Ship Her Son про приготування борщу на сцені, Jäger Music Awards та співпрацю з Ліндеманном
Ми вже багато писали та говорили про львівський post-industrial проєкт Ship Her Son у новинах, відео та рецензіях, але настав час для серйозної розмови з автором проєкту Антоном Шиферсоном про його дебютний повноформатник, дизайнерську кар'єру і не тільки.
Ship Her Son — німецькомовний львівський постіндастріал проєкт, створений навесні 2020 року дизайнером Антоном Шиферсоном. Дискографія нараховує два ЕР та один повноформатний альбом. Також ремікс Ship Her Son треку Тілля Ліндеманна "Ich hasse Kinder" вийшов у діджитал-версії сольного синглу фронтмена Rammstein. Власний жанр автор описує як dnipropop, до того ж є резидентом однойменного лейбла. Переможець премії Jäger Music Awards 2020 у номінації Young Blood як вибір бренду.
Розробляв дизайн фестивалю Jazz Koktebel, промо-групи Abstract Beats, дніпровського клубу Module, львівського Teatr Club, таких виконавців як Тілль Ліндеманн, Kurs Valüt, The Hardkiss. Народився та прожив 26 років у Дніпрі.
— Уточніть, будь ласка, як щодо живих виступів Ship Her Son?
— Поки розмірковую над тим, як їх краще подати. Через те, що в проєкті немає фронтмена, який співає, і взагалі нікого, крім мене, немає, є певні проблеми з тим, щоби це виглядало ефектно й цікаво для публіки. Не хотілося б просто стояти перед ноутбуком із мідіконтролером. Я думаю підготувати унікальний відеоряд зі світлом під кожний трек і сформувати якесь перформативне шоу. Уже жартував у розмові з Катею Войчук з Kontrabass Promo, що, напевно, буду готувати борщ. Загалом хочеться змістити фокус із себе, і це вимагає досить багато часу (а я принципово роблю все сам у рамках проєкту). Так що наразі виступи Ship Her Son можна буде спостерігати з припискою "DJ set". Не хочу поспішати з лайвами, тому що мені важливо, щоби вони запам'яталися. Є така персона як Руді Ратцингер, проєкт якого називається :wumpscut: — справжня ікона електроіндастріалу, і в нього взагалі немає жодного живого виступу.
— Ще одне маленьке уточнення. То ми чуємо в записах проєкту ваш голос чи ні?
— Ні, це text-to-speech з трьома німецькими голосами — двома жіночими та одним чоловічим. Я вставляю текст, рендерю потрібні мені семпли та за допомогою довгих маніпуляцій, змін пітчу, варпінга та ефектів намагаюсь максимально органічно вписати їх у мікс. Імовірно, у майбутніх треках можна буде почути й мій голос. Поки ним не сильно задоволений, але працюю над цим.
— Ваша музика максимально індустріальна. Зазначаєте, що мінімальна лірична складова в ній отримана через синтез беземоційного мовлення, тобто фактично зачитана роботами. Але в той самий час наразі єдиний повноформатний альбом проєкту, за вашими ж словами, про емоції. Яка, на ваш погляд, у сучасній музиці роль власне людини? Також, як вам видається, якою буде її роль у майбутньому?
— Людина постійно є ключовою фігурою в сучасній музиці. Автор або від свого імені розповідає про власні думки, емоції та переживання, або вигадує персонажа й розкриває історію від його особи чи пише про нього самого. Думаю, що в майбутньому нічого особливо не зміниться, але, можливо, фокус зміститься із засилля звичних ліричних тем на щось більш відверте, життєве та сучасне. Мені подобаються тексти Idles, хотів би слухати подібне українською.
— Однією з центральних тем вашого дебютного повноформатника "Essen" є, як ви сформулювали, споживча культура. Оскільки ваша творчість україноцентрична, що ви думаєте про це явище в нашому суспільстві, у чому вбачаєте його актуальність у мистецтві?
— Масове споживання — це найбільш характерна риса сучасного суспільства, у тому числі й українців. Багато людей постійно діляться тим, що щойно придбали, з'їли, подивились або прослухали.Кілька тижнів тому я спостерігав, як половину моєї стрічки заполонили спаржею й навіть задумався про трек "Spargel". Це не зовсім свіжа тема для висвітлення в мистецтві, але над тим можна постійно по-доброму іронізувати. Мені подобається використовувати всілякі думки на ту тему, робити це доволі абстрактно, незрозумілою пересічному українцю мовою. Узагалі здається, що сучасній музиці не вистачає іронії, усі занадто серйозні. Сакральність борщу, тексти для продажу з паку туалетного паперу, підписи відео з вагонів "Інтерсіті", токсичність у коментарях — це частина нашого життя й того, що ми бачимо та споживаємо щодня. Я точно не буду читати моралі, що потрібно відірватися від смартфона або писати трек про планування бюджету, тому що сам активний споживач та іноді також фотографую те, що їм або те, що придбав на вінілі та навіть не прослухав.
— Яка ваша думка про роль премії Jäger Music Awards, зокрема номінації Young Blood у музичній сфері України?
— Дуже круто, що в Україні є премія, де може перемогти німецькомовний постіндастріал DIY-проєкт і як приз отримати виробництво платівок накладом у 300 копій. Це величезна підтримка, яку незалежний артист собі зазвичай не може дозволити. Узагалі, гадаю, це хороша альтернатива нашим преміям і мені подобається підхід у цілому й вибір експертної команди. Крім Jäger Music Awards, можна ще виділити Aprize Music Awards.
— Як щодо виходу проєкту Ship Her Son за межі України, чи орієнтувались ви також і на закордонну авдиторію?
— На SoundCloud мене слухають багато французів, а в статистиці по авдиторії на Spotify другою країною є Німеччина. Практично через тиждень після виходу "Ratten" написав музичний журналіст із Кельна й попросив два треки до себе в інтернет-радіо. Я взагалі не зрозумів, як він мене знайшов.
Перевіряю свої тексти з носіями мови, щоби позбутися артефактів гугл-перекладу. Орієнтир однозначно є, враховуючи чергову хвилю ревайвлу жанру за кордоном. Є кілька зарубіжних журналістів, яким я хочу відправити пресреліз, також планую затаргетити альбом на Мексику та Південну Америку.
— Визначаєте свій жанр як dnipropop, є резидентом однойменного лейбла, амбітною метою якого є створення альтернативи конвеєру пластикової попмузики. Якою мірою, за вашими оцінками, вітчизняні слухачі готові до сприйняття от, наприклад, музики Ship Her Son? Тобто чи будуть вони самоіронізувати, слухати про власні реалії німецькою мовою та й загалом оцінять таке, мабуть, доволі незвичне для них європейське звучання?
— Не думаю, що проєкт призначений для широкої аудиторії. Я — не великий прихильник текстоцентризму, який так люблять і цінують вітчизняні слухачі. Музика залишається музикою, сприймаю вокальну доріжку додатковим музичним інструментом. Більшість не розуміє лірику, тому самоіронізувати стає складніше, але я іноді даю підказки у вигляді субтитрів до відео. Дуже радію, коли одна людина зі ста пише "о, так це ж цитата Кополовця!", але не планую масово розжовувати те, про що мова в треках. Багатьом друзям приємно працювати під цю музику, радий, що в мене достатньо доросла аудиторія й що таку творчість цінують прихильники класичної постіндастріальної та електронної сцен. Хтось каже, що вона чудово підходить для вивчання німецької — це дуже кльово. Почути це з блютуз-колонки школярів або в маршрутці для мене поки здається чимось нереалістичним.
— Розкажіть, будь ласка, щось цікаве про свою співпрацю як дизайнера з Тіллем Ліндеманном. Скажімо, як узагалі вона розпочалась? Важко оминути такий "клікабельний" факт вашої біографії, та й із музичною діяльністю це пов'язано.
— Хех, я майже відучив друзів представляти мене комусь фразою "це Антон, він робить дизайн Тіллю Ліндеманну". Основна проблема в тому, що досить складно розповісти якийсь цікавий інсайд, тому що підписані досить серйозні контракти про нерозголошення. Наша робота розпочалася з перевидання першої збірки його віршів, для якого я професійно та якісно виконав усі побажання. Менеджив проєкт мій хороший друг, з яким ми за 6 років до цього працювали з ексменеджером Rammstein, виконуючи всілякий фріланс для його агентства. І якось усе понеслося після цього. "Messer" став відправною точкою для нас і автора ілюстрацій у книзі. Ми створили тріо, яке працює над частиною музичних релізів, книг та мерчу сольних проєктів Тілля.
