Sekunda Kota: Коли є бажання щось написати, хочеться побути на самоті

Паша, Ілля та Діма — так звати музикантів харківського колективу Sekunda Kota. Музиканти більше відомі за своїми попередніми проєктами. Так Дмитро Зінченко грає в Оркестрі Че і Stoned Jesus, Павло Мезенцев та Ілля Бородатов — основні учасники Гуп та Дзиґа. Але і Sekunda Kota вже має своїх шанувальників, тож розповідаємо про гурт детальніше. 

Я прийшов до гурту на репетицію в невелике підвальне приміщення на два яруси. Нагорі стоїть диван зі столиком — там своя чіл-аут зона. Внизу саме кімната для гри. Музиканти, з їх слів, були після тріпу, тільки не зізналися якого — мабуть, їздили містом на нічних трамваях.

У підсумку ми поговорили з ними про саунд 1990-х, стимулятори до натхнення, MC Hammer, Nirvana і Tortoise. А також зовсім трохи про політику, без якої зараз нікуди.

— Дивіться, перше що у Вас написано бендкемпі: "Секунда кота, минута дельфина, милисекунда муравья, я тебя бил-бил но больше не буду, Яна, Яна, я на Бекетова чи на Гагарина" — що за приказка у вас така? Напевно, у неї є окрема більш розгорнута історія.

Паша (далі — П.): Ми якось джемили з чуваками, а один Зьома не вміє грати ні на чому, тому він кричав у мікрофон. Я йому дав свій пітшифтер, у якому він міняв голоси та розповідав ось це все. Ми переслуховували кілька разів цю штуку. Вона нам здалася прикольною, тому взяли назву Sekunda Kota. Це якось трохи абсурдно, і при цьому весело.

— То ви любите абсурд?

П: Так, так, я люблю капець.

— У вас багато символізму в піснях та й у самому імені гурту — це данина 1990-м, у яких любили не говорити прямим текстом, або якась інша фішка недомовленості?

П: Чувак, я взагалі про це не думав. Ну, це, найперше, про абсурд, ніж про якийсь символізм чи повторення дев'яностих. А, з іншого боку, мене виховували музично, і музика 1990-х мені завжди подобалася і буде подобатись, постійно переслуховую щось.

— Наприклад?

П: Ну, не знаю, та все… Отойво, MC Hammer'a

— MC Hammer, відмінно. Якраз у вас і саунд того періоду, але це ж гранжем не назвеш, а от альтернативою з романтикою якраз можна. Ваша творчість схожа на Tequilajazzz зразка альбому "Вирус" та гурт Джан Ку. Вам ці порівняння про щось кажуть?

П: Джан Ку я взагалі не знаю, не чув.

Ілля (далі — І.): Я також не чув такого, і цього альбому Текілиджазз я тоді теж не чув.

П: Ми якось концерт відіграли, а до нас чувак підходить і каже: "Та ви граєте як Doors". (ред. сміються)

І: А слідом чувак підходить і каже "як System Of A Down".

П: Мені здається, це хто як чує, хто під що заточений, під яку музику. Хтось у цьому якийсь джаз навіть знаходить, і каже: "О, у вас якісь нестандартні аранжування, побудови, форми, пісні нестандартні".

— А ви самі що думаєте?

П: Не знаю, я завжди кажу, що ми граємо рок-музику. Як взагалі розсудливий музикант може відповісти, що він грає? Ну ось у твоїй практиці люди відповідали "ми граємо ембієнт-джаз-сільверстоун-блек"?

— Так.

П: Так? Отже, вони просто заморочуються над цим.

— Це раби ярликів, які їх вішають, саме такі як я.

Діма (далі — Д.): Це твоя робота, а наша ж інша, так?

П: Я кажу нещодавно: "Дімон, є бажання пісню якусь таку зробити, у стилі Динозавр Джуніор (до речі, з 1990-х чувак) і щоб якась припанкованість була. Я до того веду, що ти просто виношуєш якусь ідею і вона не обов'язково повинна мати чіткий напрямок.

— А самі що слухаєте? Кожен з вас.

Д: Іллюха любить метал, я знаю.

І: Так, Gojira.

П: Я нещодавно переслухував альбоми Speedy Ortiz. Нещодавно на трипі слухали Tortoise. Ніколи не слухайте Tortoise (ред. сміється). У якийсь момент я взагалі не розумів, що вони роблять, що грають, куди це все веде.

— Ну а взагалі епоху 90-х як пам'ятаєте?

І: Я до школи ходив, пам’ятаю тільки її.

Д: А я в садочок.

П: Чувак, я тут найстарший. Я пам’ятаю, був малим, мені 13 й у 1994 році Кобейн застрелився. Тоді по Хіт-ФМ крутили Нірвану, пісень по п’ять на день. Гурт постійно в ротації був, і тут такі новини, тож я сильно засмутився. Я ж навіть і не знав якихось інших гуртів по гранжу, тому що Нірвана у всіх була на слуху.

Д: Я знаю всю цю музику не з 90-х, я познайомився з нею набагато пізніше і тоді вже до нас нормально все це дійшло. І сіетлський рух тоді виліз.

— Пройдемося стандартними темами: скільки ви існуєте, як зібралися, ?

І: Ми з Пашею року так з 2007-го граємо.

П: У нас кістяк вже якось утворився з давніх часів. Потім накопичився матеріал, ми хотіли записувати альбом і від нас якось відокремився бас-гітарист колишній. Ну а Діма — гарний звукоінженер, звукорежисер, то ми до нього звернулися: "Дімон, запишемо альбом". А він каже: "Хто у вас на бас-гітарі буде грати?", — і я відповідаю: "Ну, кого-небудь попросимо"

Д: Ти взагалі сказав, що "ти будеш грати". Мені тоді, рік тому, дуже не сподобалася така ідея.

П: Ми репетирувати почали взимку минулого року, з січня. Одразу після Нового Року у такому складі. Альбом вийшов менше, ніж за рік, матеріал вже був. Записали його влітку.

— Ваші тексти пісень українською — збираєтеся на велику сцену чи вам просто так зручніше?

П: Я у якийсь момент вирішив, що класно співати українською мовою. На той час вважав, що взагалі ніякої гідної музики українською немає. Воно якесь усе відстійне і треба, отже, цим зайнятися.

Д: Зробити ще один відстійний альбом. (ред. сміються)

П: З трендами це ніяк не пов'язано, вся ця мода, як-то прорватися — такого немає. Просто прикольно. Ось зараз ми готуємо матеріал для наступного альбомчика і там більшість пісень буде російською, бо поперло якось тепер писати нею.

— Ви не прив'язуєтесь ані до трендів, ані до моди?

П: Чувак, ні, ні, ні. Воно йде як іде.

— А в побуті ви спілкуєтесь українською?

П: Ні, російською. Ну, якщо хтось заговорить зі мною, то якось хочеш не хочеш, а переходиш на українську.

— Чому альбом має назву "0,8"? Це загальна тривалість дев'яти композицій?

П: Ні, ні. "64 поділити на 80".

— Виходить 0,8, чому ці числа?

П: Це рахунок гри у доміно, не пам'ятаю точно, але з кимось грав, писали ми в телефон замітки від руки. А тут ще історія така: я коли вигадував обкладинку на альбом, вирішив, що було б класно зробити якийсь cover на всі пісні, тобто обкладинки кожної пісні, і розмістити їх на загальній. Ось у мене на одну пісню був скрін з 64:80. У підсумку ці дев'ять мініатюр фігово вийшли, тож я взяв і намалював теперішню обкладинку олівцями. Ми її потім фільтрами обробили. А релізу потрібна була назва, і я вирішив, та все одно, хай буде "64:80".

— Як пишете музику, тексти? Які стимулятори використовуєте?

П: Українські слова. Тексти я пишу. Стимуляторів — ніяких. Взагалі, самотність. Я не знаю як це з’являється, але коли у мене є бажання щось написати, хочеться побути на самоті. Це точно.

— Ви там, хлопці, пропонуєте пити молоко. "Пейте воду, иногда молоко" у вас написано, про що мова?

П: Ну коти іноді п’ють молоко, а іноді воду.

Д: Так, це було на поверхні, згоден.

— Український музикант може бути поза політикою зараз?

Д: Та хто завгодно може бути поза політикою. Або може думати, що він поза нею. Я не розумію, чому питання стоїть саме про українських музикантів? Думаю, наш гурт у політиці не може бути взагалі, судячи з того, які ми розпіздяї, алкоголіки. Хоча, думаю, ми всі такі.

— А гіпотетична ситуація: приходить до вас представник будь-якої партії, каже: "пацани, нумо відіграймо тур під нашими прапорами"?

Д: Ні, ні. Таке траплялось, не в цьому гурті, але у мене бувало. Авжеж, відповідь ні, завжди.

— А на підтримку української мови?

