Kadra: Мені цікаво виділяти на концертах емоцію
Музична спільнота — це не лише власне музиканти, а й дотичні до сфери люди, зокрема важливу роль мають фотографи та відеографи. Сьогодні знайомимо ближче з Катериною Кушнір, відомою як Kadra — мисткинею з упізнаваним стилем, яка передає музичні мотиви візуальними образами.
Мисткиня, відома своїми похмурими роботами, насамперед для гурту pušča, але не тільки. Зараз живе у Львові. Знімає музичні події. Працювала над відео до треків "Відьма" гурту Обрій та "Колискова" Пущі.
Про жіночі контексти у творчості
Поруч зі мною ходять сильні жінки. Вони пізнають, помиляються, приймають себе і ростуть. Я черпаю велику силу в тому, що маю змогу споглядати їхній досвід. Слово "жінка" зараз дуже глибинно сприймається мною. Воно може повернути й наситити, коли все довкола паде.
Я по той бік паркану, де люди звертають увагу на власні тригери життя в патріархальній системі, яка душить нас усіх: і жінок, і чоловіків. Мене це також торкає, бо мій життєвий досвід досі впирається в різні речі, породжені цим конструктом. І воно само по собі не зникне і не розчиниться. Це потребує проговорень, нагадувань, зусиль. Ми трансформуємось, але зовнішні умови та технічний прогрес уже давно перегнали суспільну свідомість, у якій ми досі варимось. Тому ця трансформація через біль і нерозуміння.
Важко проговорити все, що треба. Проте трохи легше проговорити те, що найдужче пече.
Чи закладаю я у свої роботи лише жіночі контексти? Ні. Чи проживаю це життя в жіночих контекстах, що має вплив на мої рефлексії? Саме так.
Про темну образність та українську демонологію
У мені дійсно є внутрішній інтерес до форм тлумачення страху нашими попередниками. Але не опираюсь на такі форми як на кінцевий продукт, а намагаюсь розібрати на частинки та подивитись, на чому це тримається. То допомагає побудувати свої форми, адаптовані.
Проте мені здається, що, коли ти звертаєшся до своєї архаїчності та щиро прагнеш знайти спільне між тим, як було і як зараз, це значно підсилює шанси зробити щось вагоме.
У нас дуже глибинні образи, такі фантазійні персонажі. Дуже м’яко та органічно вписані в побут і переживання наших предків. Це фантастика, що раніше, коли люди не мали на що опертись у знаннях, вони зуміли так описати свій страх та ознайомлюватись з ним. Кльово, якби наш кінематограф зміг зробити якісний продукт (у якомусь відповідному жанрі), опираючись на образи, що створили наші пра. Я гадаю, згодом українське кіно зможе гідно познайомити світ з нашою міфологією.
Про зв’язок творчої діяльності та фахової освіти
Мені допомогло — проживати період юнацтва саме у творчому навчальному осередку. Люди в таких інституціях дозволяють собі трансформувати переживання та думки в мистецькі формати. І я трошки цьому навчилась. То дійсно помічне. Якісь базові знання про режисуру, художні засоби, вплив світла та кольору — це міцна опора. Але вона спрацьовує, лише коли даєш простір для інтуїтивних спроб і відкидаєш страх порушити якесь з правил.
Про нестандартні концертні фото
Фото як явище виконує для різних людинок якусь свою особливу провідну функцію. Для когось — це більше документальна складова, а когось — сюжетна. Мені цікаво виділяти емоцію, яку проживаю під час концертів. Стан аудиторії, музикантів або певної людини з натовпу. Я цілком серйозно можу виділити для себе фаворитний знімок із серії, яка розмита, і незрозуміло, що там діється. Це ніби робиш фото очима, коли тіло синхронізується з ритмом барабанів і розхитуєш головою в різні боки, або як розмиваються твої черевики та все розчиняється в сльозі, коли групка грає свою найсумнішу шумку. Таке фото максимально влучно передає для мене стан того моменту.
Про співпрацю з музикантами
Поки не сталось нічого, що б мене відштовхувало від цього *усміхаюсь*. Мені б хотілось, аби люди, які мають спільні вподобання й бачення, робили все більше колаб. Це розширяє простір розуміння, надихає, об’єднує аудиторії.
Є людинки, які розвивають свої локальні музичні проєкти, і ці напрацювання мені дуже відгукуються. Через справжність, через простір для експериментів, через відсутність хвилювань не сподобатись аудиторії. Але також є розуміння, що з рядом групок/виконавців, яких люблю та слухаю, мені буде важко синхронізуватись у візуальному прояві. Є якесь окреслене бачення, що б хотілось робити найближчими місяцями, наприклад. Якщо вийде зібрати силки, то мені б бажалось зробити наступну роботу більш заземленою й просторішою, не такою "похмурою" *усміхаюсь*. Є внутрішня цікавість, чи таке взагалі може вийти. Хотілось би не законсервовуватись у одному стані, але й не згубити особливість сприйняття. То вузька весняна стежинка, є шанс впасти в болотце. Але без цих спроб ніяк.
Про явище промороликів до концертів як окремий жанр
Загалом усі види мистецтва наразі переплітаються й створюється якийсь унікальний спільний контент. Поетичні вечори супроводжуються музичними імпровізаціями, деякі аудіопроєкти містять моменти театральних видовищ та всяке таке. Тому, гадаю, це дійсно може закріпитись. Мене те тішить, бо можна ємніше, насиченіше відчути момент. Головне, не сприймати це як щось обов’язкове й не пробуджувати всерединці сильну залежність і голод до такого. Людське буває дуже спраглим, звикнувши.
Про натхнення
Черпаю в боротьбі та спробах.
Kadra в соцмережах: