White Ward: сучасний український блек метал з саксофоном і нуарним джазом
Сьогодні ми поспілкуємося з одеським блек метал гуртом White Ward. Колектив - один із тих, які уособлюють сучасне звучання жанру в Україні і привносять до нього свої експериментальні ідеї. У цьому випадку, мова йде, наприклад, про саксофон. Окрім того White Ward можуть похвалитися контрактом із Debemur Morti Productions та чудовим повноформатником "Futility Report".
До слова, вже за кілька днів хлопці поїдуть у перший невеликий тур Польщею та Україною, тож читайте інтерв'ю і купуйте квитки, аби потрапити на живий виступ колективу. Відповідали на наші запитання гітарист Юрій Казарян (далі Юрій) та бас-гітаріст Андрій Печаткін (далі Андрій).
- Отже, історію гурту повторювати не будемо, нехай читачі пошукають її у мережі. Мене однак цікавить інше. На вашому ФБ зазначено, що колектив виник у 2012 році. Це і не багато, і не мало, як для метал-колективу. Однак є гурти у нас, які вже по 20 років щось пишуть, але до вашого рівня відомості їм далекувато... Як гадаєте, чому так?
Юрій: Так, я сам знаю дуже багато таких гуртів і це дуже розповсюджена ситуація на українській сцені і не тільки. Я вважаю, що тут є дві основні причини: по-перше, це поганий матеріал і відсутність якісного прогресу і, по-друге, відсутність роботи музичного проекту у напрямку промоушену. У першому випадку тут все зрозуміло: коли у гурта поганий матеріал, то ніяка реклама їм не допоможе, хоча і тут бувають винятки. А от у другому випадку все цікавіше.
Я сам доволі часто наштовхуюся на дуже круту музику, про яку, на жаль, знає півтори каліки, і частіше за все причиною цього є те, що гурт чи проект просто викладає свій реліз на bandcamp/vk/facebook і на цьому вся робота з просування релізу закінчується. У результаті виникає ситуація, що у наш час дуже багато крутих релізів просто тоне серед сотень інших, які можуть бути і набагато гіршими. Звісно, буває, що на крутий реліз наштовхується якийсь музичний журналіст і це дає можливість гурту стати відомішим, але це знову-таки виключення. Тому я вважаю, що зараз усім музикантам, особливо у нашій країні, потрібно приділяти багато уваги рекламі своїх релізів.
- Нещодавно ви повідомили про початок роботи над другим повноформатним альбомом. У зв'язку з цим хочеться дізнатися, які висновки позитивні і негативні ви взяли зі свого першого лонгплею і як перенесли їх на роботу над другим альбомом?
Юрій: Головне, що ми здобули у першому альбомі і що тепер є однією з головних особливостей нашої музики, – це саксофон. Тепер він буде і надалі присутній у наших релізах, і ми будемо намагатися використовувати його більш розумно і цікаво. Також на "Futility Report" можна помітити вплив нуарного джазу та взагалі атмосферу нуару та нео-нуару, і у другому альбомі ми ще більше заглибимося в цю тематику.
Що ж до негативного, то тут також є деякі моменти, які ми, на щастя, зрозуміли і зробили висновки. Це стосується як нашої техніки гри на музичних інструментів, так і студійної роботи зі звуком. Ми дуже довго виношували перший альбом, і робота над його зведенням йшла в прискореному темпі, всі хотіли якомога швидше завершити його. Але ми зрозуміли, що завжди краще почекати зайвий тиждень і допрацювати всі найдрібніші деталі, реалізувати всі побажання, ніж потім сидіти і шкодувати. Бо вже через два-три прослуховування фінальної версії альбому, ми почали помічати нові моменти, які хотілося б доробити чи переробити.
- У контексті попереднього питання: ви кілька разів переносили дату релізу "Futility Report", як я розумію, через лейбл. Знаєте вже, як боротися з подібним явищем чи фанатам знову доведеться терпляче чекати?
Юрій: Такого більше не станеться, тому що зараз у нас є контракт на декілька альбомів із Debemur Morti Productions і більше ніяких перенесень дати релізу через пошуки лейблу не буде!
- Чи важко взагалі українському гурту будувати стосунки із закордонними лейблами?
Юрій: Важко підписатися та видати альбом на гарному закордонному лейблі, але, мені здається, важко це не тільки для українських гуртів. Справа у тому, що більш-менш відомі лейбли кожного дня отримують десятки листів від різних гуртів зі всього світу, і буде велика удача, якщо ваш реліз узагалі прослухають. Але завжди треба хоча б спробувати, як зробили і ми.
У будь-якому випадку лейбли цікавляться якісним, цікавим та унікальний матеріалом.
Що ж до стосунків, то в нашому випадку все було і є дуже круто. Ми відразу знайшли спільну мову с Філом та іншими хлопцями з Debemur Morti і спілкування з ними було дуже спокійним і ненапруженим.
- На початку листопада ви виступали на одній сцені разом із Celeste. З ким ще виступали раніше? А з ким мрієте виступити і де? І чому, на вашу думку, може один досвідчений гурт навчитися в іншого?
Андрій: За ті кілька концертів, що встигли відіграти, ми ділили сцену з дуже крутими українськими колективами. Наприклад, на першому виступі грали разом з 1914 та Mother Witch (до складу проекту також входить наш гітарист). Потім було багато класних гуртів на Крук Фесті. Влітку я допомагав з українським туром своїм британським друзям The Death of Money (з якими вже колись турив у складі Starchitect) і ми разом відіграли у Одесі. Щодо того, з ким би хотілось відіграти, особливих побажань немає, аби лише музиканти були людьми щирими та цікавими, а інакше нащо воно треба?
Щодо впливу одного гурт на інший, то тут можна розмірковувати безкінечно. Все залежить від того, якими якостями вирізняються обидва колективи. Можна, наприклад, почати краще грати та більш прискіпливо відноситись до звуку, опанувати нові секрети маркетингу (бо, на жаль, без цього зараз ніяк) або ж перейняти якусь життєву позицію. Будь-що.
- Як оцінюєте сучасний стан розвитку української блек метал сцени? Закордоном ніби нахвалюють) Можете виділити когось із колег, хто, може, навіть вплинув на вашу творчість або просто вам цікавий.
Андрій: Я не дуже цікавлюся саме українським блеком, але багато від кого чув, що сцена на дуже високому рівні. Якщо брати увесь український андеграунд, то там є безліч гуртів, які на мене вплинули або здаються вартими уваги читачів. По-перше, це Starchitect, з якими я певний час грав в якості концертного музиканта. Учасники колективу відкрили мені абсолютно нові музичні горизонти, а два їх останні релізи показують, наскільки важкою та структурно складною може бути музика. На жаль, хлопців мало хто слухає, а дарма. Така сама історія з Гравіцапою: дуже круте авангардне музло, яке люди в більшості своїй не розуміють. І про нові горизонти тут та сама історія. Завдяки лідеру Гравіцапи, до речі, дізнався про такі колективи як Хвилини Тисячі Мільйонів та На Зламі Дня, які теж дуже на мене вплинули, отже, побічно і на White Ward. А ще останнім часом дуже зацінив киян Murder та Vin de Mia Trix.
Якщо брати музику більш електронного спрямування, то тут слід зазначити Indirect, Kadaitcha, Neither Famous Nor Rich - всі ці проекти вразили своєю самобутністю. Не слід забувати і про культову збірку “Полин квітне”, бо там теж повно талановитих виконавців зі власним обличчям, про яких всі давно забули або взагалі не знали.
Можу ще довго розказувати, які прекрасні колективи присутні на вітчизняній андеграундній сцені, але ви і самі це знаєте.
Юрій: По суті, такий статус блекової сцени, Україна заробила завдяки гуртам та проектам Nokturnal Mortum, Drudkh та Hate Forest. Наприклад, проекти Романа Саєнко, такі як Drudkh, Hate Forest, Old Silver Key, знають і люблять слухачі зі всього світу, а видає їх Season Of Mist - один з найкрутіших метал лейблів.
Але це не означає, що на цьому крутий блек метал в Україні закінчується. Є доволі багато менш відомих, але теж дуже крутих і цікавих гуртів, наприклад, Balance Interruption, які грають незвичайний експериментальний блек метал, 1914, які змішують дум та блек і присвячують усю лірику тематиці першої світової війни, і До Скону, які грають доволі "тру" блек метал, але роблять це дуже круто.
- Подібну до вашої музику часом називають ще хіпстер блеком, хоча часто і жартома. Як ставитеся до подібного визначення? І як ви самі стилістично окреслюєте власну творчість на останньому альбомі?
Андрій: Люди постійно придумують назви для чогось нового, щоб опанувати свій страх перед невідомим, тож поява терміну "хіпсер-блек" є цілком природною. Термін досить вдалий, бо чітко ілюструє тенденції, що притаманні сучасному блек-металу. Чого тільки варте анімаційне відео про історію корпспейнту. Самі ми нічого проти такого визначення не маємо і намагаємося сприймати різні "серйозні" речі з вагомою часткою іронії.
Щодо власної творчості, то нехай буде блек з дарк джазом або краще хіпстер-блек з дарк джазом.
- Питання з розряду дуже гіпотетичних) Новий альбом якого гурту чи виконавця ви би дуже хотіли почути, при умові що це нереально або практично неможливо. (Наприклад, після раптового релізу A Perfect Circle багато хто почав згадувати Tool)
Юрій: Я би хотів почути більше альбомів Type O Negative та Death, але це неможливо по зрозумілим причинам. Також хотілося б почути новий альбом Forseti, але це теж неможливо, хоч причина трохи інша, все ж суть майже така ж. Із малоймовірного – це новий альбом Agalloch, які нещодавно розпустили гурт.
Андрій: Tool та King Crimson. Колись це таки станеться.
- Ваш гурт вже неодноразово змінював учасників. Чому так стається? Складно знайти хороших музикантів чи просто обставини життєві постійно змінюються? Оцінюєте теперішній склад як стабільний?
Юрій: На жаль, усі люди різні і у всіх свої таргани. Через цю відмінність характерів, життєвих поглядів та пріоритетів саме і виникали конфлікти. Але у White Ward це іноді переходило усі межі. Зараз ми навіть жартуємо, що над нами нависло якесь прокляття.
Щодо нинішнього складу, то мені хотілося б сподіватися, що він буде стабільним, але, пам'ятаючи про минулий досвід, не хочу нічого загадувати.
- Як виникла ідея долучити саксофон до складу музичних інструментів гурту? Та й, власне, це не єдиний експеримент, який можна почути на "Futility Report". Що би ви порадили іншим колективам, які експериментувати бояться і, як наслідок, звучать нудно й одноманітно.
Андрій: Ідея записати саксофон на альбомі виникла у Юри ще до того, як я став учасником White Ward. Пам'ятаю, як ми почали запис та разом з тим пошуки саксофоніста, які тривали більше року. Я писав дуже різним людям, деякі з яких взагалі не уявляли, що таке блек-метал. Всім наче було цікаво, але на якомусь етапі музиканти просто зникали або казали, що не мають часу. Коли раптом я натрапив на відео Tectum: гурт дуже різко змінив звучання з досить традиційного думу на прогресивний метал, а вокаліст почав грати на саксофоні. Я одразу зрозумів, що треба з ним зв'язатися, бо по соціальних мережах ми були знайомі досить давно. Так Олексій погодився записати саксофон не тільки в тих місцях, де того хотіли ми (декілька моментів у двох піснях), а і запропонував створити партії до всього альбому. Так "Futility Report" отримав своє звучання.
Колективам, які експериментувати бояться, раджу боятися і далі. Якщо люди знаходять самореалізацію в одноманітній та нецікавій музиці, то в цьому нічого поганого немає.
Фото Chernov Photography
- Ваші учасники, наскільки мені відомо, задіяні і в деяких інших колективах. Чи привносите щось звідти у White Ward? Що саме?
