SadVoice: Музика зберігає емоції
На сторінках Неформату ви могли читати новини про Inner Suffering, навколоблековий проєкт, що тільки за 2020 рік випустив шість мініальбомів та три LP. Подібні темпи роботи характерні для всієї творчості його автора SadVoice, що охоплює загалом з десяток різних проєктів. Отож ми вирішили дізнатися, звідки береться така жага до творчості, час на неї та які цілі ставить перед собою музикант.
Творець проєктів Inner Suffering, Ancient Hostility, Absence of Joy, Apathetic Grief, Shadowed Silhouette, The Dark Portal, Cycle of Self і не тільки. Самостійно випускає десятки релізів на рік.
— Як давно ви займаєтеся музикою? З чого узагалі почалося це захоплення?
— Почав записуватися, напевно, десь у 2013-му. Батя купив гітару з підсилювачем, рік або два я намагався щось там читати, вчити, не йшло взагалі, аж прикро було. Пізніше в якийсь момент я відкрив для себе табулатури, ну й понеслося. Теорії нуль, циферки запам'ятав, зіграв пісню, круто, цього було достатньо. Бажання записати щось своє, гадаю, цілком природне, не весь час же грати чужі треки. Я точно пам'ятаю, що у мене була гора найрізноманітніших записів, які, звичайно ж, не збереглися ні в якому вигляді й загинули разом з жорстким диском. Хіба один трек валяється на ютубі, записаний 07.06.13. Те перше "демо", що на бендкемпі, з чого почався Inner Suffering, це просто був перший раз, коли я вирішив десь запостити свої гітарні напрацювання.
— Серед ваших проєктів Inner Suffering, Ancient Hostility, Absence of Joy, Apathetic Grief, Shadowed Silhouette, The Dark Portal, Cycle of Self... Які з них активні та чи можете коротко охарактеризувати певні їхні особливості?
— Є ще SadVoice (я навіть не пам'ятаю, звідки цей нікнейм приклеївся до мене) з різними бітами, які я почав робити цієї зими, і ще два, абсолютно непотрібні проєкти. Був би ще один, якби я нарешті зібрав весь свій чіптюн в одну купу, може, коли-небудь. Більшість проєктів зараз швидше мертва, ніж жива.
Inner Suffering — замислювався як депресів блек, але це з самого початку було неправдою, просто я тільки зараз це розумію. На момент створення я слухав багато різного дсбм та іншого блацку, це правда, але основним натхненником був Lifelover, який до блацку якраз відноситься ну дуже вже опосередковано. На додачу туди додалися і всілякі зефірні виконавці, які мені подобаються, Heretoir, Cold Body Radiation, An Autumn For Crippled Children і ще тонни інших, кого я вже й не пам'ятаю. А зараз ще й тонни тих, хто взагалі з блеком поруч не стоїть.
Першим і основним проєктом довго був Cycle of Self, дроун ембієнт, створений під натхненням від Hakobune, якого я слухаю і донині, просто не так інтенсивно, як раніше. Тоді ж я слухав його (та й інших дроун виконавців) 24/7, залипав у один трек на тиждень, може, більше, і просто тонув у приємному звучанні далеких і розмитих гітар. Вийти о 5 ранку до річки, в густому тумані, та під дроун — мила справа. Робити таку музику, звичайно ж, було нескладно, і гітарним ембієнтом я не обмежувався. Чесно сказати, не знаю, чому закинув, може, через створення Apathetic Grief, який можна вважати більш похмурою версією циклу, може, просто нецікаво стало гудіти.
Раз вже згадав Apathetic Grief — як сказано вище, спохмурнілий цикл, по суті, теж дроун ембієнт, тільки не м'який і добрий, не так званий "світлий смуток", який я намагався робити в циклі, тут тільки відчай і зневіра, назва говорить за себе. Більше нічого додати.
Absence of Joy був за ліком третім, якщо я правильно пам'ятаю, проєктом, який я зробив під всякі построки, шугейз і таке інше, теж ніби лайтова та добра версія Inner Suffering, але вийшло досить рандомно.
Dark Portal - це просто одноразова спроба в дарк ембієнт, який робити я не вмію. Можна забути.
Shadowed Silhouette зараз, мабуть, стоїть на другому місці за важливістю. Одного разу я захопився Bohren & der Club of Gore і The Kilimanjaro Darkjazz Ensemble, вирішив спробувати зробити подібне сам, начебто, поки виходить непогано, я задоволений. Простецький, меланхолійний, майже ембієнтний дарк джаз.
А ось Ancient Hostility не можна назвати повністю моїм, адже там є ще і Кім, вокалістка, яка пише тексти та вибирає тематику релізів в цілому. Інструментал весь пишу я. Блековий проєкт, ніби злий, як і повинно бути, не знаю, що можна додати. Часто мені хочеться його бачити схожим на Kriegsmashine з дрібкою Ulcerate, намагаюся писати в цьому напрямку. Переважають низькі гітари. Якось так.
— Для чого взагалі одній людині створювати стільки музичних проєктів? Яка мотивація?
— Щоб не створювати дику мішанину з жанрів на одній сторінці та не перетворювати її на смітник. Під кожен жанр окрема сторінка, щоб хоч якось розмежовувати музику і підтримувати якусь певну тематику.
— Наведу конкретний приклад. У рамках проєкту The Dark Portal ви видали похмурий Dark Ambient альбом Suicide Cult про, як йшлося на лейблі, певний негативний життєвий досвід. Які інструменти самовираження дав вам цей жанр/проєкт, у порівнянні з тим же блековим Inner Suffering?
— Як я вже казав, The Dark Portal — це просто спроба зробити дарк ембієнт, на мій погляд, не найвдаліша. І та історія про "негативний життєвий досвід" додана була не мною і без мого відома взагалі, між іншим.
— Чи можна вважати Inner Suffering вашим основним проєктом?
— Мабуть, так, з того моменту, як я закинув цикл.
— Inner Suffering, за моїми спостереженнями, чи не найактивніший проєкт у гітарній музиці в Україні. Наприклад, за цей рік ви випустили вже 10 релізів, серед них кілька повноформатників. Та й у минулі роки ви мали не набагато повільніші темпи у рамках цього проєкту. Звідки така жага до творчості?
— Я просто не можу не робити. Коротше, воно саме.
— Творчість Inner Suffering, як ви вже й самі писали вище, не є одноманітною. Це якось відображає мінливість ваших музичних смаків, або ж маєте певну тягу до експериментаторства? Словом, звідки походить ця змінність?
— Найчастіше всяке "експериментаторство" обґрунтоване тим, що я слухаю наразі найчастіше. Слухаю і роблю я багато різного (очевидно), постійно, іноді хочеться робити все і відразу, іноді навпаки фокусуюсь на щось конкретне. Візьмемо, наприклад, останній реліз, "condition of mankind", на його створення мене надихнули Ulcerate, яких я слухаю цілодобово протягом двох місяців. Ulcerate не грають блек, але, якщо відверто, я теж. Але і тех дет я не граю ... Коротше, поки я не почав катати окреме полотно про них — я завжди намагаюся зберегти ту манеру написання, яка у мене була спочатку, називайте це стилем, якщо хочете, але при цьому на мене дуже сильно впливають гурти/альбоми, які захоплюють мій плейлист. Тобто сумненький блекгейз + рандомний жанр, який, на мій погляд, міг би поєднуватися.
— Не можу оминути питання про співвідношення якість/кількість. Тож, які цілі, ви, перш за все, ставите у творчості в рамках Inner Suffering?
— Нічого конкретного, просто роблю, що подобається.
— Як багато часу ви витрачаєте на творчість на день/тиждень/місяць? Як вдається поєднувати такі стаханівські темпи з роботою чи особистим життям?
— Тут ніяких рамок немає, можу місяць просидіти, не зробивши нічого путнього, можу за півдня зробити реліз, як пощастить. Багато різних речей я нікуди не включив, але творю регулярно. Щодо суміщення, це взагалі елементарно — я звичайний ноулайфер.
— В описах релізів Inner Suffering, мабуть, одним з найпоширеніших слів є "демо". У зв’язку з цим мене давно цікавлять деякі питання: чи не думали ви, що, можливо, варто було б попрацювати над якоюсь з таких демок ретельніше, довести її до ідеалу, або ж суть у тому, щоб просто поділитися своєю творчістю якомога швидше?
