Гамнарі: 70% солд-аутів у Atlas повинні бути українськими

Напевно, ви маєте з десяток підписок у Телеграмі. А Гамнарі — це такий канал, де можна знайти відкриту критику, іронію та сарказм, спрямовані на сучукрмуз, а точніше на його рок-метал частину. Ми у редакції переконані, що критика — це важливо, тому стало цікаво дізнатися більше про Гамнарі та їх мотивацію. Авторка каналу залишилася анонімною, але погодилася відповісти на наші запитання. 

— Зараз мало кого здивуєш Телеграм-каналом, але ти обрала не більш-менш типові пости з релізами або якимось філософським роздумами, а конкретно відкриту критику українських рок-метал виконавців. Як так сталося?

— По-перше, критика — це головний рушій прогресу, особливо гостра. Пряма конструктивна критика — це добре, але люди, які роблять речі, що заслуговують саме гострої критики, від конструктивної мають якісь відмовки. Ну, у нас не вистачило часу, не вистачило грошей, було менше натхнення… Багато хто помічає навіть за собою, що після гострого словечка знаходиться і натхнення, і час, і якийсь вихід з будь-якої фінансової ситуації.

По-друге, робити більш-менш типові пости — це прерогатива тих, хто вже цим займається. Навіщо музичній сцені ще хтось такий? Якщо маєш що сказати лагідно — краще зроби авторську колонку у якомусь блозі чи медіа, що вже існує, це буде на користь обом сторонам. Це майже те саме, як злизати в інших щось прикольне. Було б дуже неприємно, якби хтось почав рекламуватися влучними мемчиками, як-от пан Тимчик, тому що це вже просто є. І просто медіа з типовими постами теж є, краще долучатися до їх розвитку, ніж копіювати :)

— У ФБ є закрита спільнота, де обговорюють, скажімо, не дуже вдалі, українські релізи. І, як мені здається, ти мала про неї чути. Хотілося зробити більш доступний канал, відкритий для всіх охочих?

— Я ніколи не чула про таку спільноту :) 

— Не певна, що можу розкривати цю карту, тому наступне питання) З боку музикантів та просто меломанів можна почути дві полярні думки щодо ЗМІ. Перша — краще не критикуйте, а просто ігноруйте. Друга — преса лише хвалить, мало критики. Чи може бути, що твій паблік і та група в ФБ — це якраз та критика, якої бракувало? (хоча я не погоджуюся, що ЗМІ не пишуть критику, але, можливо, у недостатній кількості або не в такій формі, як хотіли б читачі).

— ЗМІ — це форма спілкування та розповсюдження інформації. Завдання ЗМІ — це публікація вартих уваги прес-релізів та новин з нейтральним тоном, а також авторська аналітика. Те, що видається в аналітичних матеріалах — це оцінка ситуації їх автором персонально. От взяти, наприклад, публікації на Neformat про BUMA та Beyond the Pleasure. Звичайно, авторам було, мабуть, страшно отримати по пиці десь у підворітні, але їх критичний погляд на речі таки запустив якесь мислення у людей, що дедалі частіше видно у коментарях на тому ж Фейсбуці. Чи буде колектив BUMA більш прозорим та відкритим, чи зменшить вокаліст BtP градус безсоромних понтів — сподіваюся, що так, інакше це питання до їх моральних якостей.

— У чому, на твою думку, користь критики для представників музичної сцени? І як гадаєш, читають тебе ті люди, про яких ти пишеш?

— Я маю надію, що це буде один з малесеньких поштовхів для наших гуртів. Робити якісний контент і якісно його представляти — це важко, але реально. Я припускаю, що подібний формат був би більш корисний слухачам та пошановувачам цієї музики. Мені дуже боляче, що у нас є багато відомих гуртів, які мають низьку якість контенту та його подачі, хаотично розвиваються, але прямо заходять народу, і є ще більша кількість гуртів, які просто пропадають, будучи діамантами, навіть за світовими критеріями. І це не заслуга або вина гуртів. Згадайте гурт Карна. Дуже популярна, нічого оригінального, але піпл хаває. А потім — той виступ на Файному, де вони на головній сцені зіграли три пісні, а потім робили перезйомки однієї з них разів з десять. Це неповага до слухача, це знущання з нього й ідеї живого виступу, і навіть не згадуючи організаторів, які таке допустили, я просто в житті ніколи не піду на цей гурт. А весь натовп так с бурими губами там і залишився, і радісно пищить далі: дайте ще, дайте ще!

Щодо того, чи читають… Так, деякі читають, і дивлячись на кількість переглядів на окремих постах, ще точно бачили інші, які на канал не підписалися. Все ж таки це стосується не тільки музикантів.

