Інтерв'ю з Ярославом Гробом

Сьогоднішнє інтерв'ю - з відомим українським художником, панком та і просто добре знаною у музичних андеграундних колах людиною - Ярославом Гробом. Про нього часом вже ходять легенди, а його специфічний стиль малювання легко впізнає кожен, хто бачив хоча б кілька робіт Ярика. Про музикантів, політику, двіж, графіті, концерти  і ще купу різних речей ви дізнаєтеся з наступної розмови. 

- Привіт. Для початку, як би ти себе описав кількома словами чи то й одним: митець, художник, ілюстратор, панк?)

- Привіт! Ну і початок. Ну тоді, певно, два слова потрібно з запропонованих: художник і панк, це найближче мені по змісту. Не знаю тільки, разом чи окремо це має бути.

- Перш за все, поговоримо про твою діяльність, як автора обкладинок. Назви, будь ласка, гурти, з якими ти співпрацював. Це були переважно українці чи також й іноземці? 

- Їх насправді не так багато: Dan Stark, Oh, Deer!, The Symbioz / Корча split, Обрій, Selma / IO APREO / Eyes of Amphibians split, Good Bye Earth, Карта Мира, Displease, Skruta. Це переважно локальні команди. Окрім кількох, задіяних у сплітах. Напевно, географія обмежена через мою виключеність з переважної більшості соціальних мереж. Деякі результати праці розчинилися в мейловій історії, як і деякі команди у своїй короткій історії.

-  З ким тобі було найкомфортніше працювати? А з ким найскладніше? Чому?

Кожна співпраця виглядала приблизно так само. Складностей ніколи не виникало, навіть із дуже надокучливими учасниками деяких команд. Напевно, через відверто некомерційну співпрацю з гуртами. Та й співпраця зі мною - це не подарунок, мабуть. 

- Що потрібно, аби ти зацікавився і захотів працювати з тим чи іншим виконавцем? Чи візьмешся за будь-яку роботу?

- Спочатку написати до мене мейл, напевно, або ж і я, звичайно, можу сам звернутися з пропозицією допомоги до колективу/гурту. Завжди прошу спочатку надіслати мені записаний гуртом аудіо матеріал, потім думаю, чи цікава мені така співпраця. Дещо егоїстичний підхід, звичайно, але здебільшого погоджуюсь.

Завжди хочеться якоїсь зустрічної дискусії, коли я можу не погодитися. Бувало так, що гурти переставали зі мною контактувати одразу після прохання надіслати записи для ознайомлення. 

- Які можеш назвати улюблені українські гурти? 

- Музику люблю різну, тому складно все так звужувати до кількох гуртів. Від самого початку діяльності слідкую за творчістю житомирського дуету Edgy Point, тішуся новому тернопільському проекту від старих друзів - Raw GripP. Довший час також слухаю і відслідковую творчість київських реперів Тулим, дуже круті хлопці з близьким мені звучанням. Дуже люблю також друзів Cold Comfort і Dan Stark. Наживо, безперечно, - Bluesbreaker, Redemtion і Предсмертная Кадриль. 

-  З ким із музикантів зі всього світу страшенно хотів би попрацювати, навіть якщо це нереально і та людина (гурт) давно мертва?

- Складне таке запитання. Не відмовився б зробити обкладинку альбому, скажімо, для RUN DMC, якби вони ще існували. З досі існуючих точно хотів би для WHITE LUNG, Dinosaur jr, Public Image Limited або ж HIRS. А ще б для Massive Attack або Syndrome, Oathbreaker чи Belgrado.

- Власний музичний проект створювати не думаєш? Який жанр обрав би?

- Довший час збираюся зайнятися грою на барабанах, ну і, звичайно, проект з кимось з друзів створив би. Стилістично, напевно, хотілося б грати краст панк з брудним середньотемповим звучанням. А ще краще кілька паралельних різнопланових проектів - від анархо-панку до дрону.

- Що взагалі думаєш про обкладинки українських гуртів? Є вартісні екземпляри чи все печально? Взагалі слідкуєш за цією частиною музичного життя?

- Звичайно, слідкую. На жаль, насправді рідко зустрічається щось цікаве. Якщо почати згадувати, можу виділити роботи Діми TABU. А у переважній більшості нічого неймовірного. Можливо, це зв’язано з кількома причинами: невключеність графічних дизайнерів у субкультури або ж їх неактивна роль у них; фінансова неспроможність гурту заплатити художнику (або дизайнеру) або ж небажання цього робити; несвідомість колективів/гуртів у важливості доброї або цікавої обкладинки. 

Мій товариш Олег Сусленко, що працює у Львівській Академії Мистецтв, почав практикувати ось таку методу - запрошує якийсь гурт або виконавця зіграти сет для студентів, котрі, у свою чергу, пізніше, як завдання, роблять обгортку альбому чи релізу цього гурту (проекту). Це дуже круто.

- Ти багато часу провів у Польщі та й загалом не сидиш на місці. Можеш порівняти стан розвитку музандерграунду закордоном і у нас? Де легше? Які бачиш проблеми і перспективи?

- Про Польщу, це вже легенда якась. Загалом, я в Ужгороді чи у Львові більше і частіше живу, ніж буваю у Польщі. Оскільки співпрацюю з однією з польських художніх галерей, мушу часом там бувати у різних справах. 

Не знаю чи можу порівнювати щось там і тут. Складно оцінювати. Польща має тривалішу панк історію і дещо різноманітнішу від тутешньої, активними учасниками сцени досі є люди котрі прийшли у панк ще у 80-их та 90-их. Ось це, напевно, різнить наші контексти. Хоча, як на мене, сцена всюди старішає і динаміка появи нових людей підгальмовує. Більшість музично різнопланових проектів робиться одними і тими ж людьми, подібно до того як це відбувається тут. У Польщі радують місця проведення концертів - від сквотів до приємних локальних клубів. Та й декотрі польські міста набагато частіше опиняються у тур-листах гуртів, котрі мені цікаві.

- Наскільки мені відомо, ти постійно ведеш роботу над якимось проектами. Над чим працюєш зараз? Коли наступна виставка?

- Я швидше постійно веду роботу над збором матеріалів для наступних проектів і кількох постійних досліджень. Нещодавно відкрив персональну виставку у галереї Labirynt у Любліні (Польща). Невдовзі готуємо з кількома ілюстраторами і вуличними художниками груповий проект у Львові, вперше у галереї показуватиму мої ілюстрації для панк сцени. Це, до речі, буде одна з небагатьох моїх виставок, що напряму торкаються мого субкультурного досвіду.

Хоча у моїх художніх практиках це все завжди взаємопроникаюче. Зараз ось хочу зняти відео, до реалізації котрого мене підштовхнула пісня гурту Warningfog. Часто інспіруюся творчістю знайомих музичних колективів, часто їх цитую. Ось, наприклад, вступний текст до останнього мого виставкового проекту з’явився завдяки твору "бути і здаватися" гурту oh,deer! Десь так.

- Ти колись розповідав, що натхненням для багатьох твоїх малюнків стали якісь роботи в полі з корінцями. Нагадаєш мені, а заразом і читачам цю історію? Що ще тебе надихає?

- Це історія про моє перше місце роботи. Ще у шкільні роки я працював два літа на заготівлі лікарських рослин. Підозрюю, що саме з вивчення їх різновидів у всіляких ілюстрованих довідниках, у мене з’явилося зацікавлення різними фактурами, текстурами і рослинною пластикою. Коли активніше почав малювати для панк сцени, хотілося робити афіші подібними до якихось таблиць чи схем. А, можливо, просто не навчився малювати щось інше, як кажуть мої друзі. І у цьому більше правди ніж жарту!

