Клятий 2020-ий. Висновки та враження від Ксенії Янус
З 2016 по 2018 працювала редакторкою розділу рецензій. У 2020 повернулася до редакції в якості грант-менеджерки та почала писати рецензії на альбоми.
Основний інтерес Ксенії — це індустріальна та експериментальна електронна музика, від техно до нойзу, а також літературоцентричні музичні проєкти.
Напевно, цього року жодні підсумки не обійдуться без згадки карантину та його наслідків. І мої не стануть винятком. Буремні зміни обставин, вірус, карантин, майже щоденні тривожні новини — ось чим глобально запам’ятається 2020-ий. Звичайно, ці складнощі не могли пройти безболісно для морального стану людей, і саме культурні події, мистецтво ставали тією платформою, на якій люди шукали віддушину, джерело сенсів та надію перед обличчям хиткого майбутнього.
1. СРЗ як приклад самоорганізації та створення культурного простору на індустріальній території
Навесні цього року в Одесі з’явився новий культурний кластер — СРЗ-2 (Одеський судноремонтний завод). Точніше став майже (з деякими обмеженнями) загальнодоступним. Тут і раніше базувалися поодинокі художні майстерні, але тепер територія судноремонтного заводу перетворилася на артпростір, резиденцію/сквот, місце тяжіння для креативної молоді. З травня тут встигли відбутися художні та фотовиставки, перформанси, експериментальні концерти (електроніка, нойз, джем-сесії) та, навіть, театральна вистава. Масштабним підсумком стала виставка Жанни Кадирової "На акваторії заводу купатися було заборонено".
Загалом, цей проєкт демонструє життєздатність низової організації та diy культури (до приходу зацікавлених митців більшість кімнат були завалені сміттям — занедбані та непридатні для життя, ситуацію вдалося змінити приблизно за місяць завдяки зусиллям жителів та гостей простору, фріганству та неабиякому ентузіазму).
2. Карантин, як стимул шукати нові формати проведення концертів
З 17 березня 2020 року в Україні було заборонене проведення масових заходів за участю понад 10 осіб. На карантині офіційно перебували театри та музеї, були скасовані спортивні заходи та концерти, а також усі великі щорічні фестивалі влітку. І якщо комерційним виконавцям карантин завдав збитків, то андеграунд опинився в складнішій ситуації: що й казати про інді-музикантів або маленькі локальні клуби, коли зачинилися Бінго та Монтерей.
Це дало поштовх для пошуку нових форматів: онлайн-концерти (які особисто мені не зайшли взагалі, питання, чи такий формат життєздатний для мене відкрите), "вертикальні концерти", глядачі яких розміщалися на балконах готелю, спроби провести метал-сейшени із сидячими місцями… Маленькі промо та місцеві організатори (ті, хто фінансово не в змозі провести щось масштабне та орендувати цілий готель) були в пошуку нових форматів. Що запам’яталось особисто мені — концерт на прогулянковому теплоході у відкритому морі (inst: @rrr.yab). Формат заходу був таким: три палуби = три сцени: нойз сцена, софт інді сцена та імпровізований кінозал на верхній палубі. Відкрите повітря, морський вітер та обмежена кількість людей — чудова формула під час карантинних обмежень.
3. Досвід запису альбому на відстані
У 2020-му мені пощастило провести на самоізоляції 3 місяці, така вимушена відпустка стала чудовою нагодою зануритись у творчий процес і активізувати накопичення матеріалу для альбомів. Одним із найцікавіших досвідів став запис альбому на відстані. З Олексієм Кацем ми (я і Вадим Олійников) давно планували запис альбому, який навіть без карантину все одно довелось би писати, спілкуючись онлайн (через велику відстань між Одесою та Саратовом), але ці обставини склалися докупи з карантином — так з’явився Орфос. "Цветник" (перший реліз проєкту) нам вдалося записати за 2,5 місяці: у нас були тексти Льоші, на які ми записували музику, надсилали йому готові мінуси, а він у себе вдома записував на них вокал, далі залишалося лише звести доріжки та доповнити аранжування. Загалом, процес виявився нескладним та всупереч думці, що робота на відстані стає надскладною, цей запис був дуже приємним та легким.
