Як росія нас обікрала і як цьому завадити надалі (Блог)

Лише українськомовна музика може представляти українську культуру зараз. Саме такий запит надходить до нашої редакції від частини читачів, але з геть різних соцмереж — Тік-току, Твітеру, Ютубу… Це зрозумілий та справедливий запит, який, однак, ставить складне питання щодо минулого української андеграундної музики та водночас може дати певні висновки для розбудови кращого її майбутнього.

Почати варто з фіксації того факту, що Україна — постколоніальна держава з усіма відповідними наслідками, однак на державному рівні й більш масово це питання стало підійматися, за моїми відчуттями, лише у 2004 році з помаранчевою революцією. Я була тоді підлітком, але пам'ятаю, як раптом почали обговорюватися теми українськості, української мови, самоусвідомлення себе як нації. Суспільство тоді приймало ці зміни більш неоднозначно, але процес потихеньку йшов, хоча саме музики, як я пригадую з тодішнього радіорепертуару, практично не торкався. Черговий, ще яскравіший підйом цього питання ми бачили у 2013–14 роках, тоді ж був і значний культурний підйом власне української музики, переважно інді-сцени та фолку. Зросла й державна підтримка за рахунок квот на радіо, УКФ та деяких інших ініціатив. І третій величезний ривок ми отримали після 24 лютого, коли після повномасштабного вторгнення росії виконавці з усіх можливих музичних сцен і ніш почали переходити на українську або декларувати такі наміри.

Що стосується українського андеграунду, то в цих історичних процесах він не став великим винятком. Я не маю точної статистики, але зі своїх спостережень впевнена, що з 1990-х і до нашого часу ми будемо бачити подібну динаміку поступового наростання кількості української мови в піснях. Суттєва відмінність буде в тому, що андеграундна сцена за взірець частіше брала західні сцени, американську, британську, тому й кількість англомовної лірики тут була значно вища, ніж у попсцені аналогічних років.

Який це нам дало результат? 20–30 років переважно англомовних, рідше російськомовних, і з незначним вкрапленням українськомовних гуртів у сладжі, постпанку, дез металі, хардкорі тощо. Та навіть минулорічний топ українських альбомів й EP, який наше видання традиційно складало насамперед на основі якості релізів, засвідчує цю картину. І оце минуле — факт, який ми не можемо змінити, але який нам необхідно проаналізувати.

Найкращі українські релізи 2021 року, за версією Неформату

На жаль, для багатьох наших сцен, російська мова — це єдина історія, яка в них є в певні моменти їхнього існування. Наприклад, постпанк в Україні в 90-х був переважно російськомовним. У результаті для молодих представників жанру зараз він просто не існує. Цю позицію можна зрозуміти, але взяти з того періоду певні музичні рішення чи експериментальні ідеї не було б зайвим. З цих же причин спірним буде твердження, що український постпанк з'явився тільки от нещодавно.

Якщо ж ми ширше подивимося на український андеграунд 90-х, то на противагу більш мейнстримній Території А, де українська мова мала статус престижної та більш бажаної, тут такої переваги не спостерігалося. Уже тоді гурти нерідко обирали метод повного наслідування кумирів, обираючи англійську, або ж їм було комфортніше співати російською. Чи можна, однак, знайти достатньо українськомовних релізів за той період? Можна. Чи репрезентативною буде вибірка українського андеграунду 90-х без англійської та російської? Не дуже. (Не кажучи вже про те, як важко, у принципі, знайти, де послухати музику того періоду.)

Деякі сторінки української музики нам ще досліджувати й досліджувати

Або ж візьмімо хардкор панк сцену, активний розвиток якої припав на більш пізні роки. Знову реальність така, що ключові гурти для сцени з 2000-х і подальших 2010-х переважно не співали українською. Напевно, тут було все ж більше англійської, яка диктувалася тими ж західними зразками, можливо, також і усвідомленим бажанням охопити англомовних слухачів. Можливо, тоді фраза "звучить точно як *вставте потрібний західний гурт*" однозначно звучала як похвала й мотивувала творити саме таким методом. У результаті можемо згадати, нехай, чудовий мініальбом Maloi "Boys, You Gotta Slow Down" 2011 року. Він може потрапити в п'ятірку найкращих вітчизняних альбомів досвідченого меломана Ігоря Сидоренка, але в нашій підбірці панк-року в тік-тоці отримає ряд коментарів, що де це тут український панк-рок. Хоча реліз досі звучить актуально і пройшов перевірку часом.

Аналогічно, якщо ми візьмемо ширший зріз українського андеграунду 2000–2010 років, то знайдемо чимало команд із крутою якісною музикою. Як доказ наведу наш топ декади. У низці випадків тут є досвідчені музиканти, є крутий англомовний альбом, але він не резонує з новим слухачем у 2022-му з двох причин: власне, музика, бо тоді були дещо інші музичні орієнтири, ніж у сучасного слухача, й англомовна лірика. Але знаєте, скрімо теж не дуже потрапляє в сучасні музичні тренди, а втім, альбом Oh, Deer! "Як Перестати Хвилюватися І Полюбити Війну" 2017-го досі згадують у медіа, а різні пісні гурту додають у плейлисти.

Один із гарних та забутих альбомів 2010-х

Отож, ми зараз маємо такий момент, коли люди шукають свій культурний код, якусь культурну традицію, на яку вони могли б спертися. Але російська мова бридка, з очевидних причин, а англійська не відчувається достатньо близькою, щоби себе з нею ідентифікувати. Й одвічний аргумент наших музикантів про те, що англійську всі розуміють, вкотре не працює. Врешті виглядає це так, що 20–30 років української музичної історії, у якій люди слухали тонни якісної музики з усіх можливих країн, відточували свій скіл, експериментували, пройшли марно?.. Або ж, якщо ми виключаємо все не українськомовне, то нам лишаються тільки нерелевантні огризки не те що 90-х, а навіть минулого року.

Мене ця ситуація дещо напружує, бо врешті читачі приходять до нас і питають, де українськомовні треки, або чому ми враз не видалимо все російськомовне. Звісно, ми старалися мінімізувати роботу з російськомовними виконавцями на Неформаті ще до 24 лютого, але більше враховували якість матеріалу, відповідність нашій ніші та позицію виконавця. Вище я намагалася пояснити, як формувалася наша музична традиція до самого 24 лютого, тож у цьому контексті, якщо ми говоримо про якісного представника блек-метал сцени, який ніколи не виступав на підтримку росії, та й не збирався туди останнім часом, але все ж творив російською, ми писали про нього зі спокійною совістю. Тепер цю механіку, очевидно, треба зробити жорсткішою для менш релевантних релізів, але я поки не певна, що ми робитимемо, коли і якщо мастодонт тої чи іншої сцени раптом запише черговий альбом російською. Мабуть, тут найкращий вихід — спілкуватися, аналізувати та розбирати кожну конкретну ситуацію.

У деяких жанрах, наприклад, блек-металі чи дарк- фолку, ситуація з балансом мов через певні їхні особливості краща, ніж в інших 

А в чому я точно певна — ми не будемо видаляти всі російськомовні треки із жанрових плейлистів чи історичних оглядів. Візьмімо, до прикладу, гурт КАТ, який перейшов на українську тільки на останньому альбомі "Поклик". Звісно, у плейлистах ми стараємося використовувати їхні українськомовні треки, як робимо це і з іншими командами, де є подібний вибір, але попередня творчість гурту має високу музичну цінність, та і смислове навантаження у тому ж альбомі "Герника" варте уваги та принагідних згадок. Що нам, однак, варто робити активніше — це не забувати подавати контекст і пояснювати, чому речі склалися так, як склалися і які уроки ми з цього можемо винести. Власне, таку функцію й має ця колонка.

Загалом же я бачу по всіх вітчизняних музичних нішах таку картину, що української ставатиме лише більше — хтось уже перейшов на неї, наприклад, численні артисти з лейбла элек///чество, переважна частина інді-сцени та мейнстрим; хтось, як Заводь, планує повністю перейти на українську; а хтось переписує вокали до вже практично готового альбому. Такі справи. Не кажучи вже про десятки молодих виконавців, які вистрілюють у Тік-тоці. Тобто загальна тенденція відмови від російського, як на мене, більш ніж задовільна, а тому сильно переживати через окремі релізи, можливо, і не варто.

The COW — чудовий приклад того, як перехід на українську та загалом ребрендинг став великим плюсом для англомовного колективу The Curse of Wendigo. Послухайте та порівняйте враження 

Однак цю тенденцію треба берегти й підтримувати. Тому я маю ВЕЛИКЕ ПРОХАННЯ до українських виконавців, про яких ми пишемо. Я знаю, що чимало з вас не орієнтуються на певний фінансовий успіх чи показники на Спотіфай, що ви маєте право на вільну творчість будь-якою мовою, але. Якщо ваш основний слухач перебуває в Україні, спробуйте надалі писати українською, як би складно не було почати. У вас усе вийде, не треба поспішати або боятися, що хтось буде сміятися. А якщо таки буде, то не зважайте, ці люди не думають про стратегічну перспективу. І дуже дарма! Бо вже зараз зрозуміло, що лише таким способом той чи інший виконавець може розраховувати на те, аби вважатися частиною української культури. І навіть якщо з часом емоції стихнуть і ставлення до російської буде менш критичним, у стратегічному розрізі ми все одно будемо повертатися до моменту, коли новими поколіннями меломанів насамперед українськомовне буде відчуватися і віднаходитися як насправді українське.

Російської мови це, звісно, стосується насамперед. Навіть у найкращому сценарії, де росія програє й розпадеться на десятки дрібних держав, рана від її дій ще довго буде про себе нагадувати. У гіршому сценарії ми знову будемо мати якісь пікові моменти, де все російське асоціюється з війною, агресією, вбивствами та іншими жахами. І ті самі славнозвісні "8 лет" або надривний LP "Крошка​-​комета" не оминуть такої долі, як і, звісно, усі нові релізи, якими класними б вони не були. Хоч ми будемо подавати 10 контекстів, але те емоційне тло, яке створила росія, не дасть дуже багатьом людям повноцінно сприймати російськомовну музику як частину нашої культури. Тому задля вашого ж блага й задля розвитку нашої андеграундної культури загалом закликаю вас ретельно проаналізувати свій постколоніальний досвід та відмовитися від російської.

Англійська ж мова принаймні не впливає негативно на імідж гурту. Та й загалом у нашій ніші по всьому світу це нормальна практика — співати англійською. І взагалі текст не такий важливий у музиці. Я знаю всі ці аргументи, але дозволю собі внести дрібку сумніву — коли ти чуєш текст рідною мовою, то сприймаєш його геть інакше, на цілком іншому, значно глибшому рівні. Тому повторюся: якщо ви працюєте на українську аудиторію, й особливо якщо хочете її розширювати, є сенс рухатися в сторону української мови, хоча б у частині пісень.

Я вважаю, що музично у The Unsleeping є цікавіші пісні,
але найбільшу популярність здобув саме українськомовний "Птаха Фред"

Це щодо музикантів. Слухачів же можна попросити більше спілкуватися з улюбленими музикантами й аргументовано висловлювати їм свою позицію, навіть якщо вона видається не дуже приємною. Я бачила на прикладі скандалу навколо Сігета, що аргументована дискусія цілком реальна. Ба більше, вона нам дуже потрібна, бо музичну культуру створюють не лише самі виконавці, але й ті, хто їх слухає та підтримує.

Загалом же мені дуже сумно, що росія нас так нахабно обікрала, спотворивши і ці останні десятиліття творення нашої української культури. І ніхто з нас не може змінити минуле. А особливо образливо, що ми самі ж пожинаємо плоди цього негативного впливу й самі маємо боротися з наслідками. Втім, можливо, це й кара за нашу недалекоглядність. Можемо себе за це покартати, або ні, але головне, що ми зараз маємо силу творити власне майбутнє! Тому, будь ласка, підтримуйте тих, хто вже перейшов на українську чи переписує свої старі треки, хто лише декларує такі наміри. Бо той із музикантів, хто швидше дійшов до ідеї творити українською, уже великий молодець і зробив собі добру стратегічну послугу, але той, хто прийшов до цього хоча б зараз — теж вартий поваги. Найгірший же варіант — то взагалі не робити висновків та не змінюватися.