Надихають зазвичай найближчі люди, розмови і час проведений з ними. Безперервні подорожі та нові міста і місця. Ну і відкриття у музиці - від старих забутих гуртів, електронної музики 1980-их і до нових альбомів давно відомих гуртів. Музика важлива!!

- Твої роботи не тільки естетичні, але часто несуть у собі певний соціальний контекст чи філософський. Часом здається, що цього бракує творчості багатьох українських гуртів. Як гадаєш?

- Це, звичайно, можливо, вимагати від когось близьких тобі позицій або рефлексій. Інше питання, чи може хтось бути бездоганним або наближеним віддзеркаленням всього найбільш прийнятного для тебе? Якщо гурт не задіяний у різних соціальних ініціативах та не ангажований політично, то як можна очікувати від нього пісень про соціальну і економічну несправедливість, ненажерливість олігархів, про спільні інтереси поліції з ультраправими, про фінансові вигоди з війни? 

Як можна взагалі від когось щось очікувати у культурофобній країні? Напевно, кількість гуртів, що робить дійсно цікаві речі тут, релевантна ситуації зі сприйняттям культури і рівнем життя. Як не переводь погляд, Україна все-таки провінційна країна, і на це є ряд історичних і економічних причин.

- А як щодо графіті? Знаю, що ти начебто працював і над ними, на тому ж фестивалі Balck Circle. І ще от, у міському просторі не завжди бачу щось справді цікаве, незвичне. Хоча, може, це я просто "не в темі")

- З графіті я не маю нічого спільного, окрім друзів, що його малюють. Але хорошого графіті в Україні дійсно вистачає як і хороших графіті райтерів.

З міським простором і графіті така справа, що це переважно тиражування власного нікнейму, тому не потрібно надавати цьому опцій з прикрашання міст і вулиць. Графіті перемішуються з трафаретною пропагандою різних змістів, з легальною і нелегальною рекламою. Читають між стрічок лише включені у цю форму спілкування. З прикрашанням міст вже й так надмірно зловживають різні псевдоактивісти на зразок Гео Лероса, що продовжує нищити і без нього знищені Київ і Одесу. Або ж десятки безіменних ініціатив, що розмальовують стіни міст патріотичною пропагандою.

- Прямо зараз переді мною лежить набір листівок з твоїми концертними афішами, переважно за 2011-13 рік. Зараз люди з тієї тусовки часом скаржаться, що "двіж помер"? Підтримуєш цю думку?

- Так, був такий набір для Anarchists Black Cross. Все співпало так, що саме у ці роки вся сцена у різних містах активізувалася. Якось всі більше почали їздити з міста у місто і більше часу проводити разом до і після концертів. А ще з’явилися більш-менш регулярні фестивалі. Тому, можливо, всі надають важливості саме цим кільком рокам. Але життя людини не закінчується після кількох десятків щасливих ситуацій чи щасливих днів?! Так і музика не закінчується після спаду активності у локальних сценах. 

"Двіж" як на мене не помер, потрібні деякі уточнення: можливо, комунікація перемістилася у площину соцмереж, тому не є так очевидно видимою.

Частота концертів у менших і більших містах дійсно зменшилася, місцями все навіть зійшло на нуль. Тут також важливо зазначити кілька факторів: втома організаторів, завищенні первинні очікування від концертів, відсутність придатних для цього місць. Але у Києві все дуже навіть добре, якщо подивитись відео з тамтешніх концертів. Мене останньо навіть Львів вразив кількістю людей на панк-концертах.

А ще деякі люди, можливо, перефокусували свій вільний час на інші речі. Але ж нічого не розчинилось, навіть якщо це відбувалося у площині одного або кількох поколінь. Досвід, що дістав кожен з нас буде проявлятися у різних нових досвідах. Хоча я, можливо, ідеалізую.

