Nokturnal Mortum / Graveland – The Spirit Never Dies (split) (2016)

Феномен спліту як такого в моїх очах завжди виглядав насамперед як піарний прийом, який дозволяє кожній з груп-учасників розширити коло своїх слухачів, залучивши на свій бік частину аудиторії партнерів за релізом. Як свідчать нещодавні новини від не менш культових Drudkh(у котрих, нагадаю, цьогоріч аж два спліти), спосіб цей лишається актуальним навіть для таких всесвітньо відомих команд. Ті ж, хто слідкують за сценою не один рік, пам‘ятають, що нинішній спліт української та польської легенд не є першим фактом співпраці Nokturnal Mortum та Graveland у цьому форматі, адже в 2007 йому передував спліт Eastern Hammer, у котрому окрім них брала участь ідейно близька група Темнозорь.

Давня дружба лідерів Nokturnal Mortum та Graveland є загальновідомою, тож нинішній реліз тим більше складно назвати несподіванкою. Сам Варґґот так висловився з цього приводу: «Тисну руку моєму другові і брату Робу Даркену. Ми нарешті зробили цей спліт, і це чудово. Пісні Graveland прекрасні. Я старий шанувальник групи, і ви дійсно здивували мене. Щось нове добре переплелося з духом початку і якоюсь таємничою атмосферою.»

Прикметно, що спліт The Spirit Never Dies вийшов в один день із шикарною, лімітованою 555 копіями п'ятидисковою (!) компіляцією «22 Years among the Sheep»і на тому ж лейблі Heritage Recordings, для котрого обидва ці релізи стали дебютними. Спліт є справжнім подарунком для колекціонерів та шанувальників, являючи собою матовий 8-панельний дігіпак, перші 144 копії якого постачалися у дерев'яному боксі (також існує варіант із тематичною футболкою).

Якщо ж іще далі зануритися в ретроспективу дискографії Nokturnal Mortum, то згадується, що, за словами Варґґота в одному з тогочасних інтерв'ю, EP The Taste of Victory (2003) був випущений насамперед з метою продемонструвати публіці суттєві зміни, які відбулися з музикою групи за перші роки XXIст. й підготувати її таким чином до зустрічі з лонгплеєм Мировоззрение / Weltanschauung. Можна було б припустити, що й випуск нового матеріалу на спліті мав схожу ціль, проте,лідер  харківського культу не забарився  одразу розвіяти подібні паралелі: «Загалом це експериментальна робота, тому не варто проводити паралелі з нашим наступним повноформатником “Істина”. Як ви мали помітити, наші альбоми не схожі один на інший, і ми продовжимо йти в тому ж напрямку.»

Сім років, що минули з моменту релізу альбому Голос сталі, не були простими й принесли багато подій – як для Nokturnal Mortum, так і  для України в цілому. За цей період було випущено концертник «Коловорот» (в грудні 2011), проте не з'являлося жодного студійного матеріалу, у складі групи відбулися значні зміни. Тож символічно, що свіжий спліт став першим релізом Nokturnal Mortum з новим логотипом, який кардинально відрізняється від усіх попередніх варіантів.

Під час слухання їхньої «сторони» спліту передчуття нового виправдовується повною мірою, хоча й не одразу, адже відкриває її атмосферне інтро «Нескореним» в кращих традиціях групи. Що не заважає йому цілком органічно перетікати у насичений динамічними рифами трек «Східний Злам», написаний на вірш екс-політв‘язня, а нині – відомого письменника-хунтознавця Дмитра Савченка. Факт такої співпраці, враховуючи релігійні розбіжності між ними, сам по собі є дуже несподіваним, проте пост Дмитра з цього приводу проливає світло на сюрприз: «Далеко не все є зрозумілим та прийнятним для мене в царині black metal-естетики. Однак це не перешкоджає мені вважати колектив Nokturnal Mortum командою світового масштабу, а постать Князя Варґґота- пророком нічного неба. І вирішальним у цьому є не лише факт особистого спілкування, чи активність відвідуваності концертів (останній виступ у Альпах зібрав понад 8000 шанувальників!), а глибина осмисленості Слова. Рівень Nokturnal Mortum вже давно є таким, що творені ними композиції недостатньо слухати, в них потрібно вчитуватись. Цей елемент є ключовим у художньо-образному дешифруванні естетики, котру вони творять та плекають.»  Саме завдяки слушності й точності останнього спостереження наводжуцей коментар майже повністю. Залишається додати, що в якийсь момент в трек вклинюється короткий фрагмент голосіння згорьованої воєнним лихоліттям української жінки, яке психологічно тисне на непідготовленого слухача. Неможливо не згадати в цьому контексті класику жанру – фінал альбому «Battlefields» іншого харківського культу зі світовим іменем – Hate Forest, де також звучить голосіння (хоча там воно відіграє дещо іншу роль).

Далі на слухача спліту чекає мелодійна, лірично-філософська «В Кайданах Часу», одноосібним автором музики й лірики якої є сам Варґґот. Ця композиція для мене є найближчою, і властива їй досить складна структура не заважає цілісному сприйняттю авторської емоції, яка набирає особливого розмаху й сили під кінець – насамперед завдяки сильному тексту про час і самотність, який звучить тут настільки щиро й пронизливо, що не звертаєш особливої уваги навіть на потрійне дієслівне римування, яке могло б зіпсувати враження в інших обставинах.

Підсумовуючи враження від української частини спліту, зазначу, що Nokturnal Mortum на третьому десятку свого творчого шляху не тільки залишаються по-справжньому цікавими, розививаючи властиві собі теми, а й продовжують плідно експериментувати зі своїм саундом.

Щодо другої «сторони», яка належить боївці Graveland, яка, до речі, нещодавно зібрала концертний склад і розпочала виступати по роках суто студійної екзистенції,  то мої суб‘єктивні враження від неї є неоднозначними. З одного боку, польська сцена як така (навіть у випадку з настільки іменитими її представниками) для мене завжди залишалася явищем відносно далеким, тож мені складно судити про відсотки традиції й новаторства, а з іншого – свіжий матеріал сам по собі має особливості, які спонукають до уважного слухання: щедро розсипані в ньому середньовічні мотиви, монументальна образність лірики та вперше за багато років живі барабани. Неможливо не помітити, що два пісенні треки Graveland мають між собою значно менше відмінностей, аніж дві пісні їх харківських колег, складаючи таким чином своєрідний диптих. Пам‘ятаю, свого часу офіційний сайт Graveland прикрашала фраза "Political correctness kills the art" і відчувається, що цьому фундаментальному принципу Роб Даркен залишається вірним – точніше, підходу й позиції, які з нього випливають для чесного митця.

Висновок із вищесказаного лише один: цей шикарно виданий спліт варто мати в колекції всім, хто небайдужий до творчості цих двох легендарних команд.