The Symbioz: Бо нам пороблено

The Symbioz був утворений в Ужгороді у 2004 році, а тому може вважатися одним з найстаріших активних хардкор панк гуртів України. За час свого існування видав два повноформатні альбоми, один міні-альбом і три спліти. 

Історичне

— На сцені ви вже 15 років. Який висновок, як музиканти, андеграунд ви для себе зробили за цей час?

Микола, вокаліст (далі М.): Головний висновок, який я зробив за роки нашого існування, це те, що ніколи не варто опускати руки. Починаючи з 2010 року, у нас були постійні проблеми зі складом. Увесь час змінювалася ритм-секція, одні люди йшли, інші приходили. Це все дуже сильно гальмувало діяльність гурту, важко було робити новий матеріал, важко було давати концерти. Часом узагалі не було з ким грати. Та, попри це все, ми не закинули гурт, тягли свою лямку весь цей час. У тій ситуації, що склалась, як на мене, вже досить непоганий результат, що ми змогли записати та видати декілька релізів.

— Легше зараз бути музикантом, чи краще було на початку двотисячних?

М: Початок 00-х, та і, в принципі, все те десятиріччя — це взагалі морок у плані музичної діяльності. В Ужгороді на початку 00-х не було пристойно обладнаних репетиційних баз, не було грошей на хороші інструменти. Гралося, на чому прийдеться — на роздовбаних барабанах, гітари в лінію, в цілому, на жахливому звуці. Пам’ятаю, тоді було досить рідкісним явищем, щоб у когось з ударників були свої тарілки, тому всі грали на стаціонарних, які надавала репбаза. З часом вони вбивалися повністю, але власники баз тягнули до останнього перед тим, як замінити їх на щось нове.

Можливості зробити якісний запис так само не було. Можна було піти на професійну студію, вкластися у запис і зведення, а на виході отримати результат сумнівної якості. Люди просто не вміли писати подібну музику.

У плані концертів доводилось підписуватись на будь-що — локальні солянки з різноплановим складом учасників, байкер-зльоти з паскудною  організацією, по 100500 гуртів у лайн-апі, яким давали зіграти по 2-3 пісні, а до своєї черги ще треба було дожити. Пам'ятаю, на одному з них мене витягували на сцену, такий п'яний я був. Сценою, до речі, був кузов вантажівки. На другому такому фесті ми чекали своєї черги ледь не до опівночі, поки десь з темряви в голову нашому ударнику не прилетіла пляшка. Після того ми плюнули на все, зібралися і відписалися на вокзал. І такої дічі було купа на тодішніх концертах і фестах.

Не було соцмереж, свою музику розповсюджували, в основному, через тематичні форуми. Той же Вконтакте пізніше дав набагато кращі можливості для поширення своїх записів, набагато легше стало знайти та наростити аудиторію. Зараз з цим усім набагато краще. Є де грати, є де зробити хороший запис, набагато легше розповсюдити свої записи. Був би час і бажання.

Василь, гітарист (далі В.): Коли я починав грати, не було жодної пристойної репетиційної бази. Гітар, апаратури, грошей — цього всього теж практично не було. Грали, на чому могли. Репетирували в ПТУ, школах. Зараз набагато легше у цьому плані. Змінився підхід до музики, легше знайти пристойну студію, репетиційну базу тощо. 

— Що вам дав форум Неформат свого часу? Чи слідкуєте за ним зараз? 

М: Форум Неформату познайомив нас з купою хороших людей, з деким ми спілкуємося і досі, підтримуємо дружні стосунки. Також форум дуже сильно вплинув на наші музичні смаки. Таку купу різноманітної музики, на яку ми орієнтувалися, й інформацію про неї тоді навряд чи можна було знайти в пострадянському просторі. Не дивно, що купа юзерів, у результаті, взяли в руки інструменти, внаслідок чого з форуму вийшла велика кількість крутих гуртів.

В: Мені форум дав можливість прокачати свої музичні смаки й ерудицію. Певний час я був навіть модератором в Extreme Unit, а згодом у розділі Краст. Я добросовісно виконував свої обов’язки, регулярно створюючи нові теми :) Власне, і слухав я в той час дуже багато всього, хотілося цим ділитися з іншими.

Політичне

— Ваша команда у текстах часто торкалася соціальних та політичних тем. Тож не побоюся поставити кілька питань про це. Почнемо з найактуальнішого. Авакова геть? Що взагалі думаєте про цю історію?

М: Вбивство поліцейськими Кирила Тяглова є яскравим прикладом провалу реформи поліції. Все, що було зроблено, це запровадження патрульної поліції, яка замінила на вулицях ППС і перебрала на себе функції ДАІ. Крім якогось візуального окозамилювання, іншого ефекту ці дії не мали. На вищих посадах лишилися старі обличчя, купа упирів зі старої міліції пройшли переатестацію чи поновилися через суд. Як результат — провал реформи. Звісно, за це повністю відповідальний міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. І як результат своєї бездіяльності у цьому питанні він отримав свою "особисту Врадіївку". В будь-якій нормальній країні після такого випадку міністр би пішов у відставку. Але це Україна, країна цинічних чиновників без совісті та будь-якого поняття персональної відповідальності, наскрізь просякнута корупцією. Зважаючи, що новообраний президент і його оточення схвально відзиваються про діяльність Авакова, то, імовірно, у нас будуть, як мінімум, ще декілька років поліцейського свавілля і різноманітного трешу у виконанні людей, які працюють у цій структурі.

— Актуальним буде також попросити вас прокоментувати активізацію ультраправих рухів, що, зокрема, відбувається й в Ужгороді. Чим сучасна ситуація подібна до двотисячних, коли були напади хардкор-концерти, а чим вона відмінна?

М: Якщо чесно, ситуація суттєво відрізняється від того, що було до революції. По-перше, участь ультраправих в легальній політиці була значно меншою, по-друге, мала місце субкультурна війна. Часто виїзди в інше місто на концерти були досить ризикованими, на гурти чи відвідувачів могли напасти як до концерту, так і після. Ну і, звісно, напади на самі концерти. Стосовно нашого гурту я б відмітив 2011-2013 роки, коли були напади на концерти, у Києві, Тернополі та Львові, де доводилося відбиватися від бонів. 

Але після революції 2014 роки ситуація кардинально змінилася. Ультраправі масово взяли участь у ній з подальшим продовженням в зоні АТО. Дехто з представників потрапив у Верховну Раду, стрімко піднявся, а потім посипався Правий сектор, був створений батальйон (а надалі полк) Азов, на основі якого з’явилися такі організації як Нацкорпус, Нацдружини тощо. Також з’явилися купа ультраправих організацій поменше. Та з часом стало зрозуміло, що якоїсь пристойної електоральної вони не мають — хорошим прикладом є результати виборів у Раду і президентські вибори. Думаю, що навіть так зване об’єднання націоналістичних сил перед теперішніми виборами у ВРУ навряд чи їм допоможе пройти потрібний бар’єр. Тому все, що лишається, це працювати на силові структури, ті ж самі МВС чи СБУ, або ж на великий бізнес в ролі піхоти, розв'язувати якісь питання силовими методами. Якщо брати саме субкультурну війну, то увага ультраправих вже давно змістилась з субкультурщиків у сторону правозахисних акцій і ліберальних активістів, які до них залучені, або на банальне заробляння бабла.

Щодо Ужгорода, то з представлених ультраправих організацій у нас найактивніша Карпатська січ. Після участі в Революції Гідності й АТО ця організація отримала певний кредит підтримки та лояльності серед місцевого населення, який вони бездарно злили серією нападів на феміністичні акції, місцевих активістів і просто мешканців міста. Одним з найяскравіших випадків був напад на заклад під назвою "Бар 13" у 2017 році, після чого нападники потрапили в поліцію. Справу тоді намагалися зам’яти, але зараз вона несподівано заворушилось. Час покаже, як далі буде. А так ця організація великою підтримкою серед мешканців міста похизуватися не може, бо є занадто маргінальною для ужгородців.

— Ну і, зважаючи на політичний хаос в країні, чи варто чекати від вас пісень на ці актуальні теми?

М: Час покаже. В принципі, нові пісні у процесі написання, а на політичні та соціальні проблеми в країні ми завжди звертали увагу.

Літературне

— Василю, нещодавно ти випустив книгу жахів. І наскільки мені відомо, серйозно ставишся до цього заняття. Яким бачиш своє майбутнє у якості письменника, поета, чи працюєш над новою книгою?

В: Якщо чесно, зараз важко сказати. Я повністю занурився в математику, останнім часом пишу нечасто. Але, думаю, що це мене ще наздожене. Мені подобається сам процес роботи над текстом, особливо, коли потім подумки порівнюєш перший варіант і остаточний. А щодо стилю, то побачимо. Я не замикаюся суто на жахах, та, швидше за все, я далеко від цього не втечу. Звісно, якщо знайду в собі сили на нові книги.

— Нещодавно у мережі було цікаве опитування з дещо сумними результатами: тож, скільки книг ви, хлопці, прочитали за цей рік і що це було?

М: Ой, особисто у мене з цим все сумно. Цього року я встиг прочитати лише "Американські боги" Ніла Геймана і "Над прірвою в іржі" Павла Стеха. А так моє читання обмежується музичною пресою і статтями на політичну тематику.

В: Я цього року не прочитав нічого. Вірніше прочитав, але суто зі спеціальності, статті, підручники. Часу, сил і бажання на щось художнє зараз зовсім не залишається. Хоча раніше читав досить багато. 

Сумне

— Ваші тексти, здається, ніколи не були оптимістичними, а з останніх релізів можна зчитати ті проблеми, з якими стикаються вже дорослі люди. Чи допомагає музична творчість позбутися цих турбот і переживань?

В: Напевно, так. Творчість допомагає виплеснути якийсь негатив, важкі думки. Мене питали, чому у мене такі похмурі оповідання. Ну, напевно, тому, що мені важко писати, коли у мене хороший настрій. Тоді мені якось не хочеться писати ні текстів, ні музики, — зазвичай я знаходжу цікавіші варіанти, як провести час :) Ну і взагалі, пишеться тоді, коли є натхнення, як би це банально не звучало. Коли не йде — не можу із себе видавити ні рядка.

— Розвиваючи цю тему: між учасниками команди досить велика різниця у віці. Чи не виникають через це суперечки під час роботи над новими піснями? Наприклад, ударник Петро може не розуміти те, що болить 30-річним, або ж навпаки його ідеї незрозумілі вам.

М: Та ні, у нас з Петром в плані взаємодії та розуміння все ок. Він хороший ударник і ловить все на льоту. Та й питання лірики для нього, очевидно, не на першому місці стоїть)

В: Ми добре розуміємося, у нас у гурті хороша атмосфера. Мені здається, що різниця у віці зовсім не відображається на нашому спілкуванні. Зрештою, ми ж уже всі дорослі люди. Просто ми більш дорослі, а Петро менш, ха-ха) 

Релізне

— Нещодавно ви випустили старі репетиційні демки. Розкажіть детальніше, звідки вони взялися та хто на тих записах.

М: Ці треки я колись слухав на касетах і думав, вони вже давно десь загублені. Та декілька років тому випадково наткнувся на них серед аудіозаписів Вконтакте. Така знахідка) Хтось оцифрував їх і виклав. Ми їх звідти витягли та залили на свій бендкемп. Це частина нашої історії; особисто для мене дуже важливо, щоб ці записи були зафіксовані.

В: Ми тоді репетирували у хатинці у Боздоському парку. На записі я (гітара, вокал), Вітя (він ще грав на альбомі "Твій Світ"), на барабанах місцевий музикант Роман Кинів (зараз він виступає як бард Етюд) і Сергій Чиж, лідер найстарішої ужгородської панк-команди The End на баяні. Потім наша музика трохи змінилася і ми ці пісні перестали грати, але хай для історії буде.

— Взагалі останній рік для гурту був багатим на релізи: сингл "Я забув", EP "Перетинаючи межі". Особливо, якщо брати до уваги, що ваш останній спліт виходив аж у 2013-му. З чим пов'язана така активізація?

М: Як у нас традиційно стається, то все випадково і спонтанно. У перерві між двома затяжними закордонними поїздками Вася під час однієї з репетицій Обрію (ред. інший гурт Миколи, Василя та Петра) показав цей трек, і ми вирішили його швидко зробити та записати. "Я забув" отримав певну кількість позитивних відгуків, що надихнуло нас на запис міні-альбому "Перетинаючи межі". Два треки з нього є досить старими, а "Присмак старої олії" був написаний за два місяці до запису, але завдяки звуку і концепції релізу він вийшов цільним. Також ми зняли до цих треків відеовізуалізації. Все це вийшло, бо був час і натхнення. Зараз є певна кількість нових треків для наступного релізу, але коли вийде їх записати, не ясно. У будь-якому разі наступний масштабний реліз буде не раніше 2021 року.

— На відміну від деяких українських хардкор-команд ви демонструєте дружнє ставлення до соцмереж, стрімінгових сервісів та подібних сучасних інструментів просування власної музики. Чому для вас це важливо і чому все ще є гурти, які цього не роблять?

М: Це питання доступності своєї музики для слухача і поваги до нього. Люди зараз активно використовують стрімінгові платформи, так набагато зручніше слухати музику. Тому варто зробити, щоб вона була на відстані декількох кліків. Це банальна вимога часу.

Щодо тих гуртів, які цього не роблять, то тут можуть бути різні причини. Це все є хобі, і до свого хобі можна ставитися по-різному: хтось хоче, щоб його музику можна було легко знайти, а комусь на то однаково. Та і якщо люди не користуються цими сервісами, то вони просто не зможуть зрозуміти потреби в них, у їх зручності.

Майбутнє

— Похвалитися великою кількістю живих виступів Симбіоз, на відміну від іншого вашого проєкту Обрій, не може. Чому так?

В: Бо нам пороблено.

 — Які маєте плани до кінця цього року та чи варто чекати на нові релізи або виступи Симбіозу?

М: До кінця року презентуємо ще декілька відео і запис одного каверу, який ми постійно грали на концертах. А наступний реліз чи живі виступи будуть не раніше 2021 року, так мені здається.

The Symbioz у соцмережах:

https://www.facebook.com/The-Symbioz-201142409903535/
http://thesymbioz.bandcamp.com
https://www.instagram.com/thesymbioz_punk