"Крізь тисячі лісів" з Юрієм Дубровським

У нього є чимало проектів: nug, Asthme, Octopus Kraft. І взагалі можна сказати з чистою совістю, що він – одна з центрових фігур в українському та особливо українськомовному пост-металі. Ми поспілкувались із Юрієм про новий альбом Октопусу, проби в реп-музиці, контракт з американським лейблом та багато іншого.

— Розпочну, наче, як жартують, з Великого вибуху. Можеш розповісти щось про своє дитинство? Скажімо, якийсь цікавий спогад. Усе ж таки, вважається, це вагомий етап формування особистості.

Юрій (далі – Ю): Я сам із Дрогобича, усе моє дитинство пройшло там. І це приблизно 80-ті роки, коли взагалі не було доступу до закордонної музики. Але в мене досить музичний батько, завжди грав на гітарі та сам писав вірші. Удома були дитячі інструменти: маленьке фортепіанко, міні-клавесин. Ми росли разом з молодшим братом і такий інколи джем собі влаштовували: хто на чому бачив, то й стукав і грав. І на баняках, звичайно, і по тарілках, ніби це барабанні. Я взагалі ріс у люблячій сім’ї.

— А фахово музикою займався? Може, музична школа?

Ю: Десь у шостому класі ходив рік на трубу та фортепіано до музичної. Після того вже сам з татовою допомогою вчився. Приблизно в дев’ятому класі мені подарували чеську стару напівакустичну електрогітару, і це було щось неймовірне, адже вона могла давати звук, схожий на той, який я чув на записах (якраз почав слухати важку музику). Брат закінчив консерваторію, тому я постійно жив у класичній музиці. Але сам хотів грати щось трохи нестандартне, кривеньке.

— А за фахом ти хто? Ким працюєш?

Ю: Зараз я графічний дизайнер. Закінчив архітектуру, але в дизайні набагато спокійніше та кольоровіше.

— Як виникло твоє зацікавлення пост-металом? Почув відповідні гурти й з них усе почалось? 

Ю: Почнемо, напевно, з того, що брат створив гурт, і коли я почув, як вони грають, вирішив, що мушу їм допомогти, бо розумів, що це можна зробити якось цікавіше. Тоді музика тяжіла до ню-металу. Згодом цей гурт розпався, мене запрошували в інші. Потім я почув спочатку Tool, і мене затягнуло, що може бути щось таке ніби й тягуче й не обов’язково побудоване чисто на ритміці, що воно в собі несло більш філософську суть. Пізніше уже слухав пост-рок, тому що він дуже мелодійний і мені подобалось, коли зі спокійного постійно наростало, тобто це музика дуже динамічна. Тоді таким переломним був Isis (ну до того я вже Neurosis чув). Воно було мені дуже близьке. Потім гурти стали додаватись, а коли дуже багато слухаєш і воно тобі подобається, сам починаєш це втілювати в життя, хочеться також пережити подібну емоцію, чи коли відчуваєш якісь внутрішні негаразди, розумієш, що саме так можеш це передати, саме через таку форму, такий стиль. Він виявився мені найближчим якраз у плані емоційної віддачі.

— А в плані образності теж?

Ю: Ну коли створили саме Octopus і думали над назвою, то, звичайно, було це підґрунтя, що вона повинна саме з морем, океаном, чимось таким масштабним, чи з космосом, чи з чимось лісовим пов’язуватись. Тим більше нас тоді було четверо, собі подумали, що в нас стільки кінцівок. І Kraft – взяли з німецької k, а не з англійської, щоб потім і легше шукалось нас в Інтернеті. Це те саме значення, що й англійською, тобто виробництво якесь. От і ми виробляємо – творимо музику.

— Що думаєш про пост-метал сцену в Україні?

Ю: Скажу чесно, я в українському пост-металі майже нічого не тямлю. Тобто мало слідкую і зараз не так багато слухаю музики. Складається враження, що тепер такий етап, коли сам у собі закриваюсь і огороджую себе якимись іншими стилями, більше своїм власним інструментом та ідеями. Тим більше зараз у nug на синтезаторі граю, тому заглиблююся в електроніку та амбіентність, просторовість і мене воно поглинає. Зараз у nug немає концертів так багато, бо то пишемо альбом, то трохи склад зміниться. В Octopus Kraft також, він як гурт фактично розпався й то вже проект студійний. Я ще планую випустити альбом цього року, і мені допомагають хлопці, які були в гурті, але ми просто не будемо вже з ним виступати. Коли був повноцінний гурт і ми їздили, ти краще знаєш інших і орієнтуєшся. Тим більше я бачу, що весь пост-метал пішов на спад. На той час, коли ми починали, сильна була Selma. Це був досить вагомий гурт, на який ми звертали увагу, що було б круто теж підніматися на той рівень. Також Starchitect дуже подобалися, ну вони й далі працюють, звичайно, змінилися, але я радий за них і чекаю релізів.

— Наступний блок запитань стосується мови. Щоб хтось зараз писав важку музику українською – то велика рідкість. Усі орієнтуються на закордон, бо, мовляв, кому тут потрібні. Тобто це всуціль англійська. Чому всі твої проекти виключно українськомовні?

Ю: Почнемо з банальної причини – це англійська мова, я її не дуже добре знаю, бо більше вчив німецьку. Щоб вийти на рівень, коли емоційно те, що болить, можна передати англійською – у мене такого нема. Для мене це дуже важливо – передати словами, як я відчуваю. Воно просто виникає, не можу це записати англійською. Почну це перекладати – уже буде якесь чуже. Рідною мовою я живу, думаю, відчуваю – я нею співаю, ось і все. Тим більше музика для мене – віддушина, навіть більше, ніж хобі, тому немає потреби співати англійською, щоб мене десь там хтось почув і зрозумів. Та ж Amenra не завжди англійською співає, але їх слухають, тому що є подача, є посил, і навіть коли ти не розумієш мови, ти розумієш, що це справжнє. Тому я думаю, що українська мова навпаки зараз буде цікавішою в плані самого звучання, що воно якесь нестандартне.

— Як особливості мови поєднуються з особливостями пост-металу як стилю?

Ю: Пост-метал більш розтяжний, а в українській мові слова переважно багатоскладові. Оскільки я ніколи не вчився ричати, а почав просто сам, бо от мені хотілося, роблю це по-своєму. У такому стилі, коли він більш розлогий, набагато легше розкласти слово та протягнути його. Це мені комфортно. Коли є демо-версія, риф, спочатку, де лягав би вокал, я собі прорикую будь-які слова – це суміш і українських, і англійських, як ми її називаємо, марсіанська. Просто щоб зрозуміти, де буде основна емоція. А тоді вже сідаю й розкладаю точніше.

— А в плані суто лірики? Образів, багатозначності?

Ю: Я стараюсь ніколи не конкретизувати, що мав на увазі, щоб людина могла сама собі додумати. І навіть оте "вогнем горить твоє життя" – це і вплив Майдану, і можна буквально, що людина горить, сприйняти, а можна – що ти спалюєш своє життя якимись непотрібними речами, діями, пустими буднями. Так і мені легше. Насправді я забуваю навіть найпершу суть, яку я закладав у ті слова і з часом сам свій текст можу розуміти по-іншому. Я можу пояснити його зразу, а через місяць буде вже інше пояснення, але яке також буде виходити з мого світобачення.

— Напевно, у цьому й одна з найбільших їх цінностей. Уже ми поговорили про гурти, які були для тебе своєрідними зразками в плані музики. А як щодо книг? Любиш щось читати?

Ю: Раніше більше читав. І Сартра, і Камю. Один з найулюбленіших – Гамсун. Напевно, екзистенціалісти мені найближчі.

— У попередніх інтерв’ю ти розповідав, що написанню передує сильна емоція. Тобто одразу хочеться її виразити чи вона повинна "відлежатися"? Як це відбувається?

Ю: Ти багато обдумуєш і свої дії, і загалом для чого існуєш, безліч невідповідностей, таких життєвих складнощів, яких, відчуваєш, не повинно би бути, бо ми всі народилися й проживаємо одне життя й хотілося, щоб воно йшло з легкістю, а дуже багато бідності, несправедливості. Вона така всеохопна, що ти просто злий на весь всесвіт, що от він так побудувався. Ти злий на тих людей. І воно потрошку так відкладається, ці емоції, як один великий клубок. І з часом розумію, що чим далі, тим важче мені передати це словами, тому що воно настільки стає вже абстрактним, що раніше, коли в мене була злість якась конкретна, чи я когось втратив, чи хтось рознервував, мав описати конкретну ціль. Зараз просто не знаю, як це вилити взагалі у слова, тому мені все складніше писати та доводиться цю емоцію якось подрібнити, якось виділити, зосередитись на чомусь.