Андрій: Як я вже зазначив вище, Олексій привніс із Tectum у "Futility Report" саксофон з усіма можливими і неможливими наслідками. Сергій, безумовно, внесе багато прогресивних елементів в новий матеріал. Він вже дуже сильно вплинув на звучання Mother Witch, тож і White Ward очікує схожа доля. Я б додав набагато більше експериментального звучання, але у нас Юра відповідає за стиль, тому різні божевільні ідеї цензуру не проходять, отже, доводиться реалізовувати їх в сторонньому проекті (зараз якраз закінчуємо зводити альбом). Нові барабанщик та вокаліст давно серйозно не займалися музикою, але і їх вплив вже відчувається на концертах.
- Про що лірика на останньому альбомі? Вона декларує якусь життєву позицію учасників гурту? Взагалі хтось із вас є її автором чи звідки ви брали тексти?
Андрій: Тексти писав один з попередніх вокалістів, тож це питання до нього.
Юрій: Андрій вірно сказав - тексти писав минулий вокаліст, Олексій, який, через деякі обставини, навіть так і не встиг записати свої партії. Але якщо не дуже поглиблюватись то, у цілому, у ліриці йде мова про психічні розлади, відчай, галюцинації, передсмертні перехідні стани та інше.
- Якщо гортати ваші пабліки, за останній час можна помітити багато інтерв'ю для закордонних видань. А як щодо сучукрмузжуру: помітили, оцінили?
Юрій: Як би парадоксально це не було, але рецензій, статей чи ще якихось заміток про нас та наш дебютний альбом серед української чи російської преси майже не було, а те, що було, це переважно якісь несуттєві згадки.
- А загалом складно в Україні займатися музикою, та ще й хорошою? Як гадаєте, закордоном було б простіше?
Юрій: У технічному плані, якщо казати само про розвиток гурту як "бренду", то, звичайно, було б простіше. Наприклад, у Європі було б фінансово легше, бо є більше можливостей для того, щоб придбати гарне обладнання і у турі мати з собою свій власний звук, більш якісно записуватись і т.п. Зі сценою там теж справи йдуть краще, бо набагато більше різних гуртів, фестивалів та букінгових агентств. І взагалі важку музику сприймають краще і більша кількість людей.
Андрій: Я вважаю, що лише складні умови стають підґрунтям для народження чогось видатного та самобутнього, а український андеграунд є прямим доказом цих слів. Звісно, справа тут не в економічному становищі або відсутності клубів - все базується на індивідуальній трагедії, але і відсутність нормальної інфраструктури призводить до наростання внутрішніх конфліктів та протиріч, які потім перетікають у площину творчості. Творчість гуртів тут - це своєрідний зліпок місцевої культури, а в цьому є певний шарм та доля унікальності, бо по інший бік кордону живуть ті ж самі люди, але водночас і носії зовсім іншої культури, тому їх музика розказує про трохи інші речі. Тому треба творити усупереч усім труднощам.
Якщо ж розглядати технічну сторону питання, то наче там простіше. Я недавно був у Лісабоні на концерті Process of Guilt. Місцевий гурт, що грає суміш з думу, дезу та пост-металу, зібрав у ніч з середи на четвер більше 300 слухачів. Концерт закінчився близько першої ночі. Ви уявляєте, щоб хтось з місцевих колективів зібрав стільки народу посеред тижня вночі? На таке не здатні навіть деякі відомі інді-рокери, не кажучи вже про більш важку музику.
- Наостанок традиційне питання зі співбесід: якими бачите себе і свій гурт через 5 років?
Андрій: Колись на подібне питання кожен з нас відповідав для якогось європейського онлайн-видання, але там йшлося про інтервал в 10 років. Я тоді написав, що бачу нас старими, лисими та гладкими. Отже, через 5 років ми будемо не такими старими, лисими та гладкими, як я мав на увазі, даючи відповідь на те питання.
Юрій: Старими, лисими та гладкими джазменами, дозвольте!