П: Створення альбому — це і є підтримка. Нехай хоч одна людина заслухає альбом і скаже "о, класно". Ось мені писав один знайомий, хвалив, що ми альбом українською випустили. Він якось пов'язаний з політиками, коментує постійно їхні вчинки. І от якщо комусь сподобалося, що реліз українською, то це і є поштовх для мови рухатися далі.

— Ви глашатаї або ви просто робите творчість для вузького кола людей? Ви ж для чогось граєте.

П: Нам подобається грати.

Д: Є такий підхід, коли у тебе мета, в першу чергу, аудиторія, слава, то ти, орієнтуючись на все це, придумуєш пісні, слідуючи трендам тощо. А у нас протилежний підхід. Нам прикольно музику грати, завжди вчитися, щось нове намагатися робити, для себе, перш за все І якщо з цього виходить щось класне, це круто, якщо людям подобається, теж круто, а якщо не подобається, ну тоді ми калічі.

— Скільки у вас було живих виступів, крім On-Air'a?

П: Київ, Запоріжжя, Харків, Суми.

— Людей скільки збиралось? І зможу я піти на Секунду Кота, чи ще про це рано говорити?

Д: Та ні, нормально говорити, ми взагалі хочемо пограти і плануємо концерт зробити, але в Харкові все впирається у те, що не хочеться ніде грати з тих місць, які тут є. В основному, через звук. Він всюди галімий.

П: Ще через те, що рівня культури немає, він дуже низький. І ця культура якась, знаєш... У нас вона така, як десятирічної давності. У багатьох людей ще якийсь 2007-ий, 2010 рік. Мало класних, цікавих, прогресивних гуртів. Дивних загалом. Звичайно, хочеться свою музику грати, хочеться робити концерти. Але те, як все йде у нас, це сумно.

— Так, а в результаті, ви лабаєте, тому що не можете не лабати?

Д: Так, просто кайфово грати.

П: Ну, ми не розглядаємо це з якоїсь комерційної точки зору. Скільки людей на лижах, на сноубордах ганяє, запитай у них, чому вони це роблять? Їм подобається — вони це роблять і все.

— На сноуборді кататися навчитися простіше, ніж грати на гітарі.

Д: Тому на гітарі грати, коли навчився, ще веселіше. Прикинь наскільки. А на барабанах — це взагалі!

— Що порадили б слухати, крім вас? І взагалі ви себе слухати рекомендуєте?

Д: Що бажаєш, те і слухай. Зараз стільки інформації, зараз усі знають про все, якщо хочуть. Якщо людина ставить собі питання, яку музику послухати, йому досить просто прошерстити, з'ясувати — все у тебе на долоні. Навряд чи ти будеш читати інтерв'ю гурту, щоб дізнатися, яку музику слухати. З харківських колективів я б порадив Смеющегося тигра, граю там, це класний гурт. Секунда Кота і Смеющийся тигр — це котячі гурти. (ред. сміються)

І: Гуп та Дзиґу треба слухати

Д: Не знаю, слухати... Я нещодавно прочитав прикольну штуку: "купуй музику живих артистів, бо мертвим бабки не потрібні". Я б радив слухати сучасну музику, ходити на концерти, купувати диски, платівки сучасних артистів, ходити на концерти, таким чином якось це все спонсоруючи, допомагаючи, щоб було більше, краще.

— Що для тебе зараз сучасна музика?

Д: Сучасна музика зараз — це, по-перше, її кількість, тому що стільки музики є в легкому доступі, що раніше в історії такого просто не було! Я не буду нічого говорити про якість, але кількість — це різноманітність. Зараз є все, що було 20 років тому, але більше. А ще зараз сучасний артист — це чувак, який повинен все робити. Якщо у нього є мета, він повинен завойовувати аудиторію, думати про купу речей, просто про мільйон всяких різних речей. А музика у всьому цьому становить якусь соту частку від того, скільки всього потрібно зробити. Але якщо ти володієш чимось всередині себе, тим, що можеш круто донести до людей, але не володієш майстерністю, ти не надішлеш меседж за допомогою музики, тому що ти просто не будеш знати інструмент. Вміти грати, а не просто володіти якимось сучасним апаратом, все ще важливо. І прокачувати вміння потрібно дуже-дуже довго, варитися треба. А щоб щось вартісне зробити, потрібно ще й дуже багато переслухати, дуже багато передумати, перепробувати. Коротше, складно це все.

Sekunda Kota у соцмережах: 

https://sekundakota.bandcamp.com/releases