— А в музику?

Ю: Ну, у музиці легше. Але я тут саме про слова. Легко просто через крик. Чим далі, тим у мене, здається, слова будуть відігравати другорядну роль, а першочергово це буде просто сам звук, сам крик і сама емоція чиста. І взагалі в мене є така концепція, ідея, зараз над нею працюю – це новий альбом Octopus Kraft, який про те й буде, про кінець світу й усе-таки що це було б дуже добре. І тоді, в ідеї, цей альбом, напевно, буде таким, що в кінці останніх треків, найімовірніше, слів не буде, буде просто крик, оскільки закінчиться, наприклад, життя.

— Ого. Розкажи про проект Asthme. З якою метою він був створений?

Ю: Сергієві Нестеренку (гітаристу АННА) дуже подобається пост-метал і він хотів грати таку музику, зібрати гурт, щоб виступати. Спершу нас було четверо, але з різних причин залишилися лише ми двоє, які не хотіли це закидати. За текстами він був більш ліричним, які в концепцію Octopus Kraft не заходили. Оскільки не було гурту, то можливість подальшого розвитку відпала, але не відкидаю, що цей проект матиме продовження. Я взагалі за те, щоб співпрацювати з іншими гуртами, мені цікаво. Стосовно назви, то він про емоції, насамперед любовні, які ніби не дають тобі дихати.

— Маєш ще якісь проекти, котрі не згадувалися?

Ю: Зараз трохи сам пишу музику і працюю з одним репером франківським C23. Ну він такий ліричний. Я там підмішую всякого і на вокалі трохи рику буде.

— Чи задумуєшся, коли випускаєш у світ свою музику, як її сприймуть? Мова не про комерційну складову. Чи тобі просто важливо висловитися, творчість заради творчості?

Ю: Якби мені було важливо лише висловитися, я б уже набагато більше написав і видав. Я розумію, що тут повинна бути певна цікавість. Забігаючи наперед, у вже згаданому альбомі Octopus Kraft буде яскраво видно по структурі, що для себе роблю трек, який тягнеться, наприклад, півгодини як велика суміш різних емоцій. Але коли це в такому вигляді піднести слухачу, то навіть якщо якісно записати, він може не зрозуміти. Тому я планую робити нарізки, ділити це на короткі треки, щоб було відокремлено якраз у переходах.

— Оскільки ти працював у Дрогобичі, Львові та Івано-Франківську, маєш можливість порівняти музичне життя в різних містах. Чи всюди однаково глухо?

Ю: У Дрогобичі, наприклад, що б ти не грав, на концерт прийде більше людей, ніж у Львові, тому що там нічого не відбувається, а вони хочуть прийти почути щось.

— Як щодо контрактів?

Ю: На nug відгукнувся американський лейбл Willowtip, і ми підписали контракт на випуск двох альбомів. Але це кардинально нічого не змінює, радше як підтримка в реалізації. І можна повернутися до вже порушеного питання мови: не обов’язково писати англійською, щоб бути почутим. Як бачимо, це не стало перешкодою, щоб вони нас підписали. Треба просто робити те, що тобі рідне, а не замінювати все на певні шаблони.

— Дякую за інтерв’ю! Може, хочеш іще щось додати?

Ю: Головне, щоб ніхто на мої слова не ображався. Тільки можу побажати українській сцені, щоб вона розвивалася й щоб люди не закидали гітари, хоч я розумію, що зараз важкий час. Бувають моменти, коли ти думаєш: музика – це найважливіше, що є у твоєму житті, але бувають і моменти слабкості. Усвідомлюєш, що є щось таке вічне, що тобі допомагає жити та висловлюватись і що треба тому бути відданим, а наприклад, у що ти вдягнений, немає значення, а з іншої сторони, розумієш, що ти маєш принаймні нормально виглядати. Це завжди боротьба й компроміс із собою. Музикою займатись зараз дуже дорого. Тому я тільки бажаю людям, щоб вони тримались. Якщо хочуть грати, хай грають, шукають собі подібних і створюють гурти. 

Юрій Дубровський у соцсережах:

https://octopuskraft.bandcamp.com/
https://nugband.bandcamp.com/releases
https://loneravnrecords.bandcamp.com/album/asthme-asthme-digital-12-vinyl

Обкладинка — фото Сергія Грицая