— Насправді кожен реліз для мене саме такий, я не заливаю їх на бендкемп ось прям відразу з печі, гарячі, я сиджу з ними якийсь час, постійно переслуховую, іноді переробляю, поки не вирішу, що ось це фінальна версія. Я не вважаю їх демками, для мене це повноцінні релізи. Останнім часом вони не дуже довгі, так, але хіба це так погано? Той же творець A Pregnant Light в якомусь інтерв'ю говорив, що він спеціально фокусується на випуску саме ЕР, бо далеко не у всіх є терпіння сидіти та слухати годину повноформат.
— Інше слово, яке часто зустрічається в описах, це "депресія". Чи допомагає вам музика позбутися негативних емоцій?
— Ні. У музики є властивість зберігати ті емоції, які відчувалися під час прослуховування, в цьому випадку — написання, тобто, це перетворює кожен альбом у збірку переживань за певний період часу, до них не завжди хочеться повертатися, але я іноді переслуховую свої старі штуки. Отож, якоюсь мірою, я не просто не позбавляються від тих емоцій, я ще й зберігаю їх, зафіксувавши в музиці.
— Що в житті засмучує вас найбільше? І як вам дався 2020 рік, який навіть для найпозитивніших людей видався максимально похмурим?
— Раніше я міг би видати цілий список речей, але зараз вся конкретика тих роздумів забута і, ймовірно, неактуальна, це просто стало чимось невіддільним, як риса характеру. Просто нездатність радіти хоча б чомусь, нездатність відірватися від будь-якого роду думок, що пригнічують. Ну, і є інші речі, які не хочеться особливо розкривати, наприклад, втрати дорогих людей. А, між іншим, в школі я був досить веселим, головний жартівник в класі, смішно. Рік як рік, сумний, як і будь-який інший.
— Можливо, я помиляюся, але мені здається, що вокал для вас — не на першому місці і періодично ви нехтуєте якраз ним. Чому так?
— Про це я говорив, коли відповідав на питання Неформату про реліз "summer ends", у мене просто немає фантазії кожен раз по-новому писати про смуток. Так би я кричав на кожному треку, лол.
— Як мінімум, кілька разів ви писали, що проєкт Inner Suffering може припинити діяльність, то через брак натхнення, то через проблеми з технікою, але, як бачимо, ви й досі в ділі! Де знаходите сили продовжувати активно творити?
— Все в тому ж "не можу не робити". Насправді кожен реліз для мене як останній, прямо до пари жанру, як передсмертна записка, якщо хочете. Поки я роблю альбом — я живу, коли закінчую — робота мого життя завершена, можна копати яму. Просто іноді накочує дуже сильно, і здається, що нічого путнього не виходить, хочеться кинути та забути. А іноді жорсткий диск вмирає.
— Чи важливий для вас відгук слухачів на вашу творчість? Як сприймаєте критику або похвалу?
— Критики я бачив вкрай мало, що змушує думати, ніби всім просто пофіг. Пару раз писали люди, що їм дуже допомагає переживати якісь життєві труднощі, це приємно усвідомлювати. Коли де-небудь бачу коментарі в дусі "как сладкого хлебушка поел", ну, прикро, але буває, що ж, не можна догодити всім.
— Чи цікавитеся українською сценою і які команди вам подобаються, якщо так?
— Зізнаюся, не слідкую взагалі. У школі слухав ТОЛ, періодично повертаюся, щоб переслухати "Клеймо". Їздив у серпні до Києва на Downfall of Gaia, дуже їх люблю, а вони не приїхали, зате я із задоволенням послухав Vovk і Sectorial, останні взагалі розвалили просто. У Харкові кілька разів ходив на хаотик фест, власне, до Chaotic Sequence, чудові гігоси. Більше нічого в голову не приходить.
— І наостанок про плани — чи задумали вже якісь нові релізи?
— Планів ніяких немає, все з'являється спонтанно, готове, коли готове. Скажу тільки, що на майбутньому релізі вас чекає построк. Зараз я підсів на мікси від лейбла Cryo Chamber, хочеться чогось повітряного та легкого.
Inner Suffering у мережі:
https://innersuffering.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/Inner-Suffering-164436420866143/
https://www.youtube.com/channel/UC1pZvssTvaUG3gakYJ-LJ7g