— "Назва каналу сама за себе говорить. Сарказм, сором, наруга та деякі тверезі думки за українську рок-сцену". Це слова одного з авторів Неформату, але я погоджуся. І додам, що за твоїми постами відчувається, як мінімум, здорове критичне мислення, як максимум, непоганий музичний досвід. Скажи, як давно ти слідкуєш за українською музикою? Що тебе цікавить найбільше?

— Я вся в українській музиці (не тільки рок, а, скажімо так, живій) десь понад десять років. Як маркетолога-стратега мене цікавлять ті кроки, що роблять гурти, аби стати на ноги: від медіа-кампаній (якщо це взагалі може стосуватися українського гурту), до техніки виконання музики вживу. Це дуже складна, комплексна картинка, яка виливається у продукт в обкладинці. І, на жаль, про більшість наших дуже крутих гуртів після півроку стеження, можна сказати, що вони нічого не доб’ються взагалі. Так само доволі часто можна сказати, що ось цей mediocre bullshit через два роки буде катати сольний європейський тур з солдаутами.

Звичайно, більшість середнячка зникає і ми маємо просто офігенний ростер українців на Напалмі, але це все фігня. У країни з 40 мільйонами населення повинно бути по 5 гуртів на Napalm Records, Season of Mist, Nuclear Blast і так далі, і 70% солд-аутів у Atlas повинні бути українськими. Це не націоналізм і не всратий патріотизм, просто це так працює у будь-якій адекватній країні. Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди — там гори своїх серйозних гуртів, а ми? Три групи і одна Мотанка? Вдумайтеся.

— Поки не перейшли до більш критичної частини, хочу спитати про приємне. Які українські гурти ти б виділила, як реально круті та такі, на які варто рівнятися іншим?

— Всі й так знають ці гурти. Jinjer, Stoned Jesus, 1914, може, й Motanka — вони ще покажуть усьому світу. І вони усі, як відкрита книга, — просто можна брати і повторювати їх шлях, щоб чогось добитися, але, на жаль, наші люди не розуміють, що треба п’ять разів по півроку прожити в бусику і зіграти 250 разів для 15 лиганів, щоб вийшло. Наші люди хочуть сольники в Японії після першого альбому, і нічого не роблять. Є гурти, які це усвідомили, але вони ще доволі малі та можуть помилитися, і є гурти, у яких свій, інший шлях, крок за кроком, на кшталт, White Ward, Hell:On, Ignea, Khors, Raventale, та ще чимало інших. Можна брати приклад і з них теж, але і не варто перетворювати у такий собі карго-культ з бездумною мімікрією. От є Azathoth Circle, Aftermoon, ті ж Beyond the Pleasure… от з’їздили вони у європейський тур і що тепер?

— А тепер пройдемося головними темами, які ти піднімаєш на своєму каналі. Отож, що думаєш про такі фестивальні технології, як викуп квитків та голосування глядачів? Чи вони реально працюють і чи від них більше користі або шкоди?

— Викуп квитків реально працює і, на мою думку, має мати місце, але більшість насмішок з цього методу — завдяки організаторам, які тупо сидять із затканими вухами та пропонують викуп квитків усім. Чи вони не чули ті гурти, чи просто пришелепкуваті якісь, але коли читаєш, що яка-небудь Aghiazma виступає на фестивалі за викуп квитків — це така срака, що на людей з ціпком кидатись хочеться.

Щодо голосувань глядачів — це абсолютна фігня. Голосують не глядачі, а гурти та їх фанбази, мами та тьоті, а інколи навіть самі організатори відборів. Задача організатора — розбиратися у музиці краще за всіх, і це глядачі повинні дізнаватися на фестивалі, що зараз актуальне чи таким буде. Якщо помножити це на те, що у нас люди їдять, що даси, а не що смачно, то і маємо усілякий Velikhan.

— Неодноразово ти писала про накручених підписників. Як думаєш, тут проблема у самообмані, обмані своїх реальних слухачів чи навіть є певний нездоровий вплив на інші гурти? Або проблема ще в чомусь іншому?

— Понти — то є велике діло. Хочеться бути крутим, але не хочеться для цього нічого робити. Навіщо працювати з базою і старанно її ростити, якщо можна купити бот-ферму? Навіщо ходити у спортзал і до іміджмейкера, якщо можна прифотошопити своє личко до гарного тіла? Навіщо вчитись грати на гітарі, якщо можна награти на живе відео гарний соляк вдома? Навіщо розвиватися, якщо такий-то opinion maker тричі скаже, що ми круті, і всі повірять? Робота — то ж для бидла :)

— Кілька разів ти ловила гурти на тому, що вони приписували собі звання перших у чомусь, унікальних та неповторних. Як думаєш, це робиться зі щирої любові до себе та/або невігластва, чи спеціально, аби показати себе у кращому світлі?