- Що можеш сказати про мистецтво створення афіш? Мені на думку якось зразу спадає Robustfest. Щось оригінальне пробував робити Юра з oh, deer!. Але концертів в Україні стільки, що, мабуть, нереально всі їх афіші зробити гарними. Чи хороша афіша взагалі важлива?

- Юрині афіші дійсно круті, а ще класні речі робить київський Excalibur colleсtive та дніпровський empty house. Часом Sasha Pes щось хороше робить, у перервах між роботою у корпорації. Давніше я мав сподівання, що таких людей та ініціатив з часом стане більше, що мої афіші когось мотивуватимуть займатися цим також і, відповідно, виросте географія авторів і стилістична широта. Але, напевно, і цього цілком вистачає.

Не всі концерти мають мати гарні афіші, оскільки не всі організатори цього потребують. 

- Відома твоя тривала співпраця з житомирським фестивалем Burn the Scene for Fun. Власне, це частина того двіжу, який ми згадували, що і досі жива. І ніби не думає припиняти діяльність. Що цікавого можеш розповісти про вашу співпрацю?

- Дуже полюбив Житомир за роки товаришування і дружби з дівчатами та хлопцями з тамтешньої сцени, тому там все завжди цікаве і рідне. Може, хто не пам'ятає: все, що було у Житомирі - залишиться у Житомирі!

Коли зрозумів, що можу шось малювати для панків і не тільки, перша моя афіша була саме для концерту в Житомирі. До речі, один з моїх улюблених, грали: Barenzburg, Selma, My Sister Spectre, Oh, deer! і Dolores. Бувало і так, що не справлявся вчасно намалювати афішу, як ось з останнім Burn The Scene For Fun, за це сердечно перепрошую друзів.  

- І над всілякими панк-зінами ти встиг попрацювати. Вони у нас швидше занепали, ніж розвиваються, хоча, дехто, як я знаю, ще реальні друковані зіни таки створює. Як думаєш, є майбутнє у цього виду преси саме в Україні?

- Зробив поки що один, малим тиражем і для друзів виключно. Ось він у пдф форматі. І маю, певно, з п'ять у одному екземплярі, хоча, напевно, це швидше арт-буки. А ще дві обгортки для ужгородського зіну "ГАДЮКА" і ще одна для не виданого Льошою з .AORTE records зіну.

Зіни вже ніколи не будуть тим, чим були колись, рівно як і майбутнє. Можливо, варто в інакший спосіб трактувати функції зінів тепер. Думаю інформативна функція зінів переформатувалася у міні-архівну. Вже і блоги про панк (і не тільки) потрохи розчиняються у щораз ширшому медіа полі і швидкозмінних френдстрічках. Час від часу мій товариш зі Львова, Любомир Тимків, кілька років тому робив міжнародну виставку зінів (вона називалася ZINE SHOW). На виставці було близько 150 авторів з цілої Земної Кулі. Напевно, це свідчення життя цієї візуальної форми. Навіть у нашій реальності ще бувають графіті, поетично-фотографічні, субкультурно-музичні, ілюстраційні, художні зіни. Це одиничні випадки, але ж з’являються.

- Наостанок: культурі в Україні геть скрутно, при чому і музичній, і художній. Як вижити вільному митцеві і не продатися політикам, які ховаються за маскою меценатства?  

- Не продатися політикам справа доволі проста, відштовхувати власні амбіції і справлятися з складним фінансовим становищем складніше. Серед моїх колег переважній більшості байдуже, за чиї гроші робити мистецтво. Це насправді справа особистих політичних позицій. Доволі складно спостерігати, як художники допомагають вибілювати капітал для олігархів або для людей, котрі відверто експлуатують інші соціальні групи. Але скрізь у світі подібна ситуація. Гроші не бувають без бруду, неважливо від кого вони. За усім завжди можна розгледіти піт і кров дітей у Азії або зубожіння людей у Східній Європі.