Neformat Family: Slow Ride Home
Дивно, напевно, озирнутися через 10 років на свої сліди у різних медіа, мережах, форумах і замислитися, як глибоко вони сягають, як довго вони лишатимуться там для тих, хто бачив їх тоді та хто може наштовхнутися зараз.
Slow Ride Home — блюз-рок/психоделік-рок колектив, що випередив власний перший реліз живим виступом, а українську тогочасну сцену своїм звучанням. Київський гурт був заснований у грудні далекого 2007 року колишніми учасниками August 6, 1945 — бас-гітаристом Дмитром Маринюком та гітаристом Олександром Корольовим, до яких доєдналася Люся Зоря, перкусіоністка Swallow Swallow Splinter.
Їхня творчість заявила про себе 1 березня 2008 року, коли вони вперше дали концерт у київському клубі Філін. У тому самому складі, 23 квітня 2008 року, був записаний та випущений перший EP — "Slow Ride Home", що викликав неоднозначні реакції, але точно був поміченим поціновувачами вишуканих і до дрібниць продуманих музичних мандрівок. Хоча процес запису проводився "на колінці", тобто власними стараннями та під наглядом своєї ж самокритичності, робота гурту видає це лише за рідкісним винятком. За випуском міні-альбому послідували концерти, як у столиці, так і поза її межами, а після того — досить тривала перерва у діяльності, кінця якої чекали та дочекалися.
Вже 11 вересня 2010 року гурт нагадує про себе другим альбомом "The Great Southern Supercluster", у записі якого бере участь ще один гітарист — Валерій Ляцевич, який до цього грав пост-метал у складі Nuovarta. Попри те, що новий гітарист жив у сусідньому Обухові, він із неабиякою відповідальністю кожного ранку відвідував репетиції Slow Ride Home у Києві. У такому складі колектив пробув до найостаннішого свого лайв-альбому "Live at Robustfest", і це знову вересень, але вже наступного 2011-го року.
Рецензія "Київського рок-клубу" на перший альбом гурту починається досить песимістичними словами про недовготривалість життя сучасних українських гуртів, і це виявилося пророцтвом, яке тоді ще не означало для Slow Ride Home нічого. Дійсно, навіть такі дорогі серцю справи, як музика, ділять між собою місце у житті з багатьма іншими. Ми чуємо більше про колективи, яким вдалося з цим впоратися, але варто почути й про ті, яким це вдавалося навіть не вельми великий проміжок часу.
Звертаючи увагу на нинішню психоделічну сцену, можна впізнати нотки того, що було понад десять років, тому можна зрозуміти, що вплив нікуди не зникає й досі, а резонує з музичною хвилею сучасності. Особливо, якщо ті ж самі музиканти беруть участь у записі з іншими колективами. Так ось бас Дмитра можна знову почути в альбомі "S/T" психоделік рок гурту Straytones, який вони разом записали в період між 2015-16 роками, а випустили у 2017 році. Олександр певний час продовжував грати метал вже на бас-гітарі у колективі Time of Defeats, з яким записав альбом "Wasteland" 2013-го. Яскрава барабанщиця Slow Ride Home Люся теж не зупинилася на співпраці з одним гуртом, не обмежилася одножанровим звучанням. Її перкусія супроводжує єдиний альбом київського гараж-бенду Ai Lailka "Kids". У 2017 році вона відповідала за ритм експериментального проекту Nisantashi Primary School, що випустили однойменний та поки що єдиний EP за історію своєї творчості.
Нині учасники роз’їхалися по світу, хоча слідкують, при нагоді, за діяльністю один одного. Відомо, що стосунки у них між собою були теплі, й та сама теплота відчувалася на концертах, де аудиторію переважно становили друзі та знайомі. На форумі "Неформату" можна досі почитати обговорення релізів, сподівання й обіцянки учасників покращити якість запису, реакції на відповіді та події. Хоч як там сталося, маємо три чудові альбоми з яскравим, характерним для Slow Ride Home звучанням, а також розгалуження їхнього інструментарію по інших українських гуртах, що теж не менш цікаво. Enjoy!
Slow Ride Home у соцмережах:
https://slowridehome.bandcamp.com
Раніше у рубриці: https://www.neformat.com.ua/neformat-family
