Сандра Конопацька про Daily Metal, роль менеджерів та Ragnard Reborn, - інтерв'ю

Сьогодні до вашої уваги - інтерв’ю головної редакторки з головною редакторкою) Героїнею нашої розмови стала Сандра Конопацька - менеджерка павер метал гурту Sunrise, головна редакторка Daily Metal, а віднедавна ще й прес-координаторка фестивалю Ragnard Reborn: Нове Коло.

- Почнемо зі свіжого. Як з’явилася ідея організувати серію Meet&Greets на фестивалі Ragnard Reborn: Нове Коло? Цікаво також, разова це акція, або є ідеї для подібної активності й на інших українських метал-фестах?

- Привіт! Перш за все, дякую за інтерес до інтерв’ю :)

Ragnard Reborn досить спонтанно ввійшов у життя Daily Metal на початку травня. До нас звернулися організатори фестивалю з пропозицією взяти на себе організацію роботи прес-центру. У той час до події лишалося трохи більше, ніж півтора місяця, тобто всі процеси вже виходили на фінішну пряму. Ми приєдналися до організаційної команди фестивалю вже на такому завершальному етапі, але тим не менш змогли взяти на себе одразу кілька функцій.

Ідея організації Meet&Greet також була висловлена організаторами Ragnard Reborn, що додало нам роботи та цікавого двіжу :) За ці півтора місяця і під час самого фестивалю ми стали частиною Ragnard Reborn, а фестиваль, у свою чергу, став частиною нас. Тож, що стосується подальшої співпраці саме з Ragnard Reborn, відповідь для мене однозначна. Ми вже починаємо працювати над тим, щоб зробити фестиваль наступного року і зробити його ще кращим і цікавішим!

З приводу інших фестивалів та потенційної співпраці з ними – ми завжди відкриті до будь-яких пропозицій і з радістю готові обговорювати ідеї. Щоправда, у нас є два своїх фести (Daily Metal Fest і Power Of Ukraine) і ще тепер Ragnard Reborn, тож це вже питання фізичної наявності часу і сил :)

- Як взагалі пройшов Ragnard Reborn, на твою думку?

- На мою думку (і те, що ми бачимо з відгуків відвідувачів), фестиваль пройшов на дуже високому рівні. Daily Metal був лише маленькою частинкою великої організаційної команди, і я можу з впевненістю сказати, що кожен з організаторів вкладав максимум зусиль у те, щоб зробити подію на справді гідному рівні.

У відгуках відмічають сильний лайн-ап, вдалу локацію, хороший звук та світло, недорогий фудкорт з широким асортиментом та інші радощі фестивальщика. А я б ще хотіла окремо згадати про публіку – я спілкувалася з представниками Арт-заводу, і вони сказали, що це найадекватніша аудиторія, яка у них була!

Звичайно, по організації є над чим працювати, але я особисто дуже рада, що в Україні з’явився метал-фестиваль такого, не побоюся цього слова, європейського рівня. Тож не зупиняємось!

- До питань організації та проведення концертів ти дотична також як менеджерка Sunrise. Що найважче у цій справі? І чи бувають проблеми з точки зору комунікації з самим гуртом. Наприклад, хтось лінується, або не хоче їхати до певних оргів.

- Мої Sunrise – справжні сонечки, і завжди їдуть, куди потрібно! Ну і я не буду відправляти їх абикуди :)

Зазвичай сольними концертами Sunrise, навіть в інших містах України, я займаюся самостійно. Не завжди дуже просто організовувати подію, знаходячись за кілька сотень кілометрів, але зазвичай знаходяться хороші люди на місцях, які можуть допомогти вирішити певні задачі. А от повністю "віддавати" сольні концерти на локальних організаторів я морально не готова: оргів, які здатні зробити метал-концерт в обласному центрі на хорошому рівні – одиниці. Дуже сподіваюся, що з часом ситуація буде змінюватися, але поки це так.

