Обзоры по автору Максим Солодовник

Випуск міні-альбому в наш перенасичений інформацією час – це завжди до певної міри ризик (лишитися малопочутим через конкуренцію за слухацький час з боку лонгплеїв), але водночас це й вікно можливостей (адже схоже, що зростає кількість тих, кому достатньо міні-релізів). Стосовно ж новинки від ветеранів психоделічного року з Полтави – можливі два типи її сприйняття.

Проект Kladovest з міста Дніпра уже довгі роки відомий шанувальникам атмосферного black metal завдяки своїй послідовній та результативній студійній творчості і годі шукати кращого приводу ще раз поглянути на еволюцію стилю цієї формації, аніж їхній 5-й повноформатний альбом, що вийшов наприкінці грудня 2016 на авторитетному німецькому «значку» No Colours Records, співпраця з яким, до речі, триває вже аж із 2009 року. 
 

За понад 12 років активного творчого життя проект Тотем привчив слухачів до власної високої плодовитості – альбоми виходили майже щороку (за винятком 2008 і 2012). Тож нинішній однойменний до назви проекту повноформатник є вже 11-м у його небанальній дискографії.

Творчість кам’янець-подільського дуету Zapaska відома багатьом слухачам в Україні уже понад 6 років, а точніше – з червня 2010, коли відбувся реліз першого ЕР «LANKA». У складі – Павло Нечитайло та Яна Шпачинська, екс-лідери чудових (наразі «заморожених») груп Пропала Грамота і ЧеЧе відповідно. Цікаво, що, на відміну від різних колег за сценою, які  весь час жили лише музикою, освіту вони мають археологічну та філологічну, а це майже завжди гарантія ширшого погляду на речі.

Чітко пам‘ятаю момент, коли пару років тому дізнався про Крістіну Бардаш, яка тоді ще не взяла собі сценічного імені ЛУНА.  Це була душевна напівпровокаційна пісня «Виграй» на текст добре відомої мешканцям Мережі київської літераторки Лізи Ґотфрік. Пісня виконувалася під мінімалістичний акомпанемент піаніно і швидко набувала інтернет-популярності (майже певен, що не лише у середовищі тих, хто слідкує за українським музичним процесом).  Уже тоді було зрозуміло, що потенціал є.

Час летить надзвичайно стрімко: ще відносно свіжими в пам‘яті є спогади про вихід у 2012 екстравагантного дебютного альбому киян Stepan i Meduza (напевно завдяки тому, що такій розбишацько-віталістичній музиці невластиво старіти), а з того моменту вже минуло 4 роки й перед нами - його наступник. Релізу останнього передував послідовний випуск чотирьох ЕР, які виразно ознаменували собою кардинальні зміни в саунді цього непересічного колективу, котрий, до того ж, переформатувався з тріо в дует.

За нами невблаганно наростав несамовитий рев,
хоча, здавалося, він вже давно сягнув межі можливого. 
Перед нами постала непроглядна стіна диму, пороху й  газів.

Ернст Юнґер. «В сталевих грозах»


рассвет на реке Ипр
косые штрихи дождя

Oneyroid– Иприт

 

Феномен спліту як такого в моїх очах завжди виглядав насамперед як піарний прийом, який дозволяє кожній з груп-учасників розширити коло своїх слухачів, залучивши на свій бік частину аудиторії партнерів за релізом. Як свідчать нещодавні новини від не менш культових Drudkh(у котрих, нагадаю, цьогоріч аж два спліти), спосіб цей лишається актуальним навіть для таких всесвітньо відомих команд.

За те десятиліття, що минуло з моменту релізу дебютного альбому Raventale - На хрустальных качеляхAstaroth Merc, як лідер (а до недавніх часів і єдиний учасник) цього нині відомого далеко не тільки в Україні проекту,привчив нас усіх до стабільно високої якості своєї музики не менше, ніж до регулярності виходу нового матеріалу. Власне, за цей період Raventale нічого не випускав лише у 2007 та 2014 роках.

Так склалося, що коли деінде починається розмова про найсильніші та найцікавіші українські рок-команди, рідко кому спаде на думку згадати заснований навсені 1998 року Ворождень, що пройшов складний і надзвичайно цікавий шлях розвитку і трансформацій, будучи водночас дуже плодовитим: 16 (!) номерних студійних альбомів говорять самі за себе, лишаючись водночас маловідомими для масового слухача.

Історія групи ONEYROID є дуже довгою і насиченою, адже розпочалася вона в далекому грудні 1992 року, коли полтавські медики Андрій ‘Бурлік’ Боркунов і Анатолій Волик вирішили активно зайнятися музикою. Дещо забігаючи наперед, слід сказати, що визначений ще при витоках пріоритет музики над вторинними речами з часом не лише зберігся в стилі життя й діяльності «Онейроїда», а й підсилився завдяки більш глибокому його усвідомленню й багатьох роках служіння цій справі.

«Вони є справжньою, безкомпромісною елітою», -писав я про групу Kroda 5 років тому в рецензії на знаменитий «Чорнотроп», який багато в чому став поворотним у їх дискографії, і подальша творча еволюція улюбленої для багатьох банди підтвердила правильність цих слів.

Незважаючи на те, що перед нами вже 10-й повноформатний альбом Тотему, цей надзвичайно цікавий проект лишається маловідомим і несправедливо недооціненим українськими слухачами. Цей прикрий факт ще раз доводить, що в наш час у справі донесення творчості до тих, кому вона може бути потрібною, піарна складова більше впливає на результат ніж якість самої музики. Особливо це стосується проектів, які не концертують, лишаючись суто студійними.

Мода на сотрудничество топовых украинских писателей с различными музыкантами – явление, возникшее не вчера и за последние несколько лет только укрепившееся (примеров немало: популярный союз Жадана и Собак в космосеІздрик и Drumтиатр, совместные альбомы и выступления Андруховича с культовой группой Мертвий Півень).
 
Но еще задолго до возникновения этих проектов, в
Основанный одесским музыкантом и композитором Сергеем Луневым в 2009-м году one-man-band The Best Pessimist хорошо знаком, наверное, всем неравнодушным к инструментальному пост-року украинским меломанам (да и многим их единомышленникам в остальном мире). Уже по первым двум мини-альбомам проекта было в свое время понятно, что за его творчеством стоит следить.
На украинской сцене очень редко можно встретить немецкоязычных исполнителей (за годы наблюдений на ум приходят только две группы, одна из которых уже давным-давно не существует), так что обойти своим вниманием второй полноформат живущего ныне в Киеве немца Тайлера Мильхманна я никак не мог. О личности самого музыканта, несмотря на значительное количество фотографий на его веб-ресурсах, мне известно совсем немного. Несомненно интересным фактом является его переезд в Украину некоторое время назад.
Не скрою, проект Kladovest, история которого насчитывает вот уже чуть больше десятилетия, полюбился мне, начиная с момента релиза одноименного дебютного альбома в 2006-м. Его жесткое, бескомпромиссное звучание и «лесная» атмосфера не могли пройти мимо искушенного ценителя, и с тех самых пор он присутствует в моей фонотеке аж в трех разных изданиях.
Прекрасно помню начало нулевых, когда имя Сергея Жадана было известным лишь одной богеме (несмотря на несколько вышедших к тому времени поэтических сборников). По большому счету, так продолжалось до релиза его первой «увесистой» прозы Депеш Мод. Она в кратчайшие сроки стала хитом современного литпроцесса, неоднократно переиздавалась и, кажется, имела успех даже у тех, кто раньше не читал ничего кроме газет.
Основанная три года назад в городе Хмельницком black metal хорда Stryvigor, несмотря на свой молодой возраст, уже успела уверенно заявить о себе не только выступлениями на различных тематических ивентах (самым запоминающимся из которых был киевский pagan-фест OSKOREI), но и неплохим дебютным альбомом Забуте віками. Его релиз в сентябре прошлого года не прошел незамеченным для любителей и адептов стиля, а нового материала (в виде мини-альбома) долго ждать не пришлось.
История пост-рока в Полтаве насчитывает чуть меньше 10 лет, что вполне соответствует общеукраинской тенденции (первый отечественный альбом, полностью написанный в этом стиле, вышел в 2007 году на известном одесском лейбле Cardiowave). За этот немалый отрезок времени страна пережила некий всплеск моды на пост-рок, но в наши дни все это оказалось практически вытесненным другими тенденциями.