Soulrest – In Spite (2017)

Дез-метал – це, перш за все, хвиля, що наприкінці 80-х накрила Флориду і Скандинавію, зробивши їх авторитетами у справах важкого щільного рубілова. А український дезметал, здавалося, був сконцентрований десь на Лівобережжі України і, зазвичай, мав більш брутальний характер, ніж фірмовій кач від флоридських праотців, та й знаходився у доволі пригніченому стані.

Але є певні ознаки того, що дезметал-сцена починає відроджуватися. Ностальгія по олдскульному дез-металу відчутна у різних частинах світу, тож достатньо згадати відносно недавні релізи ужгородців Обрій чи росіян Kytowrath. Переосмислена злість тридцятирічної давнини отримує новий підхід, змішується з іншими стилями і знаходить вихід у вигляді нових релізів.

Одним з таких є альбом Soulrest – In Spite. Гурт вже понад 20 років грає дезметал в Ужгороді. У квітні 2017 року вони перевидали перше демо "Pathological Processes" на честь 20-річчя його виходу. З того часу матеріал і звук став очікувано якіснішим, але не менш агресивним і цікавим.

Музиканти мають своєрідний підхід щодо створення композицій. Немає жодного схожого треку, та, менше з тим, все витримано у одному фірмовому стилі, що породжений еклектичною оргією жанрів. Так, потрібно відзначити трек "Pokol", що починається як мелодік дез-метал, потроху стає не таким мелодійним середньотемповим дезом, раптово занурює у легкий блюзово-димний, не побоюся сказати, психоделічний момент, а потім знову продовжує качати середньотемповий дез.

Це нагадує культових Pestilence, але сказати, що це основна опора творчості Soulrest, ніяк не можна. Ці панове мають своєрідне бачення мелодійного і прогресивного дезу, дивним чином змішуючи його із відверто хеві-метальними моментами, що яскраво доводять треки "Absurdity of Absurdities" чи "Parallaxis", який можна було б навіть назвати дез-метальною баладою, яка швидко перетікає у треш-метальний трек "Perpetual Decay, pt. II", підтверджуючи тезу щодо нестандартного підходу до композиції альбому.

Характерного відтінку олдскулу додає вокал, витриманий в найкращих традиціях жанру, по-звірячому злий. В мозок одразу ж вистрілює асоціація із грандами Celtic Frost, Bolt Thrower і, знову ж, Pestilence. Звісно, снобам різатиме вухо ледь помітний акцент, але в цьому випадку він додає композиціям ще більшої автентичності. До речі, вокал пречудово лягає на мізантропічно-апокаліптичні тексти, підкреслюючи атмосферу, що створює альбом.

Загалом, реліз слухається дуже легко і на одному диханні. Дуже приємно, коли гурти, що грають вже не перший рік, не застрягають в одному стилі і від релізу до релізу змінюються, при цьому не втрачаючи зв’язок із корінням. Але для консервативного дез-металіста, що застряг навіки у 1994-му, цей альбом може здатися якимось нищенням традиційних цінностей. Так, ми маємо своєрідну суміш, наче Alice Cooper затусив із флоридськими м’ясорубами і кишковоротами. Звукорежисер доклав усіх зусиль, щоб така суміш звучала правильно: де потрібно – фірмовий злісний кач із обскурними сінтами, а десь солодкуваті хеві-ріфи із легкими клавішними програшами; ритм секція звучить як налагоджений механізм, чітко підкреслюючи брутальну мелодійність і загальну атмосферу альбому.

Поки що, на жаль, до України повільно докочується ця нова хвиля фанатіння від олдскульного дезу, який гратимуть хлопці, що вчора грали, наприклад, пост-рок чи idm, щоб отримати неповторне дивне звучання. Але для опенмайндів різного ґатунку існують Soulrest, які реліз від релізу дають ковток свіжого повітря, винурюючи із океану тотального копіювання старих майстрів.