— Я думаю, що вони, будучи такими ж слухачами, як і ми, ніколи не шукають нічого нового, не слідкують за тим, що відбувається навколо. Як би не хотілося бути якимось таким іншим, навіть наші українські артисти вже все робили: грали з оркестрами, знімалися у голівудських фільмах, грали на Вакені, у Південній Америці чи Австралії. Хіба що пінгвінів не лякали :) Не треба за цим гнатися, це абсолютно беззмістовний титул — бути у чомусь першим. Єдине що — не вміти відрізнити камерний оркестр, у повній назві якого сказано прямо "камерний" і писати скрізь про симфонічний — ну це, пробачте, прямо всрато якось.

Я думаю, ця жага бути першопрохідцями виникає через те, що метал-сцена у країні гуртами сприймається як конкурентне середовище, а не колабораційне. Замість того, щоб робити гонки, хто з вас най-якийсь-там, краще б об’єдналися і допомагали одне одному.

— Кілька постів стосувалися поганих відео, неякісного дизайну афіш, фак-апів на фотосесіях. І часом йшлося далеко не про топові гурти. Тут я, мабуть, включу жалість, адже у таких команд може бракувати ресурсів або досвіду для чогось кращого, а хочеться донести до свого слухача якийсь контент... То чому все-таки їх потрібно було критикувати?

— Ви би купили собі Таврію Нову? Чому я маю дивитися на фотки чи гаражні демки Таврії серед Лексусів та Мерседесів? Зараз такий час, що ні на що не потрібно ресурсів, а людей, які поділяться безкоштовно досвідом для свого портфоліо — тисячі. Потрібна афіша? Напиши на фейсбуці, тобі її за дякую 20 людей намалюють. Потрібні фотки? Чувак, у тебе восьмий айфон, на нього можна забацати таку фотосесію, що половина пихатих студійних снобів не зможе, тільки не ставайте проти сонця. Треба запис? Камон, зараз є купа студентів, які роблять терпиме зведення за триста гривень. Просто піднімись з дивану і зроби щось, це ж для тебе!

— Кілька постів стосувалися помилок преси. Знаю, що вони є і в нас, і часом досить тупі. То задля справедливості спитаю, які головні проблеми українських музичних ЗМІ ти помітила? Що найгірше?

— Зважаючи на те, що це 100% безкоштовна робота й авторів набереться мало, то крім чесних фак-апів все якось терпимо. Звичайно, хотілося б купу цікавих матеріалів, що перемежовувались би з музикою та музикантами, але я розумію, що на це просто не вистачає рук. Просто, щоб проста публікація чиїхось прес-релізів та новин були заповнювачами між достойними матеріалами, які б читались як книжка. Як працюється водієм турбуса у метал-гурту, топ-10 дурнуватих фанатів за історію колективу або матеріал про те, як сприймають співробітники з офісу твою гру в брутал-копро-грайндкорі з зеленим ділдо на присосці на лобі — це унікально, це цікаво, це неповторно. Але я розумію, чому в Україні цього немає :)

— Перший відбір на Wacken викликав досить серйозну порцію твоєї критики. Але переможці, дивись, уже з Напалмами працюють. Утім, мушу зізнатися, у мене цей конкурс досі викликає певні сумніви. То, як гадаєш, ми обидві помиляємося і не розуміємо той сегмент музики, який там переважно представлений, чи у чому тут справа?

— Я дуже давно розчарувалася у крупних лейблах, усіх, крім Напалма. Той же колись божественний і жаданий усіма Nuclear Blast зараз підписує якусь фігню, і тільки Напалм тримався таким острівком адеквату. Я не знаю, що і як грала Мотанка, але на місці CEO лейблу я би звільнила ту людину, що дозволила випускати "Вербу" першим синглом. Може, я і правда щось недопетрала, але третьосортні баладки не варті навіть кліпу, а тут такі-от справи. Це дуже сильно вдарило по бажанню взагалі слухати альбом, коли він вийде.

Щодо конкурсу… Хто ці люди, що проводять цей конкурс? З якого дива вони там судять? Я чесно не очікувала, що виграє Мотанка, ще менше очікувала такого розвитку ситуації з ними, але цей конкурс — це повний фарс.

— Як ставишся до кавер-бендів або триб’ют-гуртів?