- Ще у твоєму ФБ зазначено, що ти менеджерка гуртів NOVI та Delfinia. Чи зручно отак займатися кількома гуртами одразу та чи вони не "ревнують" одне до одного?)

- NOVI та Delfinia не можуть ревнувати до Sunrise – це все проекти однієї SunriseFamily. Тож і займатися ними всіма зручно одночасно: це як сімейний лікар, тільки сімейний менеджер! :)

- Нещодавно я задумалася про категорію людей, які обслуговують музичну сцену. Це менеджери, стилісти, звукорежисери, дизайнери, художники, відеографи тощо. Зважаючи на запити сучасного слухача, якого одною музикою вже не здивуєш, це дуже важлива робота. Не можна скаржитися на наших колег-журналістів, бо про таких людей справді пишуть час від часу, але мені здається, що у пресі маячать десь одні й ті самі люди. У той же час величезний креативний пласт залишається ніби у тіні музикантів.

Чи згодна ти взагалі з моєю думкою, що от ця робота певним чином недооцінена? І чи варто нам, як музичним ЗМІ, звертати на неї більше уваги?

- Болюча тема: mode on!

Насправді це нормально для шоу-бізнесу: є артист, якого всі знають/люблять, який є символом, кумиром, який надихає своїх фанів; а за створенням і підтримкою цього артиста стоїть ціла команда людей, про яких переважна більшість аудиторії навіть і не здогадується.

Але, так, відчуття недооціненності – буває. Це і за особистим досвідом, і за спостереженням за колегами по цеху. Думаю, не у всіх так – люди різні, і кожен все по-різному сприймає. Але коли працюєш на щось просто "за ідею" і вкладаєш у цю ідею купу сил, хочеться очікувати від Всесвіту зворотного відгуку. Чи хоча б того, щоб про твої зусилля взагалі дізналися. Люди ж бачать кінцевий результат – концерт, фестиваль, альбом; а те, що стоїть за цим результатом – воно у тіні, як ти вже сказала.

Хоча мені здається, останнім часом якось більше почали звертати увагу на навколомузичні процеси та на "бійців невидимого фронту".

- Якщо ми вже про проблеми журналістські, то нещодавно я провела аналіз наших великих матеріалів і виявила, що ми сильно відстаємо у плані героїнь( Навіть, якщо взяти нейтральні інтерв’ю з гуртами, то там майже одні лиш хлопці відповідають. Чи стикалася ти з подібною проблемою як редакторка Daily Metal? І чи вважаєш взагалі цю ситуацію проблемною?

- Не думаю, що є якась особлива проблема. Просто дівчат-музикантів менше, відповідно, й інтерв’ю та інших публікацій з ними менше. Але от у нас буде Daily Metal Female Fronted Fest у вересні – можна буде трохи виправити ситуацію :)

- Що найважче тобі дається у якості головреда Daily Metal? Які аспекти цієї роботи бачиш найскладнішими?

1. Писати ненудні статті.
2. Не перетворитися при цьому на MetalSucks.
3. Встигати охопити хоча б переважну більшість того, що відбувається хоча б на нашій сцені.
4. При цьому встигати працювати та спати.
5. Знаходити та втримувати людей, які будуть працювати на проект "за ідею".
6. Гроші, яких немає (як, в принципі, і завжди). 

Це ключові моменти. Не тільки для мене, а і для всього Daily Metal.

- Мм, так це знайомо( А чи стикалася ти з певним несприйняттям музикантів або читачів, що от саме ти головна редакторка порталу?

- Хм. Здається, не стикалася. Не виключаю, що таке може бути, але, принаймні, я не знаю про подібні випадки.

- Якщо не секрет, як ви у Daily Metal відбираєте релізи, про які варто написати, або гурти, з якими автори спілкуються?

- Ми завжди відкриті до діалогу з гуртами і з радістю розміщуємо інформацію про релізи. Простіше сказати, коли ми НЕ будемо писати про реліз: коли реліз нам, ну дуже вже не сподобався (неякісний запис тощо), коли реліз здається нам не дуже значним (наприклад, можемо не писати про сингли, очікуючи на альбом, або ж про непрофесійні лайв-відео), коли ми не знаємо про реліз з тої чи іншої причини… А взагалі ми – котики.

- А от ти сама більше слухаєш вітчизняну музику чи закордонну? І чи є у тебе певні жанрові обмеження?

- І вітчизняну, і закордонну, без жанрових обмежень. Від панк-року (і навіть від поп-музики) до блек-металу. Але ні для кого не секрет, що я переважно "по паверу", і саме павер-сцену вважаю "своєю" і намагаюся хоч якось, але розвивати її у нас.

- Дуже очевидне питання, але все ж, як би ти охарактеризувала сучасну українську метал-сцену? Які головні переваги та недоліки є у наших виконавців?

- Сцена є, сцена рухається, і рухається вперед. Я завжди дивлюся на це з позитивом.

Недоліки… Більшій частині українських "важких" гуртів не вистачає, ІМХО, якісного менеджменту. Там, де він є, це одразу помітно. Це не обов’язково має бути окрема людина-менеджер (хорошого менеджера знайти важче, ніж хорошого барабанщика… Але це не точно). Але у гурту має бути правильний організаційний підхід, особливо до питань співпраці з організаторами, ЗМІ тощо. Іноді здається, що частина українських гуртів взагалі не розуміє, що відбувається, коли мова доходить до питань менеджменту та промо. Але і тут можна відзначити позитивну тенденцію – підходи змінюються, стають більш правильними та професійними. Це круто.

- У своїй практиці я зіткнулася з тим моментом, що неможливо уникнути політики, коли пишеш про музику. Хоча спершу мені здавалося, що ці речі можна розмежувати і десь хотілося це зробити. Якщо трапляються такі ситуації, коли політика прямо в очі лізе, що ти робиш?

- Культура і політика часто пов’язані досить тісно, але на українській сцені проблем з цим у нас ніколи не виникало.

- Чимало розмов на спеціалізованих журналістських подіях та сайтах про те, як фінансуються ЗМІ (навіть не буду тебе питати про цю болючу тему). Зокрема, можна почути, що держава мала би долучитися фінансово до цього процесу. З іншого боку, де андеграундні фанати та музиканти, я частіше чую, що державна допомога — це ніби якесь табу, не трушно. Але я вважаю, що коли держава виділяє гроші на фолк-ансамблі, на класику, вона повинна подумати і про метал, і про нойз, і про техно. Хоча і не розраховую на цю допомогу, бо то з розряду казок. Можеш якось прокоментувати ці думки?

- Державна допомога – не труъ? Маячня. Запропонуй будь-якому музиканту, який висловлює такі думки, державне фінансування і подивись, скільки з них від цього відмовиться.

А з приводу фінансування музичних медіа, в Україні поки існує лише один шлях (у будь-якому випадку, знаю я лише про один) – фінансування з боку квиткових операторів. Цим займаються Karabas і з нещодавнього часу Concert.ua, і за їх рахунок "живуть" такі портали як Karabas Live, LiRoom, Comma та СЛУХ. Ціль квиткових операторів, за їх власними словами, – розвиток музичного ринку України. Звучить досить благородно, але я дуже сумніваюся, що у такому контексті їх зацікавить андеграундний метал-вебзін. Тож треба справлятися самостійно :)

- Якось так історично складається, що усі перспективні музиканти намагаються з’їхатися до великих міст: Києва, Харкова, Одеси... Відповідно і більш великі музичні ЗМІ концентруються у цих населених пунктах. Але така концентрація, навіть попри сучасні технічні можливості, трохи применшує роль периферії, тобто інших областей, регіонів, не кажучи вже про малі містечка. Банально складно усе відслідкувати. Як це робиш ти і чи маєш якісь спеціальні методи, щоб, наприклад, бути в курсі франківської метал-сцени?

