Українські музиканти про книги: що читають, де і чому

21.04.2016
Кто-то любит читать, кто-то нет,
от этого люди лучше или хуже не становятся.  
 
Neformat.com.ua вирішив дізнатися, що читають на дозвіллі українські музиканти та чи є для них книги джерелом натхнення. Загалом у тематиці чи розмірі відповідей обмежень не було, - аби лише про літературу й читання. Мову оригіналу відповідей Neformat не змінював, тому побачите тут, як російську, так і українську. 
 
Деякі відповіді довгі, та й загалом матеріал вийшов великий, тому публікуємо список музикантів:
  1. Ася Макарова ("Small Depo") 
  2. Дмитро Кумар (“1914”)
  3. Василь Лавер (“Skruta”)
  4. КуLЯ (“Тулим”)
  5. Олексій Руснак  (“Crucify Me Gently”)
  6. Евгений Тымчик (“Septa”) 
  7. Кирилл (гитара, "КАТ") 
  8. Алексей (бас, "КАТ") 
Ася Макарова ("Small Depo")
 
Сейчас я в плавном прочтении дневника Хогарта, нынешнего вокалиста "Marillion" (любезный подгон от Игоря, гитариста "Кробака"). За последний год я в большей мере читала автобиографии разных музыкантов (Ким Гордон, Алекса Джеймса..), хотя, в целом, меня больше привлекает художественная литература. А еще, прошлой осенью я накупила себе ящик комиксов и с удовольствием прочитала их. Сразу забегая в никуда, скажу: самый клевый комикс из всех, что я читала, – это Sandman, созданный по сценарию Нила Геймана.
 
Из любимых авторов сразу хочется подчеркнуть Курта Воннегута, Джозефа Хеллера и Дугласа Коупленда, Джерома Д. Сэлинджера, плюс, немного особняком, так как это фантастика - Рея Бредбери и Филлипа Дика. Я где-то нашла термин «новая американская литература» в описании стиля Воннегута, лично к которому я питаю очень теплые чувства, и закрепила себе, что это именно тот стиль написания, который мне близок и интересен. Правда, Коупленд – канадец, но в его книгах иногда прослеживаются позаимствованные моменты как у Воннегута, так и у современной поп-культуры: в момент написания: «Эй, Нострадамус!» идея книги была из «Ярости» Кинга, «Элеанора Ригби» и «Пока подружка в коме» - из достаточно известных песен Beatles и The Smiths, соответственно)
 
Из наиболее запомнившихся за последнее время могу выделить:
  • «Провальное дело мальчика-детектива» Джо Мино – очень забавный депрессивный юмор, если не считать смазанного финала – то это просто шедевр современной литературы;
  • «Сага» Тонино Бенаквисто – шикарный роман о сценаристах, создающих никому ненужное шоу, которое внезапно становится шоу №1 для всей страны (Франции), задает ритм жизни и не оставляет никого равнодушным. Так как автор в прошлом сам писал сценарии для подобных шоу, он очень реалистично передает происходящее, внутреннее устройство телекомпаний и в целом взаимоотношения людей (но речь опять таки не о странах СНГ);
  • «Убик» Филипа Дика – эта книга, пожалуй, больше всех впечатлила меня из всех его книг – она многослойна, увлекательна, а главное, это самый крутой открытый финал, который я когда-либо встречала в книге (упс, немного спойлер). А еще там к каждой главе была действительно крутая иллюстрация, очень советую, если читать в электронном виде – то полную и красивую версию;
  • «Уловка 22» Джозефа Хеллера – послевоенная «новая американская литература», достаточно тонкий юмор и суровый реализм. Само название книги – давным давно стало вполне известным термином, что уже немало говорит о том, что книгу стоит прочитать;
  • «Белый шум» Дона Делилло – тоже довольно хороший роман о такой себе ‘Дарреловской’ семье, с некоторым подвохом и абсурдными реалиями, которые заставляют всех по чуть-чуть раскрываться и проявлять себя.
 
