My Personal Murderer — Summa (2019)

Наприкінці минулого року My Personal Murderer випустили черговий повноформатник. Розмірковуємо, чи вдалося цій роботі перевершити чудовий лонгплей "Cauchemar".

Вітчизняному андеграунду не бракує таємничості. Лаконічні Смеющийся Тигр, флегматичні BOMG, стримані Octopus Kraft й, нарешті, занурені глибоко у себе My Personal Murderer – ці та інші гурти входять до особливої когорти виконавців на українській незалежній сцені, адже їх об’єднує одна спільна риса — майже повна відсутність комунікації з аудиторією й нестача адекватного промоушену. Ці люди не чекають на загальне визнання, їм не потрібні слава чи гроші. Творчість таких виконавців зазвичай відома лише обмеженому колу слухачів, що складається із найвідданіших шанувальників, число яких з кожним роком майже не збільшується.

Таким є одесько-київський гурт My Personal Murderer. Ба більше, у плані загадковості серед вищезгаданих колективів вони займають почесне перше місце: тактика "видай новий альбом – зіграй кілька концертів – зникни на два-три роки – видай новий альбом" навіть довела до того, що їх почали назвали гуртом-привидом.

Проте саме такий імідж найбільше пасує їхній музиці. Пройшовши шлях від готичної естетики на "Streets of Sheryl" (2009) до лаконічного депресивного року на "Sisters Loving Brothers" (2011); від шугейзності "Cauchemar" (2016) до ембіентно-дроунових експериментів на "Bozhemuha" (2017) й "Summa" (2019), гурт не втратив того особливого звучання й тої унікальної атмосфери відчуженості, яка лейтмотивом проходить через усю творчість і властива, мабуть, лише їм одним.

Минулорічний лонгплей зустріли ще стриманіше, ніж зазвичай. Не було такого захвату, як від шедеврального "Cauchemar", про "Summa" всього лише кілька разів згадали у музичних ЗМІ. Мабуть, усі боялися, що після "Bozhemuha", де треки виявилися "повторяющейся петлёй из четырёх звуков" (із відгуку на Last.fm), гурт втратив магію.

Відверто кажучи, з перших секунд нового альбому складається саме таке враження. Авангардний біт, експериментальне звучання – починаєш хвилюватися, чи не чекає на тебе знову щось у дусі Merzbow. Перші секунди минають, і ти раптово знаходиш себе закутаним у той самий оксамитовий тембр Євгена Чеботаренка. My Personal Murderer повернулися.

"Summa" — це подорож по найвіддаленіших закутках власного розуму, де з кожним треком ти занурюєшся все глибше. Така похмура естетика нагадує те, що можна почути на альбомі "Kid A" від Radiohead, проте музична форма MPM на "Summa" досягла того моменту, коли її важко порівняти із певним виконавцем чи охарактеризувати у рамках певного жанру. Що це – досі депресивний рок, чи вже щось таке, що можна називати сучасним арт-роком? А, може, просто альтернатива, і саме так вона має звучати у 2020 році? Так чи інакше, майже краутрокові гіпнотичні ритми тут плавно перемежовуються нойзовими елементами, неначе це гемінґвеївські вкраплення потоку свідомості, а приємний вуху голос Чеботаренка розповідає про сни під час хвороби в "Underbelly", сварку сіамських близнюків у "Precious Buddy", переховування від нав’язливого світу у "Mantua", та людей, які почали їсти шматочки знайденого метеора в "Eater".

Втім, "Summa" не є настільки збалансованим і цілісним, як "Cauchemar". Йому бракує чіткості: структури пісень тут надто абстрактні, а строгої концепції не відчувається. Залишається лише самому "творити смисли" й інтерпретувати лонгплей так, як, може, і не задумували його музиканти.

Хоча первісний задум усе ж присутній. За словами музикантів, потоплений корабель на обкладинці (яка добряче наганяє саспенсу) – це "свідоцтво того, що наша музика містить доволі застарілі уламки культури: новелістичні сюжети кожного треку, пригодницький наратив, імітація або щире відтворення добре знаних культурних кодів". My Personal Murderer продовжують традицію співпраці з одеськими митцями, й цього разу доволі вдало було використано роботи Миколи Лукіна.

"Summa" — це альбом гурту, що пережив свій творчий розквіт, але все ще має, що сказати. Унікальне звучання, загадкова лірика й відданість експериментам не лише сприяють тому, що My Personal Murderer є чи не найвпізнаванішим колективом на ниві вітчизняного андеграунду. Вони є одними із тих небагатьох, для кого музика – це насамперед спосіб відтворення власного бачення світу й реалізація інтелектуального потенціалу через творчість.

Колектив My Personal Murderer виник на початку 2008 року в Одесі, але зараз базується в Києві. З того часу гурт то з'являвся на музичній сцені України, то зникав, але діяльність не припиняв. На рахунку колективу декілька альбомів та EP, при чому всі вони різняться між собою та демонструють поступову зміну звучання колективу.

Думки, висловлені у рецензіях, передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію Neformat.com.ua

My Personal Murderer у соцмережах:

https://mypersonalmurderer.bandcamp.com/
https://www.facebook.com/mpmbandofficial/