— Я вважаю, що гра в триб’юті не має ніякого відношення до буття музикантом. Музикант — це, в першу чергу, композитор, аранжувальник, продюсер, до цього треба мати хист, треба навчатися довгі роки. У людини, яка скачала ноти з інтернету і надягнула такі ж штани, тільки механічні навички виконання. Можна навчити мавпу малювати блакитні трикутники, але митцем-супрематистом вона від цього не стане.

— Деякі пости мені здалися трохи жорсткими. У зв’язку з чим виникло питання: чи є якісь табу у Гамнарів, межа, яку не переступить канал?

— Не бачу нічого жорсткого. Все прямо, чесно і по ділу. Цей канал — як та горошинка під матрацом, незручно, але без неї історія вже не та.

— З часу свого створення канал зберігає повну анонімність. Поставлю питання досить відверто: яка причина? Це страх, небажання мати справу з наслідками або що?

— Звичайно, і це теж. Але не варто забувати про понти. Це ж почнеться: оой, ти сама не музикант, ти взагалі не шариш, спєрвадабєйся, і так далі. Але ж я — слухач, і нікому це не буде цікаво. Точно так і мені, як слухачу, не повинні бути цікаві ваші проблеми. Не вмієте грати — йдіть на базу вчіться, не маєте грошей на костюми — до дупи понти, фоткайтесь у футболках, або не фоткайтесь взагалі. Ви граєте у першу чергу для мене, а не для себе. Для себе достатньо і в гаражі.

— Наостанок: три основні поради, які ти б дала героям своїх публікацій.

— Від слухачів хотілось би, щоб вони шукали щось нове, відкривали для себе нові гурти, і були критичними до тих, які вже знають. Коли на фестивалі повне поле збирає гурт, який уже п’ять років ледве існує, хоча колись був крутий, і у якому немає половини оригінального складу, а до них на гурт, який уже декілька років намагається достукатися до всіх, їздить до тої ж Європи, має сотні тисяч переглядів і статті у німецьких журналах, а перед ними 100 зівак, бо інші просто ніколи не чули — це вже не тільки гурт винен, пробачте. Читайте інтернет, дивіться, що то за гурти згадуються. У 2019 році Анна повинна бути на пенсії, а аншлагувати має Bojevilla, але ж ви все одно йдете на те обтряхле гівно і просите реюніон ТОЛ у коментарях! Ні, краще тоді не було, було інакше, а краще саме зараз.

Від організаторів великих і малих фестивалів, і просто концертів хотілось би, щоб вони не бачили понтів і забили на пил в очі з інтернету. Ну не може гурт виступати вчетверте за час свого існування у гарний час на Файному, якщо він до того не гамселив у тернопільській Козі, не розривав натовп у 15 голів десь у Харкові та не їздив засцяною електричкою грати у Вінницю. Продюсерський проект в українському андерграундному металі? Не смішіть :) Ну і про якість: якщо не можеш набрати класний лайн-ап, або якщо не можеш запропонувати усім гуртам гарні умови виступу, бо не окупиться або ще щось — то, значить, подія неактуальна, і не проводь її. 

Від гуртів — забути про слово "конкуренція". У нас немає за що і за кого конкурувати. Якщо ти хочеш завоювати сцену, треба спочатку її побудувати, і одному гурту забракне сил. Коли ти бачиш, що твої знайомі от-от зроблять помилку, допоможи їм. Якщо в тебе просять поради, не відповідай на від***сь, а дай відповідь ще на три питання, які можуть з’явитися після.

Також забудьте свої понти. Якій ви, до біса, фестивальний крауд кілер, якщо ви не зможете виступити у Козятині на залитому пивом комбіці і з басом в лінію? Куди тобі в райдері стіна Маршалів, якщо ти навіть гітару не можеш по тюнеру нааштувати і струни з батарейкою поміняти? У всякого будинку повинен бути фундамент і, якщо ти хочеш вирости до шістнадцятиповерхівки, під тобою повинні бути сваї глибиною метрів з тридцять, і монолітний фундамент, інакше трісне твій хмарочос уже після першого релізу.

І головне, не "дружіть проти інших" і не робіть елітарних тусовок. Я розумію, що нереально любити всіх, але критерій прихильності повинен бути такий же, як і прихильності до людей. Немає різниці, у якому жанрі ви граєте. Можна грати блек метал і прекрасно дружити, вболівати і допомагати одне одному з поп-панковим гуртом, аби люди були класні, — підходи і принципи-то у всіх одні. Ви вже точно знаєте одну елітарну тусовку в нашому металі, не можете її терпіти і насміхаєтесь з неї щосили — не створюйте ще одну, бо ви і не помітите, як почнуть ненавидіти і вас.

Ну і не сприймайте нічого надто серйозно: хто мало сміється, той рано помре :)