- У питанні відслідковування музичних подій країни нам дуууже далеко до Neformat! От хто-хто, а ви точно знаєте, де, що і коли відбувається. Daily Metal же у міру своїх сил та можливостей відслідковує новини від більш-менш "видних" українських гуртів, а релізи/події більш андеграундних колективів висвітлює по факту звернення до нас цих колективів. Звичайно, бувають винятки, але суть в принципі така: якщо гурт не відправляє нам інформацію про реліз, вірогідність того, що ми про реліз напишемо, значно зменшується.

- Оу, дякую за добрі слова! Хоча мені здається, що ми все одно багато чого цікавого пропускаємо(

У продовження попередньої теми. Як ставишся до позиції деяких музикантів, які вважають, що журналісти недопрацьовують і чомусь самостійно не знаходять їх гурт? Але водночас ті люди не мають бажання слати прес-релізи...

- Якщо ЗМІ не знає про гурт – це зазвичай проблема гурту, а не ЗМІ. Ну, звичайно, тут має враховуватися кореляція між розміром ЗМІ та відомістю команди, тож все умовно. В цьому питанні, як і в багатьох інших, правильна відповідь випливає просто зі здорового глузду.

- Нещодавно у себе на сторінці ти висвітлювала певні думки стосовно платних рецензій. Але я б хотіла спитати дещо інше: наскільки цей максимально суб’єктивний жанр, що мені нагадує часом бої без правил, корисний для розвитку музичної сцени? Бо попри все рецензії не втрачають увагу читача.

- Рецензії, безумовно, корисні для розвитку сцени. Навіть якщо після прочитання рецензії хочеться відправити автора у відомому напрямку. Тут просто не варто забувати, що кожна рецензія – це суб’єктивна думка окремо взятої людини. Я писала про це і про багато іншого у своєму пості.

Хтось нещодавно казав, що в сучасних реаліях найгірша реакція ЗМІ – це її відсутність. Тож кожна рецензія – як позитивна, так і не дуже – це вже непогано.

- Варто згадати і твоє хобі - паркур. Мені чомусь здавалося, що він залишився десь у нульових разом зі стрейт-еджем. З іншого боку, я не сильно цікавлюся спортом... Тож скажи, будь ласка, наскільки паркур популярний зараз в Україні?

- Паркур не дуже пов’язаний зі стрейт-еджем, і часові рамки поширення у них трохи різняться. В Україні підйом паркуру був на початку 10-х років. Зараз усе відійшло знову у відносний андеграунд. Є кілька шкіл в Україні, всі переважно тренуються в локальних командах, є одиничні з’їзди. Масовості паркур в Україні так і не набув, на відміну від того ж стріт-воркауту, BMX чи скейтбордингу. Основна причина, мені здається, пов’язана з тими самими організаційними моментами. В Україні досі багато справді крутих атлетів, але паркур-подій європейського рівня наразі не лишилося.

- Ти також закінчила музичну школу, де грала на саксофоні. Чи допомагають тобі у теперішніх активностях ті теоретичні знання? І чи можеш ти десь, наприклад, увечері сісти вдома, пограти на саксофоні, розслабитися?) 

- Саксофон мене не відпускає і досі :) Тут має бути якась фраза з інтригою, але скажу простіше – не те, щоб я вважала себе музикантом, але, можливо, на сцені найближчим часом трохи з’явлюся.

- Круто! І наостанок, які твої особисті плани й амбіції на найближчий час? І взагалі, ким себе бачиш у майбутньому?

- Плани й амбіції, як завжди, великі. На вересень у нас заплановано одразу два фестивалі (Power Of Ukraine і вже згаданий Daily Metal Female Fronted Fest). Готуємо Ragnard Reborn 2019, це досить велика подія, очікується багато роботи. Є ще кілька думок щодо подій на наступний рік, зараз все знаходиться у стадії перемовин та попереднього планування. Рухаємося далі та не спускаємо вітрила :) 

- Дякую за цікаву розмову!