Панк-бізнес: Взуття від Дмитра Мрачника
Вітайте перший випуск нашої нової рубрики "Панк-бізнес", у якій ми розповідатимемо, як музиканти та активні учасники андеграундної сцени змогли реалізувати у її рамках та навколо неї власну невелику справу. Ми не обов'язково говоритимемо виключно про панків, і не обов'язково їхня справа буде суперприбутковою, але все ж йтиметься про невеликих підприємців, які намагаються створити щось нове та надавати якісні послуги. Наголошуємо, що жоден випуск із цієї серії не є проплаченою рекламою (такі матеріали ми відповідно маркуємо). Тут же ми хотіли б дати простір для приватних ініціатив, адже вважаємо, що їхній успішний розвиток може бути хорошим прикладом та підтримкою і для суто музичних складових сцени.
Наш перший герой колись сам був музикантом, а зараз заробляє на життя як тату-майстер і виробник взуття.
Я вперше дізнався про панк-культуру у 2005 році та зрозумів, що це "моє" середовище, у якому є безліч цікавих, розкутих і просунутих людей, що не лише поділяли мої музичні вподобання, але і співпадали зі мною в нонконформістських поглядах на життя. Я почав відвідувати концерти та намагатися зібрати власний гурт — таких спроб було чимало. З роками моя естетика розвивалась, й останній колектив Die Fast and Decay грав щось на межі панку та металу.
Як усе почалося
Ідея про власний бізнес, у якому не довелося б поступатися принципами та вдавати із себе когось іншого, виникла майже одразу після того, як я випустився з університету. У ті часи український капіталізм був дуже недружнім до молодих людей і вимагав бути скоріше солдатом і слугою, ніж працівником зі своїми ідеями. Тож я швидко розчарувався в найманій праці та вирішив, що варто кудись прикладати свою художню пристрасть — і так склалося, що я мав кількох знайомих татуювальників, з яких можна було б узяти приклад. Зрештою, бути татуювальником — це і творче самовираження, і заробіток, і безкоштовні татухи для самого себе, хе-хе. Ну а ще це майже те ж саме, що і грати панк-рок чи метал, тільки без гітари, але з голками та чорнилами.
Я розпочав свої перші експерименти у 2009 році, і вже на початку 2010-го займався цим професійно. Спершу орендував місця в студіях, але пізніше вирішив, що найбільш спокійно та приємно буде зібрати друзів і відкрити власний заклад, де все буде за нашими правилами. Отак наприкінці 2012 року ми відкрили студію Black Swallow Tattoo, що працює досі та радує гарно виконаними та оригінальними роботами. Зараз нас дев'ятеро, і кожен має свій неповторний стиль.
Демка гурту Дмитра
Однак 2020 рік сильно вдарив по нашому бізнесу, і навіть зараз, коли у вільному доступі вже є вакцини від коронавірусу, працювати з людьми все ще ризиковано, та і просто не хочеться наражати себе та інших на небезпеку. Підступна інфекція може пощадити тебе, але вбити твоїх родичів. Поки тату-діяльність стояла на паузі, я вирішив втілити свою давнішню мрію: навчитися виготовляти взуття. І не просте взуття, а таке, яке носили в минулому та позаминулому століттях — міцне, живуче та виключно з натуральної сировини. Я почав вивчати підручники, слідкувати за роботою відомих майстрів у соцмережах, купив на останні гроші кілька шкур, позичив у одного приятеля, який у минулому був чоботарем, інструменти, і взявся до роботи.
Пандемічний рік за новим заняттям промайнув майже непомітно, і вже восени я зробив першу пару черевиків на замовлення. Я не був упевнений, чи зацікавить когось крафтове взуття, але й не відкидав такої перспективи, тож регулярно постив у соцмережах фото процесу роботи, і неочікувано люди сприйняли це дуже тепло. Увесь 2021 рік я провів за роботою, і зараз навіть не знаю, як встигнути виконати всі замовлення — здається, я вже на тому рівні, коли варто шукати собі когось у поміч.
Різні етапи виготовлення взуття
Чому саме взуття?
Усе просто. Останні 15 років фабричне взуття хоч і дорожчає, однак стає все менш якісним, і навіть всесвітньовідомі бренди, що користуються багаторічною повагою, здешевшують виробництво і випускають таке взуття, що не просто живе близько одного сезону, але і спричиняє шалений дискомфорт. Для мене це більш ніж відчутно, оскільки я — парубок кремезний, а магазинні кеди або черевики розраховані переважно на підлітків, чия вага не встигає зруйнувати взуття за сезон. Зокрема останні куплені "мартенси" вбилися вже через тиждень, і це при тому, що я дуже дбайливо ставлюся до взуття. Про кеди та кросівки я взагалі мовчу — їхня підошва та устілки руйнуються ще швидше. Тож навіщо платити стільки грошей? Коли ти не впевнений, чи витримають твої черевики чергову прогулянку, ти, по суті, босий. Зараз я вмію робити черевики та кеди, що відповідають моїм поглядам на красиве взуття, ортопедичним якостям і придатні для довгого та зручного носіння.
З чого воно робиться?
У роботі я використовую "сиру" натуральну шкіру без синтетичного покриття, яку можна пофарбувати в будь-який колір, а також обробити, як забажаєш. Скажімо, можна залишити шкіру такою як є — молочного кольору з матовою поверхнею. З часом вона стає красивішою, на ній з'являються "індивідуальні" зморшки та прожилки, чого не буває з фабричним взуттям, що зазвичай виробляють із дуже дешевої сировини попри високу кінцеву вартість.
У моєму взутті всі елементи, крім, хіба що, гуми на підошві, виконані зі шкіри та скріплені натуральним клеєм. Навіть такі жорсткі елементи як носок, п'ятка та підошва виконуються також зі шкіри — вона чудово тримає форму та не ламається як полімерні матеріали. До низу підошви, звісно, я прикріплюю гумові накладки, які можна легко замінити, тоді як верх взуття буде неушкодженим. До того ж я кріплю підошву виключно механічними способами — металевими та дерев'яними цвяхами, товстими нитками, тож можна бути впевненим, що таке взуття ніколи не підведе та не буде "просити каші".
У роботі Дмитру "допомагає" кішка Піпа
Для кедів я використовую гумову підошву одного з найкращих виробників, і вона витримує будь-які випробування. До того ж у будь-якій парі черевиків між устілкою та підошвою є металевий супінатор, що утримує положення стопи та не дає її перевантажити чи травмувати. Завдяки цьому я можу гуляти у своїй парі цілий день і не відчувати ввечері огидного ниття литок, гомілок і п'ят.
Зрештою, стилістично мої моделі нагадують те, що я так любив і в чому розчарувався. Я не прагну робити унікальний дизайн — у моєму взутті все просто, але міцно. Уявіть собі взуття рандомних людей із будь-якого концерту, тільки помножте це на більш якісну сировину та міцнішу конструкцію — і вийде приблизно те, що роблю я.
Різне взуття, виготовлене Дмитром
Інструменти
У моїй майстерні багато вінтажних інструментів, зокрема швейна машина, яка була випущена ще десь у ході Першої світової війни, та кліщі родом із п'ятдесятих років. Я поповнював свій арсенал протягом року, і досі не можу сказати, що він повний — такого, мабуть, не буде ніколи. До того ж певні інструменти в мене майже виключно для втіхи — вони рідко використовуються в роботі, але ж як приємно дивитися на цю старовину! Шкіру я закуповую в місцевих продавців, вона може бути різного походження, але я завжди беру найкраще та уникаю дешевого матеріалу.
Швейній машинці Дмитра уже більше як 100 років
Про труднощі
Спочатку було дуже складно. Я нічого не розумів у технології, крім того, що вона дуже мене захоплює. Перші кілька пар вийшли досить кострубатими, і я не міг їх носити, бо мучився від думки, що можна було зробити краще. Однак я подарував ці моделі друзям, і вони носять їх із задоволенням, що стало для мене приємним сюрпризом. Було неймовірно важко второпати, як розташовувати та ладнати деталі, як затягувати заготовки на колодках, як правильно робити підбори тощо. Однак я мучився недовго, і вже через пів року спроб міг упевнено сказати, що роблю точно не гірше, ніж відомі бренди.
Я по суті не "запускав" бізнес, просто працював день і ніч, щоби довести самому собі, що я на це здатний. І мої світлини в соцмережах зробили своє діло — друзі та знайомі також захопилися й почали замовляти взуття собі. Поки що справа лише починає окупатися, але за її рахунок точно можна жити. Я наразі не сформував бренд, над цим ще варто працювати, однак своєрідний девіз у моїй справі все ж є: робити красиво, надійно і з любов’ю.
Взуттєві цінності
Взуття є культом, воно не лише захищає наші ноги, але і створює образ. Однак більшість наших співгромадян не дуже знаються на тому, як визначити якість взуття, з чого воно складається, які в нього можуть бути характеристики. Усі звикли купувати недешеве фабричне взуття й постійно розчаровуватися в тому, що воно незручне, швидко псується тощо. Звісно, усі люди не зможуть взуватися у майстрів, однак розвиток відповідної культури, принаймні, допоміг би обирати кожну нову пару без огляду на її рекламу і розуміти, що краще для ніг. Тоді б не доводилося кожні місяць-два навідуватися до магазинів, бо кайфові та стильні кеди просто не витримують носіння в місті, а підошви нових черевиків не витримують навантаження.
Взуттєва культура допоможе й зекономити, й уникнути дискомфорту та ймовірних ускладнень для здоров’я, які легко дістати через погано зроблену обувку. До того ж нераціональний споживацький підхід призводить до збільшення кількості відпрацьованих речей, які не піддаються ремонту. Традиційне взуття, особливо зроблене вручну, можна ремонтувати майже нескінченно — скоріше зміняться ваші естетичні вподобання, ніж ви віднесете хорошу пару на сміття.
Дмитро навчився виготовляти і кеди
У кожного має бути хоча б одна пара черевиків, зроблених руками. Вона не лише позбавить вас думок про те, як би скоріше дістати нову, бо в старій уже ноги відвалюються, а й дасть вам зразок того комфорту, безпеки та спокою, який уже не дозволить взувати будь-що, незалежно від ціни та трендовості.
Я думаю, що у виробництві взуття відображається моя життєва філософія та погляд на прекрасне, на що у свій час дуже сильно вплинула улюблена музика. До того ж між музикою та моїм ремеслом є безпосередній зв’язок — у мене взуваються як поціновувачі музики, так і, власне, музиканти. Зокрема львівський дез-метал гурт 1914 замовив у мене три пари військових черевиків періоду Першої світової війни, що були потрібні виконавцям для довершення сценічного образу мертвих солдатів із траншей палаючої Європи. Власне, та ж історія і з татуюванням, моїм першим філософськи витриманим та естетично задовільним ремеслом.
Гурт 1914 у військових черевиках періоду Першої світової війни, виготовлених Дмитром
Дмитро Мрачник у соцмережах:
https://www.instagram.com/mrachniktattoo/
https://www.instagram.com/mrachniksboots/
Фото надані героєм статті