— Наскільки, на вашу думку, на сьогодні важливою для музичної сфери є її візуальна презентація дизайном релізів, мерчу, концертних афіш? Як, на ваш погляд, із цим справи в Україні?
— Це дуже важливо. У 2011-му році ми з друзями створили промо Abstract Beats і я займався візуальним стилем. Здається, що якість і оригінальність наших афіш та рекламних матеріалів допомогла залучити більше відвідувачів і стати серйозним промо. Притому імена артистів мене завжди просили хоча б трохи збільшити, тому що основний фокус був на артах. У нас були класні постери, стікери, виставки художників на вечірках, мерч, візуальний стиль. Але зараз цим уже складно здивувати. Усі плюс-мінус навчилися робити "just fine", у тому числі й в Україні, і воно перестало викликати якусь реакцію, окрім "ну ок". Дизайнери намагаються привернути увагу нетиповими рішеннями, щоби це хоч якось виділялося серед потоку шаблонної, але якісної графіки. Часто обкладинка альбому або постер івенту — це заслуга хорошого фотографа, а не дизайнера. Оформлення мого альбому — зокрема завдяки Максу Тимофєєву, який також працює з дніпрянами DZ'OB.
Люблю, коли на експерименти йде й попкультура, й андеграундний метал, але в нашій країні із цим поки що складно. Є враження, що виконавці бояться зробити крок убік від того, що очікує їхня цільова авдиторія. Мені складно уявити, щоби хтось із наших попвиконавиць зважився б, наприклад, на те, що робить Poppy в співпраці з геніальним Джессі Дрекслером. Подобається підхід до оформлення афіш і релізів наших електронних лейблів та промо. Зараз мені простіше здивуватися, коли бачу відверту хуйню на кшталт обкладинки останнього Еліса Купера або анонсованого альбому Лани Дель Рей.
Дуже радію, коли бачу концертні постери без фотографії артиста або гурту. Радію, коли бачу мерч без назви колективу. Загалом думаю, що справи кращі, ніж 10 або 20 років тому. Зараз складніше зробити погано, ніж нормально або добре. Інше питання в тому, що просто якісна робота перестала викликати якісь емоції, стала чимось звичним. Мене рідко навідує думка "ого, яка класна обкладинка", як серед зарубіжних, так і серед наших релізів. Останнім артворком, що мене прямо вразив, був "Ghosteen" Кейва, я б повісив це в рамку над головою. Серед українських релізів виділяється сольник Стаса Корольова.
— Зазначали, що процес створення треків дуже схожий на дизайн, тобто ви наче підбираєте шрифти. Можете ще на якихось конкретних прикладах подібних паралелей із дизайном для, так би мовити, "чайників", пояснити, як виконуються мисленнєві дії під час написання музики?
— Так, звичайно. Коли працюєш над дизайном, потрібно створити закінчену й не перевантажену композицію з набору графіки, тексту, ефектів, текстур, сформувати модульну сітку, згрупувати шари й віддати, наприклад, на верстку або в друк. У тебе є величезна кількість шрифтів на вибір і вибираєш той (або пару), який гармонійно впишеться в артборд. Так само і з треками. Коли я працюю, наприклад, над драм-секцією, я слухаю величезну кількість снейрів і зупиняюся на тому, що, на мою думку, найбільш органічно вписується в мікс. Те ж саме стосується звуку будь-якого іншого інструмента. Коли в тебе є база, починаєш роботу з ефектами та автоматизацією. Якщо чуєш щось зайве, видаляєш це, так само як і зайвий шар або текстуру в дизайн-проєкті. І в завершенні ти розподіляєш музичні доріжки по групах і віддаєш це на зведення.
— Спасибі за інтерв'ю!
Ship Her Son у соцмережах:
https://www.facebook.com/shipherson
https://soundcloud.com/ship-her-son
https://ship-her-son.bandcamp.com/music
https://linktr.ee/shipherson
Фото Макса Тимофєєва