 
Дмитро Кумар (“1914”)
 
Читаю книги, скільки себе пам’ятаю, і загалом колекціюю хороші книги. Поки що в колекції близько півтори тисячі книжок, але я не женусь за кількістю, а лише за якістю. Я знаю і люблю кожну з тих книжок, що є у мене. 
 
Якщо говорити про улюблені книги, то, мабуть, їх десятки (якщо не сотні), адже я не можу вибрати щось одне, що вплинуло на мене. У дитинстві це були і Дюма з мушкетерами, і Дефо з Робінзоном, і Марк Твен, і О’Генрі, Конан Дойль, Уелс і ще багато багато кого. Якщо говорити про підлітковий період, то це фантасти\футуристи – Лем, Азімов, Саймак, Хайнлайн, Кларк, Желязни, Гаррісон, Нортон, Бестер, Бредбері, Еллісон, Дік, Гібсон, Фармер і т.д.  Більшість з їх праць і досі є моїми улюбленими книгами, і я з задоволенням викроюю час, аби перечитати ті речі, які проникають глибоко під шкіру. Але якщо говорити про такі, що заставляють відчувати мороз по шкірі, навіть коли ти їх вдвадцяте перечитуєш і загалом вільно цитуєш, – це "Бог світла" Желязного, його ж "Ніч в одинокому жовтні", Гарісонівський "Молот і Хрест"...нє.. їх таки багато)
 
Чому, скажімо, Желязни - улюблений фантаст: його твори це нереальний і глибокий мікс з теології, фантастики, міфологій, східної філософії, шахової партії, фріджазу та образів, таких глибоко Юнгівських образів. Кожне ім’я, назва чи місце невипадкові; все має прив’язки, відсилки, розгалуження, кожен твір має декілька рівнів, де перший - це ніби просто добротне sci-fi чтиво. А далі починаєш занурюватись у світ сплетінь, гри на напівтонах, де ніби легкий пасаж видається при вчитуванні дуже містким, об’ємним і глибоким. Не у багатьох фантастів виходили такі нашарування та сплетіння, які доводиться розгрібати роками, повертаючись до них отримавши нові знання. І щоразу знаходиш якусь нову тоненьку ниточку, якусь нову ноту.
 
З нефантастів, котрі сильно вплинули на мене, я б назвав мого гаряче любимого письменника – Умберто Еко. Маю усі його твори, що були перекладені (і, зокрема, зібрав всю серію його видань від "Simposium"). А ще Джойс та обидва Уілсони. Перший – той що РАУ – видатний онтологічний партизан, містик, дискордианець, анархо-філософ, антрополог, засновник квантової психології та психології еволюції і просто видатний троль другої половини 20-го століття. Його праці свого часу добре мені винесли мозок і змінили погляд на багато речей. Другий Уілсон  -  це Едвард Уілсон, видатний  біолог, мірмеколог, людина, котра започаткувала в науці течію соціобіології. Знайомство з ним я, власне, і почав з праці "Соціобіологія", і вона теж здорово відформатувала мені мозок. А ще дуже захоплююсь працями Карла Сагана, свого часу саме він привив мені любов і зацікавлення космосом. Праці Хокінга, Краусса чи Шредінгера читаю просто-таки ковтаючи – щоправда, хотілось би вірити, що я хоча б третину звідти розумію)))
 
Ще ціла плеяда улюблених антропологів і еволюційних біологів -  це і Леві Стросс, Фрезер, Даймонд, Ліллі, Шубін, Ренгем, Докінз і тд.  З філосовів - це, мабуть, Райх, Юнг, Фромм, Перлз і загалом неофрейдисти. 
 
З улюблених поетів так склалось, що я фанатію від британської поезії. Звісно, в оригіналі – Джойс, Кітс, Єйтс, Бернс, Блейк.
 
