Тотем – Тотем (2016)

За понад 12 років активного творчого життя проект Тотем привчив слухачів до власної високої плодовитості – альбоми виходили майже щороку (за винятком 2008 і 2012). Тож нинішній однойменний до назви проекту повноформатник є вже 11-м у його небанальній дискографії. Тотем, почавшись 2004 року в розпал «помаранчевого» Майдану на правах сайд-проекту лідера київських груп Ворождень і Dead Faith, може нині похвалитися такою кількістю хітових треків, якої як власних вух не бачити багатьом колегам за сценою. Володимир Кучинський давно відомий вдумливим і освіченим слухачам не лише як талановитий автор і музикант, а й фаховий саундпродюсер, тож, без перебільшення, кожен з його студійних релізів мав би бути подією для світу альтернативної музики, адже в кожному такому разі йдеться про справжню якість і творчу міць. Втім, у першому абзаці рецензії на попередній альбом Тотему я вже писав про визначальне значення піару в таких справах, тож не стану зайве повторюватися.

На що найперше звертаєш увагу, слухаючи Тотем зразка початку 2016 року? Звісно, на зміни, які виділяють цю платівку з-поміж інших «тотемних» альбомів. Стосуються вони насамперед стилістики: на відміну від попередніх 4-х альбомів, що належали до рок-музики, не цуралися гітар і живих барабанів й успішно поєднували в собі ознаки альтернативи, нью-вейву й пост-панку,  маємо тут відчутно простішу, синтезаторно-електронну музику, створену й виконану саме в такому ключі. Тобто йдеться про справжній синтпоп, гідні зразки якого з-поміж українських артистів, на мою думку, видавав свого часу фактично лише Скрябін. Банальністю було б нагадування про системний вплив Depeche Mode на обидві українські формації, адже цей вплив на світ електронної музики багато років має всесвітній масштаб (у тому числі на тих артистів, для кого він є підсвідомим і не відрефлексованим). Втім, паралелі паралелями, але Тотем за довгі роки діяльності теж став дуже упізнаваним для досвідченого вуха. Хіба що цього разу акцент у тематиці треків зміщено все ж на «амурний» бік буття, аніж на звичні для слухачів Тотему теми (філософські, соціальні, есхатологічні та ін.) 

На домінування цієї тематики натякає й обкладинка релізу, в якій використано фото авторової дружини. Враження від альбому є неоднозначними: з одного боку, він є дуже збалансованим за всіма параметрами (відчувається рука майстра) і легко слухається за один раз (типово для Тотему), з іншого – у ньому, на мій погляд, відсутній суцільний, наскрізний месидж чи сюжет, він виглядає колекцією різноманітних емоцій, серед яких чого тільки нема. Через цю особливість платівка сподобається скоріш тим, хто надає перевагу альбомам «про життя», аніж чомусь концептуальному (на зразок «тотемного» LP «Синдром 2012»). Навіть вибіркове і побіжне цитування лірики цих треків може довести згадану різноманітність: «непомітно спливатиме час – / ми зробимо це ще не раз» («З одного тіста»); «ми два сателіти / чогось небезпечно живого» («Невагомість»); «я знав, що зрештою буде так зле» («Фантомний біль»), «захований десь в глибині, / гризе серце знайомий біль» («Без сил»).  Альбом є виразно романтичним (нерідко танцювальним) і ті натяки на екстремальні стани, які в ньому містяться, все одно залишають стійке враження, що з ліричним героєм так чи інакше все буде ок, адже він не сам. Тож прихильникам темної сторони Тотему краще переслухати давно улюблені «Ми помрем не вдома», «Ком у горлі» чи «Місто великого змія». Втім, реально слабких треків на цій платівці нема, а її фінальна пісня легко могла б увійти до «тотемного» «The Best», якби такий було видано.

Отже, якщо поглянути в цілому, маємо якісну, в міру меланхолійну, в міру пристрасну платівку, якій водночас не чужі певні екзистенційні теми (прокреслені тут більше пунктиром, на відміну від попередніх робіт). Перспективи Тотему традиційно є інтригуючими, адже він завжди уміє уникати одноманітності, тож зовсім незабаром буде привід розглянути його 12-й (!) лонгплей, що дістав назву «Інтроверсія». Stay tuned, як то кажуть.

Слухати / завантажувати тут: