Ціна Ритму: Найтяжче - гнути свою лінію, що ми і робимо
Один із найважливіших орієнтирів в україномовному реп-середовищі, який став точкою неповернення в розвитку української хіп-хоп сцени — гурт Ціна Ритму. Імена його учасників є невіддільною частиною руху, що тривалий час йшов до нас зі Штатів, і хлопці багато в чому прискорили його прибуття до наших країв. Деталі метаморфоз творчості гурту, перехід від звучання 90-х, коли так любив "старий магнітофон, перші касетні збірки репу" до вимог сьогодення та тенденції жанру обговорюють реп-виконавці Довгий Пес та Джонні Дивний.
— Ви нещодавно давали концерти в містах, про які завжди тепло відгукувалися — Тернопіль та Франківськ. Як вас зустріли цього разу?
Довгий Пес (далі — Д. П.): Ми не розраховували на тисячу людей, тому всі вечірки були досить атмосферні. Який ракурс у нас на формат концерту був, так усе і відбувалося.
— Яка була аудиторія? Яка вона зазвичай?
Джонні Дивний (далі — Д. Д.): Зазвичай у районі 100 людей коливається, а от на "Точку неповернення" зібралося більше — майже 150 людей.
Д. Д.: Але ми лише за продажем-передпродажем орієнтуємося. Немає такого, щоб усі разом зайшли й ми побачили - "ага, ось їх скільки". Іноді бракує відчуття, що ось усі зібралися, бо хтось зайшов, хтось вийшов, люди курити дуже люблять (ред. посміхається).
— З недавніх пір ви удвох мешкаєте у Львові. Чому обрали саме це місто?
Д. П.: У Львові є місце роботи. У Рівному було трохи складно зі студією, а ще саме Рівне мене надихало менше. Місто, справді, дарує багато. Ось я живу біля Арсеналу, виходжу, одразу бачу центр і його старі споруди, всюди люди, рух. Можна ходити та дивитися на те саме, але воно поки що не набридає.
— Які очікування від зміни локації?
Д. Д.: Напевно, залучення нових людей до команди, поки ми працюємо, тобто нові зв’язки; так само розширення аудиторії.
Д. П.: Найголовніше — напрацьовувати команду, тому що в Рівному основна команда — це репери, ми. Там студія — це зовсім чужий елемент, який збоку є, а хотілося б мати свій храм. Щоби не прийшов, заплатив за годину й пишеш, а ще встановити зв’язок із місцем. От на Kickit усі є взаємовигідними, тут же вирішується не лише, хто за мікрофоном стояти буде, а хто ще візьметься за менеджмент, smm.
— Розкажіть про Kickit Records і про лейбл, на якому випустили крайній альбом.
Д. Д.: Альбом "Вічний Двигун" у нас вийшов на Kinglomerate, франківському лейблі, на якому в Пса ще виходив "Соціальний Алкоголік" — перший реліз цього лейбла. А Kickit — це наше місце роботи, яке винаймається як робочий простір.
Д. П.: Kinglomerate — це Максим Мато із Union Records, із якими ми дуже давно співпрацюємо. Ось він не так давно вирішив стати музичним дистриб’ютором і напрацьовує зараз зв’язки, шукає артистів, у яких він хотів би вкладати сили та гроші. Коли ділився планами востаннє, то казав, що це може бути не тільки хіп-хоп, а ще й електроніка.
— Ваш гурт ділився планами щодо музичних подорожей українським сходом і північчю, чи вдалося втілити?
Д. Д.: У рамках презентації альбому ми мали тур Заходом, але ще туди додали Одесу й Київ.
— Чому так географічно організували?
Д. П.: Тому що тільки на Заході ми це робили своїми силами, а далі вже нас запросили. В Одесі у нас вперше був виступ, хоча маємо там багато знайомих колег. Наприклад, із крутим одеським бітмейкером Original Dizzy я робив спільний ЕР, він відкрив для мене Одесу, а я для нього — Львів.
Д. Д.: Просто на Сході ми не знаємо, скільки людей зберемо. Колись ми робили деякий аналіз і помітили, що там нас значно менше слухають, аніж на заході.
— Але ж це справа реклами, просування?
Д. Д.: У нас зараз із цим краще, ніж раніше.
Д. П.: Але щоби говорити про супер піар — такого не вистачає, хоча хотілося б. Треба вагомий кеш для цього підняти.
— До речі, "хіба в репі не годують?"
Д. П.: Особисто нам заробляти достатньо лише репом — складно. Хоча це постійна робота, яка постійно росте — у якості, у вимогах до неї, до себе. У кожного ще буває якийсь фріланс, але все пов’язано з музикою. Якщо, наприклад, є якісь вечірки або батли, то я можу ведучим на них бути.
Д. Д.: Я раніше взагалі не працював, мені вистачало того, що з музики стягував, ще я міг мерч розробляти. Але зараз от переїхав до Львова й, можливо, доведеться щось ще підшукати.
— Ви познайомилися з Аппексом "у тусовці", перш ніж він став учасником гурту. З якими ще колективами з неї підтримуєте тісний зв’язок?
Д. Д.: Ось ми тільки були у Франківську, де дуже добре спілкуємося з MALAVITA, Ліра, у Львові — наші колеги Глава 94, та й інші.
Д. П.: Та де б ми не були, туди завжди підтягуються наші знайомі виконавці. У нас у чатах є такі комуни, де кількість людей уже до мільйона доходить (ред. сміється), там тримаємо один одного в курсі справи. Метою було поєднати в цих чатах цікавих людей саме нашого вектору, туди входять виконавці з усієї країни — від Дяді Вови й до Alyona Alyona. А ще наш Аппекс — художник, тому також зачіпаємо великий спектр таких знайомств.
— Коли починали творчість, хто був для вас прикладом?
Д. П.: На кожен період життя були свої виконавці. Я колись слухав російських реперів, наприклад, Нагано тоді тільки починав. Мені подобалася музика і кліпи, і я думав "от би собі щось подібне зробити". Потім американський реп 90-х…
Д. Д.: Нам дуже подобалися Das EFX, у них так багато класних фішок. Мені ще з тих часів Black Moon подобались.
— Сильно змінилися смаки наразі?
Д. П.: Я от за себе скажу, що зараз більше аналізую, що й де вийшло, звертаю увагу на рівень запису/зйомки. Іноді мені стає аж страшно, що люди роблять так якісно та задають планку, як-от Ламар, команда A$APів.
Д. Д.: Але ще з’явилося багато ноунеймів, які роблять на тому ж рівні якості, хоча про них мало хто знає.
— Чи думали про можливість кооперації з якимось закордонним виконавцем?
Д. П.: Ще в еру ВК ми спілкувалися з багатьма людьми з містечка Киріші, поблизу Санкт-Петербурга. Вони аж свій хіп-хоп центр відкрили, туди, як маєш бажання, приходь вчись скретчу чи танцювати, там є викладачі, реп-бази для тренування. Ось тоді було в планах зробити українсько-російську колаборацію з ді-джеями.
Д. Д.: У мене є трек із чуваком з Огайо, такий досить юний трек (ред. сміється).
Д. П.: Ще обговорювали можливість співпраці з хлопцем із досить відомого голландського гурту Het Verzet, але до дій поки не дійшли.
— Помітно, що ви стабільно кожного року випускаєте матеріал. Чи вистачає часу, щоби втілити все заплановане?
Д. Д.: Зараз ми вже навчилися робити так, щоби вистачало. Остаточно це прийшло з "Вічного Двигуна", а розуміння, що треба все планувати в нас є ще з "Точки Неповернення". Загалом на увазі мається послідовність дій, що за чим зробити. До речі, цього разу ми не видавали альбом на фізичних носіях. Але бажаючим\колекціонерам можу записати касету.
— Чи є у "Вічного Двигуна" наскрізна тема?
Д. Д.: Я б сказав, що є, і вона була б більш яскраво вираженою, якщо б ми взяли скіти. Раджу просто звертати увагу не лише на назву, але й на послідовність треків від початку до кінця, уважно слухати, про що там говориться, і я принаймні загальну картину тоді бачу.
— Хто зазвичай пише тексти?
Д. П.: Самі собі пишемо, кожен егоїст незалежний… Ми рідко щось змінюємо в текстах один одного, бо кожен собі знає, що він мав на увазі. Тобто не було ніколи підходів із комерційно вилизаної сторони, коли ми щось написали, а потім сидимо й аналізуємо, чи кожен розкрив те, що потрібно було.
Д. Д.: Хіба що можна підказати, де краща рима, які слова місцями поміняти або замінити інакшими.
— А до злободенних тем намагаєтеся наблизитися?
Д. Д.: Мені, навпаки, не хочеться говорити про те, що всі обговорюють, швидко набридає.
Д. П.: У мене є ще невипущений трек "Косячок", який писався спонтанно, але він прив’язаний до того, що Супрун повпливала на рух за легалізацію марихуани в цілях медицини. Це я пов’язую із тим, що люди подорослішали, тому вважаю важливим.
— Ще одне питання про сольний альбом. В описі "Соціального алкоголіка" сказано, що просте прослуховування викличе більше радості, аніж бажання "покопатись", чому?
Д. П.: Тому що вся музична основа мені подобалася, в першу чергу, писав на сучасному звуці, думав про те, щоби звучало для людей і подобалося. Я багато слухаю те, що робиться в наші дні, а не тільки в 90-х, але це вперше я втілив подібне сам.
— Чи не заважають сольні кар’єри створеному колективу?
Д. Д.: Це нам тільки в плюс, тому що якби не сольники — у нас виникла б яма, тривала. Бо поки ми не пишемо матеріал для себе, ми пишемо для гурту, і навпаки. Коли ми працювали над "Точкою неповернення" у 2016-му році, то ще паралельно готували матеріал, який збирався з 2013-го і вийшов тільки зараз ("Вічний Двигун"). Фактично, туди увійшов матеріал, що писався від 16-го, але початок роботи був значно раніше. Через це ми зняли кліп до треку "MVP", який не ввійшов до альбому, але став його промо.
Д. П.: Цілу епоху нашого старого звучання закрили цим релізом.
— Новий альбом уже буде повністю на новому звуці?
Д. Д.: Новий альбом буде інакшим, так. Ми завжди робили як у 90-х, бо довго були любителями саме такої музики. Тому на нас досі висять такі ярлики, хоча "Точка Неповернення" вже cloud. Там є певні олдскульні елементи, але коли читаю такі коментарі про цей альбом загалом, думаю: "чувак, ти серйозно?"
— Як швидко та як сильно, на вашу думку, змінюється ваша творчість?
Д. П.: До нас багато чого прийшло із новим звучанням, тому люди, які в жанрі дещо розбираються, одразу побачать зміни кардинальні.
Д. Д.: Я ще додам про такий нюанс, що нинішнє "актуальне звучання" — це те, що було в тих самих 90-х, не кажучи, звісно, про об’єм і вилизаність, професійність звуку. Але тоді це вважалось андеграундом і було закріплено за Мідвестом, скажімо, Атлантою, Мемфісом.
Д. П.: Актуальне звучання — це те, що будуть слухати маси. Найкоротшим шляхом до популярності є аналізувати його, робити музику згідно референсів, відео схожі знімати. Найтяжче - свою лінію гнути, що ми й робимо, інтегруючи лише деякі елементи сучасності до нашої творчості.
— Як ви бачите сучасну українську хіп-хоп сцену?
Д. П.: Знак "М" — матріархат. І це не погано, але я не можу зрозуміти, публіка починає любити жанр чи любить лише певних артистів? Публіка, яку зібрали Alina й Alyonа, я б хотів, щоби вона полюбила саме реп, бо все життя чую, що реп українською звучить не дуже.
Д. Д.: Кожен обирає собі образ, який із ним збігається, але постає питання: слухача закохує в себе музика чи все ж таки образ? Бо є велика різниця між музикантом і артистом, я б навіть сказав, між репером, музикантом і артистом.