4. Відносини музикант-слухач: вплив стримінгів, або чому слухачі ставляться до музики, як до товару
Найперше, хочу поділитися своїм баченням, у чому полягає сенс музичної діяльності з погляду музиканта. На мою думку, не варто ставити собі цілей самореалізуватися та самоствердитися через музику, не варто орієнтуватися на слухача та хизуватися своїм вишуканим музичним смаком, найкраща мотивація для заняття музикою — внутрішній тиск. Музичні тренди стрімко змінюються, можна потрапити у вдалий тренд, спродюсувати свій альбом так, що він сподобається слухачу тут і зараз, але з часом просто вийде з моди. Є гурти, які ще на початку шляху розробляють маркетингову стратегію та вивчають аудиторію, для якої вони будуть працювати, на які фестивалі їздити. Але мистецтво — це не контент для соцмереж, а виконавці — не інста-інлфюєнсери. Музика — це первісна ритуальна діяльність, відкрита людиною ще на початку часів, міст до трансцендентного, те, що залишиться після. Музика — не рупор для політичних та соціальних ідей, які краще черпати з літератури та аналітичних джерел. Музика — це мова для вираження глибших сенсів, ніж актуальні або усталені естетичні форми та соціально-політичні штампи.
У 2020-му в Україну зайшов Spotify і користувачів стримінгових платформ стало набагато більше. Стан справ на музичних стримінгах дозволяє слухачу нічого не шукати, а довіритись алгоритму, який і сформує його плейлист та навіть музичний смак. За слухача вже вирішили маркетологи. Уже нічого не змінить вектору розвитку "ринку", та й не варто зупиняти прогрес. Що може вивести музику за рамки "ринкових відносин"? Сміливість музикантів, відхід від штампів та свобода від жанрових кліше, формування власного оригінального смаку та погляду. Пошук слухачами музики не за тегами та алгоритмами, а вивчення культурних феноменів, що призвели до виникнення тих чи інших жанрів або гуртів, пошук нового через такі джерела як профільні ЗМІ, література та фільми, відвідування локальних концертів (можливо, уже наступного року) або навіть дружні поради та обмін альбомами на фізносіях.
5. Участь у резиденціях. Чим може бути корисним цей досвід для андеграундного музиканта
У травні 20-го я повернулася до редакції після дворічної перерви. Якщо раніше я була редакторкою рецензій, то зараз займаюсь пошуком грантових проєктів та можливостей. У серпні мені трапилася на очі спільна програма House of Europe та ГО Слушні речі — лабораторія звуку від Tender plants, до якої я вирішила подати заявку та пройшла. На мене чекав 10-денний інтенсив із воркшопів та лекцій на теми екології, рослин, антропоцену, сучасного мистецтва та роботи зі звуком. Усе проходило у двох локаціях: експериментальному центрі Muzeon на базі МСМО (музей сучасного мистецтва Одеси) та в Одеському Ботанічному саду. Серед учасників були академічні та андеграундні музиканти, фотографи, перформери, дизайнери, художники, театральні режисери. Це був мій перший досвід участі в подібному проєкті, який занурив мене в незвичне середовище сучасного мистецтва, подарував досвід роботи з кураторами та в міждисциплінарній команді, підготовки виступу за конкретною тематикою та у фіналі — створення спільного виступу з перформеркою і все це всього за 10 днів!
Чому я раджу музикантам не боятися та подавати заявки на подібні мистецькі резиденції? Це розширює кругозір та допомагає зрозуміти своє місце у світі мистецтва. Дає стимул розвиватися та знайти той самий шлях, якого варто триматись. Через спілкування в незвичних обставинах та з людьми, з якими вас навряд чи звели б якісь інші життєві обставини, краще пізнаєш себе та маєш можливість більш чітко сформувати позиціювання того, що створюєш. І все це круто та заряджає силами на створення чогось свого, навіть тоді, коли йде від незгоди та неприйняття теперішнього стану справ.
Усі підбірки редакції про клятий 2020-ий шукайте тут — https://www.neformat.com.ua/rubrika/klyatiy-2020-iy
