Ooze - Cableway (2019)

Останній подих жахливого для важкої музики десятиріччя дарує надії на те, що наступна декада буде куди більш родючою. За останні два роки вийшли найкращі ЕР та альбоми важкої української сцени. Культура вживання музики повільно, але перестає бути суто андеграундним явищем. Нарешті, що тут ще сказати.

Щоби підсилити смак якості та відчуття виходу з цієї зони комфорту, все частіше з’являються гурти-стирачки. Це такі собі чуваки, які слухали дуже багато різної музики і захотіли зіграти її всю у рамках одного проєкту. Так тобі об’єднають пост-хардкор із блек металом, сладж із габбером, дез метал з пост-панком, і все це буде (чи вже було) у рамках одного треку.

Насправді, також не без ностальгії. У минулому десятиріччі теж був своєрідний підйом, хоча хвиля захлинулась у снобізмі та несвоєчасності для першого покоління малочисельних свідомих слухачів. І прокинулись зараз нові воїни рифу задля відновлення справедливості та натхнення майбутніх поколінь. 

Так на сцену стрімко вривається молодий васильківсько-київський гурт Ooze, що у ньому юнаки плавають поміж жанрами, як Ессекс серед шторму. Чому виникло порівняння з китобійним судном з Нантакету? Як відомо, під час шторму судно отримало кілька дефектів, але команда стала більш загартованою та сконцентрованою на своїй божевільній ідеї отримати жир. 

Мова про те, що гурт Ooze з роботою під назвою "Cableway" отримав свій жир. Неймовірний звук, зроблений професіоналами з LipkyZvukoZapys, професійна гра та неймовірна техніка, все тут є. Проте жир був отриманий ціною втрати деяких показників, що дозволяють повністю розчинитись у кайфі та насолодитись нейронним проникненням. Є кілька поганих речей, про які варто сказати одразу. 

Перша (і найгірша) — це вокал. Можливо, це надто суб’єктивно, але тембр голосу поки що надто юний для подібної роботи. Окрім того, акцент, не прихований ефектами, настільки ріже слух, що сприймати вокал в міксі важко. Проте, вокаліст співає, якщо ви розумієте про що я, і робить це доволі гарно, попри все вищесказане. 

Друга річ — це "оверпрогрессів". Треків усього чотири, але здається, що їх сім чи навіть більше. Абсолютно різкі та нелогічні зміни тем можуть здатися цікавою знахідкою, проте або так звели, або так і задумано, що вони звучать у треку окремо від усього. Коли протягом п’яти хвилин ти слухав цікаву розробку однієї теми, яка логічно скінчилася, але хронометраж треку довший і тобі раптом навалюють ще якийсь "бонусний" момент, який просто додали, бо можна. 

Все інше звучить доволі яскраво, наче хлопці слухали багато інструментального психоделічного стонеру та прогресивного року. Металевий інфлюєнс практично відсутній, але іноді звучання інструментів натякає, що може бути все. Особливо, зважаючи на те, що у наступному ЕР гурт обіцяє симфонічні елементи та ембієнт. 

У підсумку, хотілося б зазначити, що хлопці вміють дуже гарно розвивати теми, проте ще не навчилися структурувати їх. Можна пред’явити, звичайно, що це такий концепт, але є багато українських гуртів, які вийшли за межі рамок, і у яких все звучить набагато гармонійніше. Колись Ooze покажуть, що вміють все набагато краще, ніж здається різним снобам, проте зараз маємо доволі складний для сприйняття продукт, який потенційно має усі шанси достукатись до мізків слухачів наступними релізами.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

Ooze у соцмережах:

https://instagram.com/oozeband
https://t.me/oozeband
https://www.facebook.com/oozegang