— Думаєте, це нечесно?
Д. П.: Це чесно, подумати лише, скільки різних людей. Просто для когось стає ясніша ціль тоді. Якщо, наприклад, людям на постійній основі потрібен ДзіДзьо, зрозуміло, що не музика в пріоритеті. Але все одно над будь-яким образом треба працювати, артист не має виглядати гірше, ніж половина гостей, що прийшли до нього на концерт.
— Що думаєте про популярну нині Alyona Alyona?
Д. Д.: Вона молодець. Класно читає й пише, у дівчині своєрідні поєднання, у творчості акценти на тому, ким вона працювала.
Д. П.: Я впевнений, у майбутньому вона й сильніші речі напише. У неї гарна команда, яка працює на спільний результат, тому ми про неї і знаємо.
— Кого ще з гідних представників української сцени можете назвати?
Д. П.: Про Альону вже сказали, ще "PVNCH" — чернігівський гурт, вони на сцені дуже гарно виглядають, добре працюють із публікою.
Д. Д.: Главу 94 варто назвати, там є такий Кашляючий Ед, вони зовсім по-своєму все роблять і виглядають. Вони зараз із живими музичними інструментами стараються працювати, чого ми теж для себе хотіли б.
Д. П.: До речі, зараз помітна ще одна тенденція, яка стосується використання інструментів у хіп-хопі, — коли реп переходить у рок, мені це дуже не подобається.
— Ви досі берете участь у батлах?
Д. П.: Ні, мені це вже не цікаво, немає кому що доводити. Хоча вони й досі проводяться. У Львові ось є "Король Заходу", я там був суддею, є “Pit Bull”, був "Реп Сокс", але загнувся. В останнього найкраща за якістю була картинка, а подача була наближена до "Версусу" російського.
Д. Д.: Я займався батлами з 2007-го, зараз — ні. Мені здається, "Король Заходу" з півфіналу став найцікавішим нині україномовним батлом. Тому що на "Реп Сокс" МС ще вчилися поводити себе перед камерою, у них не було бекграунду, не знали що можна один одному сказати, а зараз це все вже є.
— Яка доля спіткала передачу "Песdoit"?
Д. П.: Припинив це робити рік тому, а знімав десь місяці 3–4 всього на GoPro 3. Потрібна більша та сильніша команда. Нас тоді з технічної сторони було лише двоє, а це треба спланувати, відзняти\змонтувати, а зайнятість ще є, до того ж робота не оплачується, лише ентузіазм. Важко все на своїх плечах стало тягнути. Але якщо є люди, які ще горять цим, хай підхоплюють і долучаються, повернутися завжди можна, можна змінити формат. Це схема "він-він", якщо спрацює — то і для нас, і для прийдешніх.
Д. Д.: Ми так зняли не один кліп, на умовах взаємовигідних пропозицій, до речі.
— Зараз от ви випустили альбом, чим буде зайнятий ваш вільний час тепер?
Д. П.: У мене навіть за цей час уже встиг назбиратися деякий матеріал, можливо, я випущу щось окремо, думав про ЕР і декілька синглів. Ми все-таки випустили альбом, який дуже довго планувався, треки-треки-треки, з яких ми вибрали найкращі та скомпонували альбом. А зараз з’явилося багато нових ідей, які вже чекають бути втіленими. Мені вже ті думки здаються старими, у мене все дуже швидко змінюється й, можливо, я вже ні з чим там не згоден (ред. сміється).
Д. Д.: Після закінчення туру вже сідаємо за новий матеріал. Мені виступати найбільше подобається, я тоді дуже насолоджуюся, але писати вже хочеться не менше. Подобається знати, що тебе слухають, сам процес запису музики, творчості.
Ціна Ритму у соцмережах:
https://price-of-da-rhythm.bandcamp.com
https://soundcloud.com/price-of-da-rhythm
https://www.instagram.com/priceofdarhythm
https://www.youtube.com/channel/UCi7eAAJDzhE3q7h0OE-AMxw
https://www.facebook.com/price.of.da.rhythm