Роль книги в житті людини? Я би поставив її в один ряд, така собі базова п’ятірка потреб – Сон, Їжа, Секс, Вода і Книга (знання). Заберіть щось з цього, і людина перетвориться на тварину.
 
Читаю, в основному, лише вдома або в поїздках, коли є час не відволікатись. Адже над книгою думаю, декотрі книги занотовую – думки, що виникли, цікаві теми, посилання, котрі треба перевірити чи прочитати і т.д. Над серйозними книгами намагаюсь працювати з блокнотом. Хоча, каюсь, за останній рік\півтора не опрацював жодної книги. Читав для інформації чи розваги і все. 
 
З електронними книжками у мене особисто не склалось. Я в цьому питанні страшенний ретроград і фетишист. Для мене немає нічого кращого, ніж відчуття книги, її запаху, коли ти відчуваєш, що тримаєш у руках знання, досвід. Електронна книга цього не дає. Я, принаймні, того не відчуваю.  Хоча, на жаль, безліч книжок, про які я мрію, доступні лише в електронних варіантах.
 
Комікси не читаю, якось не склалось. За новинками на ринку не женусь, трендів і бестселерів не знаю. Хоча, мабуть, це зле, адже там теж є сильні і цікаві речі, які наразі проходять повз. Але банально просто не можу осягнути все. 
 
 
Василь Лавер (“Skruta”)
 
Я люблю читати, не уявляю себе без книг. Споживаю їх у відносно великій кількості, у будь-яких форматах - паперові, електронні, аудіокниги. Останнім часом читаю, в основному, хоррор, так як це мій улюблений жанр. Особливо люблю твори Річарда Лаймона, Джека Кетчама, Гези Чата (як на мене, це найбільш недооцінений хоррор письменник), Клайва Баркера та ін. З останнього, що читав, запам'ятався роман Мендала Джонсона "Пішли, пограємося у Адамсів". Це одна з перших книг, що була написана на основі справи Сільвії Лайкенс (серед інших книг про ці події я б ще відмітив "Girl Next Door" Джека Кетчама). Важка книга, але прочитати варто. Це єдина книга Джонсона, так як невдовзі після її завершення він помер від цирозу печінки, бо був алкоголіком. Конкретно зараз читаю "Біси" Достоєвського.
 
Щодо впливу книг на музику, то звісно, що вони впливають. Так, наприклад, пісню "В полоні у звіра" я писав під загальним враженням від "Книг крові" Клайва Баркера. Сумніваюсь, що це хтось помітить, але все ж.
 
Neformat.com.ua хотів би додати, що Василь і сам пише оповідання у жанрі хоррору. Почитати одне з них можна ТУТ. 
 
 
КуLЯ (“Тулим”)
 
Переважно читаю книжки періодами: можу кілька місяців не читати взагалі, а потім за місяць прочитати до 5 книг.
 
Читаю частіше за все вдома, іноді бувають періоди, коли пре читати в транспорті, але завжди на папері. В електронному вигляді прочитав всього 3-4 книги в житті. Вважаю, що читати потрібно обов'язково кожному і якнайбільше по можливості, а мені, як людині, яка займається музикою, в якій слово є одним з найважливіших компонентів, - це просто необхідно. 
 
Одного конкретного улюбленого письменника або твору не маю, тому назву те, що запам'яталося і вразило з останнього прочитаного: Р.Бредбері - "451 за Фаренгейтом", Дж.Оруелл - "1984". Мабуть, банальні і популярні книги зараз, але на мене вони справді справили надзвичайне враження, бо автори по суті передбачили події, які відбуваються зараз зі суспільством і людством взагалі; навіть якщо не все збулося у буквальному сенсі, я думаю, в недалекому майбутньому майже всі речі, про які вони писали, стануть реальністю. Звичайно, сподіваюсь, що так не станеться, але тенденції до того ведуть, на мою думку... 
 
Ще дуже подобаються книги К.Кастанеди. Прочитав перші три, планую прочитати всі. Віднаходжу там мудрість і цікавий  досвід, а не просто детальні описи різних тріпів, хоча це теж цікаво саме по собі.
 
