SadSvit: Після кожної грози сяє веселка
Богдану 18 років, і три останні він пише музику Починав як усі: почув щось класне, захотів повторити, потім відчув ентузіазм робити щось власне й пішло-поїхало. Зараз на рахунку Богдана два повноформатні альбоми, мікстейп і, звісно ж, хіт "Касета", який вистрелив після того, як з’явився у відео полку "Азов".
Ми розпитали Богдана Розвадовського про несподіваний успіх, війну та переїзд до Австрії, ставлення українців до політики та купу інших речей. Ось скорочений переказ, а повну розумову ви можете послухати тут:
Про пісню "Касета" та подальшу творчість
Альбом "Касета" вийшов наприкінці 2021-го, опісля Богдан ще випустив кілька синглів і мікстейп. Але однойменний трек "Касета" завірусився тільки у квітні цього року, коли з’явився на відео полку "Азов". Дуже скоро пісня очолила чарти Spotify Viral 50 та Shazam Top 200.
Цей альбом був створений буквально за місяць. Я розумів, що там є певні заїдаючі мелодії і якісь пісні звідти можуть реально завіруситися, проте не підозрював, що залетить саме "Касета". Але я весь час робив музику, тому що мені хотілося, й от альбом "Касета" — це таке миттєве бажання щось написати. А що так багато людей буде слухати, я не очікував.
Зараз насамперед буду випускати новий матеріал. Якщо є аудиторія, треба їй щось давати, бо вона підписалася не просто так. Друге — це допомога армії. Завдяки новій аудиторії в мене появилося більше можливостей, більше контактів, які можуть допомогти нашим хлопцям. І це також нові люди, нові (музичні ред.) знайомства зовсім іншого рівня, ніж були до цього.
Не можу сказати, що в мене є чіткий план промо, бо я, перш за все, пишу музику від чогось внутрішнього. Але не вважаю, що це правильно, бо якщо ти себе позиціюєш як серйозніший артист, то маєш продумувати якийсь план, робити, як мінімум, якийсь графік. Трек на місяць — якусь таку частоту хочу зберігати. Не хочу залягати на дно, нічого не випускати й лише ходити та казати — дивіться, той самий автор "Касети". Багато фітів має бути. Може бути й четвертий альбом цього року. Буду думати над стилем, але все ж таки планую його.
Про живі виступи
Буде тур на три міста в Литві, ще всіх деталей я не знаю, бо йде процес із документацією. Я уявляю, як це має відбуватися з технічної точки зору. Бував на подібних заходах, але треба ще багато чого повивчати.
Про живий склад я думаю з того моменту, як почав писати пісні. Зберу колись якось. У мене є хороші знайомі, з якими ми грали квартирники, бо під мунусовки так собі виступати, це все-таки не реп. Найбільша проблема зараз — це ситуація з кордоном. Якби не це, я би вже писав хлопцям, що їдьте сюди й робимо свій бенд. Або навпаки, я би сам нікуди не їхав чи приїжджав би в Україну. Я це бачу як повний склад — барабанщик, бас, гітара — хороший великий гарний гурт, і на кожен інструмент треба професіонала.
Про війну
Коли визнали ЛНР і ДНР, я вже зрозумів, що треба збирати тривожний чемоданчик і бути готовим до всього. 23 лютого я від душі написав кавер на Скрябіна "Годинник", який не виставив, бо недоробив. "Тікай, бо скоро буде війна"… Кинув собі в телеграм у збережені о 2-й ночі й ліг читати новини до четвертої ранку. Читав, що 10–12 годин (ред. протримаємося), хто скільки давав. Я вже цього не витримав, напевно, і пішов спати.
Сьома година, чую важкий звук, вікно трясеться. Я подумав, що, може, поїхала вантажівка якась, але через хвилину чую другий бабах. Звоне одразу мама, починається паніка, і така: "Бодя, нас бомблять, війна". Я, напевно, перші 5 секунд завис, а потім прийшов до себе, кажу, мама, поки ще все добре, це, напевно, бомблять аеропорт, це від нас ще трохи далеко, у нас є час. Сказав, що їй робити, тобто в мене якийсь план дій уже був. Діяв згідно з ним, постійно моніторив новини, дивився на це все.
Перші 2 дні були, напевно, найважчими, бо ніхто не розумів, що таке коїться. Війна йде з 2014 року, але в моєму регіоні, на заході України, люди не до кінця розуміли, що це таке. І, звісно, був ступор, два дні наче в хмарах. Потім я зрозумів, що сидіти не можу й пішов волонтерити. Ми робили коктейлі Молотова, мішками забудовували ОДА й ходили до своєї колишньої школи плести сітки.
Волонтерив доволі довго, а потім мені сказали, що є шанс поїхати за кордон. Мене поставили перед фактом, дали на роздуми один день, тобто я навіть не встиг нічого зрозуміти. Зібрав на автоматі речі й поїхав до знайомих. Батьки залишилися в Україні. Я не виправдовуюся, але навряд чи з автоматом я би був кориснішим, бо зараз я набагато більший вклад зробив.
Про музику та досвід Богдана вже написав ряд видань, зокрема й загальнонаціональних
Про Відень
По приїзду було страшно, бо місто уп'ятеро більше, ніж мій рідний Івано-Франківськ. Був певний ступор, бо ну от шо таке метро? Це був мій перший досвід, а ще якісь такі трамваї великі, автобуси. Умовно кажучи, провінціальний такий хлопчина приїхав у велике-велике місто. Це для мене було дуже дивно, проте за тиждень я зрозумів, як працює місто, і пішов у волонтерський рух, хотів бути ближчим до своєї країни.
Зараз я перебуваю у Відні, вчуся, пишу музику, волонтерю, допомагаю українцям і стараюся поширювати нашу культуру. Українців у Австрії дуже багато, буквально заходиш у метро й українська мова там забезпечена, Коли я гуляю по Відню, то в мене складається враження, що я гуляю вулицями Львова, бо повсюди українські прапори висять, на балконах, на вікнах.
Ставлення місцевих індивідуальне. Люди бувають різні, і деколи вони дуже наглі. Є усвідомлення, що, може, там дуже погана ситуація, але ти в чужій країні, ти влився в інший менталітет і, будь ласка, веди себе відповідно, не провокуй народ, не роби із себе супермегакоролябаріна, бо й такі випадки, на жаль, є. Але загалом люди нас підтримують попри все, Навіть бував недавно на оперному концерті в центрі Відня на підтримку України. Там виступив президент віденського бундес-лянду і він почав сою промову з України, що ми даємо прихисток, ми будемо допомагати любими методами, ми завжди з вами, Україна переможе. Усі аплодували стоячи.
Про політику та українсько-австрійські контрасти
Я вважаю, що політика — це певне відображення народу, тому що в демократичних країнах народ вибирає легітимну владу. Остання робить ту політику, яку хотів народ.
Якщо молодь хоча би мінімально не цікавиться, що твориться (у країні ред.), то я би не вважав їх повноправними мешканцями своєї держави. Я розумію, що, може, ми ще молоді, нашим батькам це більше треба, бо когось ще забезпечують грошима, і нам це пофіг бджоли. Але, на мою думку, чим раніше ти усвідомлюєш, як ведеться політичне життя, як керують державою, тим швидше ти ментально виростеш і тим легше тобі буде жити. Умовно кажучи, вийшов якийсь закон, значить, за місяць подорожчає газ і мені треба десь заощадити або заробити. Тобто ти наперед можеш спрогнозувати якісь події. Можливо, я так говорю, бо я правник і цікавлюся історією, але я вважаю, що молодь повинна ставати свідомішою. Нехай і через війну, але добре, що зараз хоча би мінімально почалися ці процеси.
У мене зараз усе дуже на контрастах, тому що я вперше у Європі й побачив дуже багато різних речей. У тій самій Австрії все дуже бюрократично, тут усе впирається в документи, тобто умовно піти взяти таблетки без рецепта не вийде, ти ніяк не схитриш. Просто так порибалити в Австрії теж не можна. Тут закон — вище бога. В Україні ж, на жаль так склалося, що влада деколи була бандитською, наприклад, при Януковичу, і на закон, у принципі, усі клали.
Останній довоєнний сингл SadSvit
Ще мене дуже сильно здивувало, що тут коронавірус існує. В Україні я забув давно про це, а тут, якщо ти без маски кудись зайшов, тобі навіть нічого не скажуть. Просто підійде поліцейський чи охоронець, дасть тобі папірчик, там буде сума штрафу й рахунок, на який її треба відправити. Не відправиш, воно буде далі накопичуватися. І що мене здивувало, люди з цим навіть не сперечаються. Якщо в Україні хтось реально якусь фігню зробив, там, переїхав на червоний, і підходить поліцейський, то людина ще й рота відкриває, а тут такого апріорі не може бути.
І ще дуже хотілось би в Україні поліцейську реформу, щоби поліція була ближчою до народу. От я у Відні в перші два тижні загубився, підійшов до поліцейського й попросив допомогти, а вони мене прямо підвезли до мого будинку. Це для мене дуже дивно було.
І звісно нам, усьому українському народові треба трохи змінювати свою ментальність, тобто переставати жити по принципу моя хата скраю, якось розуміти, що є сусід, і ти якщо будеш кричати, то йому буде некомфортно. У мене теж така ситуація дивна була. Я голосно розмовляв, до мене прийшов сусід, і дуже культурно сказав "Будь ласка, тихіше", не матюкався навіть. Потім інший підходить, стукає у двері й питає: "Слухай, а моя музика не дуже голосна?" Я займався своїми справами і якось зразу й не зрозумів, чого це він мене про таке питає. Мені ж усе одно. Але це така ментальність, культура. Щоби вона була в нас, треба зробити хороші умови, бо багато чим країни відрізняються. Усе ж таки Україна — це дуже велика країна, але я би хотів доволі багато змін у законі, і щоби якось усе було строгіше, цілісніше. Бо в нас якось багато всього, але нема порядку.
Про свободу самовираження
Я побачив, що тут люди більше посміхаються і всім усе одно, як ти вбраний. От що мене здивувало. От чому лібералізація нам, можливо, потрібна. Переважно люди звичайно вдягаються, але бувають якісь такі індивідуми, які хочуть виділитися, але на них ніхто уваги не звертає взагалі. У Франківську якби був такий випадок, то прижали би десь за поворотиком, пару раз би показали, що ти так не роби, бо ми тобі труси на голову натягнемо, та й усе. Мені здається, що це не зовсім правильно.
Я себе дуже комфортно почуваю, бо тут простір для самовираження набагато більший. В Україні, саме у Франківську я чомусь почувався дуже якось сковано, дуже боявся осуду, боявся на показ щось робити. Тут я навпаки хочу всім усе показувати, я розумію, що всі все одобрять, їм сподобається і всі будуть тебе підтримувати. Можливо, цього нам і не хватає.
Нашому суспільству треба перебудуватися, але це займе, напевно, ще років 15–20. Якраз наше покоління підросте, тому що воно таке більше прогресивне, більше топить за цю всю штуку, ніж наші батьки й дідусі. Думаю, щось поміняється.
Про російську культуру
Найсумніше те, що відторгнення (від російської культури та музики ред.) чомусь почалося тільки після 24 лютого. Мене це бентежить, бо набагато давніше ми мали видалити зі своїх плейлистів всяких низькосортних російських реперів. Проте добре, що хоча би зараз пішов цей процес. Він є незворотній, на мою думку. Навряд люди повернуться до російської культури, тому що її вже по факту не існує, просто залишки. І на заміну цього якраз розквітає наша українська культура. Я думаю, цей процес далі буде йти ще масштабніше й ми почуємо ще багато музикантів цікавих, побуваємо ще на багатьох концертах цих нових зірок, так би мовити, тому все буде розвиватися в геометричній прогресії.
Я не співпрацював, звісно, з російськими компаніями, проте в мене було кілька композицій російською. Мене дуже дратують музиканти, які хочуть всидіти на двох стільцях одночасно. Ти або вже далі там працюєш, і, будь ласка, не лізь сюда, або треба було тобі із самого початку працювати на український ринок. Пробачати — це як і за що? Це їхній вибір, значить, вони так захотіли. Я би на таких людей дивився з іншого боку, судив по вчинках. Якщо артист, наприклад, допомагає ЗСУ, то я би на це дивився добре як людина.
У плані творчості пішли вони в сраку, От, наприклад, гурт Пошлая Молли й ті благодійні концерти з Ті-Фестом. У нього (ред. вокаліста гурту Кирила) кар'єра фактично в росії, а тут він почав топити за Україну. Це переобування дуже неприємне, якось так нещиро й не по-справжньому. Або той самий Макс Барських, який постійно з Блек Старом (ред. російський лейбл) працював. У нього там мали бути концерти в росії, квитки розкуплені, і він росіянам сказав, сорі, арівідерчі, я ці гроші відправляю на гуманітарну допомогу. Я ще бачив його фото, де він з автоматом. Знову ж таки, от ті концерти благодійні, Пошлая Молли, там ясно. А до Макса я не знаю як ставитися. З одного боку, він поганий, бо дійсно заробляв гроші в росії, а з іншого, він пішов захищати нашу державу. Я не розумію, де тут правда.
Питання мови — це питання часу. Люди, які ближче до росії живуть, з часом ну не чистою українською (заговорять ред.), але хоча б 50 відсотків їхнього лексикону перейде на українську.
Про витоки творчості
Люблю раннього Скрябіна і, у принципі, всю його творчість, Кино раніше слухав, проте російська мова мені дуже сильно стала неприємною останнім часом. Десь пів року, тому перестав їх слухати, хоча можу сказати, що був такий невеличкий фокус. Joy Division, ті самі Cure, загалом якісь пісні 80–90-х Памятаю, що Русю слухав рік тому, до того, як вона вистрелила своїм "Не стій під вікном". Напевно, якісь американські гурти, які я просто не згадаю, бо взагалі слухаю музику по плейлистах.Тако 20 треків автоматично збереться, я все слухаю й не дивлюся навіть на назви.
Чому мені настільки близький постпанк? Коли 2–3 роки тому мої однолітки слухали щось таке, що на слуху було, мене це не перло. Ніколи не приколювали сучасні тренди. Наприклад, я дуже розчаровувався, коли знаходив якусь цікаву пісню, де мало прослуховувань, і вона раптом десь стрільнула. І я вже перестав себе відчувати особливим.
Я слухав Cure і шукав щось подібне в українському сегменті. Знайшов тільки Corn Wave один, а все решта було рашн думер мюзік. І я думаю, ну, якось це неправильно. Хоча, якщо бути відвертим, то із самого початку, коли я шукав себе, фокусувався все ж таки більше туди, але потім зрозумів, що це неправильно, треба все ж українську культуру піднімати, і почав писати постпанк українською. Це один із перших таких сучасних постпанк проєктів, я гадаю. Бо до цього я не бачив подібного.
Якщо артист пише для комерції англійською, як на мене, це звучить дуже нещиро. Українська якось усе одно ближча. Напевно, це і є така її основна перевага — та мова, якою говорила до тебе матір, це та мова, яку ти чуєш після 15 років у піснях. Ще українська мова, на мою думку, багатша ніж англійська, і можна дуже цікаві варіації робити тої чи іншої пісні. Я топлю з боку того, що українська — це моя рідна мова, і тому вона найкраща.
Можу виділити дрімандра, дуже мені подобається Новий Твій, таке незвичне звучання під 80–90-ті, нестандартне. Звісно, мені дуже подобається Мія Рамарі, я про неї всюди згадую. Загалом мені важко когось виділяти, тому що я всіх і все слухаю, усе мені подобається і я дуже радий, що в нас пішов цей процес.
Про фізносії та лейбли
У січні я закупив партію з 10 касет пустих, узяв старий татів магнітофон Панасонік і записав їх. Від руки намалював список треків, на іншій стороні написав якісь побажання і продав. Дуже хочу вініл, думаю над цим із того моменту, як тільки почав випускати треки. Але поки буду обмежуватися касетами. Їх ще треба десь найти, записати та повідправляти якось.
Приходили пропозиції від лейблів, але я дуже скептично дивлюся на більшість із них. Є різні контракти, звісно, але все одно лейбл входить в особистий творчий світ артистів. У мене яка ідея. Я ж не завжди буду писати музику, і в майбутньому, напевно, теж перекваліфікуюся в музичного продюсера. І в мене вже в голові якісь думки плани, щоби створювати щось своє, власне, але більш таке вільне, свобідне, де артист себе відчуває метеликом, де воно цікавіше загалом зроблено. Може, якесь об’єднання музикальне. Це в планах, і тому я поки не співпрацюю ні з ким.
З лейблом Світанок я не співпрацював. Не знаю, чому люди постійно так кажуть. Я туди вступив наприкінці 2020-го, познайомився з хлопцями, спілкувався, але треки через Світанок ніколи не випускав.
Усе залежить від музики, яку робить артист. Якщо ти робиш щось шаблонне, що вже на слуху, то, думаю, можна співпрацювати з лейблом, бо вони цю шаблонність можуть використати, зроблять більше прослуховувань. Але дуже уважно читайте кожен пункт, по сто разів передивляйтеся контракт, бо то така собі штука. Коли ти робиш щось нове в Україні, чого давно не було, що зараз непопулярне, не варто.
Початковому артисту треба максимум три людини — звукарь, якщо артист сам не вміє зводити, піарщик, і потім уже юрист. Із самого початку може бути досить лише піарщика, якщо артист толковий, сам вміє все робити й музика хороша. Бо якщо зразу починаєш співпрацювати з лейблом, то твоя ідентичність втрачається тільки з підписанням цього документу. Тим, ким ти був до цього, уже не будеш. Це моя думка.
Про творчий процес за кордоном
Я всю свою портативну студії з України перемістив сюди і, у принципі, пишуся на тій самій апаратурі, що і вдома, тому не відчуваю ніякого дискомфорту. Мені дати ноутбук, програму, і я можу хоч у сараї написати якусь демку. А коли в мене йде творчий процес, я абстрагуюся повністю від усього світу — є тільки я, комп'ютер, мікрофон, гітара і все.
Трек "Світанок" я робив під час війни, це перша моя робота, написана у Відні. Кліп зробив мій друг Олексій, з яким я випадково познайомився в Діскорді. Ми там щось грали і я виставив сторіз, що мені потрібен аніматор. Він це зробив безкоштовно, від душі, бо казав, що давно хотів щось таке патріотичне намалювати.
За сюжетом там двоє закоханих підлітків: дівчина в Маріуполі, а хлопець в іншому місті, подалі від фронту. Далі ми перемогли, і вони зустрічаються та гуляють по полю в мирній Україні. Суть кліпу така сама, як і в пісні — усе одно настане світанок і нескорені люди будуть гуляти полями. Це позитивний вайб.
Насамперед я коли пишу пісні орієнтуюся на те, щоби люди самі щось шукали в них. Мені дуже важко пояснити свої роботи, тому що я коли пишу, таке відчуття, ніби хтось інший включається і просто на мелодію починає виливатися текст. І, наприклад, я, коли прокидаюся через 2–3 дні, часто й сам не можу сказати, що я там писав.
І час впливає. Усі треки можна зараз в іншому контексті сприймати. І це класно, бо кожного дня ти включаєш якусь пісню, і кожного разу вона тобі грає якимось іншим сенсом.
Я готовий експериментувати зі стилями. У мене майже готова пісня з двома дуже хорошими хлопцями Хтось із Заходу і DYKTOR. Це вже не інді, не рок, а такий ліричний реп. Хочу синтвейв, ретровейв робити, може, щось важче, може, реп-альбом. Я дуже люблю все зі всім поєднувати. Головне, щоби це грамотно було й гармонійно. Я не відчуваю, що як SadSvit я маю робити один тільки меланхолійний постпанк. Ні, я можу робити те, що я хочу, що мені подобається, що буде подобатися людям.
SadSvit у соцмережах:
Фото надані героєм матеріалу
