулюбленішого сучасного дизайнера, який у молоді роки розмальовував скейти своїм друзям та створював обкладинки альбомів для знайомих гуртів. Згодом саме він заснув компанію OBEY.

Найкращі роботи

Я у цій справі нещодавно, тому великим портфоліо поки не можу похизуватися. Зі своїх робіт найбільше люблю колаж, який я створив спеціально для відеокліпу "Who Owns Who" супергурту Prophets of Rage — колективу, створеного з учасників Rage Against The Machine, Cypress Hill та Public Enemy. Був радий, що окрім того, що його оцінили творці кліпу, з нього ж і зробили круту анімацію. Цей колаж, до речі, створювався за такою ж схемою, як і обкладинка альбому Mr. Hypno, а білі літери на задньому фоні я малював звичайним коректором, придбаним у канцелярському магазині.

Натхнення

Мені подобаються спонтанні ідеї. Вони можуть увірватися в голову при перегляді блоку новин чи просто коли я їду в метро. Моя головна умова крутого арту нічим не відрізняється від того, що своїм мистецтвом переслідували дадаїсти на початку минулого століття. Особливо тут варто відзначити членів берлінського клубу "ДаДа" на чолі з Раулем Хаусманном, якому приписують винайдення фотомонтажу. В той час ця техніка допомагала дадаїстам змінити відношення суспільства до його власних мас-медіа. Берлінська буржуазія побачила свої газети, свою рекламу — весь свій звичний світ перевернутим догори-дригом.

Саме це я хотів передати у своїй роботі "Наша Возьме", створеної під впливом пісні гурту BRUTTO на вірші білоруського поета Якуба Коласа. Цей агітплакат створювався з декількох номерів газет, які мені люб'язно прислали поштою друзі з Мінську. Такий ось, антиполітичний жест волі для наших сябрів.

Інструменти

Я фанат усілякого сміття. Вирізки з газет, макулатура, різний картон паршивої якості, будівельна фарба. Дитячі розмальовки та шкільні підручники. Обожнюю, коли можна змінювати художній світ перед своїми очима тільки завдяки ножицям та клею.

Ким був би Каньє Вест, наприклад, якщо я виріжу його зі сторінок якогось гламурного дайджесту та наклею на сторінки історичного атласу, тим самим перемістивши його з комфортного середовища у самий розпал монголо-татарської навали? Цим я звичайно не претендую на місце всесильного Вершителя Доль. Для мене це просто весела гра. Хтось кросворди розгадує, хтось грає у відеоігри. Для мене ось це.

Інші художники/дизайнери

З художників екс-СНД мені дуже подобаються колажі Кароліни Полякової. Це білоруська дизайнерка, що співпрацює з новим творінням Сергія Міхалка — його синті-поп проєктом DREZDEN. Дуже подобається, як вона вдало поєднує сірий, радянський урбанізм з фантастичними видами природи та космосу. Подивіться їх спільну роботу на пісню "Едельвейс".

З українських художників можу виокремити роботи Олекси Манна та Івана Семесюка. Їх картини знаю ще з часів, коли вони були частиною освітницько-протестного проєкту "Жлобологія". Я не в усьому розділяю їх погляди на життя та політичний стрій, але це ніяк не применшує крутість їх художніх творів.

Музичні смаки

Загалом це панк-рок 90-х і все, що випускає лейбл Hellcat Records. З недавніх відкриттів — британський гурт Grade 2. Справжній злободенний стріт-панк старої школи. Обожнюю також ска-панк. The Interrupters — те, що мають почути навіть ті, хто не сильно фанатіє від "слабкої долі". 

Інші захоплення

Дитяча любов до написання різних фантастичних оповідань перекочувала у доросле життя. Весною 2019-го на другому за рахунком Київському Фестивалі Коміксів я представив свою коротеньку збірку розповідей про Карася Вільного — схибленого мутанта з сімейства карпових, що народився внаслідок вибуху на Чорнобильській АЕС. Великий фанат панк-року та послідовник Тревіса Бікла. Це мої думки з приводу культури та соціуму, пропущені через голову головного героя твору. 15 таких ось гонзо-замальовок. Створювався під впливом двох моїх улюблених коміксів — "Священник" та "Трансметрополітен" Воррена Елліса та Деріка Робертсона.

До речі, усі бажаючі вже прямо зараз можуть прочитати його тут.

З ким хотів би попрацювати

Якщо повертатися до "Карася", то дуже б хотів, щоб на його основі намалювали якусь короткометражку, і щоб усім цим керував Ігор Ковальов — один з моїх улюблених мультиплікаторів. Не знаю, чи займається він цим зараз, але його минулі роботи мене дуже захоплюють. Талановитий художник, який у Совку створював лякаючі своєю відвертістю арт-хаусні мультфільми для дорослих, а потім емігрував в Штати, де став співпрацювати з Nickelodeon. Подивіться мультфільм "Його жінка курка", а потім таких знайомих з дитинства "Справжніх Монстрів", і ви відразу впізнаєте його неповторний стиль.

Плани

Зараз ми з моїм гуртом Alexis Machine працюємо над записом дебютного альбому. Сподіваюсь, він побачить світ у першій половині 2020. Поки що не можу сказати яким він буде в музичному плані, але вже з точністю можу запевнити, що саме я буду займатися його оформленням. Нікому крім себе не довірю "лице" АМ. Окрім цього потроху розробляю наш мерч — він, як і все, що ми робимо, буде дуже крутим та нестандартним. Бо навіщо бути нормальним у нашому, такому схибленому світі?

Ілля Касьяненко у мережі:

https://www.facebook.com/profile.php?id=100004456037996
https://www.instagram.com/illiakasianenko94/

Інші матеріали у цій рубриці — https://www.neformat.com.ua/rubrika/istoriya-odnogo-artu

Обкладинка: Дар’я Остапенко