Зараз взяв почитати Любка Дереша - "Намір". На подив, ця книга насправді захопила: дуже подобається манера, стиль і мова у ній. Взагалі стараюся читати якнайбільше українською, бо пишу нею, і при читанні словниковий запас розширюється автоматично. Саме із "Наміру" Дереша я навіть виписую собі деякі слова, які я рідко чую, і, тим більше, рідко вживаю, хоча попередню його книгу, яку я читав -  "Пісні про любов і вічність", навіть не осилив до кінця — якось не зачепила.  
 
 
Олексій Руснак  (“Crucify Me Gently”)
 
На рахунок улюблених авторів, то я вже не раз говорив і говоритиму про свою «святу трійцю» - Говард Лавкрафт, Едгар Алан По та Стівен Кінг. По я вже майже всього перечитав, Кінга читаю постійно, тому що в нього всі книги самобутні і відрізняються одна від одної, а Лавкрафта читаю, коли відчуваю потяг до чогось по-справжньому таємничого і жахливого. Чому саме ці автори? Перші два – це моє джерело чистого натхнення і ідей. Як мені здається, в ті часи люди ще не втратили «магію», і кожна літературна робота несла в собі щось більше, ніж просто букви чи емоційне забарвлення. Тепер дуже важко знайти щось дійсно особливе і надихаюче. Є купа талановитих сучасників, але то, все-таки, комерсанти свого діла, а не фанатики. Того ж самого Кінга я читаю для відпочинку. Якою б не була моя повага до цього автора, тільки в декотрих його ранніх роботах відчувалось щось подібне на ту «магію», про яку я говорю. Його іншими роботами я просто насолоджуюсь, ніби я дивлюсь прекрасне кіно. 
 
А з улюблених книг та оповідань, я би виділив: «11/22/63» та «Кладовище Домашніх Тварин» та оповідання «1922» від Кінга; від Алана По мене більше всього вразили і надихнули: «Падіння дому Ашерів», і (вибачте, не зміг перекласти на українську) - «Месмерическое откровение». А з робіт Лавкрафта, дуже важко виділити щось окреме, тому що все, що стосується його космічної антропології, написано, ніби маленькі сюжети, одного великого жахаючого фільму. Але все-таки більше всього мене вразили «Зов Ктухлу» та «Хребты Безумия». 
 
Окрім вище згаданих, я би хотів ще виділити роботу Артура Мейчена «Белые Люди» - одне з небагатьох оповідань, яке змогло викликати у мене задушливе почуття жаху. І «Двойник» Еленджерона Блеквуда – це той випадок, коли похмура і містична атмосфера передається словом настільки чітко, що ти відчуваєш запахи кімнати і туман за вікном в оповіданні.
 
На даний момент читаю «Оно» Кінга та в перервах підчитую щось із Лавкрафта. 
 
Особисто я вважаю, що книги надзвичайно важливі для формування, розвитку і становлення будь якої особистості. Не знаю, чи сильно збагачується ваш словниковий запас, але суттєвішим є те, що відбувається з вашою свідомістю. Ось, для прикладу, в процесі формувань якихось ідей, я бачу, яка непомірна прірва між людиною, яка читає, і людиною, яка ні. І це особливо важливо для тих, хто щось творить.
 
Я ще не привчився до електронних книг, але рано чи пізно привчусь, тому що є ряд оповідань від тих чи інших авторів, яких неможливо дістати в надрукованому вигляді. Я великий поціновувач справжніх книг. Десь писали, що наш мозок набагато краще сприймає інформацію, якщо ти можеш пощупати книгу, побачити прогрес читання і знати, скільки залишилось до кінця. Так чи інакше мені набагато приємніше купувати і читати справжні книги. І можу скромно хвалитися своєю колекцією книг Стівена Кінга (майже всі книги в твердій обкладинці від видавництва АСТ останніх серій).
 
