Люсі: Яким би ти не був профаном, музику релізити треба за всіма правилами

Люсі – це synthwave проєкт виконавиці Христини Варламової. Дебютна робота "Досить" вийшла у березні 2017-го, наступна – "Марія Магдалина" – через пів року, третя – улітку 2018-го, також в її доробку ще кілька синглів. У липні цьогоріч урешті анонсований вихід альбому – на вересень. Щоб його очікування було легшим, читайте наше інтерв’ю із засновницею.


– Усі попередні ваші роботи виходили разом з Даниїлом Сенічкіним (Bejenec), а музику для найновішого синглу написав Дмитро Авксентьєв (Koloah, Voin Oruwu). Розкажіть про вашу співпрацю.

– Усе вірно. Музику до майбутнього альбому написав Даня Сенічкін. Це був перший такий експеримент із запрошеним композитором. Але зверніть увагу, що ми не дует. Іноді даємо сети разом для якихось спешл-подій. Але зазвичай я виступаю сама – така моя концепція. 

З Дімою Авксентьєвим ми зараз спілкуємося й знайшли точку контакту. Трек "Мало" в нас вийшов чуттєвим, у стилі Діми. Думаю, це не остання наша співпраця. Узагалі нормальна практика для артиста – співпрацювати з композиторами.

– Говорячи про проєкт, часто роблять акцент на його українськомовності. І в принципі ви самі на це звертаєте увагу в контексті думки, що пора "калинових" кліше минула. Чому пишете українською? Чи пов’язано це якось, можливо, з нововведеннями про квоти?

– Про нововведені квоти, що з’явились минулого року, я не знала. Бо почався проєкт Люсі восени 2016-го як зняття стресу після важкого робочого дня. Усім, хто мене знає, відомо, що я спілкуюсь українською й не планувала проєкт як комерційний. Навіщо бути фальшивою і співати російською? Мова – такий самий музичний інструмент як синтезатори й барабани. Щодо кліше: та вони всюди у моїх піснях. Просто, може, з моїх вуст це звучить не так гопацько… Класно, що зараз всі на радіо рвуться, більше українськомовного контенту виходить. Я все-таки відношу себе до андеграундної сцени, тому лунати з радіо – не пріоритет.

– Але якщо б були пропозиції з радіо й так далі, то як би ви до цього поставились? Не проти такого розширення аудиторії?

– Я не проти, якщо мої пісні будуть транслюватись. Але, по-перше, з всеукраїнських радіостанцій ніколи пропозицій не було. Часто тегають у сторіс, що почули мою пісню по радіо "Сковорода" (наступні радіостанції вигадані), "Голос Тернопільщини", "Лани Закарпаття", "Радіо Донбас", але по суті, жодного офіційного запиту на пошту про трансляцію пісень не приходило.

Скажу відверто: з самого початку вчинила не дуже вірно. Яким би ти не був профаном, але музику релізити треба за всіма правилами, щоб вона монетизувалась і приносила тобі якісь гонорари. Словом, є така ціла механіка, яку молоді артисти не дуже знають. Я ж просто записала пісні й виставила їх, а хто хотів, той заюзав до свого плейлиста. Зараз усе що вільно викладене в мережі – спільна власність.

– А от стосовно цієї гопацькості. Де у вас пролягає межа? Ви якось згадували про фольклорні впливи на свою творчість.

– Для мене фольклор – не гопацькість, фольклор – це глибина. Вивчати мову за фольклором – дуже правильно, вважаю. А в мене ще був фольклорний бекграунд. Це коли ти вивчаєш першоджерела, плюс ми досліджували фольклор не тільки мого регіону, подільського, а пісні з різних регіонів, їздили в експедиції, і там можна було відчути, наскільки різняться діалекти. Останні є взагалі такими певними відчуттями народом світу, кожна етнічна група по-своєму відчуває, і тому з’являється діалект. Дуже цікаво було це все в дитинстві досліджувати, тому, напевно, у своїй поетичній творчості я дуже вибаглива. Іноді можу впустити якісь такі штуки неакадемічні, мені це подобається, чому ні?

Але те, що я вивчала фольклор, не означає, що буду співати про якусь дівчину, гоц-гоц, Гриця полюбила, кучерявий Іван... Ні. Просто використовую сюжети, але по-своєму переосмислюю. Зараз в українській естраді багато артистів цим зловживають. Вони беруть просто пісню з фольклору й тупо її переспівують. Звичайно, для фольклору це класно: хоч на такому рівні він буде передаватись. А мені подобається якось оминати цю плоску дорогу, й транслювати фольклор через свою призму. Але по суті ми всі передаємо одні й ті ж фольклорні сюжети й меседжі.

– Часом не філологію закінчували? Чи фольклористику?

– Я не закінчувала університету.

– А де, кажете, ходили в експедиції?

–  У музичній школі. Я сама з Хмельницького, і в нас є чудова школа мистецтв. Мені дуже пощастило, що навчалась там 8 років. Потім хотіла продовжити вчитись на фольклористиці, бо зрозуміла, що це може бути таким моїм "метазнанням" по життю. Вступила, до речі, ну але на той момент вирішила, що краще піти на інший напрямок.

– Розкажіть, будь ласка, трохи детальніше про альбом, який уже так усі очікують.

– Так, усі очікують. Ми готуємо зараз такий мініфільм з інтерв’ю на тему: чому в одних артистів альбом робиться місяць, а в інших – три роки.

Усе, що стосується моєї творчості, роблю за власний кошт. І, відповідно, це буде самвидав. У мене немає лейблу. Я сиротинка. Як людина вкладає себе в дитину, так само я вклала себе в цей проєкт. Тепер захотілось зробити його дуже свідомо. Натомість коли починала, свідомість була ще не готова.

І от минуло три роки, і я вже зрозуміла що, де, як: що таке взагалі українська електронна сцена, що таке українська музика, що не слід називати музикою, куди треба йти, куди не треба йти. Якби випустила альбом у 2017-му разом з першим кліпом "Досить", я б уже була дуже популярною, але це був би альбом без бекграунду. Пустка. Коли ти називаєш себе "український електронний проєкт", за такими словами повинно щось стояти: школа, бекграунд, рісерч. Я вважаю, що мій альбом – це й буде велика школа, бекграунд та рісерч.

– А це буде матеріал, котрий уже, якщо пошукати ваші лайви, можна почути?

– Ну так, там є багато чого. Але все одно він буде звучати по-іншому. Це вже оформлений матеріал в одному звучанні, концептуальному диску.

Про смисли: якщо прослухати всі пісні, складається враження, що веду діалог з якоюсь людиною – Богом, чоловіком, другом. Але буде певне відчуття, ніби я його не знаходжу або знаходжу й втрачаю. Кого я уявляла? Імовірніше, саму себе. Тому що в кожному з нас є чоловік, жінка, бог, демон, фемінне, маскулінне, і то цікаво.

У мені ці форми себе досить урівноважені, усе супергармонійно, класно. Тому я себе відчуваю дуже щасливою людиною.

– Звідки взялось зацікавлення біблійними мотивами?

– У мене вдома є дитяча Біблія, така синя, проілюстрована, класна. Я в дитинстві дуже любила всі ці притчі. Не було такого в сім’ї: "Іди читай Біблію". Ця книжка просто стояла на полиці серед усіх інших. Я тягнулась навшпиньках, щоб дістати її. Там були відповіді на певні запитання. Я росла дитиною заглибленою в себе.

Як бонус – візуальні образи, пов’язані з цими ілюстраціями. Вони в мені поселилися. Потім я вчилась на журналістському факультеті й на парах з історії літератури першим твором для вивчення була Біблія. Хотіла теж почати свою творчість отак – з книги книг. Трансцендентний порив, якщо чесно. Лише зараз це розумію.

– Альбом, як і раніше планувалося, називатиметься "Марія Магдалина"?

– Ні. Я дуже довго думала, а потім з'ясувала, що "Марія Магдалина" – це найбільш танцювальна пісня. Завжди на концертах усі вимагають її найбільше, тому що людям подобається танцювати. Разом з тим це найбільш поверхневий трек у моєму альбомі. Хоча фраза "я хотіла стати місцем, де ти загинеш" мені здається досить сильною. Щось подумала, що не хочу асоціюватись з Марією Магдалиною. Хочу асоціюватись з Люсі, а Марію Магдалину трішки змістити на другий план. Вирішила, якщо ще й назву так альбом, то ця семантика переважить. Навіщо? Тому альбом буде називатись "Люсі".

– До речі, яку семантику вкладаєте особисто ви в Люсі? Бо я читала лише оцю страшненьку середньовічну історію Даниїла.

– Так, це ідея Дані. То вже прижилося. Коли з’явилась Люсі, я була блондинкою з довгим волоссям, такий образ, ходила в рожевих блузочках, коротких спідничках… Словом, youth and beautiful. Зараз я вже якось більш себе знайшла за стилем на сцені, а в той час іще все було незрозуміло. Камон, мені тоді 20 років. Ще була така пісня Газманова "Пропала собака по кличке Люси". У пориві пошуку подумала, що, в принципі, це таке нічим не зайняте в моїй голові нішове ім’я. Для мене це чисте слово, як логін в Інстаграмі.

– Розкажіть ще, будь-ласка, про свою співпрацю з Электрофорез.

– Це дуже класні хлопці з того ешелону музикантів, які зараз представляють у світі російську сцену. У них класна музика й глибокі тексти, дуже глибокі. Мені приємно працювати і оточувати себе отакими музикантами.

Як все сталось: вони приїжджали в Київ на свій концерт. На студії ми всі зійшлись через Беженца, одразу вирішили робити фіт разом. За кілька годин погодили слова і що він буде українською. Свій речитатив Ваня написав російською спочатку, а на студії в режимі реального часу я переклала на українську. Так і записали. Під диктовку. 

– Щодо візуальної складової вашої творчості. Важливо, щоб кожен випущений трек мав кліп?

– Зараз я розумію, що ні. Будь яка активність артиста (кліп це чи пісня) для аудиторії та преси – уже повноцінний інфопривід.

Просто в той період для мене стало фаном знімати кліпи. Це цікаво, це ще один спосіб самовираження. Я не витрачаю на них тисячі доларів. У мене є своя домашня камера, друзі, які зі мною працюють на некомерційних умовах. Потім я все сама монтую, фарбую, закриваю постпродакшн. Мені подобається робота з візуальним контентом. Треба її відновити.

– А як відбувається процес співвіднесення музики з відео? 

– Я коли пісню пишу, більше уявляю кліп, тому що в принципі візуал. Водночас не вважаю, що мої кліпи повинні бути зразковими. Напевно, вони подобаються тим, хто має приблизно однакові візуальні цінності зі мною. Багато пише "фу", "жах". Мені все одно. Не прагну кіношної картинки. Я за експерименти.

– Чи є у вас якісь захоплення, зацікавлення у повсякденному житті, хобі, пов’язані з творчістю? Скажімо, може, колекціонуєте ретроречі? Є у вас така риса, мені здається: Люсі дуже в єдності з природою. Може, ви вегетаріанка?

– Я захоплююсь кіно, люблю акторство, танці. Удома є особистий танцювальний клас. Раніше колекціонувала старі телефони. Зараз не колекціоную нічого, це не екологічно. Але в майбутньому хотіла б збирати старі крісла і реставрувати. Я вегетаріанка, але це не вирок, а експеримент.

– Насамкінець можете порадити, як в умовах сучасного світу, де часто треба, напевно, вдягати маску й уже не зрозуміло, де ти справжній, де несправжній, залишатись самим собою?

– Хто ти є – ти сам не знаєш. Усе життя ми змінюємось і отримуємо нові знання про світ. Життя — це колодязь, печера, де чим далі йдеш, тим усе неясно і темно. Не можу сказати, що щасливий той, хто знає, ким він є. 

Я завжди буду себе шукати і бачу в цьому смисл. Круто, коли ти просто змінюєшся. Як вода ніколи не буває однакова. Тут справа, напевно, не в масках. Я прихильниця концепції "кожен день я нова". Так відчуваю себе живішою за живих. Хіба це маска? Ні, це просто тисяча "я". Тому що людина безкінечна, як усесвіт.

– І це круте завершення нашого інтерв’ю, дякую!

Люсі у соцмережах:

https://lucimuz.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/lucimuz/
https://www.instagram.com/lucimuz/?hl=uk
https://soundcloud.com/lucimuz
https://www.youtube.com/user/LeKlear

 Обкладинка - фото Дмитра Авксентьєва

Neformat.com.ua ©