Для мене читання – це інтимний процес. Тому я читаю тільки вдома, з виключеним телефоном, з максимальною ізоляцією шуму і всіх інших подразників. І саме завдяки такому педантичному відношенню до читання я отримаю колосальне задоволення від того чи іншого твору, а сам процес занурення і переживання твору відбувається на найглибшому рівні, як мені здається.
 
 
 
Евгений Тымчик (“Septa”) 
 
Наверное, потому что я уже немного престарелый, стал замечать, что все больше гравитирую к книгам, которые прочитал когда-то давно, еще в детстве, и совсем остываю по отношению к той литературе, увлечение которой для меня было мимолетным. Поэтому любимыми книгами сейчас могу назвать: «Скотный двор» Джорджа Оруэлла, «Жизнь Дэвида Копперфильда, рассказанная им самим» Чарльза Диккенса, «Убить пересмешника» Харпер Ли, «Красные маки» Грэма Джойса и «Приключения Гекльберри Финна» Марка Твена. Пожалуй, вот эти пять можно назвать настольными. К ним я всегда возвращаюсь, и они мне никогда не кажутся нелепыми или наивными, с каждым разом нахожу новую глубину.
 
Сейчас читаю гораздо меньше, когда читал что-то бумажное, не считая комиксов, и не вспомню. Последние прочитанные на киндле "Tripwire" Ли Чайлда и "The Grownup" Гиллиан Флинн. Уже вот несколько лет привык читать только на английском, поэтому о русской и украинской литературе вспоминаю очень редко. Из наших современников могу выделить Андруховича.
 
 
 
Якось так вийшло, що гурт “КАТ” відповів нам половиною складу, що теж цікаво, адже показує кругообіг книг між учасниками колективу) 
 
Кирилл (гитара, "КАТ") 
 
Я читаю каждый день, это такая же неотъемлемая часть моей жизни, как, например, музыка. Что касается любимых авторов или любимой книги - очень сложно сказать, никогда не мог ответить на этот вопрос, но если прям кого-то надо выбрать, я назову братьев Стругацких. Из поэтов больше всего люблю Бродского. 
Из последнего прочитанного мне очень понравилась и невероятно впечатлила классика русской литературы "Тихий Дон" Михаила Шолохова (впрочем существует теория, и я склонен ей верить, что эту книгу написал не он). 
 
В данный момент читаю очень странное произведение под названием "Безутешные" английского писателя Кадзуо Исигуро. Кстати эту книгу мне посоветовал наш басист Лёша. 
 
Что касается украинской литературы - тоже читаю частенько, очень понравился, например, сборник стихов Жадана "Життя Марії". 
 
Роль книги в жизни человека и\или музыканта? Понятия не имею. Кто-то любит читать, кто-то нет - от этого люди лучше или хуже не становятся. 
 
Алексей (бас, "КАТ")
 
Раньше уделял чтению больше часа-двух в день, сейчас, к сожалению, времени и желания не хватает. 
 
Любимым автором последних лет десяти назову Набокова, некоторые тексты в "Кат" написаны под влиянием его книг, а некоторые прямо основаны ("Приглашение на казнь"). Ну и конечно Стругацкие - к ним возвращаюсь постоянно, такая себе терапия. С поэзией отношения складываются плохо с детства, почему-то тяжело воспринимать. 
 
Из последнего: те же "Безутешные" посоветовал не просто так, книга очень атмосферная. В какой-то степени это подражание Кафке, что критики не обделили вниманием, но это не минус, по-моему. 
 
Сейчас читаю сборник рассказов американских авторов от издательства McSweeney's, искал в переводе любые произведения Дэвида Фостера Уоллеса ("Infinite Jest", конечно) и попал на эту книгу. 
 
Украинской литературой увлекался в студенческие годы, сейчас не слежу, с теплотой вспоминаю Издрыка и Жадана, конечно же. 

Neformat.com.ua ©